8) участь у будівництві архітектури європейської безпеки, використовуючи членство в ОБСЄ й у програмі "Партнерство заради миру";
9) поглиблення прикордонного та митного співробітництва; координація боротьби з організованою злочинністю, незаконною міграцією, наркобізнесом, відмиванням капіталів.
Орієнтація на співпрацю з ЄС не виключає активності України на інших напрямках. Її ствердження в інших регіональних секторах світового ринку буде додатковим фактором привабливості для партнерів з ЄС. Важливе значення має активізація присутності України на ринках Росії та інших країн СНД, розвиток співробітництва з Китаєм, країнами інших континентів.
Отже, вступ до ЄС визнаний ключовим напрямком зовнішньої політики України і її стратегічним курсом, але очевидно, що тільки послідовні, глибокі та рішучі реформи можуть кардинально змінити існуючу на сьогодні тенденцію.
3.2 Перспективи співробітництва з ЄС
Становлення та розвиток відносин Україна-ЄС– явище багатоаспектне.Рухаючись у напрямку інтеграції, логічним є завдання загальних питань: чим Україна приваблива для ЄС і чому саме ЄС зацікавлений у співпраці з Україною і в перспективному членстві нашої держави при виконанні певних умов. Які у сторін інтереси, потреби, наміри. Для кращого розуміння оставин слід подивитись на ситуацію з позиції ЄС та України.
Із збільшенням території та чисельності населення ЄС зменшуються економічні показники в розрахунку на душу населення. Розширюючи свій соціально-економічний та політичний простір, ЄС вимушений частково поступатися інтересами забезпечення максимально високого рівня членів Співтовариства задля досягнення стратегічних цілей. Глобальне розширення ЄС спричиняє невдоволення населення країн-членів через зниження життєвого рівня заради перспективних компенсацій у майбутньому. А так як рівень розвитку демократії у країнах ЄС на високому рівні, керівництво союзу змушене прислухатись думки значної частини європейської громади щодо незадоволення до швидкої інтеграції.
Проте інша сторона медалі – привабливі українські землі в стратегічному, аграрному, промисловому плані, які протягом багатьох століть приваблювали іноземців. Євросоюз працює за правилом "якщо не вдається створити попит, то можна створити умови для попиту". В любому випадку це прагнення проявляється в інтересі щодо контролю та розпорядження ресурсами України незалежно від того, чи це член союзу, чи ні, з ухилом на благо ЄС. Різниця в тому, що якщо держава відповідає умовам країни-члена, відповідно вона може ним бути, якщо не відповідає, надається час для виконання умов (подібно як у нашому випадку) або про участь в ЄС мови не ведеться взагалі.
В найближчому майбутньому Україна не зможе суттєво наблизитись до можливості асоційованого членства в ЄС. Відтак, в контексті розширення ЄС Україна прагне не допустити появи нових кордонів в Єропі та виступає за забезпечення недискримінаційного порядку вїзду до країн-членів ЄС своїх громадян. Робота на цьому напрямі, зокрема, передбачає: перспективне запровадження довгострокових багаторазових віз для громадян України, які на постійній основі беруть участь в економічних, культурних, наукових і навчальних обмінах з ЄС; полегшення порядку перетину кордону для громадян України, що мешкають в прикордонних з ЄС районах, а в довгостроковій перспективі – спрощення візового режиму з ЄС для всіх категорій українських громадян. Перспективним є укладення угод України з країнами-членами ЄС щодо трудової міграції і соціального захисту працівників за кордоном. Сьогодні Україна може активно інтегруватись в різні європейські структури, які пов’язані з такими сферами як культура, спорт, наука, освіта, технологія. В економіці вже є деякі зрушення в таких галузях, як машинобудування і літакобудування. Багато складних економічних проблем можливо вирішити шляхом укладання контрактів з інофірмами ЄС.
