Таким чином, в Україні в цілому сформовано законодавство, яким визначено правові засади державної регуляторної політики у сфері припинення господарської діяльності, однак неефективна робота регуляторних органів не дає змоги забезпечити належне додержання усіх його вимог. Так, практична реалізація норм законодавства у сфері державної реєстрації припинення діяльності суб’єктів господарювання, якими передбачено суттєве спрощення відповідних процедур, не дозволяє отримати максимальний ефект від його дії у зв’язку з нестворенням на місцевому рівні належних умов функціонування інституту державних реєстраторів, що негативно позначається на перспективності дальшого провадження господарської діяльності.
Проблемним питанням залишається і необґрунтовано великий перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, який постійно розширюється. Одержання ліцензій для здійснення певних видів господарської діяльності потребує багато часу, ресурсів суб’єктів господарювання. Сфера ліцензування перетворилася на одну з найбільш корумпованих та стала механізмом адміністративного тиску на суб’єктів господарювання, в деяких випадках механізм ліцензування використовується для неправомірного обмеження конкуренції під час здійснення господарської діяльності. Все це призводить до гальмування процесів реформування дозвільної системи та системи ліцензування, а отже й до порушень вимог законодавства у відповідних сферах.
Значною проблемою залишається також неефективність системи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. За експертними оцінками, у 2008 році здійснено перевірки майже 95 відсотків підприємств України. Найбільша кількість перевірок суб’єктів господарювання припадає на органи державної податкової служби, державного пожежного нагляду, державної санітарно-епідеміологічної служби. У 2008 році цими органами здійснено перевірки на кожному другому підприємстві, що у більшості випадків негативно позначилось на сталому функціонуванні цих підприємств.
Засоби регуляторної політики у сфері господарської діяльності не стали дієвим інструментом підвищення ефективності в діяльності регуляторних органів. Перегляд регуляторних актів здебільшого має формальний характер, не проводиться системна оцінка реалізації регуляторної політики у пріоритетних галузях економіки, а окремі регуляторні акти приймаються з порушенням основних засад регуляторної політики.
Органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування не підтримується належний зворотний зв’язок із суб’єктами господарювання, неприбутковими об’єднаннями підприємців, що призводить до їх відсторонення від участі у формуванні державної політики у сфері господарської діяльності. Наприкінці 2006 року ліквідовано Раду підприємців України при Кабінеті Міністрів України, яка існувала більше тринадцяти років та відігравала позитивну роль при обговоренні, прийнятті рішень Кабінетом Міністрів України.
Не дозволяє ефективно виконувати функції захисту прав суб’єктів господарювання і створювати сприятливі умови для розвитку підприємництва і нинішній статус Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва.
Незначним залишається і рівень фінансової підтримки розвитку суб’єктів господарювання. Так, заходи Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні протягом останніх років фінансуються лише на 1,8 млн гривень, що, в свою чергу, негативно впливає і на фінансування відповідних регіональних програм. У зв’язку з цим унеможливлюється комплексне розв’язання проблем у цій сфері, гальмується інноваційна спрямованість розвитку малого бізнесу.
Рівень податкового навантаження на суб’єкти господарювання в Україні залишається одним із найвищих у світі. Це, в свою чергу, зумовлює низький рейтинг України за ефективністю системи оподаткування — 174-те місце серед 175 держав. Основними проблемами у цій сфері є велика кількість податків, зборів (обов’язкових платежів), які регулюються значною кількістю законів України, безсистемність та непередбачуваність змін податкового законодавства, а також недосконала система адміністрування податків. Це призводить до непродуктивного навантаження на суб’єкти господарювання та значних витрат часу і ресурсів для складання податкової звітності. На підготовку, подання податкової звітності, сплату податків суб’єкту господарювання у середньому необхідно витратити понад 2 тисячі годин на рік, що у дев’ять разів перевищує аналогічний показник у Російській Федерації та у п’ять разів — у державах Східної Європи та Центральної Азії.
Вкрай ускладненою та неефективною є система технічного регулювання. Державна політика у цій сфері не враховує прагнень України до членства у Світовій організації торгівлі та Європейському Союзі. Рівень гармонізації національних стандартів з міжнародними та європейськими стандартами залишається надзвичайно низьким і становить лише 25 відсотків. Повільне реформування у цій сфері ускладнює інтеграцію України у світовий економічний простір.
Недостатньо ефективною є й чинна система державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (у тому числі й на земельні ділянки), яка сприяє виникненню адміністративних бар’єрів, що стримують розвиток господарської діяльності.
Недосконалість державної політики у сфері регулювання господарської діяльності негативно позначається на іміджі України у світі (за результатами, наприклад, щорічної доповіді Світового банку щодо оцінки бізнес-клімату Україна посіла 128-ме місце серед 175 держав).
