Також з об'єктивної сторони всі злочини проти життя є злочини з матеріальними складами, оскільки вважаються закінченими з моменту настання суспільне небезпечного наслідку - смерті людини, а при доведенні до самогубства (ст. 120) - наслідку у виді самогубства або замаху на нього. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього складу злочину є наявність причинового зв'язку між діянням і наслідком. Потерпілими при вбивстві визнаються лише фізичні особи. [20, с.100]
Оскільки об'єктом вбивства є життя людини, необхідно, щоб людина, на життя якої посягають, вже народилася і ще не померла. Встановлення початкової межі людського життя є завданням складним і водночас необхідним. Автор розглядає поняття „народження" у декількох значеннях: 1) процес народження (початок фізіологічних пологів); 2) результат народження - поява дитини (констатація, наслідок). Народження - це певний природній процес, а тому кримінальний закон охороняє життя людини вже в самому процесі народження, тобто з початку фізіологічних пологів.[17, с.25] Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України,Про охорону дитинства", згідно з якою "кожна дитина має право на життя з моменту визначення живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я", кримінально караним доцільно визнавати посягання на плід, який вже відокремився від матері внаслідок пологового процесу і є життєздатним.
Суб'єктивна сторона злочинів проти життя може характеризуватися: умисною виною (статті 115-118); необережною виною (ст. 119); умисною чи необережною виною (ст. 120). Мотив і мета, а також емоційний стан винного у ряді випадків є обов'язковими ознаками складу вбивства: вони роблять його кваліфікованим (пункти 6, 7, 8, 9, 11 ч. 2 ст. 115) або навпаки привілейованим (ст. 116).
На сьогодні широкого розповсюдження набули особливо небезпечні злочини, а саме: серійні вбивства, терористичні акти, вбивства на замовлення. Особливість суспільної небезпеки умисних вбивств, вчинених на замовлення, полягає в тому, що вони завдають шкоди, яка не має відповідного еквіваленту, – людина позбавляється найціннішого – життя, найбільш небезпечним способом, найбільш небезпечними засобами. [19, с.101]
Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства та замах на самогубство, не є кримінальне караними діяннями. Проте наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство. В Україні медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії — навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань.
Необхідними умовами кваліфікації протиправного заподіяння смерті іншій особі у формі бездіяльності за ст. 115 є обов’язок винного турбуватися про потерпілого та наявність у нього можливості не допустити настання його смерті (наприклад, батьки з метою позбавити немовля життя тривалий час не годують його, медичний працівник з тією ж метою не виконує свої професійні обов’язки щодо хворого). Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел слід вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності. Кожен злочин містить визначені ознаки, характерні для даного складу.
Склад злочину – це сукупність установлених кримінальним законом та іншими нормативними актами юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), які визначають суспільно небезпечне діяння як злочин. [7, с.43)
Термін «склад злочину» (corpus delicti) увів Ф. Фарінацій ще в 1581р. на позначення сукупності речових доказів злочину, що мають суто процесуальне значення. Поступово ця назва поширилась не тільки на кримінальні сліди, але й на обєктивний прояв злочинної поведінки, а відтак – і на внутрішню, суб’єктивну сторону злочину. Отож термін «склад злочину» в науці кримінального права починає вживатися для позначення поняття про складові частини власне злочину, тобто основних елементів суспільно небезпечного діяння. Таке ж потрактування складу злочину простежується в роботах російських правознавців ХІХ ст. Цілком очевидно, що у своєму первісному значенні термін «склад злочину» означає лише істотні (необхідні) ознаки, без яких неможливий жоден злочин. [7, с.44]
Склад злочину – це реальна система ознак, а не плід людської фантазії чи вигадок. Якщо ж це об’єктивна реальність, то її можна пізнати й використати у практичній діяльності. [15, с.71]
Встановлення об’єкта злочину має велике теоретичне і практичне значення. Однак проблема об’єкта злочину ще до кінця не вирішена. Наявна рівнобіжність тлумачення поняття об’єкта злочину в кримінально-правовій науці як в нашій країні, так і за її межами.
Слід відзначити, що проблема об’єкта злочину в нашій країні має власну історію та розвиток. Так, видатний юрист М. Таганцев вважав, об’єктом злочину є: «юридична норма в її реальному бутті». А. Марголін визнав як об’єкт злочину «інтереси громадян, суспільства, держави». Професор А. Піонтковський зробив висновок, що обєкт злочину - суспільні відносини.[15, с.78] У юридичній літературі, є інші погляди, один з них: обєкт – це «благо, цінності» [15, с.79]
Об‘єкт як елемент складу злочину – це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричинити шкоду.
У більшості юридичних джерел радянського періоду, присвячених проблемі об‘єкта злочину, “вертикальна” класифікація об‘єктів включає три рівні: загальний об‘єкт, родовий (іноді його називають груповим або спеціальним) та безпосередній (у деяких джерелах видовий).
