3. визначити предмет допиту кожного із зазначених осіб, тобто коло обставин, про які їх треба допитати;
4. розробити уявні моделі процесу допиту, лінії своєї поведінки, прийоми допиту з урахуванням прогнозу розвитку ситуації під час допиту;
5. визначити перелік конкретних питань для з'ясування кожної з цих обставин, продумати і записати їх найраціональнішу та простішу для розуміння редакцію;
6. намітити тактично найкращу послідовність постановки питань, виділити з них “ударні”, перевірочні;
7. намітити тактично найкращу послідовність допиту основних учасників у справі і відповідно з цим підготувати пропозиції суду про порядок дослідження доказів;
8. вирішити які з наявних у справі доказів, включаючи речові, потрібно використовувати при складному допиті, в який момент та в якому порядку їх пред’являти, після чого зробити необхідні виписки з відповідних протоколів для їх відтворення у суді (із вказівкою аркушів справи);
9. вирішити - які фоно-, кіно- чи відеоматеріали (при їх наявності у справі) буде потрібно продемонструвати у суді, в який момент це найкраще зробити, подбати (через суд) про технічне забезпечення даної операції, продумати коментарі й оцінки до використаних матеріалів.
Упущення одного з цих питань вже чревато зниженням результативності судових допитів, а декількох — може привести до його провалу. І навпаки, сумлінна і кваліфікована (відповідно до встановлених задач) програма може забезпечити успіх у якісному підтриманні державного обвинувачення.
При визначенні кола осіб, яких потрібно допитати, державний обвинувач не повинен вважати себе зв'язаним доданим до обвинувального висновку списком осіб, що підлягають виклику в судове засідання. У ньому можуть, з одного боку, бути зазначені особи, чиї показання не істотні для встановлення істини у справі, а з іншого боку — не значитись ті, хто був допитаний на досудовому слідстві і чиї свідчення дуже важливі в суді. В останньому випадку прокурор повинен підготувати клопотання до суду про виклик і допит цих свідків, а також і тих, хто не був допитаний на досудовому слідстві, якщо з інших джерел відомо, що такі особи можуть дати цінні показання.
Крім того, оцінка при вивченні справи ступеню значимості показань кожного з допитаних дозволяє прокурору правильно зорієнтуватись при неявці викликаної у суд особи і дати обґрунтований висновок про можливість чи неможливість розгляду справи у відсутності цієї особи.
Велике тактичне значення має здатність державного обвинувача точно і лаконічно формулювати питання, намічати таку їх систему, яка б забезпечувала всебічне дослідження предмету допиту.
Тактичні вимоги до формулювання питань:
1. Питання повинно бути короткими, зрозумілими і такими, що не допускають двозначного тлумачення;
2. Задавати їх треба в прямій формі;
3. Формулюванням питань потрібно спонукати до розгорнутої, а не до односкладової відповіді типу «ні», «може бути», «напевно», «звичайно».
4. Питання не повинне бути навідним, містити інформацію, необхідну для відповіді.
5. Питання не може бути неетичним.
6. Варто уникати питань, що орієнтують на неконкретні відповіді.
7. При формулюванні питання треба враховувати рівень розумового і культурного розвитку допитуваного.
Успіх допиту багато в чому залежить від вибору найкращої послідовності питань. Як свідчить практика, спочатку краще всього ставити питання про обставини, які добре характеризують допитуваного, потім – про обставини нейтрального характеру. Таким чином, з ним установлюється психологічний контакт, знижується психічна напруга, яка неминуча при залученні його в діалог з приводу подій, що цікавлять суд. В останню чергу задаються питання, які торкаються інтересів допитуваного.
Питання допитуваному варто ставити спокійним і рівним голосом. Не можна задавати наступне запитання, не отримавши вичерпну відповідь на попереднє. Неповні або не зовсім чіткі відповіді уточнюються за допомогою додаткових запитань.
Прокурор повинен стежити, наскільки показання допитуваного відповідають його колишнім показанням і іншим доказам у справі, робити відповідні позначки у своїх виписках із протоколів допитів, підбирати необхідні записи матеріалів справи для постановки додаткових запитань. Але все це варто робити так, щоб у допитуваного не створювалося враження, що його не слухають.
Пред’явлення доказів
До числа ефективних тактичних засобів одержання правдивих показань відноситься пред'явлення допитуваному конкретних доказів шляхом оголошення окремих фрагментів показань, тих чи інших висновків експертів, ознайомлення з конкретними документами, результатами огляду речових доказів. При цьому важливо пам'ятати, що пред'явлення доказів як тактичний прийом припускає одночасне використання у випадках необхідності й інших, додаткових тактичних прийомів.
Докази можуть пред'являтись:
1) частково, і при цьому - у порядку наростання їх викривної сили (від слабкого до найсильнішого);
2) частково, і при цьому - починаючи із самого вагомого, значного, а потім - у любому порядку;
3) повністю – всією необхідною для викриття їх сукупності.
При допиті осіб, які мають жорстку установку на дачу неправдивих показань, найкраще використовувати перший варіант, оскільки і число пред’явлених доказів, і їх вагомість у викритті переконують допитуваного в безглуздості подальшого заперечення. Пред'явлення в цій ситуації спочатку найбільш вагомого доказу нераціонально, оскільки, якщо з його допомогою похитнути позицію допитуваного не вдається, інші, незначні аргументи вже не вплинуть на нього.