Унаслідок відставання правового регулювання від стану відносин у сфері господарської діяльності Україна втрачає позитивні тенденції розвитку підприємництва, що зумовлює необхідність адекватних змін законодавства у цій сфері. В тому числі, враховуючи сучасні тенденції розвитку економіки держави, має бути відповідно переглянуто і механізми стимулювання господарської діяльності.
Пріоритетними напрямами вдосконалення державного регулювання господарської діяльності мають стати:
- усунення необґрунтованих підстав для здійснення заходів державного нагляду (контролю) органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
- спрощення дозвільної системи та мінімізація видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;
- залучення неприбуткових об’єднань підприємців до формування основних засад державної регуляторної політики;
- недопущення політизації діяльності регуляторних органів;
- удосконалення системи оподаткування, зокрема, шляхом скорочення кількості видів податків, зборів, спрощення адміністрування податків, зборів, реформування законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість;
- усунення технічних бар’єрів під час здійснення окремих видів господарської діяльності;
- підвищення статусу уповноваженого органу у сфері державної регуляторної політики та підприємництва;
- збільшення фінансово-кредитної підтримки для стимулювання розвитку підприємництва;
- недопущення неправомірного втручання державних органів та органів місцевого самоврядування у діяльність суб’єктів господарювання.
У процесі вдосконалення державного регулювання господарської діяльності має бути забезпечено:
1) залучення неприбуткових об’єднань підприємців до формування основних засад державної регуляторної політики.
З метою забезпечення участі неприбуткових об’єднань підприємців у формуванні основних засад державної регуляторної політики та здійсненні заходів з її реалізації на законодавчому рівні необхідно передбачити:
- створення при Кабінеті Міністрів України, інших органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування громадських рад із представників неприбуткових об’єднань підприємців, включення до складу колегій органів виконавчої влади представників неприбуткових об’єднань підприємців та визначення механізмів їх впливу на рішення, які приймаються такими органами у сфері господарської діяльності;
- механізми ініціювання неприбутковими об’єднаннями підприємців проектів нормативно-правових актів, спрямованих на поліпшення підприємницького середовища;
- підготовку раз на два роки науковими установами України із залученням неприбуткових об’єднань підприємців Національної доповіді про стан розвитку підприємництва в Україні та представлення її Президентові України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України;
- щорічну підготовку Кабінетом Міністрів України та місцевими органами виконавчої влади із залученням неприбуткових об’єднань підприємців та оприлюднення публічних доповідей з питань розвитку підприємництва, в яких аналізується сучасний стан та розкриваються проблемні питання у цій сфері, містяться пропозиції щодо поліпшення підприємницького середовища, зокрема, стосовно фінансово-кредитної підтримки розвитку підприємництва, із наступним урахуванням цих пропозицій під час підготовки проектів державного та місцевих бюджетів;
2) безумовне додержання норм законодавства щодо здійснення державного нагляду (контролю) за господарською діяльністю.
Необхідно забезпечити скорочення кількості перевірок суб’єктів господарювання. Самі перевірки повинні проходити за чіткими і прозорими процедурами. Повною мірою повинно бути визначено права та обов’язки як контролюючих органів, так і підприємців.
Крім того, мають бути розроблені та прийняті нормативно-правові акти, спрямовані на забезпечення виконання норм законів щодо здійснення державного нагляду (контролю), зокрема визначення критеріїв розподілу видів господарської діяльності на групи за ступенем ризику, підстав для проведення перевірок та їх періодичності, затвердження порядку відбору зразків продукції;
3) спрощення дозвільної системи та мінімізацію видів діяльності, що підлягають ліцензуванню.
Удосконалення державного регулювання дозвільної системи має забезпечити її спрощення і уніфікацію, зокрема визначення єдиних вимог щодо порядку видачі, переоформлення та анулювання документів дозвільного характеру, забезпечення практичної реалізації декларативного принципу та запровадження принципу «мовчазної згоди», за яким суб’єкт господарювання за певних умов набуває право на провадження окремих дій щодо здійснення господарської діяльності без одержання відповідного документа дозвільного характеру.
Необхідність одержання документів дозвільного характеру має визначатися, виходячи зі ступеня ризику виду діяльності для безпеки населення і довкілля.
Необхідно унеможливити необґрунтоване розширення переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, або встановлення спеціальних процедур ліцензування окремих видів діяльності.
Потреба в запровадженні ліцензування виду господарської діяльності повинна об’єктивно випливати з особливих умов здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, пов’язаних з потенційною небезпекою для споживачів, суспільства.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19
