Перша Конституція УСРР 1919 р. визначила термін "національні меншини" та заборонила будь-які форми дискримінації національних меншин або обмеження їх рівноправності. Конституція УСРР 1929 р. надала можливість створити окремі адміністративні одиниці в місцевостях, де компактно проживала більшість населення тієї чи іншої національної меншини. Характерною особливістю Конституції УРСР 1937 р. була відсутність терміна "національні меншини". Невизнання національних меншин, зневага до них та заборона були характерними також протягом 30 - 50-х років [2, 11].
Аналізуючи законодавство СРСР та УРСР щодо правового статусу національних меншин середини 50-х років, можна відзначити деякі позитивні зрушення стосовно захисту прав та свобод національних меншин. Але на початку 70-х років в Україні знову розгортається боротьба проти так званого космополітизму та антисемітизму. Національне питання до часів перебудови було знято шляхом оголошення його вирішеним назавжди. Нормативно-правовими актами цього етапу термін "національні меншини" не було визначено.
В період перебудови були внесені зміни та доповнення до Конституції УРСР, прийняті законодавчі акти, спрямовані на демократизацію виборчої системи, рівноправність мов, свободу совісті і віросповідання, освіту, культуру та місцеве самоврядування. Водночас термін "національні меншини" в нормативно-правових актах України за часів перебудови не був визначений, а національні меншини не набули конституційно-правового статусу суб'єктів права.
Нараховується ряд етапів становлення та розвитку законодавства України про національні меншини:
- Перший етап починається від проголошення Декларації прав національностей України (1 листопада 1991 р.) і тривав до прийняття Закону України "Про національні меншини в Україні" (25 червня 1992 р.).
- Другий етап розпочався після прийняття Закону України "Про національні меншини в Україні" і завершився прийняттям Конституції України (28 червня 1996 р.).
- Після прийняття Конституції України розпочався третій етап розвитку та становлення законодавства про національні меншини України [23, 54].
Нормативно-правову базу щодо захисту прав і свобод національних меншин України дослідники поділяють на загальні та спеціальні законодавчі акти. Загальні законодавчі акти захищають права та свободи національних меншин як громадян України. В той же час вони не визначають термін "національні меншини". Його визначають, як правило, спеціальні законодавчі акти.
З проголошенням незалежності України народжуються нові наукові напрями, спрямовані на дослідження різних аспектів життя національних меншин. За цей період в Україні з'явилась низка наукових праць, автори яких досліджують правові питання національних меншин. Але в цих працях не зроблено глибинного аналізу діючих нормативно-правових актів України. Щодо дослідження конституційно-правового статусу національних меншин в Україні, то такі праці фундаментального характеру взагалі відсутні.
2.2. Права і свобод національних меншин
За змістом і сферою дії права і свободи національних меншин поділяються на: особисті, політичні, економічні, соціальні, культурні та екологічні. За характером суб'єктів та формою здійснення права і свободи національних меншин поділяються на індивідуальні та колективні. Індивідуальні політичні права та свободи національних меншин в Україні є тотожними індивідуальним політичним правам та свободам громадян України. Колективні політичні права національних меншин в Україні в законодавчих актах представлені не повною мірою.
Індивідуальні і колективні культурні, економічні, соціальні, екологічні права та свободи національних меншин є тотожними індивідуальним і колективним правам та свободам громадян України. Але в той же час в жодному законодавчому акті, які закріплюють економічні, соціальні, екологічні права, не визначено термін "національні меншини" [31, 29].
Визначені в розглянутих універсальних конвенціях ООН та її спеціалізованих установ і регіональній Рамковій конвенції РЄ права меншин та осіб, які до них належать, можна розділити на загальні (основні) і спеціальні (особливі) громадянські, політичні та культурні права (для останніх найчастіше застосовується словосполучення “економічні, соціальні та культурні”).
Основними громадянськими правами осіб, які належать до національних меншин, є: право на життя; право рівності перед законом та право на рівний правовий захист; право недискримінації; право на свободу виявлення поглядів, думки, совісті й релігії; право на громадянство; право на свободу мирних зборів та асоціацій. До громадянських спеціальних прав можна віднести право вільно вирішувати питання про належність до національної меншини, право на захист від примусової асиміляції.
До основних культурних прав належать: право користуватися своєю культурою, право осіб, які належать до релігійних меншин, сповідувати свою релігію і виконувати її обряди, право користуватися рідною мовою [31, 30].
Основними політичними правами є: право брати участь у виборах - голосувати і висувати свою кандидатуру на основі загального й рівного виборчого права; право брати участь в управлінні країною й державними справами, право рівного доступу до державної служби. До кола економічних прав належить лише право володіти майном як одноосібно, так і разом з іншими [31, 31].
Усі інші перелічені права осіб, які належать до національних меншин, є спеціальними культурними правами: право на вивчення рідної мови і навчання рідною мовою; право створювати свої релігійні установи, організації та асоціації; право на культурну спадщину; інформаційні права; право брати участь у діяльності неурядових організацій як на національному, так і на міжнародному рівні; право встановлювати та підтримувати вільні та мирні транскордонні контакти з особами, з якими представників меншин об’єднують спільні етнічні, культурні, мовні або релігійні ознаки чи спільна культурна спадщина, та інші права, які разом з основними правами складають право на самобутність кожної особи, що належить до національної меншини.
