ü політичної економії і статистики.
Випускники університетів здібні могли бути залишеними на кафедрі на 2 роки. Деякі утримувалися за державний кошт, деякі – ні. Направляли в іноземні університети. Після повернення особи мали скласти майстерський іспит і захистити майстерську дисертацію.
Магістрант – особа, яка здала лише іспит, але не захистила дисертації.
Хто склав іспит і захистив дисертацію міг йти на державну службу з присвоєнням 9 класного чину.
Магістр мав право на заміщення посади доцента, приват-доцента, екстраординарного професора.
До 1804 року було 3 наукових ступеня: кандидат, магістр, доктор; після 1804 року – магістр і доктор.
До 10 російських університетах в 1808 році було 115 вакантних місць.
Екстраординарний професор – початковий ступінь. Була і посада ординарного професора.
Університетська освіта в Росії (дореволюційній) була виключно платною, хоча були і державні стипендії, які було важко отримати.
Основна форма занять – лекції. Дехто критикував лекційну форму і називав її пасивною. Вважалося, що краще займатися практикою (практичні заняття). Інші вважали, що "усне слово лектора звернене до студента не може бути замінене навіть найрозумнішою книжкою". Безумовною проблемою викладання була мова викладання: використання значної кількості незрозумілих для студента термінів.
Ще однією традицією було записування лекцій, на основі чого потім видруковувалися конспекти.
Особливість: в університети жінок не приймали.
Перед революцією були створені жіночі Вищі юридичні курси.
Також в університет не приймали одружених, і в період навчання не можна було одружуватись.
3. Розвиток науки цивільного права в період 1917-1955 років (1955 рік – дискусія про цивільне право, яку розпочав Венедиктов)
На сторінках журналу "Советское государство и право" розгорнулася дискусія за участю видатних цивілістів: Агаркова М.М., Венедиктова А.В. та інші. Венедиктов Анатолій Васильович займався дослідженням юридичної особи, але його найважливіша праця пов’язана з державною власністю в СРСР.
В 40-60 роках розпочали роботу професор Генкек, Аскназій С.І.
Генкен "Гражданские и торговые права зарубежных капиталистических стран", 1949 року.
В 50-ті роки почали працювати Лунц ("Міжнародне приватне право"), С.М. Братусь (першим запропонував відновити поділ права на публічне і приватне, "Юридические лица в советском гражданском праве", "Субъекты гражданского права", "Юридическая ответственность и законность в гражданском праве"), Іван Борисович Новицький ("Сделки. Исковая давность", 1950 року), Халфіна Р.О.
В 70-80 роки приходить нова плеяда цивілістів: В.П. Грибанов ("Осуществление и защита гражданских прав"), Октябрь Олексійович Красавчиков (завідувач кафедрою цивільного права Свердловського юридичного інституту "Юридические факты в советском гражданском праве" – запропонував поділити заходи негативного впливу на заходи відповідальності і заходи захисту). Райхер (Москва), Брагинський Михайло Ісакович – закінчив Київський університет, фахівець з договірного права, Яковлєв Веніамін Федорович – "Метод гражданско-правового регулирования общественных отношений".
4. Розвиток цивілістичної думки в КНУ
1835 рік – в університет був перший набір. Функціонувало 7 кафедр, серед яких: кафедра римського права, яку очолював Міцкевич і кафедра російських цивільних законів, яку очолював Орнадський (а згодом – Федотов-Чеховський, Демченко). Римська цивілістика була на високому рівні. Читалася історія римського права, джерела римського права, система римського права.
Кафедра законів цивільних займалася вивченням діючого на той час цивільного законодавства.
Каленик Андрійович Мітюков в 1851 року захистив дисертацію "Спадкування за римськими законами", був деканом, а потім і ректором. Визнання як вченого Мітюкову приніс рідкісний талант лектора: точність формулювань, жвавість мови.
35 років Мітюков читав лекції в КНУ. У 1884 році написав підручник "Курс римського права". Ініціював у 1877 році створення при університеті Товариства, яке очолювали вчені юридичного факультету.
Удінцев – відома особистість.
Професор Сінайський "Нариси з римського землеволодіння", приват-доцент Казанцев – це учні Мітюкова.
Професора Покровського можна також віднести до школи професора Мітюкова. Він також був романістом.
Однак, розвивалася не лише романістика, а й власне цивілістика. Розвивалося торговельне право, в тому числі банківське право, промислове право і т.д.
В.В. Демченко зробив важливий вклад в розвиток цивілістики.
Професор Сінайський займався розробками і римського, і цивільного права.
Неволін "История русских гражданских законов" – перший російський вчений-юрист, який був обраний до Академії наук.
