2. Співвідношення цивільних та торговельних кодексів у зарубіжних правових системах
Цю проблему називають "проблемою монізму і дуалізму" в цивільному праві.
На початку ХІХ століття існували доволі розвинуті відносини торговельного обороту. Виник прошарок населення, який займався торговельним оборотом і мав специфічний статус. Процес допуску до торговельної діяльності був формалізованим.
У Франції було прийнято рішення відокремити норми приватного права, які регулювали правове положення комерсантів, укладення ними угод у окремий нормативний акт і назвати його Торговельним кодексом. У ньому немає приписів владно-розпорядчого характеру. Детально регламентуються лише деякі питання діяльності комерсантів.
1804 рік – прийнятий ЦК Франції.
1807 рік – прийнятий Торговельний кодекс Франції.
Норми Торговельного кодексу є більш динамічними, порівняно з нормами ЦК, які законодавець намагався максимально стабілізувати.
Кінець XVIII століття – Німеччина є роздробленою напівфеодальною державою.
60-ті роки XVIII століття – спроба об’єднати німецької землі шляхом створення єдиного законодавства (Німецьке цивільне уложення, Німецьке торговельне уложення).
Новітні кодифікації Нідерландів, Квебеку прийняли єдині ЦК. Для них це була історична данина. Мова йде про приватні кодифікації, які склалися історично, як відповідь на проблему статусу суб’єктів торговельної діяльності.
В загальному в законодавстві панує нахил до монізму і лише в деяких країнах, – до дуалізму (Німеччина).
3. Загальна характеристика Французького цивільного кодексу
Загальна характеристика французького Цивільного кодексу.
Прийняття французького Цивільного кодексу засвідчило вступ світової спільноти до нового етапу розвитку.
21.03.1804 рік – був прийнятий французький Цивільний кодекс.
Це почався ІІІ етап розвитку цивільного права.
Римське право було основою в створенні французького Цивільного кодексу.
Всі норми приживалися за допомогою звичаєвого права, зокрема, Парижа. Звичаї – кутюми.
Королівські ордонанси (укази) також сприяли консолідації права (Ордонанси Кольбера).
З 1790 року були спроби створити проекти кодифікованого нормативно-правового акта.
Була створена комісія з 4 юристів-практиків (суддів): 2 представники Північної Франції (поширені кутюми) і 2 представники Південної Франції (поширене римське право). Ці особи і склали проект Кодексу Наполеона. Наполеон був присутній на 62 засіданнях Державної ради по прийняттю Цивільного кодексу зі 102. Він скоротив склад Трибунату до 52 чоловік, бо Цивільний кодекс довго не міг бути прийнятий.
Французький Цивільний кодекс закріпив свободу приватної власності, визнавши це право священним і недоторканним.
ст.544 французького Цивільного кодексу: право власності – найбільш повне і абсолютне серед речових прав. Обмеження – закон.
Французький Цивільний кодекс на перше місце серед об’єктів права власності поставив нерухомість (насамперед, замлю).
Французький Цивільний кодекс закріпив формальну юридичну рівність суб’єктів.
Рівень закріплення права власності характеризується тим, що воно є священним і недоторканним і має абсолютний характер.
Кодекс називався ще "Кодексом имущих", бо захищав, насамперед, права осіб, які мали у власності майно.
Французький Цивільний кодекс обмежував обсяг прав дружини, в порівнянні з обсягом прав чоловіка. Такі обмеження проіснували аж до 1938 року.
Французький Цивільний кодекс не передбачав статусу юридичної особи. Французи негативно ставилися до будь-яких союзів і товариств. Боялися реанімації станових корпорацій.
Сам термін "юридична особа" з’явився у французів лише наприкінці ХІХ століття.
Була закріплена в Французькому ЦК практично абсолютна свобода договору.
Він складався з 3-х книг. Така система запозичена з інституції Гая і називається "інституційною структурою".
Передує книгам Вступний розділ, опублікування та застосування цивільних законів.
Книга 1: "Про особу". Визначає правове положення фізичної особи, містить норми сімейного права.
Книга 2: "Про майно та різні видозміни власності".
Книга 3: "Зобов’язальне право".
+ є положення про спадкове право та статті про позовну давність.
Обсяг французького Цивільного кодексу – 2283 статті.
Юридична техніка французького ЦК.
Французький ЦК був написаний зрозумілою мовою, бо був розрахований на сприйняття основною масою населення. Статті за обсягом невеликі.
Французький ЦК здебільшого формулює загальні положення без надмірної деталізації.
Впливу французького цивільного права найбільше піддалися європейські країни. У штаті Луїзіана (США) також був сприйнятий Французький ЦК.
У французьких колоніях (наприклад, Алжирі) також діяв Французький ЦК.
Франція – країна приватно-правового дуалізму.
1807 рік – прийнятий французький Торговельний кодекс, який регулював відносини між комерсантами.
1673 рік – виданий Ордонанс про торгівлю.
1681 рік – виданий Ордонанс торговельного мореплавства.
Ці ордонанси були покладені в основу французького Торговельного кодексу. На момент прийняття французький Торговельний кодекс складався з 4 книг.
І книга "Загальні положення": статус індивідуальних торговців і торговельних товариств і т.д.
ІІ книга "Морська торгівля": статус морських суден.
ІІІ книга "Банкрутство і неплатоспроможність".
