Такою ж мірою джерелами аграрного права є Водний кодекс України та інші закони, окремі правові норми яких регулюють виробництво (в тому числі відтворення) продукції харчування тваринного, зокрема водного, походження, розведення хутрових диких тварин, промислове мисливство тощо.
Підзаконні акти як джерела аграрного права
Підзаконні нормативно-правові акти мають істотне значення в регулюванні суспільних відносин в аграрному секторі народного господарства. Цими джерелами є укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази, інструкції, що приймаються Міністерством сільського господарства і продовольства, Міністерством охорони здоров'я, іншими відомствами України з питань аграрного підприємництва, виробництва продуктів харчування і продовольства рослинного і тваринного походження та їхньої безпеки для споживачів, а також із питань охорони здоров'я працівників, державних контрактів тощо.
Внутрігосподарські локальні акти як джерела аграрного права
Внутрігосподарські локальні акти розподіляються на 2 групи.
1. Внутрігосподарські нормативно-правові акти, які набувають юридичної сили з моменту реєстрації підприємства у відповідних державних органах.
2. Акти, які набувають юридичної сили відразу ж з моменту прийняття їх найвищими органами самоврядування господарств – загальними зборами членів підприємств кооперативного типу, акціонерів, учасників товариств з обмеженою відповідальністю та членів трудового колективу орендного підприємства тощо.
Головне місце серед локальних джерел аграрного права належить Статутові.
Примірний зразок Статуту може бути використаний підприємством (але вони не зобов'язані скористатися зразком) при підготовці власних статутів. Головним тут є те, щоб суб'єкти підприємництва кооперативного типу у своїх статутах обов'язково відобразили такі позиції:
назву господарства;
місце знаходження;
предмет і цілі діяльності;
порядок вступу до членів підприємства і виходу з нього;
права та обов'язки членів;
органи управління, самоврядування і контролю;
компетенцію цих органів;
порядок створення майна та іншої власності членів суб'єктів підприємництва кооперативного типу;
порядок розподілу прибутків господарства;
умови і порядок виключення зі складу членів колективного підприємства;
умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.
Локальними нормативно-правовими актами як джерелами аграрного права виступають конкретні положення агрофірм, агрокомбінатів. Такі положення приймаються на загальних зборах уповноважених представників від колективних та інших підприємств, представників селянських (фермерських) господарств та їхніх спілок.
Локальними аграрними правовими актами також є статути і рішення селянських (фермерських) господарств, орендарів в сільському господарстві, сільськогосподарських кооперативів, прийняті відповідно до статутної діяльності цих об'єднань.
5. Суб’єкти аграрного права
Поняття і класифікація суб'єктів аграрного права
Основними виробниками продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження в Україні є аграрні підприємці усіх форм власності та легальних організаційно-правових форм господарювання.
В Україні відповідно до змісту національного законодавства поняття «суб'єкт підприємництва», «суб'єкт аграрного підприємництва (аграрний підприємець)» за своїм юридичним змістом і значенням практично тотожні поняттю «суб'єкт аграрного права». Такий висновок випливає зі змісту Законів «Про підприємництво» (ст. 2), «Про підприємства в Україні» (статті 1, 21), «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (ст. 1), «Про господарські товариства» (ст. 1), «Про селянське (фермерське) господарство» (ст. 1).
Суб'єкти аграрного права залежно від сфери, основної мети і предмета діяльності, а також від функцій та взаємовідносин власності розмежовуються на три взаємопов'язані групи.
Першу, основну групу таких суб'єктів становлять засновані на приватній (у можливих її різновидах – кооперативній, колективній тощо), державній та муніципальній формах власності аграрні підприємці, головними завданням і предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження.
Другу групу суб'єктів аграрного права і аграрних правовідносин формують підприємці, діяльність яких заснована на різних формах власності та організаційно-правових формах, правосуб'єктність і статутна діяльність котрих націлені на забезпечення нормальної сучасної виробничо-технічної діяльності аграрних підприємців-товаровиробників.
Третю групу суб'єктів аграрного права і аграрних ринкових правовідносин становлять установи-підприємці, головним чином корпоративного типу, правосуб'єктність і статутна діяльність яких спрямовані на надання всіляких фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посередницьких та інших послуг для забезпечення саме підприємницької (в тому числі й виробничо-господарської, фінансової) діяльності аграрних підприємств-товаровиробників.
