21 жовтня 1994 року – Державна Дума прийняла І частину ЦК, яка складалася з:
ü Загальної частини;
ü Права власності (+ право приватної власності на землю);
ü Загальних положень про зобов’язання (+ загальне вчення про договір).
30.11.1994 року – І частину підписав Президент.
З 01.01.1995 року І частина введена в дію (але не повністю). Положення, що стосуються права приватної власності на землю були введені в дію з прийняттям Земельного кодексу РФ.
З 1994 року у РФ діяли всі види юридичних осіб, визначені кодексом, діяла приватна власність на засоби виробництва, були закладені основи обороту (торгівлі і т.д.).
І частина ЦК заклала ґрунтовні підвалини для подальшого розвитку законодавства.
У квітні 1995 року був готовий проект ІІ частини ЦК.
У травні відбулися парламентські слухання. До розробників ЦК залучилася група фахівців країн СНД (Довгерт, Шевченко, Кузнєцова).
У грудні 1995 року була прийнята ІІ частина ЦК – окремі види зобов’язань (набрала чинності з 01.03.1996 року).
Значення ІІ частини: були закріплені засади цивільного обороту.
1995-2001 роки – робота над ІІІ частиною ЦК. Проблематичним виявився інститут права інтелектуальної власності. Проти регулювання ЦК цих відносин виступало ВОІВ і ВТО.
У 2001 році була прийнята ІІІ частина ЦК (спадкове право, міжнародне приватне право). Але до цієї частини так і не увійшов інститут права інтелектуальної власності, який по суті регулювався старим ЦК.
26.11.2006 року – прийняли IV частину ЦК (Медведєв).
Тема 4. Наука цивільного права. Розвиток сучасної цивілістичної доктрини
1. Поняття, предмет і завдання науки цивільного права
2. Розвиток науки цивільного права в дожовтневу добу
3. Розвиток науки цивільного права в період 1917-1955 років (1955 рік – дискусія про цивільне право, яку розпочав Венедиктов)
4. Розвиток цивілістичної думки в КНУ
1. Поняття, предмет і завдання науки цивільного права
Наука цивільного права вивчає та досліджує закономірності цивільно-правового регулювання відносин, тенденції розвитку цивільного права як галузі.
Результати цього дослідження втілюються у вчення про цивільне право, яке складається з системи взаємопов’язаних і взаємоузгоджених понять, висновків, теорій і т.д. Тут є і узагальнення дискусій, і систематика понять.
Предмет науки цивільного права:
Ø цивільно-правові норми (законодавство);
Ø практика застосування законодавства;
Ø історія розвитку окремих інститутів цивільного права.
Наука цивільного права – система знань про основні цивільно-правові явища.
Наука концентрує увагу на правових явищах, які не отримали прямого законодавчого закріплення, але мають дуже важливе значення. Поняттями, які є суто цивілістичними, але використовуються в актах іншого характеру є: правовідношення, вина, юридична особа і т.д.
Але в законодавчих актах практично не можливо розкривати значення понять.
Предмет науки цивільного права є ширшим, ніж предмет галузі права.
Завдання науки цивільного права: через проведення дослідження найбільш актуальних, гострих проблем, відібраних практикою, підвищити ефективність правового регулювання.
Методологія наукових досліджень.
Методологія – сукупність прийомів і способів вирішення наукових завдань.
Методи поділяються на: загальнонаукові – науково-філософська методологія (методи наукового пізнання повинні відображати об’єктивні закономірності реальної дійсності); метод комплексного аналізу; метод системного аналізу; метод порівняльного законодавства; метод конкретних соціологічних досліджень (застосування статистичних даних, експертна оцінка, анкетування); порівняльно-історичний метод.
2. Розвиток науки цивільного права в дожовтневу добу
Україна як самостійна держава не існувала. Частина була під пануванням Російської імперії, частина – під пануванням Австро-Угорщини, частина – під пануванням Польщі.
До середини ХІХ століття власне науки цивільного права як галузі в Росії просто не існувало. Викладалося римське право.
Істотний вплив на розвиток науки цивільного права мала судова реформа 1864 року.
Після 1812 року повністю була змінена європейська традиція у російській правосвідомості. В якості орієнтира після Франції з’являється Німеччина.
У німецькі університети після закінчення російських університетів направлялися на стажування за державний кошт найкращі студенти з метою формування достойного викладацького корпусу. Першими за кордон поїхали Неволін, Мейер, Мітюков, Краєнфільд, Муромцев, Шершеневич.
Особи, які направлялися на навчання за кордон обирали собі самостійно декілька спецкурсів.
У Петербурзі кафедру цивільного права очолював Петражицький, у Москві – Соколовський, які проходили стажування в Берлінському університеті.
Олександр Львович Маковський – очолює в Росії групу по розробці Цивільного кодексу. Написав вступну статтю до роботи Покровського Йосипа Олексійовича. Цікаво, що коли готували книжку не знайшлося жодної фотографії Покровського.
