Згідно ч. 2 ст. 35 Закону мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження справи про банкрутство. Проте, практика Вищого господарського суду України показує, що судді не в повному обсязі погоджуються із законодавцем в цьому питанні.
Так, в Постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2005 року у справі № Б-25/12-04 встановлено, що мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, які включені до реєстру вимог кредиторів.
Отже, з практики Вищого господарського суду України щодо укладення мирової угоди, вбачається, що в процедурі розпорядження майном мирова угода укладається та затверджується на завершальному етапі: коли суд визнає вимоги кредиторів і затвердить реєстр вимог; коли кредитори проведуть перші загальні збори і виберуть комітет кредиторів.
Варто звернути особливу увагу на види вимог, що можуть підлягати та не підлягають прощенню при укладенні мирової угоди: страхові внески та податки.
Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Оскільки мирова угода укладається щодо вимог, забезпечених заставою, другої та наступних черг задоволення вимог кредиторів, передбачених у ст. 31 Закону про банкрутство, то мирова угода не укладається щодо:
· виплати вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, включаючи відшкодування кредиту, отриманого з такою метою;
· витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
· витрат, пов’язаних із провадженням у справі про банкрутство в господарському суді, включаючи витрати на роботу ліквідаційної комісії, оплату праці арбітражних керуючих, витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов’язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;
· оплати державного мита, на публікацію будь-яких оголошень у справі про банкрутство;
· проведення аудиту, якщо він проводився за рішенням господарського суду. [17]
Однією з переваг мирової угоди є те, що у випадку, якщо мирова угода передбачає розстрочку, відстрочення або ж прощення (списання) боргів або їх частини, орган податкового стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог по податках, зборам (обов'язковим платежам) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому, податковий борг, який виник в строк, що передує трьом повним календарним рокам до дати подачі заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, вважається безнадійним і списується, а податкові зобов'язання і податковий борг, які виникли в строк впродовж трьох останніх перед днем подачі заяви про порушення справи про банкрутство календарних років, підлягають розстроченню, відстроченню або списуються на умовах мирової угоди. Це твердження закріплене в Наказі ДПА України № 600 від 21.11.2000 року.
Крім того, прощенню (списанню) і розстрочці (відстроченню) підлягають всі види пені, штрафних і фінансових санкцій, які зараховуються до бюджетів всіх рівнів, а також плата за наданий податковий кредит. Достатньо багатою є практика Вищого господарського суду України щодо списання боргів при укладенні мирової угоди.[18]
Наприклад, Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2005 року у справі №6/154 було встановлено наступне:
Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які виразили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.
У цій справі орган державної податкової інспекції заперечував проти укладення мирової угоди і посилався на порушення вказаної норми, оскільки умовами мирової угоди передбачено списання заборгованості в межах третьої черги лише з податкових зобов'язань, а з інших вимог кредиторів третьої черги списання не передбачено.
Колегія суддів відзначила, що умови для кредиторів третьої черги встановлюються як мировою угодою, так і Законом.
Судом встановлено, що Закон передбачає певні виключення із загального правила для кредиторів з вимогами щодо податків, зборів (обов'язкових платежів). Для них не діють гарантії, передбачені ч. 3 ст. 36 Закону, як для кредиторів інших черг.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону про банкрутство коли умови мирової угоди, укладеного згідно з правилами ст. 35 цього Закону, передбачають розстрочку, відстрочення або прощення (списання) боргів або їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства.
До того ж, презюмується згода зазначених вище органів на умови мирової угоди, тобто згода податкового кредитора як на укладення мирової угоди, так і на її умови не потрібні. Постановою Вищого господарського суду України від 18.01.2005 року у справі №6/95 також підтверджується, що відмова керівника податкового органу підписати мирову угоду, яка відповідає вимогам статей Закону про банкрутство, не може бути підставою для відмови в затвердженні мирової угоди господарським судом. В той же час такі умови мирової угоди є обов'язковими для податкового кредитора.
З наведених вище постанов Вищого господарського суду України можна зробити висновки, що ч. 2 ст. 36 Закону про банкрутство слід трактувати наступним чином: податковому органу повинен бути наданий екземпляр для підписання мирової угоди. У випадку, якщо керівник податкового органу не підписує мирову угоду (або ж не повертає підписаний екземпляр) протягом розумного терміну, мирова угода подається на затвердження до господарського суду без підпису керівника податкового органу.