Пред'явлення першим найбільш вагомого доказу рекомендується при допиті осіб, що не мають стійкої установки на неправдиві показання, поводять себе не впевнено і здатні об'єктивно оцінити силу пред'явленого доказу. Тут вже успіх допиту забезпечується одним тактичним ударом, у крайньому випадку - двома. Пред'являти інші докази буде не потрібно.
Третій спосіб рекомендується для ситуацій, коли сукупність наявних доказів, з одного боку, установлює факти, які заперечуються допитуваним, а з іншого боку - переконливо спростовує всі його виправдувальні доводи.
Визначення послідовності допитів учасників судового розгляду
Розглядаючи тактичне значення послідовності допитів осіб, викликаних у суд, відзначимо, що на практиці склався певний стереотип черговості їх проведення.
Так, у суді прийнято, в першу чергу допитувати підсудних, потім - потерпілих, у третю чергу — свідків. В цілому, це логічно і, з тактичної точки зору, найкращим чином забезпечує рішення всіх задач судового слідства. Цілком закономірно, коли слідом за оголошеним у суді обвинуваченням підсудний реалізує своє право на захист шляхом дачі показань. Після його показань стає зрозуміло, які факти, зв'язані з обвинуваченням, він заперечує і, отже, на доведеності яких моментів потрібно зосередити основні зусилля.
Далі допитуються потерпілі. Вони, як правило, займають більш чітку обвинувальну позицію. Якщо підсудні заперечують обвинувачення, то їх викриття першими починають потерпілі, потім свідки-очевидці і т.д.
Але мають місце і окремі тактичні маневри. Так, у справах про зґвалтування, де показання потерпілої мають вирішальне значення, черговість її допиту може варіюватись. Якщо вона на досудовому слідстві давала чіткі обвинувальні показання і відсутні підстави вважати, що у суді вона їх може змінити, то тактично краще запропонувати почати судове слідство з її допиту. Це може спонукати підсудного до визнання факту зґвалтування. Якщо подібні сумніви є, то судове слідство варто почати з допиту того підсудного, який визнавав свою вину частково або повністю на досудовому слідстві. Важливо, щоб він підтвердив показання, що давав на досудовому слідстві раніше, ніж потерпіла розпочне свідчити інше.
Цікаво відзначити, що при складанні списку осіб, які підлягають виклику в суд, слідчі не враховують його тактичного значення. Оскільки черговість допиту громадян у суді найчастіше механічно відтворюється за вказаним списком, (додаток до обвинувального висновку), то допущені в ньому тактичні помилки можуть негативно вплинути на викриття підсудних, особливо у справах про скоєння злочину у групі.
Одна з таких помилок полягає в тому, що обвинувачені у цьому списку вказуються за вагомістю ролей у групі - спочатку організатори, потім основні виконавці, а в кінці інші учасники групи. Подібна черговість тактично припустима, якщо обвинувачувані на досудовому слідстві визнали вину і не перешкоджали встановленню істини у справі.
В тих же випадках, коли усі або основні учасники злочину на досудовому слідстві не визнавали своєї вини, їх допит у зазначеній послідовності надає їм істотні тактичні переваги перед державним обвинувачем. Вони з самого початку створять негативний тон усьому судовому розгляду і спровокують на відмову від попередніх показань тих, хто раніше визнавав свою вину.
Розглянемо ситуацію, коли, наприклад, із чотирьох обвинувачених один визнає свою вину у скоєнні злочину групою у повному обсязі, другий - частково, а двоє інших вину не визнали. Тактично правильний наступний розподіл обвинувачуваних для допиту: першим повинен бути допитаний той, хто повністю визнав вину, другим — який частково визнав її, третім — менш розумний чи більш слабохарактерний з двох, що залишилися. Самий розумний і завзятий з них повинен допитуватись останнім.
Це обумовить, з одного боку, відразу ж визначити підтвердження обвинувачення і задати безконфліктний тон початку судового розгляду, а з іншого, визнанням у суді обвинувачення вплинути на співучасників, які його не визнають, і спонукати їх до визнання вини.
З декількох обвинувачених, які визнали вину на досудовому слідстві, першим у суді треба допитувати найобізнаного, який дає всебічні і детальні свідчення, щоб скоріше отримати максимум інформації про скоєння злочину, про винних осіб, а потім тільки закріплювати викладені факти показаннями з інших джерел.
В окремих випадках підсудних доцільно допитувати роздільно. Це особливо важливо у справах, де притягнуто неповнолітніх, що потрапили під вплив дорослих злочинців. Неповнолітні, як правило, цілком визнають свою вину і докладно розповідають про роль дорослих підмовників. Але подібно тому, як він (неповнолітній) підпав у свій час під вплив дорослого, так і в судовому засіданні під тим же впливом він може змінити раніше дані показання.
Загальна тактична черговість допитів свідків у суді повинна визначатись обсягом і характером інформації, що міститься в їхніх показаннях. При інших рівних умовах переважніше спочатку допитати очевидців злочину, і насамперед - найбільш обізнаних і незацікавлених в результаті розгляду справи, щоб всебічно висвітлити найважливіші обставини, пов'язані зі злочином.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
