Зрозуміло, для тактичного використання «фактора родини» потрібно мати докладну інформацію про членів родини, їхнє здоров'я, про сімейні традиції, моральні устоїв, особливості взаємин. Чим менше інформації такого роду міститься в матеріалах справи, тим більше часу і зусиль потрібно витратити на їх одержання при допиті цієї особи в суді.
Що стосується поведінки державного обвинувача при допиті. В основному допит державні обвинувачі проводять у сидячому стані. Але процесуальним законом не заборонено прокурору в момент допиту осіб переміщатись у залі судового засідання. З рухом державного обвинувача пов’язане застосування методу “вторгнення в інтимну зону допитуваного” у випадку виникнення сумнівів відносно правдивості його показань. Його застосування розповсюджено на Заході. Суть цього метода складається у наступному.
Кожна людина вважає простір навколо себе радіусом до 50-70 сантиметрів як би забороненою зоною для інших, територією, що належить тільки їй. Проникнення малознайомих осіб у цей простір, звичайно, сприймається як акт агресії. При цьому той, хто вважає, що його інтимна зона порушена, відчуває себе полоненим погрожуючою ситуацією, відчуває мимовільну розгубленість та інші дискомфортні почуття. Зрозуміло його прагнення як найшвидше змінити вказане положення, звільнитись, вирватись з небажаної ситуації.
В такому стані виявляється і допитуваний, який говорить неправду або який не договорює всієї правди, у випадку вторгнення прокурора у його інтимну зону. Таке вторгнення здійснюється наступним шляхом. Державний обвинувач встає і підходить до допитуваного, переступивши “інтимну зону” та наблизившись майже впритул, розгортає своє тіло таким чином, щоб воно було зафіксоване безпосередньо в напряму допитуваної особи і задає питання (повторне чи уточнююче, які рекомендовано починати так: “Не могли би Ви пояснити ще раз…” “Якщо я Вас правильно зрозумів…”, “Чи можна більш докладніше розповісти…” ). При цьому необхідно націлити свій погляд прямо у очі допитуваного. Психологічний вплив на допитуваного вказаним прийомом, як свідчить практика, може бути достатнім для того, щоб він змінив свою позицію в бік правдивих показань.
4. Тактичне значення процесуального положення допитуваного
Варто нагадати про основні види процесуального положення - підсудний, потерпілий, свідок. Знаходячись у тому чи іншому положенні, допитуваний «грає» відповідну йому «роль». Типові розходження цих ролей такі. Підсудний і потерпілий - особи, зацікавлені у результаті розгляду справи. Їх інтереси, звичайно, протилежні. Свідок найчастіше нейтральний, не зацікавлений в розгляді справи. У цьому — запорука його об'єктивності.
Показання підсудного оцінюються судом поряд з іншими доказами. На відміну від потерпілого і свідків підсудний звільняється від відповідальності за відмову від дачі показань, за дачу неправдивих показань. Це визначає відношення прокурора до його показань, тому що підсудний нерідко намагається приховати свою участь у злочині або змалювати свою роль в іншому світлі, ніж було в дійсності. Прокурор зобов'язаний старанно аналізувати й уважно оцінювати кожен доказ, приведений підсудним Підсудному необхідно надати можливість вільно викласти факти і докази, про які він вважає за необхідне повідомити. Не слід в цей момент переривати його. Задавати можна лише запитання, що уточнюють його пояснення. Тільки після вільного викладу своїх показань він допитується - спочатку прокурором, а потім іншими учасниками судового процесу. Після цього підсудному можуть бути задані питання іншими підсудними. Потім підсудного допитує суд. Суд має право протягом усього допиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому питання для уточнення і доповнення його відповідей. (ст. 300 КПК України).
