У наведеному прикладі субпідрядник є третьою особою, оскільки він не бере участі в зобов'язанні підряду, а лише виконує частину робіт, передбачених даним зобов'язанням. Боржник, притягнений кредитором до відповідальності за дію третьої особи, має право в порядку регресної вимоги стягнути з останнього все те, що було стягнуте з нього кредитором унаслідок невиконання або неналежного виконання зобов'язання третьою особою [69, с.13]. Так, якщо в наведеному прикладі замовник стягне з боржника збитки, заподіяні йому неналежним виконанням робіт субпідрядником, підрядчик має право зажадати з субпідрядника відшкодування цих збитків.
В той же час законом може бути встановлено, що відповідальність несе той, хто є безпосереднім виконавцем (третя особа). У таких випадках боржник не відповідає за дії третьої особи.
Від відповідальності боржника за дії третіх осіб необхідно відрізняти відповідальність боржника за своїх працівників. До працівників боржника відносяться громадяни, які знаходяться з ним в трудових стосунках. Дії працівників боржника з виконання його зобов'язання вважаються діями самого боржника. Так, якщо в наведеному вище прикладі як підрядчик виступає юридична особа, то вказана юридична особа несе відповідальність перед замовником в тому випадку, якщо його працівники неналежним чином виконали передбачені договором підряду роботи. Тут працівники не є третіми особами по відношенню до боржника. Будь-яка юридична особа може брати участь в цивільному звороті через своїх працівників. В зв'язку з цим дії працівників юридичної особи при виконанні ними своїх трудових або службових обов'язків розглядаються як дії самої юридичної особи. Тому говорити в даному випадку про відповідальність боржника за своїх працівників можна значною мірою умовно [69, с.13].
Субсидіарна - відповідальність додаткова. Вона застосовується, зокрема, коли йдеться про відповідальності батьків (опікунів) за шкоду, заподіяну неповнолітніми дітьми у віці від 15 до 18 років [70, с.545].
В тих випадках, коли правопорушення стало результатом винної
поведінки всіх учасників правовідношення, говорять про так звану змішану
відповідальність. При змішаній відповідальності її розмір визначається
відповідно мірі провини кожної із сторін. Типовим випадком такої
відповідальності в цивільному праві є відповідальність, пов'язана з
відшкодуванням збитків, які виникли від зіткнення суден. Кодекс торгівельного
мореплавання (КТМ) передбачає із цього приводу наступні правила. Якщо зіткнення
суден сталося випадково або унаслідок непереборної сили, то жодної
відповідальності не настає. Збитки зазнає той, хто їх потерпів. Якщо ж
зіткнення суден викликане неправильними діями або упущеннями одного з них, то і
відповідальність у формі відшкодування збитків покладається на винну в
зіткненні сторону. У тих же випадках, коли зіткнення викликане неправильними
діями всіх суден, які зіткнулися, то «відповідальність кожною із сторін визначається
пропорційно міри провини». І, нарешті, відповідальність в порядку регресу має
місце в тих випадках, коли особа, яка понесла відповідальність перед потерпілим
з вини третьої особи, має право вимагати від останньої відшкодування збитків, які
зазнали повністю або в певній частині. Так, страхова організація, яка
відшкодувала власникові автомобіля заподіяну третьою особою шкоду, має право
зажадати відшкодування збитків з винного причинителя шкоди.
При дольовій відповідальності кожен із співборжників зобов'язаний нести
відповідальність в тій долі, яка згідно із законом або договором припадає на
нього. Долі ці можуть бути рівними або нерівними, але вони завжди визначені. У
тих випадках, коли з договору або додаткової угоди між боржниками не
виявляється, що долі їх не рівні, вони зобов'язані нести відповідальність в
рівних долях. Так пайова відповідальність настає в разі невиконання учасниками
загальної пайової власності своїх обов'язків перед третіми особами [66, с. 112].
Дольова відповідальність має місце тоді, коли кожен з боржників несе відповідальність перед кредитором лише в тій долі, яка падає на нього відповідно до законодавства або договору. Дольова відповідальність має значення загального правила і застосовується тоді, коли законодавством або договором не встановлена солідарна або субсидиарная відповідальність. Долі, падаючі на кожну з відповідальних осіб, визнаються рівними, якщо законодавством або договором не встановлений інший розмір доль [67, с.86]. Так, власники житлового будинку в разі його продажу несуть перед покупцем відповідальність за недоліки проданого будинку відповідно до їх доль в праві загальної власності.
Стаття 541 Цивільного кодексу України говорить про солідарне зобов’язання.
Солідарні зобов’язання є одним з найскладніших видів зобов’язань із множинністю осіб. Сутність їх полягає в тому, що кредитор ( або будь-який з солідарних кредиторів при їх множинності) вправі вимагати виконання зобов’язання у будь-якого з солідарних боржників від них усіх сумісно (або боржника при активній множинності) не тільки в частині боргу, як це має місце у часткових (дольових)зобов’язаннях, але й повністю [65, C.715].
Очевидно, що такі зобов’язання привабливі для кредитора (кредиторів), але ж значною мірою погіршують становище боржника (боржників). Тому солідарні зобов’язання виникають як виняток, який прямо передбачений договором чи актом цивільного законодавства.
Солідарні зобов’язання виникають, зокрема, при неподільності предмета зобов’язання , при відповідальності учасників повного товариства по загальних боргах товариства, а також при сумісному заподіянні шкоди декількома особами.
