Видається позитивним, що «дуалізм» у використанні умовних розрахункових одиниць для визначення розмірів штрафу не був перенесений законодавцем до нового Кримінального кодексу України 2001 року, в ч. 2 ст. 53 якого встановлено, що розміри штрафу визначаються виключно залежно від розміру нмдг і саме ця умовна одиниця використовується у всіх санкціях статей Особливої частини Кримінального кодексу України, які передбачають штраф як вид покарання.
На сьогоднішній день питання про розмір нмдг вирішується з урахуванням положень Закону України від 22.05.2003р. із змінами та доповненнями від 24.07.2009р. «Про податок з доходів фізичних осіб»[83]. Відповідно до п. 22.5 названого Закону розмір нмдг, у тому випадку, коли він застосовується для визначення розміру штрафу як виду кримінального покарання, дорівнює 17 гривням. Пленум Верховного Суду України спеціально звернув увагу судів на те, що «згідно з п. 22.5 ст. 22 Закону, якщо норми відповідних законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації правопорушень або злочинів…». Саме тому «судам необхідно враховувати, що запровадження Законом податкових соціальних пільг не впливає на розмір покарання й адміністративного стягнення у виді штрафу, якщо він визначений у відповідних санкціях у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян»[84].
Використання законодавцем для визначення розмірів штрафу в санкціях статей Особливої частини умовних розрахункових одиниць, ставить питання про те, а в чому ж мають визначати штраф суди: в тих же умовних розрахункових одиницях чи в національній грошовій валюті? На думку Л. Л. Круглікова та О. Л. Цвєтіновіча «у вироку суду розмір штрафу у всіх випадках повинен бути вказаний у твердій грошовій сумі з тим, щоб уникнути різного його розуміння при виконанні вироку або при його перегляді»[85]. Таке судження не викликає заперечень, з тим лише уточненням, що перш, ніж вказати розмір штрафу у твердій грошовій сумі, суд має у вироку вказати його розмір у тих умовних розрахункових одиницях, які використовує законодавець, а вже потім – перевести штраф у тверду грошову суму. Таким чином, буде забезпечена не тільки формальна відповідність між вироком і законом, але й точно визначена кратність розміру штрафу. Адже очевидно, що законодавець допускає можливість призначення штрафу тільки в розмірі, кратному певній кількості цілих умовних розрахункових одиниць, не допускаючи дробів. Тому, більш правильною уявляється думка В. І. Тютюгіна, який вважає, що «відповідно до ч. 2 ст. 53 Кримінального кодексу покарання у виді штрафу призначається судом не у твердій сумі, а в ставках неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установленого законодавством України на момент постановлення вироку»[86]. Щоправда, тут слід додати, що після визначення розміру штрафу в нмдг суд, все ж, має здійснити арифметичну дію множення і перерахувати його розмір в гривні.
Однак суди далеко не завжди визначають штраф саме у нмдг: в більшості випадків штраф визначається безпосередньо у гривнях. Так, за даними проведеного нами узагальнення судової практики зі 124 випадків призначення штрафу як основного виду покарання, суди тільки в 5 випадках (4,032 %) спершу визначали його в певній кількості нмдг, а потім перераховували в гривні. В інших 119 випадках (або 95,968 %) суди одразу вказували штраф у гривнях, при чому в 15 випадках (або 12,097 %) розмір штрафу визначався у сумі, яка не була кратною певній кількості цілих нмдг.
Подібні приклади неправильного визначення суми штрафу дає і опублікована судова практика. Так, наприклад, вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 липня 2003 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області, Д. засуджено за ст. 197 Кримінального кодексу до штрафу в розмірі 700 грн. На жаль, і Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України, переглядаючи справу, що правда з інших причин, не виправила даної помилки[87]. А, між тим, в даній справі суди, на наш погляд, неправильно визначили розмір призначеного Д. покарання, встановивши його не в нмдг з подальшим перерахунком у гривню, а безпосередньо в гривні. Тим самим засудженому було призначене покарання у виді штрафу в розмірі 41,176 нмдг, тоді як кримінальний закон визначає це покарання тільки цілими числами. Визначення розміру штрафу безпосередньо в гривнях без вказівки на кількість нмдг може стати причиною ускладнень в застосуванні деяких інших положень Кримінального кодексу України. Так, наприклад, якби в даній справі була встановлена неспроможність засудженого сплатити призначений йому розмір штрафу, судові було б досить складно замінити 41,176 нмдг штрафу громадськими роботами або виправними роботами в пропорціях, встановлених ч. 4 ст. 53 Кримінального кодексу України.