IV книга "Торговельна юрисдикція".
Французький Торговельний кодекс містив як матеріальні так і процесуальні норми. Функції загальних положень для французького Торговельного кодексу відіграє французький ЦК.
Французький ЦК – субсидіарний нормативний акт стосовно комерційних відносин.
На відміну від французького Цивільного кодексу французький Торговельний кодекс не здійснив такої шаленої рецепції. Він за юридичною технікою значно поступався французькому ЦК.
Французький ТК – сукупність законодавчих актів, які регулюють відносини в сфері посередницької діяльності (сьогодні). Французький ЦК сформульований доволі широко, що потребує тлумачення. Він має інституційну систему.
Рене Давид:
Ø суддям у рішенні заборонено формулювати нове правило;
Ø судова практика відіграє надзвичайно важливу роль.
4. Загальна характеристика Німецького цивільного уложення
Німецьке цивільне уложення виконало ґрунтовну правову роботу, пов’язану з подальшим розвитком цивільного права.
1896 рік – прийняття Німецького цивільного уложення. З 01.01.1900 року набрало чинності Німецьке Цивільне уложення.
Німецьке Торговельне уложення було прийняте одночасно.
З метою об’єднання Німецьких земель у 1869 році були прийняті нормативні акти, які об’єднали німецьке вексельне (Вексельний статут 1847 року) і торговельне право (1861 рік перше Німецьке Торговельне уложення).
Німецьке Цивільне уложення почало створюватися після об’єднання земельні Німеччини. Савін’ї був проти загальної Німецької кодифікації.
Більше 20 років працювали над Німецьким Цивільним уложенням і були схвалені проекти Німецького Цивільного уложення і Німецького Торговельного уложення.
За правовою технікою ці уложенні відрізнялися казуїстичністю і детальністю.
Німецьке Цивільне уложення побудоване на пандектним принципом – 5 книг.
І книга "Загальна частина".
ІІ книга "Зобов’язальне право".
ІІІ книга "Речове право".
IV книга "Сімейне право".
V книга "Спадкове право".
Наявний великий за обсягом "Вводний закон".
Німецьке Цивільне уложення – перший кодифікований акт епохи імперіалізму.
У ньому є наука обмежень принципу недоторканності приватної власності (особливо об’єктів нерухомості).
З’явилися оціночні поняття "добросовісність", "розумність" і т.д.
1975 рік у Східній Німеччині був прийнятий Німецький Цивільний кодекс.
Німецьке Цивільне уложення писалося для юристів – мало багато складних формулювань.
Не відбулося значної рецепції Німецького Цивільного уложення.
Японія стала прибічником, у ній практично діє рецептоване німецьке право. Запозичення з Німецького Цивільного уложення можна зустріти в Австрії, Швейцарії.
Німецьке Торговельне уложення були прийняте в 1896 році і мало 4 книги:
Книга І "Торговці".
Книга ІІ "Торговельні товариства".
Книга ІІІ "Торговельні угоди".
Книга IV "Морське право".
Судова практика допомагає конкретизувати правові норми. Кожного року видається новий коментар Німецького Цивільного уложення, щоб відобразити динаміку судової практики.
5. Характеристика цивільного права Великобританії та США
Цивільне право Великобританії.
Англосаксонська система права характеризується відсутністю писаного права, а основне місце в системі права займає судотворення.
Едвард Дженкс: по суті сучасний світ знав лише дві правові системи: римське і англійське право.
Специфіка англійського права: основною його частиною є неписане прецедентне право.
Не все рішення по справі, яке виносить суд є прецедентом.
Прецедент – формула, де відбиті основні положення. Ця формула і є обов’язковою для застосування.
Структура прецедентного права: загальне право і право справедливості.
Загальне право виникло і сформувалося в ХІІІ–XIV столітті. Королівські судді, які розглядали справи, керувалися місцевими звичаями. Поширене було виїзне судочинство. Поступово судді почали відбирати звичаї, які більше підходять для конкретної справи. Ці відібрані, а вже не місцеві звичаї почали використовуватися на виїзних сесіях. Так поступово виникла система загального права.
Місцевий звичай => вибраний звичай => загальне право.
Згодом у Великобританії сформувалася система судових наказів. Шляхом тлумачення вже існуючих наказів суддя міг створювати нові.
1285 рік – заборонено створення нових наказів.
Спочатку спори, які не підпадали під дію існуючих судових наказів, розглядалися королем (лордом-канцлером). Це робилося у виключних випадках, якщо:
1) засоби загального права не давали взагалі ніяких вказівок щодо даної справи;
2) засоби в загальному праві існували, але були недостатніми.
Судочинство лорда-канцлера отримало назву "право справедливості". Суди лорда-канцлера створили власну систему прецедентів.
У XVIII столітті панівним став суд лорда-канцлера.
1873 рік – якщо є колізія між прецедентами судів загального права і суду канцлера – перевага надавалася останнім (Закон "Про судочинство").
"Право справедливості" має свої особливі інститути, наприклад, довірча власність. Воно має менше значення для договорів.
З 1873 року Закон "Про судочинство", система загального права і "права справедливості" були об’єднані. Але фактично прийшло злиття процесуальної частини (судів), а не матеріальної.
1) якщо подаємо позов у межах "common law", можемо використовувати засоби передбачені "common law";
