Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист
Тема:
ПРИНЦИП ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДОЗРЮВАНОМУ,ОБВИНУВАЧЕНОМУ, ПІДСУДНОМУ ПРАВА НА ЗАХИСТ
Зміст
1.1 Право обвинуваченого на захист
1.2 Процесуальні права і обов`язки обвинуваченого (підсудного)
Розділ 2. Зміст та правовий механізм забезпечення та реалізації права обвинуваченого на захист
2.1 Зміст права обвинуваченого на захист
2.2 Аналіз механізму забезпечення та реалізації права обвинуваченого на захист
Список використаної літератури
Ступінь юридичної захищеності особи в суспільстві, розвиненість правових механізмів забезпечення її законних інтересів належать до найважливіших показників його цивілізованості і демократичності. Правова держава не може бути реалізована поза принципом зв'язаності правами і свободами людини і громадянина, що пронизує всю її політико-правову надбудову.
Проблема гармонізації суспільних і особистих інтересів має особливе значення у сфері кримінального процесу, оскільки владним повноваженням органів, що здійснюють судочинство у справі, зумовленим необхідністю вирішення ними завдань боротьби зі злочинністю, повинні кореспондувати ефективні правові та інституційні механізми захисту учасників процесу від незаконного вторгнення в їх особисте життя, обмеження свободи і особистої недоторканності, застосування процесуального примусу.
У зв'язку з цим безумовно обґрунтованим є науковий і практичний інтерес до дослідження всього комплексу питань інституту захисту в кримінальному процесі для поглиблення знань у даній галузі процесуальної науки, вдосконалення кримінально-процесуального закону, законодавства про адвокатуру, стабільності слідчої і судової практики, а найголовніше — для створення дійового механізму захисту прав громадян, що залучаються в орбіту кримінального судочинства.
Особливої актуальності дана проблема набуває в умовах здійснення в Україні судово-правової реформи, основним завданням якої є створення сильної і незалежної судової влади, підняття на якісно новий рівень забезпечення гарантованих Конституцією України прав, зокрема права на судовий захист (ст. 55), оскільки рівень правосуддя в державі багато в чому визначає рівень захисту прав і свобод громадян у цілому.
Актуальність теми дослідження. Відповідно до ст.3 Конституції України, утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, що визначає зміст і спрямованість її діяльності.
Загалом визнання та дотримання прав і свобод людини, їх належне забезпечення та надійний захист є виразом демократизації системи державної влади. Так, зокрема, у Загальній Декларації прав людини підкреслюється, що кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту. Конвенція про захист прав і основних свобод людини проголошує право обвинуваченого мати достатні можливості для підготовки свого захисту, що його він може здійснювати особисто або через посередництво обраного ним самим захисника, або мати призначеного йому захисника безоплатно. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права проголошує принцип правового захисту людини, її прав і свобод. За дослідженням дисертанта 83% опитаних слідчих важають за необхідне роз’яснювати права обвинуваченого у повному обсязі, але лише 18,9% опитаних слідчих, вважають, що це забезпечить повне, всебічне та об’єктивне розслідування кримінальної справи, разом із тим, решта — 19,9% відносять цю процедуру до формального виконання приписів кримінально-процесуального закону.
Тому посилення гарантій прав і законних інтересів осіб, котрі беруть участь у кримінальному процесі, відповідає як інтересам особи, так і інтересам суспільства в цілому. Тільки за умов гарантування прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, і, насамперед обвинуваченого, до якого можуть бути застосовані всі види процесуального примусу, в тому числі найбільш суворі, такі як затримання, арешт та інші, можливе ефективне виконання завдань кримінального судочинства.
Відтак проблема забезпечення прав і законних інтересів обвинуваченого, удосконалення діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду й адвокатури є актуальною й такою, що відповідає рівню розвитку сучасної процесуальної науки та практики розслідування злочинів.
Окремі аспекти розгляданої проблеми привертали до себе певну увагу науковців — Н.М. Ахтирської, Т.В. Варфоломеєвої, В.І. Галагана, Ю.М. Грошевого, В.С. Зеленецького, А.В. Іщенка, В.С. Кузьмічова, О.М. Ларіна, І.Л. Петрухіна, В.М. Савицького, С.М. Стахівського, М.С. Строговича, В.П. Шибіка, М.Є. Шумила та інших.