І знову ж таки, яка ціна входження в ЄС? Важко повірити, що Україна коли-небудь увійде в "центр" керівництва ЄС, навіть якщо її депутати будуть голосувати в Європарламенті. Сучасна система виборів до парламенту України не гарантує раціональне представництво інтересів громадян на регіональному рівні, то хіба можна сподіватись на це при представництві в ЄС. Але, як мінімум, можна сподіватись на:
a) стимул для перебудови власної економіки у зв’язку з появою ЄС на українських кордонах;
b) покращення інвестиційного клімату шляхом запровадження прозорих і передбачуваних умов ведення бізнесу, спрощених адміністративних процедур та боротьби з корупцією;
c) укріплення основ демократії;
d) активну підтримку науково-дослідних проектів;
e) найшвидше впровадження нових технологій та захист національного "інтелектуального ресурсу" від посягань інших держав;
f) створення інфраструктури транспортних коридорів, які будуть сприяти, зокрема, утвердженню України як великої морської держави.
Приєднання до європейської спільноти гарантує високі стандарти в економіці і суспільному житті, але поряд з цим вимагає від України здатності взяти на себе юридичні зобов’язання, що випливають з членства в ЄС.
Аналіз історичних типів та самого феномена європейської інтеграції дозволив охарактеризувати наддержавну інтеграцію як процес, за допомогою якого окремі країни надають частину своїх прав на користь сформованої наднаціональної структури з тим, щоб забезпечити врахування і реалізацію спільних інтересів у будь-яких суспільних сферах – політичній, економічній, соціальній, гуманітарній. Така перспектива розвитку чекає і Україну.
Висновок
Україна після проголошення незалежності веде пошук власного місця в європейських інтеграційних процесах. Ключовим напрямом зовнішньої політики України визнано співпрацю з ЄС. Головним зовнішньополітичним приорітетом України у середньостроковому вимірі визначено отримання статусу асоційованого члена ЄС. Ідея європейського вибору позитивно сприймається населенням України, євроінтеграційні прагнення України співпадають з необхідністю її модернізації і радикального реформування. Досягнення відповідності держави й українського суспільства копенгагенським критеріям членства в ЄС є головним довготерміновим завданням євроінтеграційного курсу.
Важливим досягненням на євроінтеграційному шляху України є формування договірно-правових і політичних засад співробітництва з ЄС. Базовим документами, які визначили правовий механізм двостороннього економічного, фінансового, соціального і культурного співробітництва, розвитку політичного діалогу, стали Основні напрями зовнішньої політики України, Угода про партнерство і співробітництво, План дій Україна-ЄС, Стратегія інтеграції України до ЄС та інші не менш важливі нормативні акти (як з боку України, так і з боку ЄС).
За період незалежності в Україні були здійснені кроки в напрямку внутрішнього забезпечення євроінтеграційного процесу: визначені головні напрями діяльності органів виконавчої влади, які мають забезпечити її входження до європейського економічного, політичного, правового постору; розроблена поетапна стратегія просування України до членства в ЄС; визначені механізми організаційного, фінансового, правового, інформаційного забезпечення євроінтеграційної стратегії, зокрема, розпочато роботу по гармонізації законодавства України з нормами і стандартами ЄС.
Одночасно розвивається і економічне співробітництво України й країн-членів ЄС, Україна отримала з боку ЄС суттєву технічну допомогу. Водночас, фінансова допомога Україні з боку ЄС за багатьма відносними та навіть абсолютними показниками не відповідала потребам реформування її економіки, а за обсягом іноземних інвестицій Україна займала одні з останніх місць серед країн Центральної і Східної Європи. Залишалась загалом нестійкою і недостатньою для забезпечення прискореного входження в економічний простір ЄС і динаміка зовнішньої торгівлі України з країнами ЄС.
Напротязі останніх років відбувається процес осмислення концептуальних і тактичних прорахунків, допущених Україною на євроінтеграційному шляху. Ейфоричні настрої минулих років змінилися реалістичним усвідомленням того, що період адаптації України до політико-економічних вимог ЄС буде довготривалим процесом. Нерівномірний розвиток демократичних інституцій стану громадянського суспільства європейським стандартам, низький рівень економічного розвитку, ВВП і доходів на душу населення, повільні темпи реформ, які до того ж були недостатньо скоординовані із завданнями європейської інтеграції, проблеми, пов’язані з імплементацією УПС тощо, суттєво віддалили перспективу не тільки повного, але й асоційованого членства України в ЄС. Лише проведення глибоких і рішучих реформ, послідовна демократизація суспільства можуть кардинально змінити цю негативну тенденцію і матеріалізувати гасло руху в Європу. Трампліном для майбутнього членства в ЄС може стати співробітництво у сфері зовнішньої політики й безпеки, юстиції і внутрішніх справ, а також у гуманітарній сфері.