Дітріх Іоаннович (Дмитро Іванович) Мейер. Народився у 1819 році в сім’ї музикантів. Після закінчення навчання в Росії він 2 роки навчався в Берлінському університеті.
З Мейера формально почалася наука цивільного права в Росії ("Гражданское право России").
1856 року – помер. "Фикции в гражданском праве" – підручник написаний дуже зрозумілою мовою.
Його учень, професор Віцин за студентськими конспектами видав цей підручник, відредагувавши їх. Жодного разу процесор Віцин не дозволив собі поряд з прізвищем Мейера поставити своє прізвище.
Учні Мейера: Гамбаров, Гуляв, Шершеневич.
1855 рік – завідував кафедрою цивільного права.
Габріель Феліксович Шершеневич. Народився в 1863 році в Херсонській губернії. Закінчив Казанський університет.
1906 рік – обраний депутатом Держдуми. "Учебник русского гражданского права", "Курс гражданского права", підручники з торгового права.
1912 року – помер.
Після Жовтневої революції наука пристосовувалася до нових умов.
Флейцинд, Генкен були представниками цього періоду.
Після ІІ світової війни ситуація в розвитку науки цивільного права стабілізувалася.
З 1955 року пройшли загально радянські дискусії про місце, предмет і метод цивільного права.
1951 рік – Новицький "Сделки. Исковая давность".
1947 рік – Братусь.
1955 рік – Матвеев "Вина в советском гражданском праве".
1955 рік – Иоффе "Ответственность в гражданском праве".
Новицкий "Солидарность интересов в гражданском праве".
За часів Петра з’являються ідеї створення юридичних навчальних закладів.
1755 рік – створення Московського університету. Юридична освіта набула регулярну основу.
1803 рік – Дерптський (Тартуський) університет.
1804 рік – Казанський університет.
1805 рік – Харківський університет.
1819 рік – Санкт-Петербурзький університет.
1834 рік – Університет Святого Володимира.
1865 рік – Решельєвський ліцей в Одесі реорганізований в Новоросійський університет.
1859 рік – Варшавський університет.
1888 рік – Томський університет (1898 рік – юридичний факультет).
До 1917 року функціонувало 11 імператорських університетів.
1863 рік – навчалося 1476 студентів, через 10 років – 3345 студентів.
Кінець ХІХ століття – кількість студентів зменшується – зменшується набір.
Практично всі університети діяли на підставі Статутів, які приймалися в 1804 році, 1835 році, 1863 році, 1884 році.
Статут 1804 року передбачав саморегулювання університетів.
Статут 1835 року скасував ідеї самоврядування. Призначалися "попечителі", які виконували функції контролю і нагляду за діяльністю університету.
Погіршувалася і якість юридичної освіти. Перестало викладатися природне право. Плавно перейшли від права до законодавства.
"Законоведение" стало основною навчальною дисципліною.
На деяких юридичних факультетах діяли "камеральні відділення".
"Камералістика" – уряд здійснює тотальний нагляд за багатьма сферами життя.
І чверть ХІХ століття – права в університетах не вимагали.
1863 року – Олександр ІІ поновив пізніше в університетах кафедри філософії. Орієнтуються на Західні стандарти юридичної освіти.
З Московського університету був звільнений професор Ковалевський за негативне ставлення до державного ладу. З Харківського університету був звільнений професор Детякін за "політичну неблагонадійність".
1884 рік – прийнятий найбільш консервативний варіант статуту під тиском Міністра освіти Каткова. Університетська автономія стала неприпустимою. Була скасована діяльність університетських колегій. Внесені зміни в перелік предметів. Були ліквідовані кафедри іноземних, слов’янських законодавств. Вважалося недоцільним ознайомлення з Конституціями зарубіжних країн.
Все це не сприяло розвитку науки.
Петражицький, Шершеневич, Гриш, Муромцев виступали за відновлення університетської автономії.
Організація юридичної освіти.
Склад університету:
1) юридичний факультет;
2) медичний факультет;
3) фізико-математичний факультет;
4) історико-філософський факультет.
Статут 1863 року: на юридичному факультеті було 7 кафедр:
Ø енциклопедія (проблеми + загальний огляд системи "законоведения");
Ø римське законодавство та його історія;
Ø цивільних законів, які поділялися на загальні, особливі, місцеві;
Ø законів благоустрою і благочиння;
Ø закони про фінанси і державні податі;
Ø закони поліцейські і кримінальні;
Ø засади загальнонародного правознавства.
Статут 1884 року – 12 кафедр:
ü римського права;
ü державного права;
ü поліцейського права;
ü фінансового права;
ü міжнародного права;
ü кримінального права;
ü церковного права;
ü законів цивільних;
ü цивільного процесу;
ü історії російського права;
ü місцевих прав;
