При з'ясуванні відносин свідка з підсудним і потерпілим необхідно не обмежуватися встановленням формальної сторони їх відносин (свідок родич підсудного чи потерпілого), а виявляти характер фактичних стосунків між ними.
Треба не забувати, що згідно зі ст.63 Конституції України та діючим кримінально-процесуальним законом свідку роз’яснюється судом, що він вправі не давати показання щодо підсудного, який є його родичем. Якщо він бажає давати показання, то попереджається судом про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.
Якщо свідок в силу поважних причин (утрата пам'яті, погане здоров'я, похилий вік і т.п. ) не в змозі дати показання у вигляді вільної розповіді, допит можна почати з постановки йому конкретних запитань.
Якщо свідок у вільній розповіді неповно освітив відомі йому обставини, чи не надаючи значення деяким з них, зовсім про них не згадав, то прокурор шляхом постановки запитань, зобов'язаний заповнити цю прогалину у показаннях.
При нечітких, викладених у загальній формі показаннях прокурор задає свідку уточнюючі запитання, з їх допомогою усуває протиріччя в його показаннях.
Коли свідок забув чи не може відтворити ті чи інші деталі, прокурор повинен вдатися до запитань, які нагадують та покликані допомогти свідку відновити в пам'яті забуті факти. У цих випадках за клопотанням прокурора допит може супроводжуватися пред'явленням свідку схем, планів, макетів, фотознімків, речових доказів, які сприяють пробудженню асоціацій і поновленню його пам'яті. Позитивний ефект дає також перегляд у суді відеострічок, на яких відтворено місце події.
Контрольні запитання задаються для перевірки правильності інформації, яка повідомляється свідком. За їх допомогою з'ясовується джерело інформації, яку має свідок. Якщо свідок не сам сприйняв подію чи факт, про які дає показання, то варто з'ясувати, від кого він довідався про це. Наступний допит цих осіб допоможе уточнити показання свідка. За допомогою судового експерименту встановлюється: чи міг свідок, знаходячись у визначеному місці, бачити чи чути те, про що він показує.
При допиті свідків, викликаних у суд за клопотанням захисту, у прокурора іноді виникає сумнів у повідомленому свідком. Тоді прокурор повинен з'ясувати у допитуваного, чим можна підтвердити дані показання.
Найчастіше за допомогою запитань, що деталізують, перевіряються показання свідків, покликаних підтвердити алібі підсудного. Максимальна деталізація другорядних обставин у показаннях несумлінного свідка нерідко допомагає викрити його в неправді.
Прокурор повинен завжди пам'ятати, що в основу обвинувального вироку може бути покладено тільки достовірно встановлені факти, які не викликають ніякого сумніву в їх істинності.
При істотних протиріччях між показаннями на суді і досудовому слідстві прокурор повинен заявити суду клопотання про оголошення протоколу його допиту на досудовому слідстві чи відтворення звукозапису на суді.
При допиті свідків, які по-різному пояснюють одні і ті ж обставини, прокурору, насамперед, необхідно вияснити умови, за яких формувались дані показання, ступінь впливу на процес сприйняття, запам'ятовування, індивідуальні особливості особи, її фізичні і психічні недоліків.
Іноді зустрічаються свідки, зацікавлені на користь підсудного або потерпілого. У зв’язку з цим їх показання можуть бути в більшій чи меншій мірі необ'єктивними. Знання про характер відносин свідка з підсудним чи потерпілим, а звідси — чого від нього можна чекати на допиті, має велике тактичне значення. Особливо це важливо знати про «основні фігури» з числа свідків. Інформацію з цього приводу потрібно одержати й оцінити ще на етапі підготовки до судового процесу, а при необхідності уточнити її ще раз на початку судового допиту. Для подолання мотивів несумлінних показань припустиме звертання до правосвідомості свідка. Доречно також у ході допиту нагадати про його громадянський обов'язок, обов'язок давати правдиві показання і відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.
Якщо в ході судового розгляду виникає необхідність проведення експертизи, прокурор зобов'язаний поставити перед судом питання про її призначення. Повернення справи на додаткове розслідування при цьому не потрібно: судове засідання може бути відкладено на термін, необхідний експерту для дачі висновку.
У тих випадках, коли для дослідження обставин справи необхідні спеціальні пізнання в декількох галузях науки, прокурору слід заявити клопотання про призначення комплексної експертизи, яка проводиться одночасно експертами, різними за фахом.
Відповідно до ст.310 КПК України до постановки та обговорення запитань, які запропоновані експерту, суд приступає після з'ясування всіх обставин, що мають значення для дачі висновку. Отже, призначення експертизи припустимо в будь-який момент, а не тільки наприкінці судового слідства.
Запитання прокурора повинні бути конкретні, чітко і ясно сформульовані і викладені у відповідній логічній послідовності. Закон вимагає від прокурора подавати свої питання експерту в письмовому виді.
Відповідальним моментом участі прокурора в призначенні експертизи в суді є висловлення ним думки щодо запитань, поставлених експерту іншими учасниками процесу.
Виходячи з вимог закону і матеріалів конкретної справи, він повинен висловити думку про правомірність і необхідність їх постановки, ясність і точність, а також достовірність і якість об'єктів, що підлягають дослідженню, і про достатність вихідних даних.
Окремі прокурори, що підтримують державне обвинувачення, іноді ставлять перед експертами запитання правового характеру, що є цілком неприпустимим. Висновок експерта ні в якому разі не повинен стосуватися правових питань (доведеності злочину, юридичної оцінки злочинного діяння, характеру наміру і т.п.).
