Поняття та ознаки вбивства
Міністерство освіти і науки України
Вінницький державний педагогічний університет ім. М Коцюбинського
Кафедра правознавства
Курсова робота
«Поняття та ознаки вбивства»
Студентк 5-«Б» курсу
Притула Валентина Василівна
Науковий керівник –
ст. викл. Сергійчук С.Л.
Вінниця - 2008
Вступ
Вбивство спрадавна вважалося злочином проти людини і засуджувалося як мораллю, так і системою норм і правил, що мають силу закону. Заборона на вбивство була одним з перших табу в людській культурі. Багато в чому це пояснювалося необхідністю продовження роду і зміцнення суспільства. Свобода вбивства загрожувала людству винищуванням, тому спочатку вбивство було засуджене і заборонене в локальних співтовариствах - союзах, племенах і т.д. У міру становлення крупніших людських співтовариств, аж до державних об'єднань, табу на вбивство придбало форму закону, обов'язкового для всіх членів співтовариства. Відомо, що перші законно-положення (як написані, систематизовані сукупності норм і правил поведінки, а також заборон) формуються на основі загальноприйнятих норм моралі, що сформувалися і закріпилися в законах. Вбивство трактується як злочин практично у всіх законодавчих системах - стародавніх і сучасних. Посягання на чуже життя може бути виправдане мораллю і законом лише у виняткових випадках. Для різних суспільств, культур, політичних систем, ці випадки різні. Наприклад, мусульманські норми і правила, закріплені в Корані, не передбачають покарання за вбивство невірного: “ І вбивайте їх, де зустрінете, адже спокуса - гірше, ніж убиение”. Тоді як вбивство правовірного по шаріату повинно каратися смертю. Одна з перших заповідей Біблейського Мойсея, що визнаються як іудеями, так і християнами, свідчить: “Не убий”. Старозавітні правила, що мали для стародавніх іудеїв силу закону, дуже конкретно визначають вбивство як антигромадське діяння. Якщо, згідно Біблії, перший вбивця на Землі Каїн був покараний вічним вигнанням, то згодом за заподіяну іншому смерть вважалася смерть: «Хто ударить людину, так, що він помре, та буде зраджений смерті, а якщо хто з наміром уб'є ближнього підступно (і прибіжить до жертовника), то і від жертовника мого бери його на смерть». У сучасних системах вбивство розглядається як один з найтяжчих злочинів і передбачає суворе покарання, аж до страти у ряді країн.
Актуальність теми: концепція правової держави завжди пов'язується, перш за все, з ідеями природних невідчужуваних прав людини, з їх визнанням, повагою та охороною з боку держави.Конституція України (ст. 27) закріпила головне природнє право кожної людини - право на життя: «Кожна людина має невід'ємне право на життя». Актуальності дослідження набуває у зв'язку з необхідністю осмислення відповідних положень нового КК України - перш за все з метою найбільш точного розуміння (тлумачення) кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за посягання на життя, їх правильного застосування та подальшого вдосконалення.
Мета і завдання дослідження: метою дослідження є комплексна кримінально-правова характеристика вбивств, передбачених статтями Кримінального Кодексу, та формулювання на її основі науково обгрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення кримінального законодавства України і правозастосовчої діяльності.
Поставлена мета зумовила необхідність розв'язання таких головних завдань:
- дослідити об'єктивні та суб'єктивні ознаки умисного вбивства;
- проаналізувати спеціальну літературу з проблем кваліфікації умисних вбивств;
- на підставі проведеного аналізу сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства, яке передбачає відповідальність за умисні вбивства;
- сформулювати рекомендації по вдосконаленню положень постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи".
Об'єктом дослідження є поняття та ознаки вбивств, типологія вбивств.
Предметом дослідження є кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за вказані види умисних вбивств, їх доктринальне розуміння та практика застосування. При цьому основна увага приділялася дослідженню відповідних ознак юридичних складів злочинів, передбачених статтями 116, 117, 118 КК, а також теорія криміналього права щодо поняття та ознак кримінального права України.
У першому розділі курсової роботи розглянем поняття та ознаки вбивств, звернемо увагу на вбивство, як на один із найважчих видів злочину, який засуджується у різних країнах. Ознаками вбивста є його склад, і тому потрібно охарактеризувати склад злочину та його складові. Склад злочину складається з чотирьох ознак: суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона, об’єктивна сторона. У другому розділі розглянем коротку характеристику видів убивств. Кримінальний закон передбачає три види вбивств, які розглядаються як здійснені при пом'якшувальних обставинах: умисне вбивство, здійснене в стані сильного душового хвилювання (ст. 116 КК); умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК); умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК) та вбивства при обтяжуючих обставинах: умисне вбивство двох або більше осіб; умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності; умисне вбивство заручника; умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю; вбивство вчинене способом, небезпечним для багатьох інших осіб; вбивство із корисливих мотивів; умисне вбивство з хуліганських мотивів; умисне вбивство, особи чи її близького родича, вчинене у звязку з виконанням потерпілим службового або громадського обовязку; умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; вбивство, поєднане зі зґвалтуванням, або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; умисне вбивство, вчинене на замовлення; умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Теоретичною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених в галузях кримінального права, кримінології, медицини, загальної психології. У роботі використовувались підручники таких авторів як: Кузнєцова В.В., Савченка А.В., Потебенька В., Бажанова М. І., Снігірьова О.П., Матвійчука В.В, Мельника М. І., Дзюби В.П. Всі названі автори дають детальну та обгрунтовану характеристику вбивств, їх видам та ознакам. Під час роботи використана періодична література, особливо автори таких статей: Пилипчук П., Грищук В., Шульга Л., Остапенко А., та інші.