На перспективи інтеграції в ЄС впливатиме процес подальшого розширення ЄС і його внутрішньої інституціональної реформи. Експерти прогнозують появу нових можливостей співробітництва України і ЄС у зв’язку з розширенням Євросоюзу, зокрема, зниження рівня тарифного захисту щодо українського експорту. Водночас, можна очікувати і негативного впливу розширення ЄС на такі сфери співробітництва України з нинішніми країнами-кандидатами, як торговельно-економічну, військово-технічну, транспортну, міграційну, гуманітарну, що пов’язано із змінами чинного в країнах-кандидатах регуляторного режиму в їхніх відносинах із Україною згідно з нормаи, правилами і процедурами ЄС.
Отже процес співробітництва вимагає здійснення ситемних перетворень у державі і суспільстві, а також суттєве поглиблення і розширення практичного співробітництва між Україною і Європейським Союзом у всіх магістральних напрямках. Разом з тим, безальтернативність підтриманого українським суспільством європейського вибору є найважливішим внутрішньополітичним фактором інтенсифікації переговорного процесу з ЄС та поглиблення інтеграційного співробітництва у визначених чинними домовленостями напрямах.
Література
1) План дій Європейського Союзу щодо України в галузі юстиції та внутрішніх справ. Погоджено на IV засіданні Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС від 12.12.2001р. м. Київ.
2) Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України, схвалена Європейською Радою 11 грудня 1999 року, № 994_029.
3) Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами N 237/94-ВР від 10.11.1994 р. 4) Закон України "про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу " від 18.03.2004 р. N 1629-IV.
5) Указ Президента України "Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу" 11 червня 1998 року № 615/98 6) Постанова Верховної Ради України "Про Основні напрями зовнішньої політики України" ( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1993, N 37, ст.379 )
7) Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004р. № 1365 "про деякі питання адаптації законодавства України до законодавства ЄС ".
8) Указ Президента України "про загальнодержавні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004 – 2007 роки" від 13.12.2003, №1433/2003.
9) Указ Президента України "про Стратегію соціального та економічного розвитку України шляхом Європейської інтеграції на 2004 – 2015 роки". Від 28 квітня 2004р. № 493/2004
10) ) Копійка В.В., Шишкаренко Т.І. Європейський союз: заснування і етапи становлення. Навч. Посібник для студентів ВНЗ., Київ: видавничий дім "Ін Юре", 2001 – 448с.
11) А.Прохоров. "Політико-правові засади євроінтеграційного курсу України: національний та регіональний виміри". // Управління сучасним містом №10-12 (16), 2004
12) Єва Кіш. // Трибуна // № 5-6, 2007 ст 31-33.
13) О. Митрофанова. Україна та ЄС: теорія і практика двосторонніх взаємин. // Визвольний шлях № 1 ст. 16-29.
14) // Нова Політика // № 6, 2000р.
15) // Актуальні проблеми реалізації Плану дій Україна – ЄС. За ред.. В.М. Кравцової, Д.В. Ягу нова // ОРІДУ НАДУ при Президентові України – Одеса: Фенікс, 2007 – 315с.
16) Н. Плахотнюк, 2001 // Право України // ,2001 № 10.
17) О. Марцеляк. // Право україни //, 2003, № 4.
18) // Довідник Кадровика// № 11 Листопад 2006
19) О. Ковальова. Україна – ЄС: інтеграційний потенціал та проблеми співробітництва. // Людина і політика //, №6, 2002.
20) Вісник Національної академії державного управління №3, 2006р. ст. 306-307.
21) Тарнавська Н. Інтеграція України до ЄС. //Регіональна економіка//, 2001 №1.
22) О. Єфименко. Міжнародні, правові засади розвитку України // Юридичний журнал//, 2005 №7 ст.132 – 136.
23) О. Зеркаль. "Домашнє завдання для України". // Юридичний журнал //, 2005 №4ст. 49-51.
24) Бюлетень Міністерства Юстиції України, 2003 №8, ст. 23-31.
25) Бюлетень Міністерства Юстиції України, 2001 № 3, ст.49-54.
