З урахуванням цього необхідно скоротити перелік видів господарської діяльності, здійснення яких потребує одержання ліцензій;
4) удосконалення системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень і зменшення адміністративного контролю у цій сфері.
Для ефективного функціонування зазначеної системи необхідно створити Єдиний державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень, який повинен базуватися на державному обліку земельних ділянок усіх форм власності та розташованого на них іншого нерухомого майна, реєстрації речових прав на об’єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна;
5) усунення технічних бар’єрів для провадження господарської діяльності.
Необхідним є створення системи ринкового нагляду, яка має відповідати європейським підходам до контролю безпеки продукції, забезпечувати дотримання балансу у відносинах між суб’єктами господарювання та контролюючими органами, ефективно захищати права споживачів на якість і безпечність продукції.
Система державного регулювання і контролю безпечності та якості харчових продуктів і продовольчої сировини має бути відокремлена від системи технічного регулювання;
6) удосконалення системи оподаткування.
Реформування системи оподаткування має забезпечити створення сприятливого підприємницького середовища та лібералізацію фіскальних відносин.
Основою для комплексного реформування податкової системи повинно стати прийняття Податкового кодексу України, який має забезпечити:
- прогнозованість податкових правил на перспективу;
- поступове зниження податкового навантаження та запровадження механізмів стимулювання інвестиційної діяльності та енергозберігаючих заходів;
- спрощення адміністрування податків і зборів;
- підвищення стимулюючої ролі амортизації в оновленні основних фондів;
- удосконалення адміністрування податку на додану вартість та забезпечення своєчасного відшкодування з бюджету сум цього податку;
- реформування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва, зокрема, для унеможливлення випадків використання великими підприємствами цієї системи для ухилення від сплати податків і зборів, що, в свою чергу, призводить до порушення конкурентного середовища;
- розмежування здійснення контролюючої та роз’яснювальної функцій щодо податкового законодавства між різними органами виконавчої влади;
7) усунення необґрунтованих перешкод у реалізації підприємницької ініціативи.
Необхідно забезпечити реалізацію дерегулювання господарської діяльності, провівши у відповідних сферах економіки оцінку системності та узгодженості регуляторних актів, що регулюють відносини у цих сферах.
Вирішення потребують питання, пов’язані з припиненням суб’єктів господарювання, зокрема, щодо забезпечення спрощення та прозорості цієї процедури, зменшення можливості зловживань із майном під час припинення суб’єктів господарювання, зниження адміністративних бар’єрів, спрощення порядку здійснення під час припинення суб’єктів господарювання відповідних заходів контролюючими органами;
8) посилення фінансової та кредитної підтримки розвитку господарської діяльності.
Необхідно забезпечити належне систематичне фінансування заходів Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, затвердженої Законом України від 21 грудня 2000 року № 2157-III, регіональних програм підтримки малого підприємництва.
Потрібно розширювати застосування часткового відшкодування відсоткових ставок за кредитами, що надаються суб’єктам малого та середнього бізнесу для реалізації інвестиційних проектів;
9) удосконалення діяльності органів державної влади з питань розвитку господарської діяльності та регуляторної політики.
Для здійснення справедливого, неупередженого, передбачуваного і деполітизованого регулювання сфери підприємництва необхідно привести статус Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у відповідність із завданнями та функціями, які такий орган має реалізовувати для забезпечення розвитку ринкових відносин та недопущення прийняття органами виконавчої влади економічно необґрунтованих рішень, що призводять до надмірного впливу на суб’єкти господарювання.
У своїй діяльності відповідний орган має забезпечувати:
- оперативну підготовку та подання пропозицій щодо формування та забезпечення здійснення державної регуляторної політики, реформування дозвільної системи та ліцензування певних видів господарської діяльності;
- незалежну експертизу всіх регуляторних актів та обов’язковість їх погодження перед виданням відповідним регуляторним органом;
- координацію дій органів виконавчої влади щодо формування та реалізації державної регуляторної політики, реформування правового регулювання розвитку підприємництва, державної регуляторної політики, дозвільної системи та ліцензування;
- створення єдиного Інтернет-порталу для оприлюднення усіх регуляторних актів та оцінок їх регуляторного впливу;
- ефективне функціонування системи реєстрації юридичних та фізичних осіб — підприємців, а також нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Висновки
Припинення діяльності підприємства – одне з юридичних понять господарського права. Це специфічна правова робота. До змісту поняття припинення” входять юридичні підстави (“умови”), ати та процесуально-правові дії щодо припинення діяльності підприємства як суб’єкта права. Ці підстави, акти та дії передбачені законодавством про підприємства. Особливі підстави і форми припинення діяльності підприємств окремих видів встановлені також законами про ці підприємства та іншими нормативними актами (зокрема про корпоратизацію приватизацію та ін.). Діяльність підприємства припиняє його власник (вищий орган підприємства, уповноважений орган). Припинення за юридичними підставами, як зазначалося вище, може бути двох видів: добровільним і примусовим. Юридичними підставами добровільного припинення підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон не регулює. Це можуть бути: зміни профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо.
