Крім наведених правових документів, питання співробітництва прикордонних регіонів України та суміжних країн регулюють міждержавні й міжурядові угоди між Україною і країнами, з якими вона має спільні кордони. Аналіз нормативних актів, що регламентують транскордонне співробітництво та функціонування єврорегіонів в Україні і країнах Європи, свідчить про певний рівень урегулювання проблем, повязаних зі становленням та розвитком цього різновиду співробітництва. Напрацьовані документи можна поділити на три групи: 1)міжнародно-правовіа кти й акти Євросоюзу; 2) загальнонаціональні акти та акти місцевого значення; 3) аналітико-прогностичні та рекомендаційні матеріали;
Статус транскордонного співробітництва України з центральноєвропейськими державами піднявся на якісно вищий щабель. Україна може більш ефективно вирішувати проблеми зміцнення транскордонних відносин нелише з кожною із центральноєвропейських держав, їх регіональними обєднаннями, а й безпосередньо з Брюсселем і Страсбургом – на рівні центральних загальноєвропейських інституцій.
Отже, якщо зробити узагальнення всього другого розділу моєї роботи, то про ведений аналіз дозволяє зробити наступні висновки:
1) Аналіз успішних інтеграційних стратегій країн Центральної і Східної Європи, розширення Європейського союзу, свідчить про необхідність поглиблення політичної взаємодії України з Євросоюзом, застосування ефективних політико-правових механізмів зближення, прискорення внутрішніх реформ та створення реальних передумов для набуття повноправного членства в ЄС.
2) Досвід реалізації євроінтеграційних устремлінь нових країн-членів більш чітко висвітлив для України головні політико-правові питання процедури вступу до Євросоюзу, методологію оцінки її політичними інституціями відповідності країн-членів на вступ копенгагенським критеріям членства в ЄС, механізм її застосування.
3) Пріорітетним напрямом євроінтеграції України є адаптація національного законодавства до законодавства Євросоюзу, забезпечення прав людини, що полягає у зближенні з сучасною європейською системою права, яка забезпечує розвиток політичної, соціальної та культурної активності громадян.
4) Для розвитку транскордонного співробітництва України з державами – членами ЄС необхідне систематичне вдосконалення правового регулювання цього співробітництва та функціонування єврорегіонів з метою наближення до стандартів Євросоюзу; .
Розділ 3. Проблеми й перспективи співробітництва України і ЄС
3.1 Проблеми співробітництва України і ЄС, шляхи їх вирішення
Умови прийняття країн Центральної та Східної Європи до ЄС були сформульовані Європейським Союзом у Копенгагені і отримали назву "копенгагенських критеріїв". Політичні критерії передбачають стабільність інституцій, які забезпечують демократію, верховенство закону, права людини та захист інтересів національних меншин. Юридичні критерії мають на увазі спроможність взяти на себе у повному обсязі зобовязання, що повязані з членством в ЄС, включаючи відданість цілям політичного, економічного і валютного союзу.
Економічні критеріїм вимагають наявність функціонуючої ринкової економіки, а також здатність конкурувати й витримувати тиск ринкових сил на внутрішньому ринку Європейського Союзу. Складовими оцінки економічних критеріїв можливості вступу країн субрегіону до Європейського Союзу є виконання наступних умов:
§ Рівновага між попитом і пропозицією, яка встановлюється шляхом взаємодії ринкових сил; лібералізація цін і торгівлі;
§ Відсутність суттєвих барєрів, які обмежують вступ у ринок ( створення нових фірм) та вихід із нього (банкрутство);
§ Створення юридичної системи, яка включає регулювання прав власності; реалізація законів і контрактних зобовязань може забезпечуватись у примусовому порядку;
§ Макроекономічна стабільність, складником якої є забезпечення стабільності цін, державних фінансів і балансу зовнішніх розрахунків;
§ наявність широкого коненсусу щодо ключових складників та цілей економічної політики;
§ достатній рівень розвитку фінансового сектора, здатного перетворювати заощадження в інвестиції у виробництво;
§ спроможність конкурувати та витримувати тиск ринкових сил на внутрішньому ринку Європейського Союзу;
§ наявність функціонуючої ринкової економіки, яка характеризується рівнем стабільності, достатнім для того, щоб економічні агенти приймали рішення в стабільному та передбачуваному середовищі;
§ достатня кількість за прийнятними цінами фізичного та людського капіталу, включаючи інфраструктуру(постачання енергії, телекомунікації,транспорт тощо), можливості освіти, науки та перспективи їхнього розвитку;
§ можливість впливу держави та діючого законодавства на конкурентноспроможність засобами торгівельної політики, шляхом проведення відповідної політики в галузі конкуренції та надання державної допомоги, сприяння середнім та малим підприємствам тощо;
§ відповідний рівень та динаміка торговельної інтеграції країни з Союзом до вступу (обсяги та структура торгівлі з країнами-членами Союзу);
§ питома вага малих фірм (оскільки малі фірми швидше отримують позитивні здобутки від поліпшення доступу до ринку, а великі фірми меншою мірою схильні адаптуватися до нових умов).
Аналіз соціально-економічного розвитку України показує, що практично у всіх складових оцінки готовності приєднатися до Європейського Союзу вона мала одні з найгірших показників у Центральній та Східній Європі. В Україні за сімнадцять років незалежності не вдалося провести ефективні реформи, глибока криза охопила практично всі сфери соціально-економічного розвитку. Більше того, за його рівнем Україна почала суттєво відставати від багатьох країн субрегіону, а за оцінками конкурентноспроможності національної економіки займала останні місця не лише серед європейських країн, але й у порівнянні з багатьма іншими країнами, що розвиваються.