Структурно робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.
Розділ І
Основними завданнями, що постають перед юридичною наукою і державою, є забезпечення дотримання прав і свобод громадян. У статті 27 Конституції України зазначено: “Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини”. [5,с.4] Вбивство є найтяжчим злочином, адже саме життя людини становить найвищу соціальну цінність. Життя є найважливішим благом, яке, у разі смерті людини, не може бути відновлено.[21, с.101]
Низка законодавчих і підзаконих актів України докладно регулює питання охорони та захисту життя і здоровя громадян (наприклад: Основи законодавства України про охорону здоровя, Закон України «Про запобігання захворювання на снід та соціальний захист населення», Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень).
Деякі питання забзпечення надійної охорони житття та здоровя людини врегульовано міжнародним законодавством (наприклад: Єврпопейською конвенцією з прав людини від 4 листопада 1950р., ратифікованою Україною 17 липня 1997р.; Конвенцією ООН про катування та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність). Ці питання також висвітлено в постановах Пленуму ВС України «Про судову практику в справах про необхідну оборону» від 26 квітня 2002р. та «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоровя особи» від 7 лютого 2003р.
Досліженню проблем кримінально-правової протидії злочинам проти життя та здоровя особи в юридичній літературі приділено достатньо уваги. Їх вивчали такі вчені: Бажанов М, Баулін Ю., Борисов В, Бородін С, Глушков Б, ГрищукВ,ЧитловД,ШульгаА.[15,с.310] Конституція України (ст. 3) проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Злочини, які посягають на життя і здоров'я особи, визнаються одними з найнебезпечніших. Відповідальність за них передбачена розділом II Особливої частини КК, який називається «Злочини проти життя та здоров'я особи». Цим розділом охоплюється три види злочинних посягань: а) злочини проти життя особи; б) злочини проти здоров'я особи; в) злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи. [14, с.309]
В сучасній теорії кримінального права немає єдиного розуміння поняття вбивства. Одні автори вважають, що вбивство – протиправне, умисне чи з необережності позбавлення життя іншої людини. На думку інших авторів, вбивство – передбачене кримінальним законом, винне, суспільно небезпечне діяння, що посягає на життя інщої людини і спричиняє її смерть. Навроцький В.О. визнає вбивство як протиправне винне насильницьке позбавлення життя людини. Згідно чинного КК України (ч1 ст.115), вбивство – умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. [20,с.99] Вбивство відноситься до групи злочинів, які посягають на життя людини. Закон охороняє від злочинних посягань не життя саме по собі як поняття біологічне, повністю підпорядковане закономірностям природи, а життя людини, як необхідну передумову виникнення, існування і розвитку різноманітних суспільних відносин. Обґрунтовується висновок про те, що поняття вбивства, яке дається у ч. 1 ст. 115 КК, в цілому відображає всі суттєві ознаки вбивства. Таке поняття вбивства могло б бути нормативною основою його типової юридичної конструкції. Однак законодавець не дотримався окремих правил законодавчої техніки, що призвело до неоднозначного розуміння змісту цього поняття. Зокрема, воно не називає того, що випадки необережного позбавлення життя іншої людини необхідно (логічно) назвати заподіянням або спричиненням смерті через необережність. У зв'язку з цим запропоновано виключити із назв ст.116, 117, 118 КК слово "умисне", оскільки закон чітко визначає, що вбивством може бути лише умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ч. 1 ст. 115 КК). Умисне позбавлення життя – вбивство, існує віддавна і постійно супроводжує людство. У зводі законів царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.) знаходимо: “Якщо жінка дозволила вбити свого чоловіка із-за іншого чоловіка, то цю жінку повинні посадити на палю” Збереглися літописи, що засвідчили подібні факти і в історії Київської Русі. Особливо відзначився на початку ХІХ століття князь Святополк, який після смерті 15 липня 1015р. князя Володимира вирішує вбити своїх братів з метою одноособового захоплення влади. [19, с.101] Об'єктивна сторона будь-якого умисного вбивства полягає в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині. Вбивство може вчинятись шляхом не лише активної, але і пасивної поведінки. Психічний вплив на потерпілого, який може бути досить різноманітним, мас свою специфіку під час вчинення вбивства, тобто він дістає прояв у безпосередньому психічному впливі на потерпілого: психічна діяльність спрямовується на іншу особу для позбавлення її життя (наприклад, погроза, яка викликала переляк, що призвів до паралічу серця; підмовляння до спричинення собі смерті малолітнього чи особи, яка страждає психічним захворюванням чи недоумством). У таких випадках на житгя потерпілого не спрямовується ніяка механічна, зокрема м'язова сила вбивці.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