При єдиному солідарному обов’язку декількох боржників перед кредитором , останній вправі вимагати виконання від будь-якого боржника (або від них усіх сумісно), причому не тільки в частині боргу, а й в повному обсязі. Подібно до ст.175 ЦК 1963 року, недоотримане з одного з солідарних боржників у такому ж порядку може бути витребувано кредитором від спів боржників [65,с.716].
Однією з гарантій захисту інтересів кредитора у солідарному зобов’язанні є те, що солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки зобов’язання не буде виконане повністю. Іншою гарантією інтересів кредитора є заборона боржника висувати проти вимог кредитора заперечення, що мають підґрунтям відносини кредитора з іншими боржниками, тобто відношення, в яких даний боржник не приймає участі.
При повному виконанні солідарного зобов’язання одним зі спів боржників воно вважається припиненим, а решта боржників звільняється від виконання зобов’язання кредитору. Замість цього між ним, та боржником, який виконав зобов’язання виникає часткове зобов’язання , в якому останній займає місце кредитора. Тоді вже він вправі вимагати виконання з колишніх спів боржників ( в рівних частках, якщо інше не встановлено договором чи актом цивільного законодавства , за вирахуванням тієї частки, що припадає на нього самого [65,c.720].
Це положення є новелою в цивільному законодавстві України. Згідно норм ст. 544 Цивільного кодексу України наслідком виконання солідарного зобов’язання одним зі спів боржників, є не тільки звільнення всіх інших від виконання зобов’язання кредитору, а й також виникнення до боржників у того, хто виконав зобов’язання, зворотної (регресної) вимоги, при цьому в рівних частках , за вирахуванням тієї, котра припадає на нього самого.
Таким чином належне повне виконання солідарного обов’язку одним з співборжників породжує виникнення часткового зобов’язання між ним та колишніми солідарними спів боржниками.
Раніше за Цивільним кодексом 1963 року регресне стягнення у випадку повного солідарного зобов’язання одним з співборжників уявлялось досить складним, адже жодних правових підстав окрім певної судової практики, задля цього не існувало.
У випадку, коли один зі спів боржників не виконав обов’язок перед тим, хто звернувся із регресною вимогою, у силу вступає принцип дольової відповідальності, який має на увазі, що за таку особу в рівній частці відповідають решта солідарних боржників. Таке положення також є новим для цивільного права України, адже відповідні норми, які б їх закріплювали, у Цивільному кодексі 1963 року були відсутні, а тому притягнути колишніх солідарних боржників до відповідальності за невиконання регресної вимоги з приводу повного виконання зобов’язання було неможливо [65,c.720]
Виходячи з всього вищевикладеного, можна зробити висновок, що до видів цивільно-правової відповідальності відносяться субсидіарна, дольова (часткова) та солідарна відповідальність. Субсидіарна відповідальність - це додаткова відповідальність, коли разом з боржником, в якого недостатньо засобів, на які може бути обернене стягнення, відповідальність несуть інші особи. Субсидіарна відповідальність має місце лише у випадках, передбачених законом.Такі поняття, особливості і види цивільно-правової відповідальності. При дольовій відповідальності кожен із співборжників зобов'язаний нести відповідальність в тій долі, яка згідно із законом або договором припадає на нього. Долі ці можуть бути рівними або нерівними, але вони завжди визначені.При єдиному солідарному обов’язку декількох боржників перед кредитором , останній вправі вимагати виконання від будь-якого боржника (або від них усіх сумісно), причому не тільки в частині боргу, а й в повному обсязі.
2.2 Договірна, позадоговірна цивільно-правовова відповідальність
Під договірною відповідальністю прийнято розуміти відповідальність, що настає у випадках невиконання і неналежного виконання зобов'язання, що виникло з договору [66,c.117]
На мові Цивільного кодексу договірна відповідальність виражена таким чином: «Боржник зобов'язаний відшкодувати кредиторові збитки, заподіяні невиконанням або неналежного виконання зобов'язання»; «Якщо за невиконання або неналежного виконання зобов'язання встановлена неустойка, то збитки відшкодовуються в частині, не покритою неустойкою. Законом або договором можуть бути передбачені випадки: коли допускається стягнення лише неустойки, але не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку; коли по вибору кредитора можуть бути стягнута або неустойка, або збитки» [65,c.750] .
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що за звичайно ставляться.
Зобов'язання вважається порушеним у випадку або повного його невиконання або неналежного виконання , тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Так, наприклад, постачальник вважається таким, що порушує зобов’язання як тоді, коли він взагалі не поставив передбачений договором товар, так і тоді, коли він хоча і поставив товар, але нижчої, ніж обумовлено договором, якості, або з простроченням , або не в обумовлене договором місце, тощо [63].
Оскільки учасники зобов’язання є завжди чітко визначеними, його порушником у більшості випадків є одна з його сторін. Третя особа, тобто особа, що не є учасником зобов’язання може бути його порушником лише у випадку, коли на неї покладено виконання зобов’язання в цілому або в частині.
Ст.611 визначає можливі наслідки порушення зобов’язання , метою яких є захист інтересів постраждалої сторони. До них, зокрема, належать :
а) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від нього або розірвання договору;
б) зміна умов зобов’язання;
в) сплата неустойки;
г) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Предбачені цією статтею правові наслідки порушення зобов’язань не є однорідними за своєю правовою природою. Сплата неустойки, відшкодуванні збитків і моральної шкоди є заходами відповідальності і застосовуються, за загальним правилом, при наявності вини правопорушника [65,c.751]. Припинення зобов’язання і зміна його умов не є заходами відповідальності і, отже, застосовуються незалежно від вини порушника зобов’язання.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
