Участь власників приватних підсобних господарств у задоволенні суспільних потреб в сільськогосподарській продукції полягає у продажу останньої або здачі заготівельним організаціям споживчої кооперації, КСГП, ДСП на договірних умовах, самостійній реалізації продуктів своєї праці на ринку і т. ін.
Характеристики сучасного ППГГ:
а) форма виробництва; ґрунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на особистій їх праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер
б) сукупність майна, що має вартісний вираз, ціну і належить громадянам за правом спільної сумісної власності;
в) воно доповнює суспільне виробництво має підсобний до нього характер, є додатковим джерелом прибутків;
г) в основному має споживчий характер, оскільки вироблювана ним продукція (70–90 відсотків), як правило, споживається безпосередньо самими виробниками;
д) можливість на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження.
ППГГ мають чітко визначену земельну, майнову (речову та зобов'язальну) правосуб'єктність, що визначає особливість цього інституту аграрного права.
2. Земельні правовідносини у приватному підсобному господарстві
Земельна правосуб'єктність приватних підсобних господарств громадян має ґрунтовну правову базу, чітко окреслений суб'єктивний склад із відповідним розмежуванням легальних форм одержання земельних ділянок і правовим оформленням цієї правосуб'єктності, і знаходить тій вияв через реалізацію цими суб'єктами земельних та інших, пов'язаних із земельними, прав та обов'язків.
Безпосереднім носієм земельних прав у ППГГ є фізичні особи, яким надано земельні ділянки для ведення господарства, а не ППГГ. Згідно з Конституцією і Земельним кодексом України носієм земельних і пов'язаних з ними прав та обов’язків у ППГГ є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та біпатриди. Залежно від громадянства особи законодавство України розмежовує легальні форми виникнення земельної правосуб'єктності у цих фізичних осіб і форми закріплення їхніх прав на земельні ділянки.
Так, відповідно до ст. 6 Земельного кодексу тільки громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема для ведення свого приватною підсобного господарства, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) тощо. Громадяни України мають право отримувати земельні ділянки для ведення підсобного господарства з правом власності, користування (безстрокового, строкового, в тому числі й на умовах оренди). Виходячи зі змісту ст. 6 Земельного кодексу, іноземні громадяни і, відповідно, особи без громадянства та біпатриди мають право отримати земельні ділянки для ведення ППГГ тільки на умовах права користування.
Земельна правосуб'єктність ППГГ залежно від громадянства, а вже потім від бажання фізичних осіб, виникає: для громадян України за наявності у них Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку; для громадян України, що мають оформлені ділянки у користування – за наявності Державного акта на право постійного користування нею чи договору оренди. Форми цих Державних актів затверджені постановою Верховної Ради України, а форма договору – постановою Кабінету Міністрів України.
Для ведення підсобного господарства за рішенням місцевих органів самоврядування земельні ділянки передаються безплатно у власність в межах населених пунктів, у розмірах, визначених у земельно-облікових документах. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватись у користування земельні ділянки, загальна площа яких не повинна перевищувати 1 га.
В іншому розмірі земельні ділянки надаються для індивідуального житлового будівництва (ст. 67 Земельного кодексу). За рішенням місцевих органів самоврядування громадянам передаються у власність або надаються в користування земельні ділянки, зокрема для спорудження індивідуальних житлових будинків і господарських приміщень. Розмір ділянок для зведення та обслуговування житлового будинку, господарських приміщень і споруд (присадибна ділянка) має бути не більше: у сільських населених пунктах – 0,25 га, селищах міського типу – 0,15 га.
Земельний кодекс передбачає можливість продажу державних земельних ділянок громадянам. Так. їм за плату передаються у власність для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку (ст. 6 Земельного кодексу). Можливість продажу державою земельних ділянок для ведення підсобного господарства земельним законодавством прямо не передбачена. Проте це не позбавляє громадян України права купувати в інших громадян України земельні ділянки, на які є установчі документи про передачу їх у приватну власність громадян.
Законодавством установлено єдині за змістом права для всіх власників земельних ділянок і землекористувачів. Так, згідно зі ст. 39 Земельного кодексу вони мають право самостійно господарювати на землі; наділені правом власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації, використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі; зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі й споруди за погодженням із місцевими органами самоврядування.
Зведення на орендованій земельній ділянці приміщень виробничого і невиробничого призначення, у тому числі житла, орендарі погоджують із органами місцевого самоврядування або іншим орендодавцем, їхньою власністю є посіви й посадки сільськогосподарських культур і насаджень. Вони мають право одержати від нового власника землі, землекористувача або місцевого органу самоврядування компенсацію за підвищення родючості ґрунтів у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки. Громадянин України, якому земельна ділянка належить за правом приватної власності, може укладати договір застави з кредитною установою.
