Виконавча влада - це своєрідна галузь (сфера, вид) публічної влади, зміст якої складає діяльність органів державної влади по здійсненню управління як цілеспрямованого впливу на розвиток різних сфер суспільного буття шляхом реалізації їх владних повноважень методами і засобами, визначеними конституційним і, насамперед, адміністративним правом (Авер’янов В.Б.)
Виконавча влада - це широка сукупність державних органів та установ, що здійснюють владно-політичні та владно-адміністративні функції (Шаповал В.М. Вищі органи суч держави. К. 1995)
ОТЖЕ, виконавча влада - це, по-перше, певний напрям державної діяльності, який узагальнено визначається як державне управління, по-друге, сукупність або система органів, котрі здійснюють повноваження за змістом цієї діяльності.
Завданням виконавчої влади є:
створення належних умов для повноцінної реалізації громадянами своїх прав і свобод;
надання населенню різноманітних управлінських послуг;
своєрідний “внутрішній” контроль за виконанням “управлінськими органами” (ОВВ), їх посадовими особами, покладених на них обов’язків по забезпеченню прав і свобод людини;
вжиття заходів адміністративного реагування у випадках оскарження громадянами рішень та дій, що порушують їх права і свободи.
Основні функції виконавчої влади:
формування та реалізація політики, що знаходить своє відображення в державних програмах загальнодержавного та регіонального масштабів (наприклад, приватизація, демонополізація, інвестиційна, житлова, енергетична та ін);
встановлення та ефективна реалізація у життя правових та організаційних основ господарського життя (наприклад, державне стимулювання малого та середнього бізнесу, забезпечення рівності всіх форм власності, охорона прав споживачів, припинення монополізму та недобросовісної конкуренції);
управління підприємствами, установами, організаціями державного сектору;
регулювання функціонування різних об’єктів недержавного сектору;
координація функціонування націоналізованого та денаціоналізованого секторів господарського, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва;
забезпечення реалізації прав (включаючи їх охорону) та обов’язків ФО таЮО у сфері державного управління;
здійснення державного контролю та нагляду за роботою керованої та регульованої сфер.
Як бачимо у функціях ВВ знаходять свій прямий вирах пріоритет публічних інтересів у сфері державного управління.
4. Співвідношення державного управління та виконавчої влади
Викладені вище питання дають необхідну базу для вирішення питання про співвідношення державного управління та виконавчої влади. Раніше подібні питання не піднімалися, бо державне управління беззастережно ототожнювалося з виконавчо-розпорядчою діяльністю. Зараз це питання актуальне тому, що термін “виконавчо-розпорядча діяльність” втратив своє універсальне значення, пропав з текстів нормативно-правових актів.
Переважна більшість авторів оцінюють категорію виконавчої влади як політико-правову, а категорію державного управління - як організаційно-правову. Право на існування мають обидві ці державно-правові категорії. Відповідно, державне управління - реальність, без якої державно-владний механізм працювати практично не може. За своїм призначенням державне управління являє собою “державну діяльність в рамках якої реалізується виконавча влада”. Іншими словами, державне управління практично здійснюється в межах виконавчої влади.
Державне управління сьогодні має тлумачитись як здійснення виконавчої влади.
Зверніть увагу ці поняття не є тотожними. ДУ як владна діяльність здійснюється і поза межами виконавчої влади. А саме - в процесі, так званого, внутрішньоорганізаційного управління, наприклад в апараті парламенту, суду, прокуратури.
За словами В.Б. Авер’янова “ВВ і ДУ є своєрідними сторонами, умовно кажучи, - “статикою” і “динамікою” єдиного явища, яке прийнято визначати як управлінську (або адміністративну) сферу діяльності держави.
Як бачимо, між державним управлінням і виконавчою владою існує прямий, нерозривний зв’язок. Зміст державного управління визначають завдання і функції виконавчої влади.
Державне управління безпосередньо, органічно і нерозривно пов’язане з виконавчою владою. Воно є змістом і формою прояву цієї влади.
Слід мати на увазі, що поняття “ДУ” - більш широке у порівнянні з виконавчою владою. ВВ похідна від державного управління. Вона закликана визначити об’єм та характер державно-владних повноважень, що реалізуються в процесі державно-управлінської діяльності. З іншого боку, державне управління - це і є той вид діяльності, який направлений на практичну реалізацію виконавчої влади. Відповідно всі суб’єкти ВВ одночасно є елементами системи державного управління. Однак далеко не всі елементи державного управління є суб’єктами ВВ.(Наприклад, адміністрація державного підприємства, установи).
Поняття ОДУ ширше від поняття ОВВ.
5. Перспективи розвитку державного управління за Концепцією адміністративної реформи в Україні
Основні засади та напрями удосконалення державного управління сьогодні визначені Концепцією адміністративної реформи в Україні, затвердженої указом Президента від 22 липня 1998 р.
Метою адміністративної реформи є поетапне створення принципово нової сучасної і ефективної системи державного управління як інструменту подолання глибокої соціально-економічної кризи в країні. Її суть полягає у комплексній перебудові існуючої системи управління та розбудові обґрунтованих на наукових принципах нових інститутів державного управління, вироблених світовою практикою розвитку демократичних держав. Нова система державного управління повинна стати ближчою до потреб і запитів людей, підконтрольною народові. Головним її пріоритетом має бути служіння народові, національним інтересам.