Таким чином, за останні півтора десятиліття кримінальне законодавство України в частині визначення розміру штрафу як виду покарання пройшло еволюцію від національної валюти через математичні формули і паралельне існування двох умовних одиниць, до послідовного застосування однієї умовної одиниці – нмдг. У цілому, такий підхід законодавця виправдовує себе в практичному застосуванні. Однак, в ньому, очевидно, криються і певні вади. По-перше, подальше збільшення нмдг, яке може бути здійснене в податковому законодавстві без урахування потреб кримінального законодавства, може призвести не тільки до суттєвого зростання розмірів штрафу, але й до проблем, що пов’язані з дією кримінального законодавства в часі. По-друге, підвищення нмдг як категорії податкового права без урахування її використання в кримінальному праві може призвести до безпідставного надмірного посилення санкцій. З урахуванням положень ст. 51 Кримінального кодексу України в її нинішній редакції таке покарання не буде вважатися найбільш м’яким в усьому кримінальному законодавстві України.
Щодо розміру штрафу, то відповідно до ч. 2 ст. 53 Кримінального кодексу України мінімальний розмір штрафу встановлений на рівні тридцяти, а максимальний – на рівні однієї тисячі нмдг. Тільки встановлення мінімального розміру штрафу є абсолютним імперативом – за жодних умов в санкціях статей Особливої частини Кримінального кодексу України не може бути передбачений і суди за жодних умов не можуть призначати менший розмір штрафу. Що ж стосується максимального розміру штрафу, то його визначення в ст. Загальної частини носить характер відносного імперативу – сам законодавець зазначає, що «розмір штрафу визначається ... в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу» (ч. 2 ст. 53 Кримінального кодексу України). Тобто, допускається можливість встановлення в санкції статті Особливої частини максимального розміру штрафу, що перевищує одну тисячу нмдг.
Такою можливістю законодавець скористався 18 разів, при чому всі випадки передбачення в санкції статті Особливої частини максимального розміру штрафу більше, ніж в одну тисячу нмдг, можна розбити на три групи, залежно від того, на якому рівні визначений мінімальний розмір штрафу в такій санкції.
Першу групу становлять ті санкції, в яких хоча максимальний розмір штрафу і перевищує одну тисячу нмдг, проте мінімальний розмір є меншим за максимум для даного виду покарання, що встановлений у ч. 2 ст. 53 Кримінального кодексу України. До цієї групи належать санкції наступних статей:
1) ч. 1 ст. 204, в якій передбачений штраф у розмірі від п’ятисот до однієї тисячі п’ятдесяти нмдг;
2) ч. 1 ст. 368, в якій передбачений штраф у розмірі від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі п’ятисот нмдг.
3) ч. 2 ст. 212, ч. 2 ст. 2121, ст. 218, ч. 2 ст. 351, в яких передбачений штраф у розмірі від п’ятисот до двох тисяч нмдг;
Другу групу складають санкції, в яких мінімальний розмір штрафу встановлений на рівні максимального розміру для даного виду покарання, визначеного в ч. 2 ст. 53 Кримінального кодексу України, тобто на рівні однієї тисячі нмдг. До цієї групи належать санкції наступних статей Особливої частини Кримінального кодексу України:
1) ч. 1 ст. 289, в якій передбачений штраф у розмірі від однієї тисячі до однієї тисячі двохсот нмдг.
2) ч. 2 ст. 176, ч. 2 ст. 177, ч. 2 ст. 204, ч. 1 ст. 2091, ч. 2 ст. 229, в яких передбачений штраф у розмірі від однієї тисячі до двох тисяч нмдг;
3) ч. 1 ст. 2031, в якій передбачений штраф у розмірі від однієї тисячі до п’яти тисяч нмдг;
Нарешті, третю групу становлять ті санкції, в яких не тільки максимальний, але й мінімальний розмір штрафу встановлений на рівні, що перевищує одну тисячу нмдг. До цієї групи належать санкції ч. 3 ст. 176, ч. 3 ст. 177, ч. 2 ст. 2091, ст. 220, ч. 3 ст. 229, в яких передбачений штраф у розмірі від двох тисяч до трьох тисяч нмдг.