У разі зруйнування будівлі внаслідок пожежі або стихійного лиха право на земельну ділянку зберігається за власником або землекористувачем, в тому числі й орендарем, якщо протягом трьох років розпочато відбудову зруйнованої або спорудження нової будівлі, крім випадків, коли проектом планування і забудови населеного пункту передбачено інше використання земельної ділянки. У цьому разі землекористувачеві у встановленому порядку надається інша земельна ділянка для забудови,
Втручання в діяльність власників земельних ділянок і землекористувачів, пов'язану з використанням землі, з боку державних, господарських та інших органів і організацій забороняється, за винятком випадків порушення власниками землі та землекористувачами земельного законодавства. Права власників земельних ділянок і землекористувачів можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених Земельним кодексом.
Надана громадянинові у власність земельна ділянка може бути об'єктом застави лише за зобов'язанням з участю кредитної установи. Законодавством передбачено, що звернення стягнення на земельну ділянку за претензіями кредиторів може бути здійснено за рішенням суду, арбітражного суду лише в разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення.
Звернення стягнення за претензіями кредиторів на земельну ділянку, що належить громадянинові за правом приватної власності, не допускається, крім випадків, коли земельна ділянка є об'єктом застави.
Громадянам, які не мають у власності або користуванні земельних ділянок для ППГГ, а також громадянам, які мають земельні ділянки менших розмірів, ніж це встановлено Земельним кодексом, можуть надаватися в користування земельні ділянки для індивідуального городництва. Громадянам, які мають у власності худобу, надаються земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Розміри земельних ділянок, що надаються їм у користування, не повинні перевищувати: для городництва – 0,15 га, для сінокосіння і випасання – 1 га.
3. Майнові правовідносини у приватному підсобному господарстві
Майнові правовідносини у ПГІГГ – це фактично існуючі, врегульовані нормами цивільного та аграрного права суспільні відносини, що складаються в ППГГ його членами з приводу майна та майнових прав. Майнові відносини у ППГГ характеризуються їх спільністю з відносинами, що виникають між іншими громадянами, незалежно від їх громадянства, соціального статусу, роду діяльні тощо. Майнові відносини у ППГГ будуються на підставі Закону «Про власність», Кодексу про шлюб та сім’ю (КШС) України, Земельного кодексу, шлюбного контракт та інших правовик актів.
В основу цих відносин покладено право приватної власності громадянина. Оскільки ППГГ – це сімейно-трудове об'єднання, майнові відносини, що складаються в ньому будуються також на основі права спільної сумісної власності подружжя – чоловіка і жінки, якщо інше не встановлено і не конкретизовано шлюбним контрактом.
Відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є:
- майно, нажите подружжям під час шлюбу;
- майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, якщо письмовою угодою між членами сім'ї не передбачено інше;
- майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю;
- передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їхню спільну сумісну власність.
Ще однією особливістю майнових взаємин, що можуть складатися в цьому господарстві, є те, що між членами ППГГ (не подружжям) майнові правовідносини можуть ґрунтуватися й на основі права спільної часткової власності, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними.
Особливістю суб'єктного складу власників ППГГ, є те, що суб'єктом права власності ПГГ є в одних випадках подружжя, а в інших – усі члени сім'ї. Так, майно, зокрема ППГГ, нажите подружжям під час шлюбу, належить їм за правом спільної сумісної власності, якщо інше не визначено письмовою угодою між ними, Здійснення ними цього права регулюється Законом «Про власність», а щодо власності подружжя – також і Кодексом про шлюб та сім'ю.
У разі, коли особи, що спільно ведуть ППГГ не перебувають у шлюбі, суб'єктом права власності виступає об'єднання громадян без утворення юридичної особи, а майно ППГГ, утворене спільною працею осіб, що об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не визначено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем трудової участі.
Чинне законодавство України визначає коло об'єктів, що можуть бути у власності громадян, які складають об'єктивну частину ППГГ і можуть використовуватися громадянами для його ведення. Так, ст. 13 Закону «Про власність» встановлено, що об'єктами права приватної власності є житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на них, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
Законом «Про власність» (ст. 14), Земельним кодексом (у редакції від 13 березня 1992 р.) самостійним об'єктом права приватної власності визнано земельні ділянки, одержані громадянами для ведення ППГГ. Громадяни як власники можуть здійснювати зі своєю власністю – земельними ділянками практично всі основні види цивільно-правових угод, як і з будь-яким іншим нерухомим майном (продавати, заповідати, обмінювати, закладати, здавати в оренду тощо.
Підстави виникнення права приватної власності громадян на ППГГ є загальними для всіх громадян України Відповідно до ст. 12 Закону «Про власність» праця громадян є основою створення і примноження їхньої власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі у суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності або укладенням інших угод, не заборонених законом.
