Підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання: загально-правова характеристика

Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" співвідносить реорганізацію як один із видів припинення діяльності суб'єкта господарювання лише щодо юридичних осіб (ст. 33). Що ж до фізичних осіб, то таке поняття в розумінні Закону відсутнє. Так, ст. 46 Закону не містить такого поняття, як "реорганізація". Звідси можна зробити висновок, що Закон чітко виділяє порядок припинення саме юридичної особи в результаті реорганізації (на відміну від ЦК та ГК України, оскільки такий термін вживається щодо усіх суб'єктів господарювання без застереження) [28, с.77].

Відповідно до ст. 59 ГК, ст.ст. 104, 105, 106 ЦК України (хоча останній і не містить самого поняття "реорганізація"), ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" рішення про реорганізацію юридичної особи може прийматися власником (власниками) чи уповноваженим ним (ними) органом, іншими особами - засновником суб'єкта господарювання чи його правонаступниками, або уповноваженим ним органом, за судовим рішенням, а у випадках, передбачених законодавством, реорганізація може здійснюватися за рішенням державних органів, які мають відповідні повноваження. До таких органів ст. 40 ГК України відносить Антимонопольний комітет України, який діє в межах повноважень, визначених законом (див. Закон України від 26 листопада 1993 р. № 3659-Х1І "Про Антимонопольний комітет України" та Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію), затв. розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 р. № 33-р) [29, с.83].

Так, відповідно до ст. 40 ГК України якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення при примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище (таке положення містить також ст. 53 Закону України від 11 січня 2001 р. № 2210-Ш "Про захист економічної конкуренції").

Проте слід зазначити, що рішення Антимонопольного комітету України про примусовий поділ монопольних утворень не є рішенням про примусовий поділ цих утворень, а є підставами для його здійснення на розсуд самого утворення за умови усунення його монопольного становища на ринку. Зазначена санкція не застосовується у випадках:

- неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць;

- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів та одиниць;

- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів або одиниць, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання) не перевищує 30% [30, с.142].

Якщо юридична особа займає монопольне положення на ринку, то прийняття рішення здійснюється на розсуд суб'єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку (ч. 5 ст. 40 ГК України).

Частина 2 ст. 40 ГК України передбачає обов'язкову наявність згоди Антимонопольного комітету України на концентрацію суб'єктів господарювання. Випадки, коли реорганізація суб'єктів господарювання (злиття або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого) вважається концентрацією, передбачені ст. 22 Закону України "Про захист економічної конкуренції" [31, с.110]. Стаття 24 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначає випадки, коли необхідним є отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання, зокрема, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 млн євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому:

- вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 млн євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного;

- вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 млн євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року [32, с.74].

Порядок отримання такої згоди регулює Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію).

За порушення вимог щодо узгодження з Антимонопольним комітетом України реорганізації суб'єкта господарювання у випадках, коли це необхідно, Антимонопольний комітет України має право накласти штраф на юридичну особу (ст. 251 ГК України).

Чинне законодавство, як вже зазначалося раніше, дещо різниться за кількістю форм реорганізації суб'єкта господарювання. Так, зокрема, ГК України (ст. 59), Закон України "Про господарські товариства" (ст. 19) виділяє п'ять форм: злиття, приєднання, поділ, виділення та перетворення [33, с.72].

Що стосується ЦК України (ст. 109) та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (ст. 32), то відповідно до зазначених законів законодавець визначає "виділення" як один із видів створення юридичної особи, а тому згідно з ЦК України (ст.ст. 104, 106, 107, 108) та Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (ст. 33) можна стверджувати, що існує чотири форми припинення суб'єкта господарювання: злиття, приєднання, поділ та перетворення [34, с.141].

Злиття має місце тоді, коли дві або декілька юридичних осіб припиняють своє існування, а всі майнові права й обов'язки кожного з них стають правами й обов'язками нового (єдиного) суб'єкта, який виник на майновій базі утворених внаслідок злиття суб'єктів. Організаційно-правова форма новоутвореного суб'єкта може відрізнятися від колишніх форм суб'єктів господарювання, які злилися.

Приєднання характеризується тим, що одне підприємство приєднується до іншого із втратою юридичної самостійності і стає частиною іншого підприємства, до якого переходять права та обов'язки реорганізованої юридичної особи. Тобто основною відмінністю від злиття є те, що всі майнові права й обов'язки стають правами й обов'язками не нового суб'єкта господарювання, а того, який раніше вже існував і продовжує функціонувати в колишній організаційно-правовій формі як правонаступник суб'єктів, утворених внаслідок приєднання.

