Трудові ресурси в міжгосподарських підприємствах (організаціях) формуються за рахунок працівників державних і колективних сільськогосподарських підприємств, які працюють постійно або сезонно. Їх взаємовідносини з підприємствами оформляються трудовим договором. При цьому працівники міжгосподарських підприємств і організацій не мають відмінностей у правах та обов'язках незалежно від того, чи працювали вони раніше в державному або колективному сільськогосподарському підприємстві.
Поряд із ними в міжгосподарських підприємствах (організаціях) і виробничих об'єднаннях у сільському господарстві є специфічні категорії працівників зі змішаним правовим статусом. До них належать члени колективних сільськогосподарських підприємств, направлені за рішенням правління на роботу в міжгосподарські формування. Своєрідність їхнього правового становища полягає в тому, що за ними зберігаються: членство в КСГП (СВК, СпС) і окремі права та обов'язки, передбачені Статутом колективного господарства.
Зокрема, вони мають право брати участь в управлінні справами підприємства, членами якого вони є, вибирати та бути обраними в органи його управління, користуватися присадибною ділянкою, пасовищами, сіножатями, транспортом, культурно-побутовим обслуговуванням та ін. Але на міжгосподарському підприємстві, куди направлено на роботу члена колективного сільськогосподарського підприємства, його за наказом оформляють як звичайного найманого працівника.
Міжгосподарське кооперування сприяє уніфікації правових статусів працівників міжгосподарських підприємств, працівників і членів колективних сільськогосподарських підприємств. При регулюванні трудових відносин у міжгосподарських підприємствах застосовуються міжгалузевий, галузевий, територіальний і локальний види правового регулювання.
4. Організаційно-правове забезпечення ефективного використання земель та інших природних ресурсів в сільському господарстві
1. Організаційно-правовий механізм забезпечення ефективного природокористування у сільському господарстві
Організаційно-правовий механізм забезпечення ефективного природокористування у сільському господарстві – це сукупність організаційно-правових засобів, що забезпечують продуктивне, ощадливе, економне, екологічно безпечне використання земель та інших природних ресурсів, їх постійне відтворення і захист від погіршення якості у процесі сільськогосподарського виробництва.
Даний механізм мас сприяти задоволенню потреб населення в якісній сільськогосподарській продукції, сировинному забезпеченню народного господарства, створенню безпечних природних умов для праці й життєдіяльності населення, зайнятого у сільському господарстві, збереженню сільськогосподарських угідь.
Суб'єкти аграрного підприємництва всіх форм власності та форм господарювання зобов'язані своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на зниження і компенсацію негативного впливу його виробництва на природне середовище, власність і здоров'я людей. Фінансування таких заходів провадиться за рахунок власних коштів од продажу його майна, а якщо їх не вистачає – за рахунок бюджету відповідної місцевої Ради або держави.
Разом з тим ці суб'єкти аграрного підприємництва несуть відповідальність за дотримання вимог і норм щодо охорони, раціонального використання та відновлення до рівня встановлених нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресурсів, а також відшкодовують збитки, завдані внаслідок його діяльності.
Закон «Про селянське (фермерське) господарство» передбачає порядок надання земель для його ведення, встановлює конкретні розміри ділянок, які можуть передаватися у власність та користування, визначає права та обов'язки щодо ефективного використання та охорони земель, закріплює право селянського (фермерського) господарства на використання загальнопоширених корисних копалин, водних об'єктів, лісових, мисливських угідь та інших природних ресурсів.
Закон «Про підприємництво» гарантує суб'єктам підприємницької діяльності у сільському господарстві право одержання ділянок, інших природних ресурсів, необхідних для здійснення підприємницької діяльності.
Закон «Про охорону навколишнього природного, середовища» визначає форми власності на природні ресурси, права громадян, що працюють у сільському господарстві, на участь у розробленні та здійсненні заходів щодо раціонального і комплексного використання природних ресурсів, здійснення громадянами та юридичними особами агропромислового комплексу природокористування, гарантії їх реалізації, закріплює компетенцію Рад та виконавчо-розпорядчих органів у галузі природокористування, функції управління в цій сфері тощо. Закон регламентує використання природних ресурсів, їх структурування, дотримання екологічних вимог при їх використанні у сільському господарстві.
Земельний кодекс визначає місце земель сільськогосподарського призначення у складі земель України, їх цільове призначення, порядок передачі у власність, надання в користування і оренду, особливості їхнього правового режиму, порядок використання, права та обов'язки землевласників і землекористувачів щодо раціонального використання, відтворення і охорони цих земель, підстави припинення права колективної та приватної власності, користування землями сільськогосподарського призначення та форми охорони порушених прав землевласників, користувачів таких земель.
