Особливість об'єктивної сторони вбивства в стані афекту полягає в тому, що воно може бути здійснене тільки шляхом активних дій. Це пояснюється тим, що афекту, що зародився і миттєво прогресуючому, завжди необхідна розрядка, і він знаходить її в діях, полягання спокою у всіх проявах афекту виключається. Таким чином, зробити вбивство в стані афекту шляхом бездіяльності неможливо, оскільки психологічна природа афекту така, що йому у будь-якому випадку потрібна негайна «розрядка в діях».
Приклад з практики.
Стегунов, виносячи увечері відро до сміттєвому ящику, був зупинений невідомим. До них бігли ще двоє. Невідомий ударив Стегунова кулаком в ліве око, заподіявши легке тілесне ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.
Забігши додому, Стегунов узяв мисливську рушницю двостволки, що знаходилася в чохлі в розібраному вигляді. Зібрав його, забіг в іншу кімнату, узяв з патронтажа два патрони, зарядив рушницю і вибіг з будинку. На вулиці недалеко від будинку він побачив трьох хлопців. Вважаючи, що це ті, які напали на нього, Стегунов погнався за ними, пробігши близько 70 метрів. Зробивши один попереджувальний постріл, іншим смертельно ранив неповнолітнього Густова, що не мав ніякого відношення до нападу. Суд засудив Стегунова по ст. 115 КК України за умисне вбивство, здійснене в умовах фактичної помилки в особі потерпілого. Вбивство в стані раптового виниклого сильного душевного хвилювання припускає безпосередню реакцію винного на неправомірні дії потерпілого, коли винен знаходиться під впливом викликаного ними раптово виниклого сильного душевного хвилювання. Із справи видно, що Стегунов зробив ряд обдуманих дій, цілеспрямованих і підготовчих. Забігши додому, він розповів дружині про напад, попросив її сходити за шубою, кинутою їм у дворі удома, зібрав рушницю, зарядив його, вийшов з будинку, не дивлячись на заперечення і домовленості дружини. На вулиці Стегунов шукав кривдників, потім гнався за ними 70 м. І хоча на цих дії, згідно проведеному слідчому експерименту на прохання захисту пішло всього 23 з, умова раптовості душевного хвилювання як безпосередня реакція на поведінку потерпілого відсутня. При такій ситуації дії Стегунова, хоч і здійснені в стані душевного хвилювання, повинні бути кваліфіковані по ст.115 КК України.
Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК)
Вбивство матір'ю новонародженої дитини – один з поширених і небезпечних проявів проти життя особи. У практичній діяльності органів дізнання, слідства і суду викликає утруднення не тільки виявлення цього злочину, його кваліфікація, але і вирішення питань, пов'язаних з призначенням покарання. Причому особливу трудність представляє встановлення об'єктивної сторони злочину. А тим часом, даний елемент складу злочину є одним з початкових моментів при встановленні кваліфікації діяння, розмежування схожих злочинів. Проводячи екскурс в історію українського кримінального права, слід зазначити, що аж до ухвалення КК України 2001 р. цей вид вбивства не був передбачений. Але, мабуть, враховуючи поширеність даного украй негативного явища і специфічні обставини його здійснення (психічний і фізичний стан винної, інші обставини), законодавець вважає за необхідне закріпити його як самостійну кримінально-правову норму, визначивши її об'єктом суспільних відносин, що склалися у сфері охорони життя новонародженого немовляти. Він же визнається і потерпілим, і об'єктом цього діяння. [28, с.113]
В зв'язку з цим представляється доцільним виявити чіткі межі ознак об'єктивної сторони злочину. Значення об'єктивної сторони полягає в тому, що, по-перше, будучи елементом складу злочину, вона входить в підставу кримінальної відповідальності, по-друге, є юридичною підставою кваліфікації злочинів, по-третє, дозволяє розмежувати злочини, схожі між собою по інших елементах і ознаках складу, по-четверте, містить критерій відмежування злочинів від інших правопорушень.