Метою дослідження є комплексне розв’язання основних проблем, пов’язаних із підвищенням ефективності правозабезпечувальної діяльності в кримінальному судочинстві, удосконалення кримінально-процесуального законодавства щодо захисту прав та законних інтересів обвинуваченого як особи, до якої можуть у повному обсязі застосовуватися заходи кримінально-процесуального примусу; розробка теоретичних положень та конкретних рекомендацій, пов’язаних із забезпеченням здійснення обвинуваченим права на захист.
Відповідно до зазначеної мети, були поставлені та вирішені такі завдання:
· розкрити історичні витоки формування статусу обвинуваченого та окреслити сучасні проблеми його визначення;
· проаналізувати чинне законодавство, правозастосовчу практику й забезпечення обвинуваченому права на захист;
· з’ясувати сутність та механізми застосування законів, що забезпечують обвинуваченому право на захист;
· дати характеристику захисту як кримінально-процесуальної функції;
· розглянути основні процесуальні гарантії обвинуваченого на стадії досудового слідства, і зокрема, права обвинуваченого та обов’язки прокурора, спрямовані на охорону (захист) й забезпечення законних інтересів і прав обвинуваченого.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають під час реалізації права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі України.
Предметом дослідження є забезпечення права обвинуваченого на захист у системі кримінального судочинства, що відбиває відповідні законодавчі норми, практику їхньої реалізації та певні фрагменти теорії кримінального процесу.
Розділ 1. Професійний захист як гарантія забезпечення прав і законних інтересів особи в кримінальному судочинстві
1.1 Право обвинуваченого на захист
Важливою гарантією забезпечення права на захист є участь захисника при провадженні по кримінальній справі, діяльність якого має соціальний характер, оскільки, будучи зорієнтованою на спростування обвинувачення, встановлення обставин, які пом'якшують відповідальність підзахисного, запобігання порушенню його конституційних прав, вона здійснюється в інтересах не тільки обвинуваченого (підозрюваного), а й правосуддя. У зв'язку з цим є доцільним проаналізувати останні нововведення Кримінально-процесуального кодексу України, які регулюють порядок допуску захисника до участі в справі, здійснення ним своїх повноважень, а також обставини, що виключають його участь.
Відповідно до нової редакції ст. 44 КПК України як захисники допускаються три групи суб'єктів: особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні; інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники. Отже, порівняно із законодавством, що діяло раніше, коло осіб, які допускаються до участі в кримінальній справі як захисники, істотно розширено.
Актуальним з огляду на це видається проблема розробки законодавцем більш чітких критеріїв, які можуть лягти в основу відсторонення захисника від участі у справі. Важливою гарантією додержання прав захисника могли б стати доповнення КПК положенням про необхідність узгодження подання слідчого про відсторонення захисника з прокурором або особисте внесення останнім такого подання, а також можливість оскарження рішення суду, винесеного щодо цього питання [3, c. 71-72].
Право обвинуваченого на захист включає в себе як право захищатися від підозри та обвинувачення, так і право захищати свої особисті і майнові інтереси.
Воно забезпечується тим, що закон:
а) наділяє обвинуваченого цілим комплексом процесуальних прав, використання яких дозволяє йому особисто захищатися від підозри і обвинувачення у вчинені злочину;
б) надає йому право скористатися допомогою захисника, а в окремих випадках визнає участь захисника в справі обов`язковою;
в) покладає на слідчі органи, прокурора і суд обов`язок роз’яснити обвинуваченому його процесуальні права (статті 53, 142, 294 КПК) і забезпечити можливість здійснення цих прав і захисту від підозри й обвинувачення.
В жодному випадку не можливо перекладувати обов`язок доведення своєї винуватості або невинуватості на громадянина - це мають робити посадові особи, тобто слідчі, прокурори, судді тощо.
Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону і є однією з найбільш поширених підстав для скасування вироку та інших рішень у справі[6, c. 34].
1.2 Процесуальні права і обов`язки обвинуваченого (підсудного)
Серед тих осіб, які мають і відстоюють свій інтерес у кримінальній справі, обвинувачений, як і потерпілий, є центральною фігурою. Для захисту від обвинувачення та реалізації інших законних інтересів закон наділяє обвинуваченого процесуальними правами і передбачає гарантії їх здійснення.
Основні процесуальні права обвинуваченого:
· знати, в чому його обвинувачують;
· давати показання з пред`явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;
· мати захисника і побачення з ним до першого допиту;