Водний кодекс України та водне законодавство закріплюють основні вимоги щодо ефективного використання та охорони вод для потреб сільського господарства, встановлюють режим і право сільськогосподарського використання вод, визначають права і обов'язки суб'єктів цього виду водокористування, умови, підстави його припинення та відповідальності за їх порушення.
Лісовий кодекс України, лісове законодавство визначають можливості ведення лісового господарства сільськогосподарськими підприємствами, встановлюють порядок поділу лісів на групи, особливості та режим лісовикористання.
Кодекс про надра України та законодавство про надра передбачають право сільськогосподарських підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб та громадян, що проживають у сільських поселеннях, використовувати надра в межах наданих їм земельних ділянок, добування корисних копалин місцевого значення.
Закон «Про тваринний світ», фауністичне законодавство визначають види права колективної та приватної власності й користування тваринним світом для сільськогосподарських підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб та громадян, зокрема мисливство, рибальство, використання корисних властивостей життєдіяльності тварин – ґрунтоутворювачів, природних санітарів середовища, запилювачів рослин та ін., регламентують режим раціонального використання тваринного світу для потреб сільського господарства.
Закон «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає категорії зон радіоактивного забруднення, радіаційно-небезпечних і радіоактивно забруднених земель.
Закони «Про пестициди і агрохімікати», «Про карантин рослин», інші акти спеціального законодавства. У захищеному ґрунті, на землях водного фонду, у водоохоронних зонах, на інших територіях, що підлягають особливій охороні, забороняється застосування пестицидів, а в окремих випадках їх застосування можливе за наявності позитивних висновків державної санітарної та екологічної експертизи.
Складовою організаційно-правового механізму забезпечення ефективного природокористування у сільському господарстві є управління.
Управління – це цілеспрямована діяльність уповноважених органів, спрямована на забезпечення дотримання всіма установами, іншими юридичними особами і громадянами агропромислового вимог чинного законодавства відносно ефективного використання земель та інших природних ресурсів.
В залежності від повноважень, структури, мети і завдань, які реалізують державні органи в сфері організації ефективного використання природних ресурсів, розрізняють такі види керування: загальне, спеціальне і галузеве.
Загальне керування здійснюється Президентом України, КМУ, Урядом АР Крим, місцевими органами державної виконавчої влади, місцевими органами самоврядування.
Спеціальне керування покладається на уповноважені органи – Міністерство охорони навколишньої природного середовища і ядерної безпеки, Міністерство лісового господарства, Державний комітет України по геології і використанню надр, Державний комітет України по земельних ресурсах і ін.
Галузеве керування здійснює Міністерство сільського господарства і продовольства.
2. Правові форми використання земель та інших природних ресурсів у сільському господарстві
Використання земель та інших природних ресурсів суб'єктами сільськогосподарської діяльності може здійснюватися за правом колективної та приватної власності на землю і правом природокористування.
Основними користувачами земель сільськогосподарського призначення є колективні та інші сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи і акціонерні товариства, а також сільськогосподарські науково-дослідні й навчальні заклади.
За правом колективної власності можуть використовуватися землі, що передаються безплатно колективним сільськогосподарським: підприємствам, кооперативам, акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Передача ділянок у колективну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких вони розташовані.
Водночас не можуть передаватись у таку власність землі загального користування населених пунктів, землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної системи, транспорту, зв'язку, оборони, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісового фонду, за винятком невеликих до 5 га; водного фонду, за винятком невеликих до 3 га, земельних ділянок, що входять до складу сільськогосподарських угідь, та землі сільськогосподарських науково-дослідних установ, навчальних закладів тощо. Розпорядження землями, що перебувають у колективній власності, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.
Кожний член колективу сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства має право на земельну частку (пай) на землю, яка перебуває у власності відповідного підприємства, кооперативу, товариства. Це право посвідчується Сертифікатом на право на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки в умовних кадастрових гектарах та вартісному виразі, яке може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування й застави.
Переважне право на одержання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства мають громадяни, у яких є досвід роботи у сільському господарстві та необхідна кваліфікація. У разі відмови такі громадяни можуть оскаржити це питання в судовому порядку.
Для ведення селянського господарства використовуються земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га всіх інших земель. Конкретні розміри ділянок у межах норм визначають відповідно районні, міські Ради, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації селянського господарства і можливостей обробітку наданих земель переважно членами даних господарств. До того ж ці ділянки не підлягають поділу.
Поширеною формою використання природних ресурсів суб'єктами сільського господарства є право користування землею, водами, лісами, надрами та іншими природними ресурсами.
Сільськогосподарським державним, кооперативним та іншим господарським підприємствам, установам і організаціям земля в користування надається для сільськогосподарських цілей, несільськогосподарським підприємствам, організаціям і установам надаються землі сільськогосподарського призначення для ведення підсобного господарства, а громадянам та їх об'єднанням – для городництва, сінокосіння і випасання худоби, ведення підсобного господарства тощо.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