Допит підсудного в суді значно складніший, ніж допит на досудовому слідстві. Методика допиту підсудного (так само як потерпілого і свідків) багато в чому залежить від практичного досвіду прокурора, його теоретичного і культурного рівня. Але є деякі загальні рекомендації, яких прокурор дотримується при допиті підсудного. В усіх випадках від прокурора потрібно максимум уваги, вміння помічати протиріччя, неточності в показаннях підсудного, щоб шляхом постановки питань усунути їх. Прокурор повинен виявляти твердість і наполегливість у з'ясовуванні обставин.
Допит підсудного буде більш успішним, якщо прокурор знає й уміло використовує особливості психічного складу особистості допитуваного. Для встановлення з підсудним психологічного контакту потрібно, щоб у останнього не було сумнівів в об'єктивності і справедливості прокурора.
Підсудного необхідно переконати, що прокурор справедливий і добре знає обставини справи.
Тон допиту повинен бути спокійним, без емоційної напруги. Окрики, вимоги визнати свою вину - неприпустимі. Вони можуть призвести до того, що підсудний або замкнеться, або буде збиватися, давати нескладні пояснення.
Якщо підсудний не визнає себе винним і висуває при цьому конкретний довід на спростування поданих органами розслідування доказів, то задача прокурора - об'єктивно перевірити їх і в необхідному випадку спростувати, довівши суду, що підсудний намагається уникнути відповідальності. Відомо, що, заперечуючи свою вину, підсудний не завжди говорить неправду, як і визнаючи її, він не завжди до кінця відвертий. Практика показує, що підсудний часом охоче признається у вчиненні менш тяжкого злочину, щоб уникнути відповідальності за вчинення більш тяжкого. Іноді підсудний, будучи невинним, визнає вину через необ'єктивність досудового слідства або з метою звільнення від відповідальності близької людини і т.п. Основні ознаки, що відрізняють щиросердне визнання вини від наклепу на себе особи, яка не скоювала злочину - це ступінь детальності її показань і збігу цих деталей з реально встановленими обставинами злочину. Зрозуміло, багато чого може дати і зіставлення з криміналом особистості, яка визнає вину, а також окремих ознак його поводження в суді (манера розповіді, рівень переживань та інше).
Перевіряючи показання підсудного, прокурор не може обмежитись дослідженням тільки однієї версії, висунутої ним і його захисником, або прийнятої за основу обвинувачення. Якщо в ході розслідування висувались інші версії, вони також повинні бути досліджені. Кримінально-процесуальний закон (ст. 74 КПК України) застерігає суд і прокурора від безмежної довіри показанням обвинуваченого, у яких він визнає себе винним: такі показання можуть бути покладені в основу обвинувачення лише при їх підтвердженні сукупністю наявних у справі доказів.
Прокурор зобов'язаний заявити клопотання про оголошення судом показань підсудного, даних під час дізнання, досудового слідства або на суді при наявності істотних протиріч між показаннями, даними підсудним у суді і під час досудового слідства або дізнання, у випадку відмови підсудного давати показання на судовому слідстві, якщо справа розглядається у відсутності підсудного ( ст.301 КПК України).
Особливо глибокий аналіз потрібний у випадках відмови підсудного від раніше даних показань, у яких він визнавав себе винним і викривав у вчиненні злочину інших співучасників. Перевірка та оцінка цих показань також повинні провадитися в сукупності з іншими доказами.
Певні труднощі виникають перед прокурором і судом при оцінці показань потерпілого. Потерпілий, як правило, зацікавлений у вирішенні справи. Вказана цікавість пов'язана з чеканням покарання винного і повним відшкодуванням шкоди, заподіяного останнім. Цей його інтерес зрозумілий і природній. Але можуть бути й інші, ретельно сховані інтереси: приховати у суді (особливо якщо це вдалось на досудовому слідстві) свою провокуючу роль у кримінальному конфлікті або навпаки - «наговорити на себе» з метою зменшення вини підсудного. Останнє зустрічається у справах про злочин, скоєний у родині, серед родичів, а також при підкупі або погрозах з боку осіб, які представляють інтереси підсудного. Все це прокурору належить враховувати, визначати і, за можливістю, нейтралізувати у ситуаціях, коли показання потерпілого в суді зненацька і різко утрачають свій обвинувальний, викривний зміст.