Необхідно наголосити, що відповідно до чинних норм міжнародного права спеціальні права національних меншин не можуть бути привілеями. Спеціальні права - це одна з форм позитивних дій, спрямованих на те, щоб меншини могли зберегти свої особливості й традиції, причому ці права так само важливі для забезпечення рівного ставлення, як і права рівності й недискримінації та інші основні права людини.
Обов'язки держави, державних органів і посадових осіб, а також громадян України, в тому числі національних меншин, як складова частина їх конституційно-правового статусу, закріплені в нормативно-правових актах і є тотожними, як і для конституційно-правового статусу громадян України.
З проголошенням незалежності України, створено понад 400 національних товариств, які мають всеукраїнський, місцевий та міжнародний статус. [35, 2] Основними видами цих організацій є товариства, спілки, громади. Їх органами є ради, загальні збори, правління. Статути і програми товариств визначають їх як культурні, просвітницькі, соціальні, економічні та інші. Важливою формою самоорганізації товариств та об'єднань національних меншин в Україні на сучасному етапі є створення та діяльність на добровільних засадах асоціацій та федерацій національно-культурних і культурно-просвітницьких об'єднань національних меншин.
За сферами діяльності товариств та об'єднань національних меншин виділяються такі їх функції, як: політична, соціальна, культурна, мовна, інформаційна, наукова та інші. За способами діяльності розрізняються такі функції, як: координаційна, охоронна, захисна, організаційна, забезпечення розвитку тощо. Досліджуючи механізм реалізації політичних, соціальних та економічних прав національних меншин в Україні, дослідники наголошують, що він здійснюється на загальнодержавному, регіональному та територіальному рівнях.
Характерним для товариств та об'єднань національних меншин є створення в їх структурах недільних шкіл, бібліотек, самодіяльних і художніх колективів тощо. Всі товариства національних меншин проводять роботу по вивченню рідної мови. Окремі національно-культурні товариства України мають свої власні друковані засоби масової інформації.
Кожна з країн CНД гарантує всім національностям, які проживають на її території, право вільного національно-культурного розвитку. Загальним для конституцій країн СНД є державне регулювання відносин між національностями на основі принципів рівності перед законом, поваги їхніх прав і інтересів [35, 2].
2.3.
Захист прав та свобод представників національних меншин в Україні
Організаційно-правовими гарантіями прав і свобод національних меншин в Україні є органи державної влади, інші інститути держави та інститути суспільства, суспільного ладу. До конституційних інститутів серед організаційно-правових гарантій дисертант відносить політичні партії і соціально-економічні та соціально-культурні організації.
Істотною новацією в організації і діяльності парламенту є запровадження посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Однією із важливих гарантій прав і свобод національних меншин є створені при Президентові України дорадчі органи в особі Ради представників громадських організацій національних меншин України та Ради з питань мовної політики. В структурі Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади створені державні установи, діяльність яких спрямована на гарантування прав і свобод національних меншин. Вони поділяються на дві групи:
- До першої групи належать органи держаної влади, діяльність яких спрямована на гарантування захисту прав та свобод усіх громадян України.
- Другу групу становлять спеціалізовані державні установи, діяльність яких спрямована на забезпечення гарантій захисту прав і свобод національних меншин (Державний комітет України у справах національностей і міграції, Комісія у справах осіб, депортованих за національною ознакою та Міжвідомча координаційна рада з питань етнополітики) [6, 59].
Систему гарантій прав і свобод національних меншин становлять: норми-принципи, процесуальні норми, юридична відповідальність та обов'язки. Конституція України та інші нормативно-правові акти гарантують усім національним меншинам як громадянам України рівні індивідуальні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Окремі нормативно-правові акти, які входять до системи нормативно-правових гарантій захисту колективних прав та свобод національних меншин, мають розбіжності щодо норм права, які стосуються їх правового статусу. Це насамперед стосується Закону України "Про вибори народних депутатів України". Норми цього Закону щодо політичних гарантій колективних прав національних меншин висувати об'єднаннями національних меншин України своїх кандидатів у депутати на виборах до Верховної Ради України суперечать нормам права Закону України "Про національні меншини в Україні" [7, 51].
Особливе значення для надання національним меншинам в Україні конституційно-правового статусу мають процесуальні принципи мови судочинства та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Усі види юридичної відповідальності як складової конституційно-правового статусу національних меншин в Україні є тотожними юридичній відповідальності, яка характерна і для конституційно-правового статусу громадян України.
2.4. Участь представників національних меншин у політичному житті країни
Політична участь національних меншин виступає як альтернатива асиміляції з титульною нацією і виражається налагодженням тісних комунікацій, проведенням спільних заходів чи акцій, висловленням своєї активної позиції щодо тих чи інших політичних рішень.
