В одному випадку діє презумпція вини, звільнення перевізника від цивільно-правової відповідальності можливе, якщо він доведе, що незбереження прийнятого до перевезення вантажу сталося не з його вини, а внаслідок:
1) дії непереборної сили (стихійного лиха та інших обставин);
2) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення або застосування тари, яка не відповідає властивостям вантажу чи установленим стандартам і на якій відсутні сліди пошкодженим тари під час перевезення,
3) здачі вантажу до перевезення без зазначення в перевозочних документах особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних заходів для забезпечення його збереження підчас перевезення;
4) завантаження вантажу відправником у непідготовлений або несправний (поламана підлога, протікання покрівлі) транспортний засіб, який перед тим був вивантажений цим же відправником;
Перелік цих обставин не є, вичерпним, на що вказує редакція статті 133 Статуту автомобільного транспорту України, де переліку обставин передує речення «зокрема внаслідок». Це за умови презумпції вини перевізника досить виправдано і будь-які інші обставини, яких можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, звичайно, якщо вони будуть доведені перевізником.
Отже, перевізник повинен довести наявність зазначених обставин і що втрата, нестача, псування, пошкодження вантажу сталося внаслідок цих обставин, тобто довести причинний зв'язок між: шкідливими наслідками та вказаними обставинами.
Висновки
В роботі проведено дослідження особливостей правового регулювання міжнародних автомобільних перевезень.
Характерною рисою правового регулювання в сфері міжнародних автоперевезень, якою є те, що основні питання міжнародних перевезень розв’язуються в міжнародних угодах (транспортних конвенціях), які містять диференційовані норми, що однаково визначають умови міжнародних перевезень вантажів і пасажирів. У більшості міжнародних транспортних конвенцій містяться положення, що стосуються договору автоперевезення вантажів і пасажирів у відповідних міжнародних сполученнях.
Проблеми міжнародного транспорту вирішуються в різних міжнародних транспортних організаціях. Найбільше значення для розвитку міжнародних автоперевезень має робота Комітету з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії Організації Об'єднаних Націй, Європейської Конференції міністрів транспорту, Міжнародного Союзу автомобільного транспорту, Міжнародної Федерації експедиторських асоціацій, Координаційної транспортної Наради Міністрів транспорту країн-учасниць СНД. Різні міжурядові організації, а також окремі держави спільно повинні уніфікувати норми, що регулюють відносини в сфері міжнародних перевезень автомобільним транспортом. І тому для більш глибокої концентрації міжнародних норм, що регулюють відносини в сфері міжнародних перевезень автомобільним транспортом, необхідно прискорювати процес створення універсальних міжнародних норм у цій сфері.
Співробітництво в галузі транспорту повинне забезпечити удосконалювання перевізного процесу в міжнародному сполученні з поетапною інтеграцією транспортної системи держав Співдружності у світову транспортну систему і зміцнення позицій вітчизняного перевізника на транспортних ринках.
Міжнародне співробітництво у сфері міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом забезпечує центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту (Мінтранс), що у межах своїх повноважень: організовує контроль за виконанням міжнародних договорів України з питань міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; бере участь у проведенні заходів щодо укладання міжнародних договорів з питань міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; забезпечує видачу документів, які дозволяють міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, тощо.
Суб’єктами правовідносин на автомобільному транспорті є широке коло юридичних та фізичних осіб, які забезпечують транспортне обслуговування, споживають транспортні послуги, створюють умови для здійснення дорожнього руху. Їх правовий статус має дві складові: одна пов’язана з наданням транспортних послуг, а інша — із участю в дорожньому русі .
Законодавство про автомобільний транспорт складається з Кодексу автомобильного транспорту України , законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", "Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період" та інших нормативно-правових актів України.
Основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту спрямовані на: забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг та підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб - суб'єктів господарювання на автомобільному транспорті незалежно від форм власності; забезпечення якісного та безпечного функціонування автомобільного транспорту; розвиток та удосконалення нормативної бази діяльності автомобільного транспорту; визначення загальних засад стратегічного розвитку, системи управління, реформування та регулювання автомобільного транспорту; визначення пріоритетних напрямів розвитку та шляхів оптимізації діяльності автомобільного транспорту; захист прав споживачів під час їх транспортного обслуговування; захист національного ринку транспортних послуг та суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у сфері автомобільного транспорту; створення рівних умов для роботи всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у сфері автомобільного транспорту, обмеження монополізму та розвиток конкуренції; забезпечення зайнятості населення, підготовки спеціалістів і робочих кадрів, охорони праці; раціональне використання енергетичних та матеріальних ресурсів; охорону довкілля від шкідливого впливу автомобільного транспорту, проведення науково-технічної роботи, досліджень та розвиток системи статистики.