Загальним об‘єктом вважалася вся сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом (суспільний лад, політична та економічна системи, правопорядок тощо). Але практична вся сукупність суспільних відносин не може бути об‘єктом як елементом складу злочину. По суті цей об‘єкт кримінально-правової охорони не слід ототожнювати з поняттям об‘єкта злочину. Тому достатньо включати до класифікації об‘єктів злочину два види – родовий та безпосередній Під родовим об‘єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Родовий об‘єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, внаслідок чого використовується як критерій об‘єднання окремих складів злочинів у групи і подальшого розміщення таких груп у Особливій частині КК. Родовий об‘єкт злочинів найчастіше зазначається в назві глави Особливої частини КК, напр., глава ІУ “Злочини проти порядку управління”. Родовим об‘єктом виступають саме ці соціальні цінності, тобто такий стан суспільних відносин, який забезпечує впорядковані відповідно до чинного законодавства відносини в сфері державного управління. Іноді родовий об‘єкт злочину вказано в самій нормі кримінального закону. Якщо родовий об‘єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об‘єктом посягання. [7, с.46]
Якщо родовий об‘єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об‘єктом посягання.
Під безпосереднім об‘єктом слід розуміти соціальні цінності, на які посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність. Від об‘єкта як елементу складу злочину безпосередній об‘єкт відрізняється тим, що його компонентами є лише суб‘єкти і блага, які їм належать. Предмет злочину не входить у безпосередній об‘єкт і утворює окремий клас ознак. Із родовими безпосередній об‘єкт найчастіше співвідноситься як частка та ціле. Але іноді вони співпадають за обсягом. Так, і родовим, і безпосереднім об‘єктом вбивства є життя людини. Безпосередній об‘єкт злочину є конструктивною (обов‘язковою) ознакою будь-якого складу злочину. Його точне встановлення при кваліфікації діяння обов‘язкове. Недотримання цих вимог може призвести до судових помилок. Із урахуванням безпосереднього об‘єкту можна розмежовувати і суміжні склади злочинів.
“По горизонталі” безпосередні об‘єкти можуть поділятися на основні та додаткові.
У кримінально-правовій літературі існує велика кількість думок щодо визначення власне предмета злочину. Кудрявцев В. вважає, що предмет злочинів є «матеріальне виявлення відповідних суспільних відносин».
Є. Фролов під предметом злочину розуміє «такі предмети або речі, котрі є матеріальною підставою, умовою або свідченням існування певних суспільних відносин та шляхом вилучення, знищення, спотворення чи зміни, яких заподіюється шкода об’єкту злочину». В. Тацій у предметі злочину «вбачає будь-які речі матеріально світу, з певними властивостями, з якими кримінальний закон пов’язує наявність в діях особи ознаки конкретного складу злочину». Російський правник Ю. Ляпушгов стверджує, що предметом будь-якої форми розкрадання можуть бути лише товарно-матеріальні цінності в будь-якому стані та формі, що мають економічну власність,а також гроші, як загальний еквівалент вартості. [15 с.85] Предметом злочину є речі матеріального світу, діючи на які, особа посягає на блага, що належать суб‘єктам суспільних відносин. Своєрідність механізму заподіяння шкоди цінностям, що охороняються законом, полягає в таких випадках у тому, що злочинний вплив на певні предмети матеріального світу призводить до розриву впорядкованих і врегульованих правом зв‘язків між людьми з приводу цих предметів. Предмет злочину має важливе значення в структурі складу злочину. При кваліфікації злочину виявляються найсуттєвіші риси конкретного суспільно небезпеченого діяння шляхом співставлення його з інформаційною моделлю, закріпленої в законі. Включення предмета в комплекс ознак складу злочину забезпечує повноту його моделювання і, в кінцевому підсумку, успішне вирішення завдань кваліфікації. Предмет злочину є ознакою складу злочину, що містить специфічну інформацію, необхідну для правової оцінки злочину. У ряді випадків він є обов‘язковою (конструктивною) ознакою об‘єкта злочину певного виду. Предмет злочину слід відрізняти від знарядь злочинних дій. Якщо предмет злочину – це те, на що впливає злочинець, то знаряддя – це предмети, за допомогою яких вчиняється злочинне діяння. Як і безпосередній об‘єкт, предмет може бути критерієм розмежування схожих злочинних діянь. Предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування кримінально караної контрабанди і контрабанди як адміністративного проступку. Ті, чи інші ознаки предметів посягання можуть бути пом‘якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину або перетворювати його в особливо кваліфікований вид. [7,с.48] Правильне встановлення предмета злочину, як і його безпосереднього об‘єкта, сприяє, в кінцевому підсумку, суворому дотриманню законності при розгляді судами кримінальних справ. Предмет злочину як самостійна ознака складу злочину завжди існує поряд з об’єктом. Саме об’єкт і предмет у сукупності утворюють самостійний елемент складу злочину. Однак, якщо об’єкт злочину є обов’язковою ознакою складу злочину, то предмет – факультативною. [6, с.96]
Предмет має потрійне значення:
1)предмет охоронюваних суспільних відносин;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
