1. підтримка процесу демократичних та економічних перетворень в Україні;
2. забезпечення стабільності та безпеки і вирішення спільних проблем на європейському континенті;
3. підтримка зміцнення співпраці між ЄС і Україною в контексті розширенння ЄС.
b) Декларація ЄС щодо України
У Декларації ЄС щодо України (травень 1996р.) підкреслювалось, що незалежність, територіальна цілісність і суверенітет України – ключовий елемент безпеки в Європі. ЄС та Україна мають спільну зацікавленість у прискоренні процесу демократичних та економічних перетворень в Україні. Успішні перетворення в Україні принесуть процвітання не тільки Україні, але й усьому регіонові. Для забезпечення успіху цього процесу мають відбутися реформи, спрямовані на зміцнення демократії та верховенства права, а також соціально-економічні реформи в напрямі створення функціонуючої ринкової економіки. Вцілому документ містить головні положення стосовно взаємодії України і ЄС. Всі інші домовленості двох сторін базуються на його положеннях, в значній частині деталізуючи їх.
c) План дій ЄС щодо України
6 грудня 1996р. Рада ЄС, враховуючи проголошення Україною курсу на європейську інтеграції, беручи до уваги бажання України встановити тісні стосунки з ЄС,зважаючи на важливість розвитку звязків співробітництва між Союзом, його державами-членами та Україною, будучи переконаними, що існує необхідний зв'язок між повним впровадженням партнерства з одного боку та продовженням і завершенням Україною політичних, економічних і правових реформ з іншого боку, а також введенням факторів, необхідних для співробітництва, прийняла План дій щодо України. План дій передбачив шість головних напрямів діяльності ЄС і країн-членів щодо України:
1) Підтримка політики макроекономічної стабілізації, а також сприяння поглибленню економічних реформ в Україні;
2) Сприяння входженню України в європейську систему безпеки;
3) Підтримка трансформації українського суспільства, допомога в проведенні адміністративної і законодавчої реформ;
4) Підтримка регіонального співробітництва: сприяння розвитку співробітництва України з сусідами, зокрема, асоційованими членами ЄС, а також підтримка співробітництва країн чорноморського басейну;
5) Ратифікація й імплементація Угоди про партнерство і співробітництво;
6) Допомога в реформуванні енергетичного сектора: сприяння втіленню стратегії енергозбереження, реструктуризація вугледобувної галузі, диверсифікація джерел постачання палива, підвищення рівня безпеки атомних електростанцій.
План дій ЄС щодо України є аналогічним за побудовою з планом дій Україна-ЄС, складаючись з головних положень,розміщених за сферами, в яких має здійснюватись співробітництво. На кожному етапі співробітництва його пріорітети можуть змінюватись, а отже можива й зміна ключових положень документу. Характерною відмінною рисою двох вищезгадуваних мною планів дій є стримана позиція ЄС стосовно євроінтеграції України та натяк на співробітництво, в той час як план дій Україна –ЄС має ключовою метою євроінтеграцію.
d) Спільна стратегія ЄС щодо України
Важливою подією у відносинах між ЄС і Україною стало прийняття під час грудневої сесії Європейської ради у Гельсінкі (1999р.) Спільної стратегії ЄС щодо України. Принципово важливим у Спільній стратегії є визнання Євросоюзом європейських прагнень і європейського вибору України, хоча вона і не визначена у Стратегії країною-кандидатом на членство в ЄС. Стратегічне партнерство з Україною розцінюється як життєвий фактор руху до миру, процвітання і стабільності в Європі. ЄС виявив рішучість виконати свої зобов’язання на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях з метою підтримки успішних політичних і економічних перетворень в Україні, які забезпечать подальше зближення України з Євросоюзом. Спільна стратегія визначила наступні завдання стратегічного партнерства:
1) Підтримка процесу демократичних і економічних перетворень в Україні;
2) Вирішення спільних проблем європейського континенту;
3) Підтримка зміцнення співробітництва між Україною і ЄС у контексті його розширення.
Стратегія ЄС, укладена на чотирирічний термін, залишаючись винятково внутрішнім документом Євросоюзу, доповнила Угоду про партнерство і співробітництво конкретними проектами і запропонувала нові сфери і можливості для поглиблення співробітництва України і ЄС. Конкретні ініціативи стосувались трьох сфер діяльності: торгово-економічної, юстиції і внутрішніх справ, зовнішньої політики і політики безпеки. Значний потенціал для розвитку співробітництва між Україною і ЄС закладено Стратегією в зовнішньополітичній сфері. Стратегія пропонувала, зокрема, посилення діалогу в справі запобігання кризам і поглибленню безпеки, щодо питань роззброєння, торгівлі та передачі зброї, залучення України до заходів ЄС у рамках зовнішньоекономічного співробітництва згідно "Петерсбергських завдань". Особливу увагу в стратегії надано співробітництву в економічній сфері. Так, ЄС налаштований підтримувати зусилля України у створенні середовища, сприятливого для економічної діяльності, та підтримуватиме Україну в її соціально-економічних реформах.ЄС закликає Україну встановити макроекономічну політику, спрямовану на забезпечення цінової стабільності, оздоровлення державних фінансів та стабільного стану поточного балансу. Існуючі норми виваженого регулювання нагляду за фінансовим сектором потребують зміцнення. Необхідно покращити збір податків, а спеціальних податкових амністій та податкових пільг для окремих галузей господарства слід уникати. ЄС наполегливо закликає Україну прикласти більше зусиль для побудови функціонуючої ринкової економіки шляхом більших структурних, економічних та адміністративних реформ у контексті комплексної програми реформування, узгодженої з Міжнародним валютним фондом. Слід збільшити загальний темп здійснення цих реформ. Що ж стосується галузевих реформ, то на особливу увагу заслуговують галузі сільського господарства, енергетики та транспорту.