Андрій Каленикович Мітюков, професор Петражицький також деякий час працювали в КНУ.
Діяв гурток з цивільного права, публікувалися праці членів-студентів цього гуртка. Студент Чельцов навіть отримав золоту медаль за одну зі своїх доповідей.
Після 1913-1914 років наука цивільного права була найбільш потужною.
В кінці ХІХ століття сформувалася потужна цивілістична школа в КНУ.
КНУ важався одним із найавторитетніших навчальних закладів серед західних держав.
На юридичному факультеті було 13 кафедр, а в КНУ взагалі – 57 кафедр.
1917-1918 роки – читалося поліцейське право і т.д.
1918-1919 роки – найбільший набір на юридичний факультет – 500 чоловік.
1920 рік – скасована плата за навчання.
1919 рік – скасоване викладання богослов’я.
1920 – в межах реформи КНУ був закритий і на його базі був медичний інститут і інститут народної освіти.
Університет був закритий аж на 13 років.
1933 рік – була відновлена діяльність університету.
1937 рік – відновив роботу юридичний факультет. Почав викладати Сашути Наумович Ланков, Г.К. Матвєєв.
1938 рік – відновлена кафедра цивільного права, яку очолював С.Н. Пантков.
На кафедру цивільного права прийшов і Пантелеймон Андрійович Індиченко – фахівець по земельному праву.
У 1941 році університет був евакуйований.
16.01.1944 року – робота університету була відновлена.
Тема 5. Механізм цивільно-правового регулювання
1. Загальна характеристика механізму правового регулювання. Особливості механізму цивільно-правового регулювання
2. Цивільно-правові норми в механізмі цивільно-правового регулювання
3. Особливості реалізації цивільних прав та обов’язків
4. Ефективність цивільно-правового регулювання
1. Загальна характеристика механізму правового регулювання. Особливості механізму цивільно-правового регулювання
Напрями розвитку теорії держави і права:
Ø удосконалення законодавства;
Ø підвищення ефективності вже діючих (без зміни законодавства).
Що таке вплив правової норми на життя суспільства?
Адже правове регулювання є вужчим за поняття правового впливу + правова культура, правова ідеологія, правове виховання.
Правове регулювання – одна із форм правового впливу за допомогою специфічних правових засобів (правові норми, правовідношення, акти реалізації права).
Александров, Алексєєв.
Форми правового впливу в загальній теорії держави і права – права заборони, правовий статус (певний обсяг правоздатності, правова компетенція, конкретні правовідносини. Механізм правового регулювання відбиває активну сторону переведення прав з етапу нормативності у впорядкованість суспільних відносин. Шлях від об’єктивного до суб’єктивного. Правовідношення відмирає, воно трансформується (більше впливу набувають регулятивні норми).
Стадії процесу регулювання:
1) утворення норм – регламентація правових відносин (визначення правового режиму);
2) виникнення суб’єктивних прав та обов’язків;
3) реалізація цих прав та обов’язків, втілення їх у конкретну фактичну поведінку учасників суспільних відносин;
4) застосування права (спеціальні суб’єкти) – фізична особа не може застосовувати норму, вона може лише виконувати застосування у примусовому порядку, на відміну від норм моралі.
Елементи механізму:
1) норми права;
2) конкретні правовідносини;
3) акти реалізації прав та обов’язків;
4) акти застосування прав.
В нормі права завжди закладається модель належної поведінки.
Правовідношення – головний засіб, за допомогою якого визначається хто і як буде виконувати норму права. Саме у правовідношенні загальна модель, яка вже конкретизується через суб’єктивні права і обов’язки відповідних суб’єктів.
Норма права не має конкретного адресата, а у правовідношенні є конкретні суб’єкти.
Акти реалізації – фактична поведінка суб’єктів.
Акти застосування права – відповідні владні розпорядження компетентних органів, які гарантують і забезпечують виконання норм права.
Функції права через механізм:
Ø регулятивна (стадія застосування може і не настати);
Ø охоронна (не застосовує право).
Механізм цивільно-правового регулювання:
1) особливість предмету цивільно-правового регулювання;
2) метод цивільно-правового регулювання.
Елементи цивільно-правового механізму:
ü норми;
ü правовідносини;
ü юридичні факти;
ü основні заходи примусу.
2. Цивільно-правові норми в механізмі цивільно-правового регулювання
Норми:
Ø їх дозвільна спрямованість – дозволи, а не заборони (як виняток);
Ø диспозитивність (ст.6 була написана уже після написання всієї глави. ст.6 застосовується лише до договірних відносин.
За рахунок наявності імперативних норм має забезпечувати максимум правової визначеності.