Тому прокурор зобов'язаний особливо старанно перевіряти показання потерпілого, порівнюючи їх з іншими доказами у справі. Для правильної їх оцінки істотне значення має і характеристика особистості потерпілого.
Згідно ст.72 КПК України потерпілий зобов'язаний дати правдиві показання, повідомити все, що йому відоме у справі і відповісти на поставлені запитання. Його може бути притягнено до кримінальної відповідальності за дачу неправдивих показань. У випадку неявки в суд без поважних причин він може підлягати приводу. На відміну від свідка потерпілий є учасником процесу, присутній у залі судового засідання із самого початку судового розгляду.
У справах про зґвалтування, розбої і грабежі, нанесення тілесних ушкоджень показання потерпілого є іноді ледве не єдиним доказом вини підсудного. Це зобов'язує прокурора особливо старанно допитати потерпілого й оцінити отримані докази в точній відповідності з законом (ст. ст. 67 і 72 КПК України), з урахуванням всіх обставин справи. У разі потреби прокурор може внести клопотання про проведення очної ставки між потерпілим і підсудним або свідком.
Від прокурора потребуються такт і вміння допитати потерпілого, який часом глибоко приголомшений подією, що трапилась. До нього необхідно підійти особливо уважно, не ставити запитань, які б його травмували. Це вкрай важливо, коли в якості потерпілих виступають неповнолітні. Заявляючи перед судом клопотання про зняття запитань, що принижують особисту гідність потерпілого, прокурор, в той же час, не повинен перешкоджати підсудному і захиснику ретельно досліджувати обставини, пов'язані з поведінкою потерпілого, його взаємовідносинами з підсудним.
Показання свідків є найбільш поширеним джерелом доказів у кримінальній справі. Свідок може бути допитаний про будь-які обставини, що підлягають встановленню у справі. Попередження свідків, як і потерпілого, про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань є однією з умов, що забезпечують об'єктивність процесу. Прокурору варто звертати увагу на виконання судом порядку роз'яснення свідкам їх обов'язків. Неправильно діють головуючі судових засідань, коли попереджують свідків про відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу неправдивих показань у підготовчій частині судового засідання: тим самим втрачається безпосередній правовий і моральний вплив попередження, особливо у складних справах, коли свідки допитуються через кілька днів після їх попередження.
Допитуючи свідка, прокурор не повинен обходити запитання, відповіді на які можуть говорити на користь підсудного або суперечити обвинуваченню. Це особливо важливо в тих випадках, коли підсудний відмовився від захисника. За наявності істотних протиріч між показаннями свідка, даними в суді і на досудовому слідстві або на початку судового засідання, а також при відсутності з поважних причин у судовому засіданні свідка (ст.306 КПК України), прокурор зобов’язаний заявляти клопотання про оголошення раніше даних свідком показань. Оголошення цих показань сприяє з'ясуванню та усуненню протиріч у показаннях свідків.
Як відомо, свідок, який не досяг 16-літнього віку, не несе відповідальності за дачу неправдивих показань. Це не може не враховуватися при аналізі й оцінці показань неповнолітніх.
Ефективність допиту свідків залежить від багатьох факторів, у тому числі від суворого дотримання процесуального порядку його проведення. Свідки допитуються нарізно й у відсутності ще не допитаних свідків (ст.303 КПК України). Це процесуальне правило, як і вимога до головуючого вжити заходи до того, щоб допитані судом свідки не спілкувались з недопитаними свідками (ст. 293 КПК України), спрямоване на запобігання впливу на показання свідка з боку інших осіб.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