6 Проблеми і шляхи вдосконалення аграрного законодавства України
Сучасне аграрне законодавство України характеризується,
по-перше, надмірною кількістю нормативно-правових актів, що мають неоднакову юридичну силу,
по-друге «розкиданістю» аграрно-правових норм по законодавчих і підзаконних актах, що належать до інших галузей права,
по-третє, великою питомою вагою відомчих нормативно-правових актів, які часто суперечать аграрним законам або дають можливість їх двоякого тлумачення, що в свою чергу негативно впливає на практику застосування права.
Ці вади аграрного законодавства обумовлюють сучасні проблеми аграрної правотворчості в Україні. В умовах вступу України до Ради Європи, чим вона прийняла на себе відповідні зобов'язання щодо змісту національного законодавства і його інтеграції з законодавством європейських країн, а також з урахуванням відновлення в Україні інституту права приватної власності на землю, закріплення рівності всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання на землі, коли всіх приватних та інших аграрних товаровиробників визнано суб'єктами підприємницької діяльності, коли кардинально змінюється система привласнення, розподілу, обміну, поряд із новим Цивільним кодексом – основним комплексним кодифікаційним актом, що регулює аграрні відносини в Україні, має стати Аграрний кодекс України.
В Аграрному кодексі необхідно відобразити особливості сучасних аграрних суспільних відносин, рівноправність усіх форм власності, організаційно-правових форм і методів господарювання.
Предметами правового регулювання запропонованого кодексу мають стати аграрні відносини, що становлять комплекс взаємопов'язаних майнових, підприємницьких, земельних, трудових, членських, учасницьких, управлінсько-контрольних суспільних зв'язків, які складаються у сфері виробничих, підприємницьких, споживчих відносин за участю суб'єктів аграрної підприємницької діяльності всіх форм власності, організаційно-правових форм і методів господарювання, відносин, спрямованих на насичення продовольчого ринку продуктами харчування, продовольством та сировиною рослинного і тваринного (в тому числі водного і мисливського) походження.
Визначальним у цьому кодексі має стати:
по-перше, об'єкт – земля та інше нерухоме й рухоме майно, насамперед засоби виробництва, а також продукти харчування, продовольство і сировина як об’єкти права власності самих суб'єктів аграрного підприємництва та як об'єкти цивільного обігу;
по-друге, – земля, мисливські угіддя та внутрішні водойми як основні засоби виробництва та добування продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження; по-третє, земля, водні та мисливські угіддя як об’єкт навколишнього природного середовища.
3. Правовий стан сільськогосподарських працівників
1. Сільськогосподарські працівники як суб'єкти аграрних правовідносин
Правовий статус працівника сільськогосподарського підприємства – це закріплена в нормах чинного законодавства системно впорядкована сукупність реальних прав, юридичних обов'язків та інтересів працівника, що їх охороняє закон, у сфері обраної ним суспільно корисної діяльності, яка гарантується державою і особистою відповідальністю працівника перед законом, суспільством і трудовим колективом.
Розрізняють загальний, спеціальний та індивідуальний правові статуси особи. Загальний і спеціальний статуси існують поза стадією реалізації, в статиці. Коли працівник сільського господарства як конкретний індивід реалізує належні йому статутні права і обов'язки, він набуває індивідуального правового статусу. Останній є змінним, динамічним у часі та показує, які права і обов'язки їх носій фактично реалізує в даний момент.
Правовий статус сільськогосподарських працівників складається з трьох основних частин:
1) конституційних прав, свобод і обов'язків громадян України;
2) прав і обов'язків, закріплених галузевим законодавством для всіх найманих працівників;
3) прав і обов'язків, що відображають специфіку правового становища працівників саме сільськогосподарських підприємств, а з переходом до багатоукладної економіки – сільськогосподарських підприємств всіх форм власності, форм господарювання, а також найманих працівників селянських (фермерських) господарств.
Основні права, свободи і обов'язки громадян закріплено в Конституції. Відповідно до ст. З Конституції права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Ст. 36 надає право громадянам України вільно об'єднуватися у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення власних інтересів. В тому числі громадяни мають право на участь у професійних спілках.
Згідно зі ст. 43 Конституції кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава при цьому бере на себе обов’язки максимально цьому сприяти.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Ст. 44 закріплено право тих, хто працює, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Конституція України (ст. 45) також гарантує всім, хто працює, право на відпочинок, а згідно зі ст. 46 Конституції громадяни мають право на соціальний захист.
Конституційні права і свободи громадян поєднуються з їхніми обов'язками та відповідальністю перед суспільством.
Зокрема відповідно до ст. 65 Конституції захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66). Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67).
Згідно зі ст. 68 Конституції кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Названі основні конституційні права та обов'язки громадян України знайшли свій подальший розвиток і конкретизацію у відповідному законодавстві.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