Особливості цивільно-правових відносин. Класифікація правовідносин:
1) загальне (і конкретне) правовідношення – такий вид правового зв’язку між суб’єктами, за допомогою яких встановлюються загальна можливість суб’єктів правовідношення (правоздатність і дієздатність). Запис події та дії – державний реєстр юридичних осіб;
2) особисті немайнові і майнові;
3) абсолютні і відносні за структурою правових зв’язків;
4) регулятивні та охороню вальні.
Особливості структури правовідносин, особливості прав та обов’язків, їх симетричність.
Конкретні правовідносини – власні, особисті немайнові, творчі і т.д.
Цивільно-правові відносини поділяються на майнові і особисті немайнові.
За методом дихотомії (подвійного поділу) цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.
Абсолютні: право в управомоченої особи, а обов’язок в усіх інших осіб. Це, наприклад, особисті немайнові правовідносини (право реалізується через активну поведінку), правовідношення власності та інших речових прав, відносини авторства.
Відносні правовідносини: вся увага зосереджена на боржнику як зобов’язаній особі, яка повинна вчинити певні дії; кредитор у цих відносинах є пасивним. У цих відносинах завжди визначений суб’єктний склад. Вимоги кредитор адресує конкретній особі – боржнику.
Цивільно-правові відносини за функцією поділяються на регулятивні і охоронні. Більшість цивільно-правових відносин мають регулятивний характер (наприклад, всі договірні відносини). У разі порушення, як правило абсолютних прав, їх відновлення відбувається за допомогою охоронюваних правовідносин (компенсація і т.д.). Порушення прав у відносних правовідносинах не тягнуть виникнення особливих охоронюваних відносин, відповідальність передбачається і реалізується в межах самого регулятивного правовідношення. У позадоговірних зобов’язаннях охоронюване правовідношення у вигляді права на відшкодування виникає з моменту вчинення порушення.
Механізм цивільно-правового регулювання зумовлений особливістю норм.
Цивільні правовідносини як спосіб реалізації цивільно-правових норм звертають особливу увагу на юридичні факти.
Юридичні факти – правочини, адже цивільне право регулює як правило нормальне життя, яке не порушує загальних засад функціонування суспільства.
Юридичні факти поділяються на:
Ø дії;
Ø події;
Лише цивільне право пов’язує виникнення правовідносин з подіями (народження, смерть, форс мажорні обставини і т.д.).
Переважну більшість все ж складають юридичні факти, які мають вольовий характер – дії. Дії поділяються на:
Ø правомірні;
Ø неправомірні – делікти.
Правомірні дії є основою і за метою поділяються на:
ü цілеспрямовані (юридичні акти);
ü нецілеспрямовані (юридичні вчинки).
Юридичні вчинки: створення об’єктів інтелектуальної власності.
Вчинків значно менше від актів. Серед юридичних актів правочин посідає провідне місце.
Юридичні акти – рушійна сила, яка запускає цивільні правовідношення.
Законодавець надає особливе значення правовій нормі, порівняно з іншими соціальними нормами. Законодавець передбачає примусове виконання правових норм.
Примусові заходи в механізмі цивільно-правового регулювання важливі і необхідні, і мають свої особливості.
Цивільне право – приватне право, але має також свої публічні фрагменти. Публічно-правові норми реалізуються в цивільному праві через заходи примусу, зокрема, виходячи з того, що вони використовуються судом.
3. Особливості реалізації цивільних прав та обов’язків
Особливості:
Ø заходи відповідності мають майновий характер;
Ø санкції встановлюються на користь потерпілої особи;
Ø хоча це заходи примусу, застосовуються вони виключно з ініціативи потерпілої сторони;
Ø хоча вони застосовуються публічним органом – судом, але встановлюватися вони можуть не лише законом, а й договором.
Отже, публічність дозволяє гарантувати публічно-правові права учасникам цивільного обороту.
Цивільне право більше тяжіє до диспозитивності, але механізм водночас, залишається механізмом правового регулювання і таким, що забезпечує реалізацію саме правових норм, має на меті встановлення адекватного порядку в приватноправовій сфері. Держава в цьому процесі правового регулювання відіграє мінімально потрібну роль (встановлює заходи примусу і забезпечує їх і т.д.).
4. Ефективність цивільно-правового регулювання
Ефективність цивільно-правового регулювання визначається, коли дають відповідь на питання:
1) чи діє норма, встановлена законодавством, чи використовують її, чи не є вона мертвою? (соціологічне дослідження);
2) якщо норма застосовується, то наскільки вагомими є порушення цієї норми. Слід проаналізувати, чому мають місце порушення цієї норми, чим вони обумовлені, наскільки адекватними є заходи примусового впливу і чи попередять вони в майбутньому порушення правових норм. Слід досліджувати судову практику.