З метою зниження негативного ефекту ринкових механізмів при наданні економічної свободи юридичним та фізичним особам, які провадять транспортну діяльність, та відповідно до законодавства здійснюється ліцензування внутрішніх і міжнародних перевезень автомобільним транспортом, яке запроваджено у більшості розвинених країн.
Ліцензування, це механізм державного регулювання направлений на допуск до провадження діяльності суб'єктів господарювання, які можуть забезпечити виконання організаційних, кваліфікаційних та технічних вимог встановлених для певного виду господарської діяльності з послідуючим контролем за провадженням ними діяльності та анулюванням ліцензій ліцензіатам, які таки вимоги не забезпечують.
Проведення сертифікації здійснюється в цілях: створення умов для діяльності організації і підприємців на єдиному товарному ринку, а також для участі в міжнародній, економічній, науково-технічній співпраці і міжнародній торгівлі; сприяння споживачам в компетентному виборі продукції; захисту споживача від недобросовісної виготівника (продавця, виконавця); контролю безпеки продукції для навколишнього середовища, життя, здоров'я і майна; підтвердження показників якості продукції, заявлених виготівником.
Постановка проблеми вдосконалення державного регулювання у сфері транспортного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності в організаційно-правовому аспекті з позиції об’єктивного аналізу є актуальною для усунення недоліків нинішнього й попередніх етапів її дослідження. Водночас вирішення цієї проблеми важливе для формування державної політики й з погляду потреб теорії та практики державного регулювання, які необхідно збагатити системою наукових принципів, методів і форм розв’язання ключових завдань розвитку й удосконалення системи та узагальнення наявного досвіду.
Функціями контролю за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом є: контроль за виконанням перевізниками вимог міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень; контроль технічного, санітарного та екологічного стану транспортних засобів, що впливає на безпеку руху, екологію та санітарні норми; перевірка вагових і габаритних параметрів транспортних засобів; контроль та оформлення дозвільних документів на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; облік автомобільних транспортних засобів, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів і вантажів; перевірка транспортно-експедиторської документації та ліцензій на здійснення міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу плату.”
Договір перевезення вантажу укладається між транспортною організацією і відправником вантажу. Учасником зобов’язання перевезення може бути й одержувач вантажу, якщо ним не є безпосередньо відправник вантажу (власник).Договір перевезення вантажу визначається як угода, яка є взаємною і відплатною. Вважається укладеною після передання вантажу перевізнику, тобто є реальною. Лише на морському транспортуванні договір перевезення (договір фрахтування) є консенсуальним.
Виконання умов зовнішньоторговельного договору (контракту) передбачає здійснення окремих операцій по поставці партій товару від продавця до покупця. На кожна окрему партію товару експортером (агентом, брокером, експедитором, вантажовідправником тощо) здійснюється оформлення товарно супровідних документів певного переліку, який відображає: підтверджують укладення договору перевезення партії товару, характер угоди за контрактом, особливі характеристики товару та його цінові показники, суму коштів до оплати, особливі властивості товару, що підлягають контролю з боку інших, окрім митних, державних органів тощо.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України.(на 1.03.2008), Х.: Фактор, 2008- 144 с.
2. Господарський процесуальний кодекс України . К.: ЮРИНКОМ ИНТЕР, 2004. – 640 с.
3. Цивільній кодекс України від 16.01.2003р. (зі змінами і доповненнями). К.: Ліга-Закон, 2008 – 385 С
4. Цивільний процесуальний кодекс України (на 15.05.2008) К. Паливода, 2008 – 156 с.
5. Закон України "Про захист прав споживачів" від 15.12.93 N 3682-12;
6. Закон України "Про дорожній рух" від 30.06.93 N 3353-12;
7. Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 р. № 2344-ІІІ.
8. Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про страхування" ” від 4 жовтня 2001 р. N 2745-III
9. Закон України “Про транспорт” (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 51, ст.446) (Із змінами, внесеними згідно із Законами N 642/97-ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, N 10, ст.36 N 650/97-ВР від 19.11.97, ВВР, 1998, N 11-12, ст.41 N 507-XIV (507-14) від 17.03.99, ВВР, 1999, N 18, ст.138)
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