У 1988р. у Європейському Союзі булог прийнято рішення про поглиблення економічної інтеграці та перехід до створення Економічного і валютного союзу. У 1992 у Маастрихті були сформульовані основні вимоги до країн-членів ЄС, які можуть приєднатися до економічного і валютного союзу ЄС (так звані "маастрихтські критерії").
Порівняння цих критеріїв з параметрами розвитку України має на сучасному етапі переважно теоретичний характер. Водночас, ці критерії можуть розглядатися і суто з практичної точки зору як певні орієнтири для макроекономічної стабілізації в Україні, розвитку грошово-кредитної та валютної сфер.
Серед основних наведених макроекономічних показників розвитку україни викликає стурбованість значний розрив у рівнях економічного і соціального розвитку України та країн-членів ЄС і навіть кандидатів на членство в ЄС, а також істотні структурні невідповідності й деформації української економіки, порівняно невелика частка країн ЄС в експорті України, низький рівень прямих іноземних інвестицій країн. За цими показниками Україна суттєво відстає не тільки від країн ЄС, але й країн Східної Європи.
Серед факторів стримування співробітництва України з Європейським Союзом визначальну роль відіграють:
· невідповідність розвитку демократичних інституцій і стану громадянського суспільства європейським стандартам, що, зокрема, має вияв у звинуваченнях на адресу України в порушенні прав людини, придушенні преси, порушеннях при проведенні виборчих кампаній та референдумів, невиконанні зобов’язань перед Радою Європи тощо;
· низький рівень економічного розвитку; повільні темпи реформ, які до того ж недостатньо скоординовані із завданнями європейської інтеграції, низький рівень ВВП і доходів на душу населення;
· нерозвиненість нормативного забезпечення підприємницької діяльності в Україні, базових інститутів економіки; несприятливий інвестиційний клімат; високий рівень корупції й економічночної злочинності; проблеми захисту прав інтелектуальної власності, боргових забовязань України; вузькість структури експортних пропозицій України щодо єдиного внутрішнього ринку ЄС; вагомість частки чутливих товарів у складі українського експорту, проти яких в ЄС застосовуються протекціоністські заходи ( продукція сільського господарства, чорної металургії, текстильної промисловості);
· перевага політичних декларацій над практичними заходами в справі імплементації угоди про партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу; непослідовність зовнішньої політики України; слабкість адміністративно-інституціонального забезпечення курсу європейської інтеграції, зокрема, брак досвідчених фахівців із проблем євр інтеграції у державних структурах України;
· Відсутність в Україні впливових підприємницьких політичних сил, які б ідентифікували своє майбутнє з ЄС; брак цілеспрямованої інформаційно-пропагандистської кампанії на користь інтеграції України в ЄС.
· Нерівні умови для конкурентної боротьби внаслідок монополізації сфери виробництва;
Серед проблем співробітництва України і ЄС залишаються невизначеність країн-членів щодо географічних кордонів майбутнього ЄС і часових рамок приєнання до нього нових країн, відсутність реального проукраїнського лобі в політичних і бізнесових колах ЄС, пріоритетність російського фактора у зовнішньополітичних і економічних орієнтаціях західноєвропейських країн.
Аналіз причин стримування співпраці України і ЄС дозволяє визначити пріоритетні напрямии діяльності державної влади України в цій сфері:
1)структурні перетворення, необхідні для забезпечення зростання економіки України; ринкова трансформація національної економіки на основі європейських стандартів; підвищення конкурентноспроможності національного товаровиробника через приватизацію підприємств і запровадження ефективної політики конкуренції вітчизняної продукції по більшості товарних позицій; залучення західних інвестицій, входження рентабельних підприємств у транснаціональні групи з метою сприяння адаптації української економіки входженню у світовий економічний порядок;
2) демократизація суспільних відносин; розбудова громадянського суспільства; виконання в повному обсязі зобов’язань України перед Радою Європи;боротьба з корупцією;
3) удосконалення Україною захисту прав інтелектуальної власності; приведення національної нормативно-правової бази до європейських стандартів;
4) вдосконалення управлінського компоненту євроінтеграційної стратегії України ( створення структурних підрозділів з питань європейської інтеграції на урядовому і відомчому, а також парламентському рівнях); проведення адміністративної реформи з урахуванням європейського вектора; втілення в життя відповідної програми підготовки й перепідготовки службовців; зміцнення фінансової складової євро інтеграційного руху України;
5) проведення широкомасштабної інформаційно-просвітницької програми з метою поліпшення знань суспільства про природу, сутність європейської інтеграції, специфіку функціонування ЄС;
6) зміцнення двосторонніх контактів із суб’єктами ЄС, зокрема, з Францією, Німеччиною, Великобританією; участь України у спільних економічних проектах ЄС;
7) активізація участі України в європейських регіональних ініціативах, зокрема, Центральноєвропейській угоді про вільну торгівлю, організації Чорноморського економічного співробітництва, Програмі співробітництва країн балтійського регіону, що дозволило б налагодити стійкі зв’язки з країнами-кандидатами,країнами-членами ЄС, а також головними міжнародними організаціями, залученими до економічного співробітництва в Європі;