Крім одержання у приватну власність земельних ділять у порядку, встановленому чинним земельним законодавством, громадяни набувають право власності на земельні ділянки в разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; способом купівлі продажу, дарування та обміну.
При поділі майна, виділі його зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини визначається частка учасника спільної сумісної власності.
Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає з законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя на майно ППГГ визначається нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України. За відсутності доказів про те, що участь когось із учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою, частки визначаються рівними.
4. Договірні зобов'язання приватного підсобного господарства
ППГГ беруть участь у товарно-грошових відносинах через укладання договорів як правової форми регулювання цивільно-майнових відносин. Змістом цих відносин є придбання матеріалів для індивідуального будівництва житлового будинку. Сьогодні існують три основні різновиди предметів договорів, а саме: закупівля в ППГГ великої рогатої худоби і свиней, фруктів, ягід, картоплі, часнику, цибулі тощо; дорощування і відгодівля в цих господарствах молодняка великої рогатої худоби, свиней, птиці; здача (продаж-закупівля) коров'ячого молока.
Договори укладаються на взаємовигідних умовах. Однією з сторін у них виступає ППГГ у особі власника, іншою стороною можуть бути як заготівельні організації споживчої кооперації, так і безпосередньо самі суб'єкти аграрного підприємництва усіх форм власності та організаційно-правових форм.
Особливістю цих договірних відносин є те, що ППГГ можуть реалізовувати продукцію не тільки через «замовників», а й від їхнього імені в рахунок укладених «замовниками» договорів контрактації (державних контрактів, державних замовлень) сільськогосподарської продукції.
Юридичну основу регулювання договірних відносин між суб'єктами аграрного підприємництва та заготівель ними організаціями споживчої кооперації, з одного боку, та ППГГ – з іншого, складають Закони «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про господарські товариства», «Про споживчу кооперацію, а також Цивільний кодекс України.
Одне з важливих місць посідають договори з участю ППГГ, за яким власники цих господарств продають підприємству та заготівельним підприємствам споживчої кооперації велику рогату худобу і свиней, фрукти, ягоди, картоплю, часник, цибулю тощо.
За своєю юридичною суттю вони є договорами купівлі-продажу. їхнім предметом є обов'язок власника ППГГ продати обумовлений договором асортимент та обсяг, а підприємство – прийняти й сплатити вартість отриманого асортименту та обсягу продукції.
Важливе місце посідають договори власників ППГГ з приводу вирощування в них молодняка великої рогатої худоби, свиней, птиці, кролів, що належать підприємств. Предметом цього договору є діяльність власників ППГГ, спрямована на вирощування, відгодівлю худоби й птиці, та передача їх підприємству. В договорі зазначено зокрема кількість худоби чи птиці, що передаються на дорощування й відгодівлю, строк передачі їх виконавцеві.
Ціни на худобу й/чи птицю відповідної кондиції визначаються договором як його принципова умова.
Згідно з договором власник ППГГ, який займається дорощуванням худоби й/чи птиці, зобов'язаний прийняти їх та утримувати відповідно до зоотехнічних і ветеринарних вимог. Він зобов'язаний виростити й передати підприємству поголів'я худоби й/чи птиці обумовленої ваги і кондиції, оплатити отримані послуги, що надавало йому підприємство, а також будівельні матеріали: власного виробництва замовника – за плановою собівартістю, а придбані замовником – за ціною придбання включно з витратами на їх доставляння власникові ППГГ.
За договором на господарство покладаються обов'язки продавати власникам ППГГ корми власного виробництва, надавати власникам ППГГ земельну ділянку для сінокосіння і випасання худоби на визначений договором строк і, в разі необхідності, сприяти власникам ППГГ підвищувати родючість угідь.
В договорі визначаються види та обсяги послуг, пов'язані з підвищенням продуктивності останніх. Господарство може взяти на себе обов'язок подати ППГГ допомогу в заготівлях і доставці кормів, обробітку присадибної ділянки.
За невиконання або неналежне виконання взятих зобов'язань сторони несуть майнову відповідальність згідно з нормами чинного цивільного законодавства. Так, у разі загибелі (падежу) худоби й птиці з вини власника ППГГ останній зобов'язаний відшкодувати підприємству збитки, виходячи з вартості поставної ваги тварин і птиці за існуючими державними закупівельними цінами.
В разі вимушеного забою худоби (птиці) його продукти, придатні для споживання, здаються підприємству за цінами згідно з домовленістю (на практиці – не вище існуючих закупівельних за державним замовленням на худобу і птицю у живій вазі). При цьому оплачується лише вага, яку становить одержаний приріст живої ваги починаючи від поставної зі знижкою на вагу наповнення шлунково-кишкового тракту.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