Для досягнення вказаної мети в ході проведення адміністративної реформи повинно бути розв’язано ряд важливих завдань щодо:
- формування ефективної організації виконавчої влади на всіх організаційно-правових рівнях управління;
- запровадження раціонального адміністративно-територіального устрою;
- формування сучасної системи місцевого самоврядування;
- запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг;
- організації на нових засадах державної служби та служби в ОМС;
- створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;
- перебудови системи управління фінансами;
- створення ефективної системи управління державним сектором економіки;
- запровадження дійової системи державного контролю (Концепція. - с.5. )
Механізм проведення адміністративної реформи включає в себе комплекс взаємоузгоджених між собою організаційно-правових та матеріально-технічних заходів, спрямованих на радикальне оновлення діючого адміністративного законодавства, власне, створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління; формування нових інститутів, організаційних структур та засобів здійснення управлінської діяльності; зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління; кадрове, наукове та інформаційне забезпечення нової системи управління.
Найбільш гострою і складною серед інших проблем адміністративної реформи є проблема реформування організаційних структур виконавчої влади нового типу, які, реалізуючі призначення і функції демократичної, правової держави, створювали б умови для реалізації прав і свобод громадян, а також надання їм широкого кола державних, у тому числі управлінських послуг з метою задоволення потреб особи і суспільства.
Концепцією визначені принципово нові засади функціонування виконавчої влади, ключовими серед яких є принципи:
пріоритетності законодавчої регламентації функцій, повноважень та порядку діяльності органів виконавчої влади;
незалежності здійснення функцій та повноважень виконавчої влади від органів законодавчої і судової влади у визначених законом межах;
удосконалення механізму внутрішнього та судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб, насамперед, з позиції забезпечення поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності державного управління;
відповідальності органів виконавчої влади та їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права яких були порушені;
запровадження механізму контролю за функціонуванням виконавчої влади з боку суспільства через інститути парламентської і прямої демократії, передбачаючи, що вищі посади в ключових органах виконавчої влади є політичними посадами;
ефективності, відкритості та доброчесності в роботі уряду та інших органів виконавчої влади.
Передбачається змістовне і функціональне підвищення ролі КМУ як вищого органу в системі органів виконавчої влади, структурна перебудова його апарату, забезпечення більш активної і конкретної участі його у виробленні і здійсненні основних організаційно-правових засад управлінської діяльності, в ефективній координованості зусиль всієї системи виконавчої влади щодо подолання кризових явищ в життєво-важливих сферах суспільного життя.
Підвищити загальний рівень галузевого та міжгалузевого управління покликані структурно-функціональні зміни в системі центральних органів виконавчої влади, якими передбачається значне оновлення їх правового статусу, системна і структурна перебудова цих органів, більш раціональне визначення їх завдань, функцій та повноважень.
Важливий напрям удосконалення державного управління становить реформування місцевих органів виконавчої влади, яке має на меті підвищення ефективності здійснення виконавчої влади на територіальному рівні, спрямування їх діяльності на підвищення рівня реалізації прав і свобод громадян та надання їм управлінських послуг, гармонійне поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів, сприяння становленню та розвитку місцевого самоврядування на основі чіткого функціонального розмежування його з повноваженнями виконавчої влади.
Актуальною сьогодні є і потреба реформування державної служби, яка змістовно втілює в собі професійно здійснювану виконавчо-розпорядчу діяльність управлінського апарату. Таке реформування спрямоване на створення справді професійної, ефективної і стабільної державної служби, забезпечення належного підбору, ви ховання та розстановки високопрофесійних, чесних і патріотично налаштованих управлінських кадрів. Законодавчого урегулювання потребує також служба в органах місцевого самоврядування (інститут муніципальної служби).
Ключового значення набуває нині удосконалення державного управління в сфері економіки, це стосується, зокрема, реструктуризації промисловості, інтенсифікації агропромислового комплексу, розвитку різних форм власності, ефективної і різнобічної державної підтримки вітчизняного виробництва, розвитку малого та середнього підприємництва, поступове роздержавлення та демонополізація економіки, створення механізму ринкового саморегулювання, реформування управління державним сектором економіки та ін.
Великої ваги у колі цих заходів набуває удосконалення фінансово-бюджетної системи, податково-цінової політики, грошово-валютна стабілізація, активне залучення іноземних інвестицій, призупинення інфляційних процесів та інших кризових явищ в економіці.
Важливими складовими реформування механізму державного управління поряд з оновленням нормативно-правової бази та реформуванням системи управлінських органів є також збагачення змісту управлінських функцій, удосконалення форм і методів виконавчої влади з урахуванням ринкової інфраструктури, зокрема, звуження сфери адміністративного керівництва і безпосереднього директивного втручання, перехід до активнішого використання функцій загального державного регулювання, застосування економічних методів, поступовий перехід від галузевого до функціонального принципу управління економікою, використання договірних засад в практиці управлінських стосунків, загальне скорочення управлінського апарату, більш жорстке регулювання бюджетних витрат тощо.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22