Також стратегія містить положення про співробітництво в сфері охорони навколишнього природного середовища, ядерної безпеки; співробітництво в сфері юстиції і внутрішніх справ. Стосовно останнього напряму необхідно відзначити, що ЄС надає особливу увагу співпраці в цій сфері.
Спільна стратегія встановила середньострокову основу для подальшого розвитку відносин між Україною і ЄС, врахувавши той факт, що у зв’язку із процесом розширення Україна стане безпосереднім сусідом ЄС, узгодила дії країн-членів ЄС, а також послідовність застосування різноманітних інструментів ЄС. На думку західних і вітчизняних дипломатів, Стратегія ЄС – якісно новий крок вперед у відносинах між ЄС і Україною. Декларація Європейської ради стосовно спільної стратегії ЄС щодо України визначила, що імплементація положень Стратегії відбуватиметься на основі рішень, прийнятих у Раді ЄС кваліфікованою більшістю голосів, що відкрило нові перспективи у співробітництві України і ЄС. Приймаючи Спільну стратегію, Європейська рада вирішила, що кожна країна в рамках свого головування готуватиме робочий план із реалізації її положень і звітуватиме перед Європейською радою стосовно виконання цього Робочого плану. Робочі плани розробляються головуючими в ЄС країнами з урахуванням основних цілей, зафіксованих у Спільній стратегії, а також конкретних ініціатив, запроваджених під час попереднього головування. Так, в рамках Робочого плану французького головування особлива увага приділена сприянню демократичних і ринкових реформ в Україні, розвитку політичного діалогу з питань європейської безпеки, роззброєння і непоширення зброї, боротьбі з нелегальною імміграцією, відмиванням грошей, співпраці в галузі охорони навколишнього середовища, енергетики і ядерної безпеки.
е) Акти транскордонного співробітництва
На мою думку було б доцільно окремо розглянути деякі акти ЄС, які містять полження про регіональне співробітництво. Регіональне (транскордонне) співробітництво постійно і планомірно підкреслюється ЄС. Таке співробітництво між двома або більшістю адміністративних органів влади( регіональних чи місцевих) розвивається на засадах транскордонних звязків, що виникають у сфері політики, економіки, охорони навколишнього середовища, культури, освіти, демографічного регулювання та ін. Сприяючи розвиткові добросусідських відносин в економічній, політичній, соціальній та інших сферах, транскордонне співробітництво є першочерговим кроком на шляху спочатку до економічної, а потім і політичної інтеграції держав. Виходячи з позиції євроінтеграції України та необхідності пристосування національного законодавства України до законодавства ЄС, результатом чого буде створення європейського адміністративного простору, транскордонне співробітництво можна визначити як співробітництво місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування адміністративно-територіальних одиниць України з такими самими громадами й органами влади інших країн, що є учасницями Європейської конвенції "про транскордонне співробітництво між територіальними громадами і органами влади", підписаної у Мадриді 21 травня 1980р. Зазначена Конвенція фактично легітимізувала організаційно-правові форми підтримки розвитку транскордонного співробітництва, що почали виникати та вдосконалюватися у повоєнній Європі. Конвеція закріпила засадові положення транскордонного співробітництва прикордонних територіальних громад або влад, а також визначила конкретні сфери співробітництва, а саме: регіональний, міський та сільський розвиток, охорона довкілля, поліпшення діяльності підприємств громадського користування та комунального обслуговування, взаємна допомога у надзвичайних ситуаціях. Важливу роль у цій справі відіграють численні міжнародні громадські організації, спілки, обєднання, фонди та ін. Чільне місце серед них посідає Асоціація європейських прикордонних, утворена у червні 1971р. як добровільна неурядова організація, членом якої стала Україна у 1993р. Вона обєднує понад 100 різноманітних інституційних форм, спрямованих на прикордонну співпрацю в Європі, найпоширенішими з яких вважаються єврорегіони. Єврорегіон доцільно розглядати як організаційно-правову форму транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць країн-сусідів відповідно до дво – або багатосторонніх угод держав та наявного європейського досвіду для вирішення проблем за узгодженими механізмами, які визначають Угода про створення єврорегіону та Статут єврорегіону.
Грунтовну основу для розвитку співробітництва становить ряд документів, ухвалених Радою Європи та Європейським Союзом. Насамперед це вже згадувана мною Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або владами (Мадрид 28 травня 1980р.), Європейська Хартія місцевого самоврядування (Страсбург, 15 листопада 1985р.), яка в концептуальному плані справляє позитивний вплив на розвиток транскордонного співробітництва єврорегіонів, здійснення реформ місцевого самоврядування в Україні, а також сприяє подальшому вдосконаленню правових механізмів співпраці між органами самоврядування прикордонних міст і районів; Декларація про транскордонне співробітництво, прийнята комітетом Міністрів Ради Європи 6 листопада 1989р.; Віденська декларація глав держав та урядів членів Ради Європи ( Відень, 9 жовтня 1993р.); Додатковий протокол до рамковаї Конвенції про транскордонне співробітництво ( 9 листопада 1995р.) та ін.