Слід наголосити також на тому, що майнова база правонаступників як при злитті, так і при приєднанні суб'єктів господарювання змінюється на розмір активів і пасивів правопопередників. Активи і пасиви юридичних осіб, які припинили своє існування в процесі реорганізації, переходять до правонаступників за передаточним балансом у порядку саме універсального правонаступництва. Законодавчо такий порядок підтверджується тим, що будь-які форми реорганізації суб'єктів господарювання (пов'язані з їх припиненням: злиття, приєднання, поділ, перетворення) супроводжуються переходом усіх майнових прав і обов'язків. Звідси випливає, що правонаступник суб'єктів господарювання, який утворився внаслідок злиття або приєднання, вправі стягувати з усіх їх дебіторів заборгованість, вимагати виконання від контрагентів цих суб'єктів зобов'язань за договорами або іншими угодами. З іншого боку, той же правонаступник зобов'язаний цілком виконати всі зобов'язання за угодами, укладеними правопопередниками, розплатитися у повному обсязі за їх боргами з третіми особами, незалежно від того, чи досить для цього майна, що перейшло до нього, чи воно не покриває усіх вимог кредиторів [35, с.84].

Щодо законодавчого врегулювання порядку проведення злиття і приєднання, то лише для акціонерних товариств діє Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств, затв. рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30 грудня 1998 р. № 221, яким визначено порядок їх злиття та поділу. З урахуванням конкретних особливостей він може використовуватися (застосовуватись за аналогією) у випадках реорганізації шляхом злиття або припинення суб'єктів господарювання інших організаційно-правових форм. У той же час злиття, як і приєднання суб'єктів господарювання, є окремими випадками економічної концентрації, оскільки в результаті цього можуть збільшитися капітал, фінансова міць підприємства, можливе укрупнення суб'єкта підприємництва. У ринковій економіці "приєднання" може розцінюватися як одна із форм "поглинання конкурента". Тим самим не виключається вплив на монополізацію ринків конкретних товариств і послуг, територій, обмеження конкуренції [36, с.118].

Тому однією з умов здійснення злиття і приєднання суб'єктів господарювання є згода органів Антимонопольного комітету України (п. З ст. 20 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

При поділі припиняється один суб'єкт господарювання та на його майновій базі утворюються два чи кілька нових суб'єктів з передачею кожному з них за розподільчим актом (балансом) у відповідних частинах усіх майнових прав і обов'язків суб'єкта, що реорганізується. Незважаючи на те, що в нормі, яка коментується, буквально йдеться про перехід прав і обов'язків поділеного суб'єкта до нових суб'єктів господарювання лише "у відповідних частинах", не слід думати, що тут передбачається обмежене, а не універсальне правонаступництво. Діє загальний принцип реорганізації: кожний новоутворений в результаті поділу суб'єкт господарювання несе відповідальність за виконання зобов'язань, що перейшли до нього, у повному обсязі, а не в межах тієї частини активів, які перейшли до нього разом з частиною зобов'язань. Обсяг прав та обов'язків кожного з новоутворених в результаті поділу суб'єктів господарювання фіксується в розподільчому акті (балансі). При цьому зовсім не обов'язково, що перехід обов'язків має відбутися пропорційно переданому майну. Співвідношення переданих активів і пасивів законодавством не регламентується. Доцільність такого співвідношення визначається власником майна або іншою особою, уповноваженою до затвердження розподільчого акта (балансу).

Чинні в Україні законодавчі акти не регламентують послідовність дій при поділі суб'єктів господарювання. У даний час порядок поділу встановлено підзаконними нормативними актами лише для деяких видів суб'єктів: для державних підприємств і для підприємств, об'єднань, господарських товариств, у статутному фонді яких частка держави складає 75 і більше відсотків, - Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлення від них структурних підрозділів, затв. наказом Міністерства економіки України, Міністерства статистики України, Антимонопольного комітету України від 20 квітня 1994 р. № 43/79/5; для акціонерних товариств - Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств [37, с.66].

При виділенні юридична особа виділяється зі складу іншої; при цьому продовжує існувати і той суб'єкт, зі складу якого відбулося виділення новоствореної юридичної особи. До новоствореного суб'єкта (суб'єктів) переходять права та обов'язки відповідно до розподільчого балансу. Відповідно до ст. 32 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", виділення вважається завершеним з дати державної реєстрації юридичних осіб, утворених в результаті виділу.

Перетворення - це припинення суб'єкта господарювання, який у подальшому існує в іншій організаційній формі, має інші цілі діяльності, структуру та приймає всі майнові активи та пасиви свого попередника.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты