Здобуття Україною незалежності спонукало її до активності у всіх сферах суспільного життя. Зросла міграція населення, набули нових перспектив зовнішньоекономічні зв’язки. Але нормативна база України ще недостатньо стабільна та всебічна у регламентації відносин з ”іноземним елементом”. Договірні відносини України з зарубіжними державами поки що потребують аналізу та з’ясування. Узагальнення правотворчого та правозастосовчого досвіду нашої та інших держав допоможе зрозуміти зміст міжнародних приватно-правових відносин, тенденції їх розвитку, вирізнити характерні риси правових систем сучасності, акцентувати на основних джерелах їхнього приватного права. Відтак глибше усвідомлюється цивільно-правовий статус держави, громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, суб’єктів господарської діяльності, створених відповідно до законодавства України або законодавства, відмінного від цього.

Перспективи розвитку зв’язків з іншими правовими системами потребують як аналізу теоретичних джерел, напрацьованих дотепер. Тому є необхідність у наукових дослідженнях різних аспектів міжнародного приватного права.

Ця курсова робота буде присвячена вивченню питання системи міжнародного приватного права.

1 Поняття системи міжнародного приватного права

Міжнародне приватне право має власну систему. Її можна розглядати як систему навчального курсу та як галузі правничої науки. Навчальний курс прийнято поділяти на дві частини: Загальну та Особливу. Загальна частина охоплює питання, які мають методологічне значення для міжнародного приватного права в цілому, а саме:

— поняття, система та зміст міжнародного приватного права, його джерела, методи регулювання;

— вчення про колізійні та матеріально-правові норми;

— правові режими (національний, найбільшого сприяння та ін.);

— взаємність, реторсія, інші загальні положення щодо суб’єктів міжнародного приватного права.

Особлива частина охоплює:

— право власності;

— зобов’язальне право;

— зобов’язання з правопорушень;

— авторське, винахідницьке, патентне, сімейне, спадкове право;

— трудові відносини;

— міжнародний цивільний процес.

Система Загальної та Особливої частини є відносно стабільною. відносність полягає у тому, що внаслідок суспільного розвитку з’являється необхідність звернути більше уваги на правову регламентацію зовнішньоекономічних відносин, інвестиційної діяльності, перевезень, нових сфер господарювання, зокрема комерціалізації космічної діяльності, створення нових технічних засобів у різних сферах зв’язку, (наприклад, застосування системи ”Інтернет” у комп’ютерному спілкуванні).

Система міжнародного приватного права як правничої науки майже збігається із системою навчального курсу. Крім того, ця правнича наука:

1) охоплює питання історичного розвитку доктрини права, її концепцій;

2) визначає підходи, способи розв’язання проблем міжнародного приватного права.

Це сприяє вирішенню питань кваліфікації, тлумачення норми та правовідношення, визначенню правового статусу рухомого та нерухомого майна; визнанню імунітету и т.д.

2 Загальна частина міжнародного приватного права

2.1 Поняття, предмет та зміст міжнародного приватного права, його джерела

У кожній державі найважливішим регулятором суспільних відносин є право. Це система юридичних норм, що:

— фіксують певні відносини;

— охороняють загальнообов’язкові правила поведінки;

— закріплюють права та обов’язки сторін.

У сукупності ці норми (разом з іншими джерелами) складають внутрішньодержавну (національну) систему права. Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод правового регулювання та фіксує правові норми у певній формі. Відомо, що таких національних систем у сучасному світі налічується більше двохсот. Часто між ними виникають відносини, що викликають чимало взаємних прав та обов’язків. Тому розвиток економіки, політики, культури, засобів комунікації, транспорту тощо вимагають правового оформлення такого типу відносин як міжнародні. Останні умовно можна поділити на дві великі групи: міждержавні та не міждержавні. Перша група становить сферу міжнародного публічного права, друга є предметом регулювання міжнародного приватного права.

Норми міжнародного приватного права застосовуються для так званого міжнародного спілкування. Національне право та міжнародне публічне право, незважаючи на свою самостійність, у ряді випадків взаємодіють, утворюючи полі системний комплекс норм міжнародного приватного права. Водночас, норми цих двох правових систем не полишають меж останніх, хоч і регулюють, з одного боку, міжнародні, а з іншого — невладні відносини, майнові та немайнові, що мають цивілістичну природу і виникають у сфері міжнародного спілкування. Поділяючись на матеріально-правові, (такі, що регулюють конкретне право відношення) та колізійні норми (такі, що відсилають до законодавства іншої держави), вони створюють певний комплекс у кожній правовій системі.

Іноді кажуть, що міжнародне приватне право — це право колізійне. Наявність колізійних норм становить особливість міжнародного приватного права. Як матеріально-правові, так і колізійні норми можуть міститись у національних джерелах права, міжнародних угодах.

Суб’єктами відносин у міжнародному приватному праві є, передусім, фізичні та юридичні особи, іноді — держави. Специфікою відносин є наявність ”іноземного елементу”. Під ”іноземним елементом” розуміють:

1) суб’єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання — щодо фізичних осіб; ”національність” — щодо юридичних осіб);

2) об’єкт, який знаходиться на території іноземної держави;

3) юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном.

До сфери міжнародного приватного права належать питання цивільно право- та дієздатності іноземних фізичних та юридичних осіб, держави; її імунітету; відносин по зовнішньоторговельних угодах; прав авторів на твори, видані за кордоном; трудоправового та соціального статусу осіб, які знаходяться на території іноземної держави, працювали на такій території тощо.

Регулюючи вказані та інші відносини, норми міжнародного приватного права утворюють систему, яка відображає упорядковану сукупність норм національного права.

Отак, міжнародне приватне право — це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з ”іноземним елементом”. Завданням міжнародного приватного права є регламентація вказаних відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб’єктів права, створення єдиного правового простору щодо здійснення ними своїх прав та обов’язків, укріплення співпраці держав, які належать до різних економічних, правових, соціальних, культурних систем.

Під джерелами міжнародного приватного права в юридичній науці розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить вираження правова наука. Міжнародного приватному праву відомі чотири форми джерел:

1)внутрішнє законодавство;

2)міжнародні угоди;

3)міжнародні й торговельні звичаї;

4)судова та арбітражна практика.

Наявність міжнародних угод та звичаїв є особливістю права цієї галузі. Тому можна небезпідставно говорити про подвійність джерел міжнародного приватного права. Вона полягає в тому, що, з одного боку, джерелами права є міжнародні угоди та міжнародні звичаї, а з іншого — норми законодавства та судова практика окремих держав, а також звичаї, що застосовуються у сфері торгівлі та мореплавства. Подвійність джерел указаної галузі права не впливає на єдність предмета регулювання — цивільно-правові відносини з ”іноземним елементом”. Згадана властивість джерел права завжди викликає питання щодо їх юридичної сили. Так, у конституціях держав, інших нормативних актах звичайно закріплюється юридична сила норм конституції держави та актів, прийнятих на її основі, а також міжнародних угод. Питання щодо примату одних норм перед іншими, їх рівноцінності чи визнання як однієї юридичної системи закріплено в конституціях ФРН, Італії, Франції та ін.

Страницы: 1, 2, 3, 4

В соцсетях