Перед тим, як використовувати висновки експерта, прокурору варто переконатися в їх науковій обґрунтованості. Висновок експерта буде тоді обґрунтованим, коли він цілком відповідає результатам проведених досліджень. Обґрунтованість висновку визначається його повнотою, всебічністю й об'єктивністю. Тому прокурор зобов'язаний зіставити всі розділи акту, звернути увагу на долучені до висновку документи.
Експерт робить свій висновок у письмовій формі. Після оголошення його експертом, останньому можуть бути поставлені запитання для роз'яснення або доповнення даного ним висновку. Спочатку запитання експерту задає прокурор, інші учасники процесу, а потім суд (ст.311 КПК України).
Якщо ж прокурор переконається в тому, що висновок складений у суворій відповідності з вимогами закону, не виходить за межі компетенції даного експерта, науково обґрунтований, відповідає встановленим, перевіреним у справі доказам, у ньому є відповіді на всі поставлені запитання, містить ясні і чіткі висновки, то необхідність у допиті відпадає.
У випадку недостатньої ясності або повноти висновку експерта прокурор звертається до суду із заявою про призначення додаткової експертизи. Повторна ж експертиза призначається у випадку необґрунтованості висновків експерта або сумнівів щодо їх правильності. Проведення повторної експертизи обов'язково доручається іншому експерту або іншим експертам (ст. 75 КПК України). Клопотання прокурора про призначення додаткової або повторної експертизи, як і його думка щодо аналогічного клопотання інших учасників процесу, повинні бути докладно мотивовані.
5. Тактичні особливості забезпечення належного змісту протоколу судового засідання
Допит у суді на відміну від допитів на досудовому слідстві (дізнанні), окремим, самостійним протоколом не оформляється, а фіксується секретарем у єдиному протоколі судового засідання. Практика свідчить, що показання допитуваних осіб записуються в цьому протоколі занадто коротко, не завжди точно, а іноді спотворюються за змістом настільки, що пізніше стає дуже складно розібратись в суті їх показань. Зміст питань, заданих допитуваному, в протоколі не відображається зовсім. Звичайно зустрічається такий запис: «...на питання прокурора допитуваний відповів, що...» Який зміст питання — невідомо. Залишається догадуватись за контекстом відповіді, але це вдається лише тоді, коли відповідь записана чітко.
Одним із способів подолання даного недоліку є фіксування судового процесу технічними засобами. Але не кожне засідання фіксується вказаними засобами.
У той же час, у зазначених цілях дуже рідко використовується такий простий тактичний прийом, як питання, що потребує повтору певної частини висловленого. Найбільш цінним для розгляду справи свідчень, що прозвучали у вільній розповіді допитуваного, потрібно за допомогою ряду питань «змусити» прозвучати ще, але вже не в загальному контексті розповіді, а окремими від неї самостійними фрагментами. При цьому формулювання питань повинно звучати просто - як прохання уточнити чи деталізувати що-небудь. Тоді у відповідях можна отримати не тільки повторення важливої інформації, але і додаткову, іноді нову інформацію.
Тактична задумка постановки таких питань є у тому, щоб і питання, і головне, точні, чіткі відповіді на них гарантовано містились у протоколі судового засідання. Більш того, одержавши у відповіді на питання особливо важливі для інтересів справи відомості, прокурор може відразу ж звернутися до секретаря судового засідання з проханням дослівно записати в протоколі і питання, і відповідь, що прозвучала.
6. Типові варіанти ситуацій, що складаються при судовому допиті
Звісно, що допит кожної людини по-своєму унікальний. Але при всіх особливостях кожного допиту є ситуації, що повторюються.
Типові варіанти ситуацій:
Неконфліктна – підсудний визнає свою вину в повному обсязі
Перелік питань для приклада, які з’ясовуються в даному випадку
- в силу яких обставин, заради досягнення якої мети він скоїв злочин;
- чи покаявся у скоєному, що зробив чи може зробити для пом’якшення своєї участі;
- де, коли, в результаті чого у нього виник умисел на скоєння злочину;
- що ним особисто і другими особами зроблено в порядку підготовки для скоєння злочину;
- коли прибув на місце злочину, що його зв’язувало з цим місцем або предметом посягання;
- що ним конкретно було скоєно на місці злочину;
- яким чином і куди вибув після вчинення злочину;
- який образ життя вів до скоєння злочину, чим безпосередньо займався, на які кошти жив, які його життєві плани, мета, наміри, інтереси та інше.
Інша справа - коли підсудний частково визнає свою вину або не визнає її зовсім.
Часткове визнання своєї вини підсудний обирає тоді, коли цілком заперечувати свою причетність до злочину (з різних причин) він не може і тому чинить опір на окремих обставинах справи, які важко встановити або перевірити. Найчастіше він спотворює у своїх показаннях мотив злочину, а також придумує обставини, що пом'якшують його покарання. У ряді випадків таку позицію можуть займати потерпілі і свідки, якщо вони спочатку чи пізніше стали зацікавленими в результаті розгляду справи на користь підсудного.
Повне заперечення своєї вини у скоєнні злочину (іноді усупереч фактам і здоровому глузду) виражається в завзятому опорі встановленню істини у справі за допомогою неправдивих показань або відмовлення від дачі показань.
Оскільки мотивів такого свого поводження підсудний не повідомляє, то одним з ймовірних тлумачень даного вчинку є те, що іншої захисної версії, крім раніше висунутої й спростованої, у нього нема, видумати нову переконливу версію, яка погоджувалась би з обставинами злочину, він не може, але і «здаватись» (визнати вину) не хоче. Таку поведінку треба вміло і вчасно використовувати в тактичних цілях.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