Важливим є і встановлення чітких меж ознак об'єкту, суб'єкта і суб'єктивної сторони даного складу злочину, адже для розмежування його від суміжних складів злочинів вони мають важливе значення.
Об'єктом посягання даного злочину є життя новонародженої дитини. Потерпілим від злочину, передбаченого ст.117 КК України, завжди є новонароджена дитина. Життя новонародженої дитини виступає як суб'єкт суспільних відносин і підлягає кримінально-правовій охороні в рівній мірі, як і життя іншої дорослої людини. Дитині від народження належать і гарантуються державою має рацію і свободи людини і громадянина відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, міжнародних договорів України, Сімейного кодексу України і інших нормативних правових актів України. Оскільки об'єкт входить в підставу кримінальної відповідальності, для притягання особи до відповідальності по даній статті КК України, необхідно встановити, якому об'єкту бажало заподіяти шкоду своїми діями конкретна особа, мати дитини, або створювалася загроза спричинення такої шкоди. Але Кримінальний Кодекс не містить визначення «новонародженості», і звернення до медичних критеріїв не дає нам жорстких меж, що визначають стан дитини: педіатрія визначає новонародженість одним місяцем, акушерство – одним тижнем, а судова медицина, пояснюючи, що важкий стан жінки, викликаний родовими муками триває протягом доби, визначає новонародженість одним днем. Для вирішення цього питання на кримінально-правовому рівні необхідно враховувати стан матері, обумовлений фізичними або психічними властивостями її організму. Виходячи з цього, період новородження може бути визначений періодом початку життя дитини – фізіологічних пологів і протягом доби, хоча він може бути продовжений і деякі автори вважають, що в цьому випадку слід користуватися педіатричним критерієм (один місяць).
Об'єктом злочину, передбаченого ст.117 КК України, може бути новонароджена дитина з моменту відділення з організму матері і в період до одного місяця. Вбивство дитини більш старшого віку не може кваліфікуватися по ст.117 КК України. [13, с.232]
Об'єктивна сторона такого злочину як вбивство матір'ю новонародженої дитини (ст.117 КК), виражається в спричиненні смерті новонародженій дитині шляхом дії (наприклад, задушення або нанесення ран і ударів) або бездіяльності – залишення новонародженого без допомоги і годування, тобто свідомими діями матері, направленими на позбавлення життя немовляти, по-друге, злочинним результатом у вигляді смерті новонародженого і причинно-наслідковим зв'язком між ними. Диспозиція ст.117 КК має складну конструкцію, яку, по-перше, складають три самостійні умови, створюючих об'єктивну сторону даного складу злочину: 1) вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу ж після пологів; 2) вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини в умовах психотравмуючої ситуації; 3) вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини в стані психічного розладу, що не виключає осудності. Тут маються на увазі психічні аномалії, що свідчать про обмежену осудність (ст.19 КК України), яка в даному випадку виявляється обставиною, що впливає на кваліфікацію злочину. При психічних аномаліях даний злочин необхідно відмежовувати від так званих післяродових психозів, захворювань шизофренії, маніакально-депресивного психозу, спровокованих вагітністю і пологами. [15, с.323]
Суб'єктом злочину, передбаченого ст.117 КК України, може бути тільки мати дитини, що досягла 16 років.
Суб'єктивна сторона вбивства матір'ю новонародженої дитини представлена найчастіше прямим наміром. Можливий і непрямий намір. Психічне відношення матері-вбивці до своїх дій (бездіяльності) і наслідків видно з бажання настання смерті новонародженої дитини або свідомо допускає настання цієї смерті. Намір при цьому не обов'язково повинен бути таким, що раптово виник.
Провина, як певна форма психічного відношення особи до здійснюваного їм суспільно небезпечному діянню, складає ядро суб'єктивної сторони злочину, хоч і не вичерпує повністю її змісту. Провина, як обов'язкова ознака будь-якого злочину, тут виступає у формі наміру.