Дослідники стверджують, що мирову угоду в господарському процесі можна визначити як одну з форм прояву свободи в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється в укладенні між ними угоди про заміну зобов’язання, на підставі якого й виник спір, іншим зобов’язанням з метою врегулювання такого спору.[19] Відповідно до ч. 4 ст. 78 ГПК, мирова угода затверджується ухвалою суду, якою одночасно припиняється провадження у справі.
Таким чином, мирова угода – це спосіб вирішення судового спору “миром”, сприяння застосуванню механізму відновлення платоспроможності боржника без винесення судового рішення.
2. Особливості укладення мирової угоди у справах про банкрутство відповіно до законодавства України: основні стадії та процесуальні особливості
Мирова угода є одним із традиційних засобів врегулювання конфліктних ситуацій у цивільних правовідносинах. Як юридичний інструмент мирова угода використовується у цивільному і господарському процесах, у провадженні справ про банкрутство, третейському розгляді. Укладення її можливе у виконавчому провадженні, а також у межах нотаріального провадження. У зв’язку з цим сукупність норм, що регулюють укладення мирової угоди, є міжгалузевим правовим інститутом, який охоплює як процесуально-процедурні, так і матеріальні норми цивільного права.[20]
Чинне законодавство України передбачає можливість укладення мирової угоди в межах врегулювання не тільки питань щодо учасників цивільного обороту, а і публічно-правових відносин. Так, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість укладення мирової угода у спорах, що виникають з публічних правовідносин згідно з статтею 262.
Мирова угода у позовному провадженні господарського процесу є договором сторін про припинення розгляду справи в господарському суді на визначених та погоджених ними умовах. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії господарського провадження, включаючи стадію виконавчого провадження.
2.1 Умови укладення мирової угоди у справах про банкрутство
Перш за все варто зазначити, що у кожному випадку умови мирової угоди затверджуються ухвалою суду, є обов’язковими для сторін, які її уклали, і повинні виконуватися ними належним чином. Умови укладення мирової угоди повинні бути справедливими та не суперечити вимогам законодавства України. Проте, як свідчить практика, доволі часто як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин одна із сторін мирової угоди (боржник) не виконує своїх зобов’язань за цією угодою, чим порушує права другої сторони (кредитора) на отримання належного виконання. Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом є такою, що не може бути виконана відповідно до її умов, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору.[21]
Зміст мирової угоди визначається характером досягнутих домовленостей між боржником і кредиторами, в окремих випадках - і третіми особами. Зміст МУ включає істотні умови, тобто такі, що обов’язково матимуть відображення в угоді. Такими умовами Закон визначає положення про розміри, порядок і строки виконання зобов’язань боржника, відстрочку чи розстрочку або прощення боргів чи їх частини. Крім істотних, МУ може містити додаткові умови, зокрема щодо обміну вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права.
Закон передбачає можливість виконання зобов’язань боржника перед кредиторами третіми особами. Такими третіми особами можуть бути будь-які учасники цивільного обороту, у тому числі ті, які мають з боржником цивільно-правові відносини. Треті особи можуть приймати на себе права та обов’язки у відповідності з умовами мирової угоди. Вони беруть участь у погашенні боргів, зокрема, шляхом поручительства чи гарантії виконання боржником зобов’язань за МУ. У більшості випадків, беручи участь в укладенні МУ, треті особи переслідують власні цілі, наприклад отримання можливості участі в діяльності боржника чи збереження договірних відносин з боржником, який є постачальником сировини третій особі.
Законом передбачена, також можливість внесення до мирової угоди умов про задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать Закону. Доцільно було б конкретизувати вказану норму та зазначити можливі способи задоволення вимог кредиторів, зокрема про припинення зобов’язань боржника шляхом надання відступного, новації зобов’язань.
На думку Полякова, мирова угода має бути комплексним договором, у якому переплітаються інтереси всіх учасників процедури банкрутства: кредиторів, боржника, власників, інвесторів та ін. У такій угоді зобов’язання між учасниками повинні бути чітко регламентовані для запобігання додатковим спорам.[22]
Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статтею 31 Закону. У разі, коли умови мирової угоди передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства.