Таким чином, за нині чинним Кримінальним кодексом України з урахуванням положень ч. 5 ст. 22 закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», мінімальний розмір штрафу становить 510 гривень, максимальний, за загальним правилом, – 17000 гривень, а за рішенням законодавця максимальний розмір штрафу може бути ще більше підвищеним. При цьому максимальна межа можливого підвищення не встановлена і повністю залежить від розсуду законодавця при внесенні змін до Особливої частини Кримінального кодексу України. Викладене зумовлює питання про те, чи обґрунтованими є такі мінімальний та максимальний розміри штрафу і чи не потребують вони коригування.
Як уявляється, встановлення в статті Загальної частини мінімального та максимального розмірів штрафу не може бути довільним, здійснюваним за власним розсудом законодавця. Інакше кажучи, мінімальний та максимальний розмір штрафу мають бути обумовлені певними об’єктивними чинниками. У зв’язку з цим, очевидно, постає питання про те, а які ж це чинники? Ґрунтуючись на чому законодавець повинен встановлювати мінімальний та максимальний розміри штрафу як виду покарання? Видається, визначаючи мінімальний та максимальний розміри штрафу як виду покарання, законодавець повинен враховувати наступні фактори.
Перш за все, оскільки штраф є майновим покаранням, слід виходити саме з розмірів доходів середньостатистичного суб’єкта злочину. І тут, очевидно, не можна не брати до уваги те, що такий суб’єкт різних видів злочинів має різні рівні матеріальних статків. Так, якщо мова йде про звичайного суб’єкта злочинів проти власності, то на разі рівень його доходів, як правило, є не надто високим. У тих же випадках, коли мова йде про суб’єктів, які вчиняють злочини у сфері господарської діяльності, службові злочини, так звані інформаційні злочини (злочини з використанням комп’ютерів та їх мереж), злочини у сфері незаконного використання авторських, винахідницьких та суміжних прав тощо, то рівень їх доходів, в цілому є значно вищим. Отже, мінімальна та максимальна межі штрафу як розміру покарання повинні охопити собою як випадки невисоких доходів одних суб’єктів злочинів, так і досить високі матеріальні статки інших суб’єктів.
Крім того, визначаючи мінімальний та максимальний розмір штрафу, законодавець повинен також враховувати і те, що, як і будь-який інший вид покарання, штраф має бути відчутним для засудженого, створювати для нього певний рівень страждань у відплату за вчинений злочин. Саме тому мінімальний і максимальний розмір штрафу повинні бути достатньо високими, проте не настільки, щоб застосування цього виду покарання призводило до повного розорення (спустошення) особи, яка вчинила злочин. Тобто, і мінімальний і максимальний розмір штрафу повинні бути достатньо відчутними, проте посильними для сплати і, що важливо, не перешкоджати подальшому життю особи після сплати штрафу. У зв’язку з викладеним, уявляється, що мінімальний розмір штрафу як виду покарання, встановлений у Кримінальному кодексі України на сьогоднішній день (30 нмдг) міг би бути збережений і в майбутньому. Уявляється, що навіть у разі засудження до такого розміру штрафу особи, яка не має постійного джерела доходів, або доходи якої є незначними , сплата такого розміру штрафу буде, з одного боку відчутним правообмеженням, а з іншого – буде під силу. Що ж стосується максимального розміру штрафу, то він має бути встановлений на достатньо високому рівні з тим, щоб, по-перше, штраф міг використовуватися в санкціях статей Особливої частини Кримінального кодексу України в якості серйозної альтернативи іншим основним видам покарання, а, по-друге, міг би стати відчутним правообмеженням для осіб, які мають високий рівень доходів і матеріальних статків у разі вчинення ними злочинів у сфері господарської діяльності, службових злочинів, так званих інформаційних злочинів (тобто злочинів з використанням комп’ютерів та їх мереж), злочинів у сфері незаконного використання авторських, винахідницьких та суміжних прав тощо. Саме тому, як уявляється, максимальний розмір штрафу як виду покарання, міг би бути збільшений з нинішніх 1000 нмдг, принаймні, наприклад, до 3000 нмдг. Якщо прийняти до уваги, що на теперішній час середня заробітна плата осіб, які традиційно переважають серед суб’єктів таких злочинів (посадові особи середнього рівня, висококласні спеціалісти тощо) коливається навколо 5000 гривень, а часто і перевищує цю суму, то штраф у максимальному розмірі буде і достатньо відчутним для них, і відносно можливим для сплати.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21