Примусово підприємства припиняються, по-перше, на підставі рішень суду (арбітражного суду) про визначення недійсними установчих документів підприємства (невідповідність їх чинному законодавству) та акту (рішення засновника) про створення підприємства. По-друге, підприємство припиняється на підставі рішення суду (арбітражного суду) за поданням органів, що контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства. По-третє, підприємство припиняється на підставі рішення суду (арбітражного суду) у разі несвоєчасного повідомлення ним про зміну свого місцезнаходження (при зміні місцезнаходження підприємство повинно в семиденний термін повідомити про це реєструючий орган). По-четверте, підприємство припиняє свою діяльність на підставі рішення арбітражного суду про визнання його банкрутом. Порядок такого припинення визначає Закон “Про банкрутство”.
Закон передбачає дві правові форми припинення підприємства: ліквідацію і реорганізацію. У випадку ліквідації підприємство припиняється як суб’єкт права без правонаступництва.
Реорганізація передбачає виникнення на основі діючого підприємства одного або більше нових підприємств, як суб’єктів права. У разі реорганізації підприємства усі його права переходять всі майнові права та обов’язки підприємства, що реорганізується.
Злиття двох і більше підприємств в одне означає перехід прав і обов’язків кожного з них до підприємства, що виникло внаслідок правового акта злиття. У цьому випадку виникає нове підприємство.
Приєднання одного підприємства до іншого означає, що до нього переходять права і обов’язки приєднаного підприємства. Нове підприємство внаслідок такої реорганізації не виникає.
Поділ підприємства є створенням на базі одного існуючого підприємства двох і більше підприємств як суб’єктів права. За таких умов відбувається поділ усього майна підприємства. Такий спосіб реорганізації передбачає затвердження власником (уповноваженим органом) роздільного акта (балансу). Згідно з цим актом частини майна та відповідні права і обов’язки реорганізованого підприємства переходять до підприємств, створених внаслідок поділу.
Виділ передбачає, що х діючого підприємства виділяються один або більше структурних підрозділів, які створюються як самостійні підприємства. Поділу всього майна підприємства цей спосіб реорганізації не передбачає. Згідно з роздільним актом (балансом) до них переходять частини майна та відповідні права і обов’язки реорганізованого підприємства.
Перетворення підприємства як спосіб реорганізації означає перетворення однієї форми власності в іншу (наприклад, державної в колективну) і відповідно зміну організаційно-правової форми підприємства. Такий спосіб реорганізації масово застосовується в процесах корпоратизації і приватизації майна державних підприємств. При перетворенні до підприємства, яке щойно виникло, переходять права і обов’язки колишнього підприємства.
Перелік підстав припинення підприємницької діяльності, визначений ст. 51 ГК України, наступний:
1) власна ініціатива підприємця;
2) закінчення строку дії ліцензії;
3) припинення існування підприємця;
4) на підставі рішення суду у випадках, передбачених ГК та іншими законами.
Оскільки згідно із законодавством (наприклад, ст. 40, ч. 2 ст. 76 ГК України), окрім суду, рішення про припинення підприємницької діяльності в окремих випадках можуть приймати й інші державні органи, обгрунтовується необхідність доповнення переліку підстав припинення підприємницької діяльності, передбаченого ст. 51 ГК України, п. 5 такого змісту: “на підставі рішення уповноваженого державою органу у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами”.
В Україні на законодавчому рівні визначено черговість задоволення вимог кредиторів, що значно полегшує вирішення майнових питань у процесі припинення підприємницької діяльності.
Аналізуючи неузгодженості ГК України з питань припинення підприємницької діяльності, наголошується на недоцільності відмови від традиційних і виважених вітчизняною правовою наукою і нормотворчою практикою концепцій. З метою уніфікації правової термінології та уникнення непорозумінь у правозастосовчій практиці відстоюється збереження у законодавстві терміну “реорганізація”, який є загальновживаним у господарському обороті України, і внесення відповідних змін до ЦК України.
На основі проведеного дослідження сформульовані такі висновки:
З огляду на необхідність уточнення визначення поняття “підприємництво”, для відмежування від діяльності, що здійснюється від імені суб’єктів господарювання учасниками господарських товариств, посадовими особами органів управління підприємств, адвокатами, діяльність найманих працівників тощо, запропоновано нову ознаку підприємництва “здійснення діяльності від власного імені”.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19