При цьому емоції (переживання особи у зв'язку з скоюваним злочином) в даному діянні тісно пов'язані з мотивами. Як видно, вони можуть входити і в об'єктивну сторону злочину. [12, с.54]
Приклад з практики.
Як приклад подивимося вирок Одеського Суду, по якому була засуджена О., 24 років, за дітовбивство. О., народивши дитину будинку, того ж дня загорнувши його в матерію, викинула його в сміттєвий контейнер, що знаходиться поряд з її будинком. Дитину знайшли випадкові перехожі, які і повідомили в належні органи. Дитина була доставлена в лікарню і залишився живим. В ході оперативно-розшукових заходів нещаслива мати-вбивця була встановлена. Як було пізніше встановлено судом, вона скоїла даний злочин в умовах психотравмуючої ситуації (відсутність достатку) і суд засудив її винною в замаху на вбивство своєї новонародженої дитини, і застосувавши ст.57 КК, призначив покарання у вигляді позбавлення свободи з від'їздом в колонії поселення строком на 3 роки.
Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК)
Спричинення смерті що робить замах при захисті від нападу стає злочинним лише внаслідок перевищення меж необхідної оборони, що мало місце, яке і робить спричинення смерті суспільно-небезпечним. Небезпечним, але в значно меншому ступені, ніж "просте" або кваліфіковане вбивство. На це указує розмір санкцій, передбачених за вказані злочини. Представляється, що розмір санкцій визначається багатьма чинниками, що відносяться до всіх елементів складу злочину, у тому числі і до об'єкту.
Сказане, укупі з тим, що для характеристики об'єкту вбивства велике значення має особистість потерпілого, дозволяє, як мені здається, зробити вивід про те, що об'єкт вбивства, здійсненого при перевищенні меж необхідної оборони, тобто життя що робив замах, представляя меншу цінність, чим об'єкт, допустимий, простого вбивства.
Необхідна оборона є обставиною, що виключає суспільну небезпеку і протиправність, а отже, караність і злочинність дій того, що обороняється. Спричинення шкоди в стані необхідної оборони буде правомірним, і навіть суспільно корисною дією, але лише за наявності певних умов, що іменуються в теорії кримінального права "умовами правомірності необхідної оборони". Останні прийнято ділити на дві групи: умови правомірності необхідної оборони, що відносяться до посягання, і умови правомірності необхідної оборони, що відносяться до захисту. Перші визначають виникнення стану необхідної оборони, а другі - правомірність дій із захисту порушеного права.
Найважливішою умовою правомірності необхідної оборони, що відноситься до посягання, є його суспільна небезпека. Це властивість діяння носить об'єктивний характер і визначається як здатність заподіяти шкоду суспільним відносинам, тобто об'єктам кримінально-правової охорони. Вони вказані в ч. 1 ст. 36 КК України: особа і права того, що обороняється або інших осіб, інтереси суспільства і держави, що охороняються законом. Спричинення або загроза спричинення шкоди будь-якому з перерахованих об'єктів породжує право здійснити акт оборони. [29, с.67]
Існує і ще декілька аспектів даної умови правомірності необхідної оборони. З вимоги ч. 3 ст. 65 КК України враховувати при призначенні покарання характер і ступіньсуспільної небезпеки злочину витікає що остання має дві характеристики: якісну (характер) і кількісну (ступінь). Характер визначається об'єктом посягання, яким він повинен бути ми вже визначили раніше. Частина 2 ст. 11 КК України встановлює, що не є злочином дія (бездіяльність), хоча формально і що містить ознаки якого-небудь діяння, передбаченого КК України, але через малозначність що не представляє суспільної небезпеки. Малозначним діяння може бути, наприклад, через незначність заподіяного збитку. Відповідно, в таких випадках, унаслідок відсутності суспільної небезпеки відсутній і стан необхідної оборони.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
