Дослідження сучасного стану статусу національних меншин в України

Стосовно останнього аспекту можна відзначити певні зрушення, які відбулися протягом 2007-2008 років. Під впливом представників низки міжнародних інституцій, громадських організацій, політичного керівництва країни у 2007 році Міністерство внутрішніх справ розробило План заходів із протидії проявам расизму. Ним визначено пріоритетні напрями діяльності із запобігання та розкриття злочинів, які вчиняються на расовому ґрунті, та протидії неонацистським і скінхедівським організаціям. Так, згідно з документом у складі Департаменту карного розшуку створено окремий підрозділ із напрацювання й реалізації стратегії боротьби з етнічною злочинністю. Аналогічний підрозділ утворено 2007 року і в Службі безпеки України. Координаційні функції покладено, зокрема, на прокуратуру Києва.

Згодом з метою масштабного вдосконалення управління етнонаціональними процесами доцільно повернутися до пропозиції ухвалити Державну програму зміцнення міжнаціонального та міжконфесійного миру й злагоди, опрацювання якої Президент доручив Кабінету Міністрів (вересень 2005 року). Її затвердження, з урахуванням численних пропозицій, викладених у відкритому листі української громадськості Президенту, Голові Верховної Ради та Прем’єр-міністру (липень 2005 року) переконливо засвідчило б, що країна, яка може собі дозволити формування ідеології толерантності, володіє варіантністю рішень у подоланні різних видів етнічних конфліктів [7, 55]. Універсальна культура толерантності, що ґрунтується на етнонаціональному різноманітті традицій, культур, є своєрідним містком для діалогу українців із національними меншинами, а їх - з органами державної влади та місцевого самоврядування.

За умови взаємної толерантності, як показує світовий досвід, національні меншини роблять значний внесок у формування демократичних країн і функціонування сталих політико-правових систем, позитивно впливають на ефективність діяльності різноманітних державних і громадських інституцій. Така роль національних меншин безпосередньо випливає з їх сприйняття як невід’ємної складової кожного суспільства, в тому числі й українського. З другого боку, систематичне порушення прав національних меншин погіршує соціально-політичну обстановку в державі, регіоні, нерідко призводить до жорстких проявів ксенофобії та військових конфліктів.

Відтак і Українська держава, і національні меншини, усвідомлюючи постійне ускладнення внутрішніх і зовнішніх політико-правових реалій, мають робити істотні кроки назустріч одне одному. Предметний діалог між ними сприятиме нівелюванню застарілих стереотипів радянської свідомості, взаємної упередженості, подоланню формалізму у забезпеченні прав українців і національних меншин, посиленню тенденції повернення України до міжнародної спільноти.

З точки зору європейської правової культури, зокрема судової практики, дотримання правового статусу національних меншин - один із фундаментальних й інтегральних показників цивілізованості, а Україна, як європейська держава, не повинна бути винятком. Маючи спільні цінності з країнами Європейського Союзу, Українська держава зобов’язана дієво «зміцнювати моральні устої людей і політичні устої наших урядів» [17, 91], активно формувати конституційний світогляд сучасника, усувати значні розбіжності між теорією та практикою етнонаціональних взаємин, реалізовувати ідеї громадянського суспільства у контексті справжньої демократії, а не її імітації. І цим ще раз засвідчити, що за системного підходу до проблеми, яка стала викликом не лише для України, а й світу, держава протистоятиме загрозливим проявам расизму, антисемітизму, ксенофобії. Таким має бути найважливіший методологічний орієнтир, щоб засвоїти уроки минулого та зробити висновки на майбутнє.



Висновки


Національні меншини - політико-правовий термін, що означає групу осіб, громадян певної держави, належних до цієї групи, які за фактом існування цієї групи та їхньої належності до неї підпадають під дію певних міжнародних, а за їх наявності й національних правил - стають об’єктами права, суб’єктами певних правовідносин. До національних меншин, відповідно до закону, можуть належати групи громадян держави, які: постійно проживають на її території; підтримують довгострокові, міцні, тривалі зв’язки з цією країною; демонструють характерні етнічні, культурні, релігійні або лінгвістичні характеристики; кількісно достатньо представлені; заінтересовані в збереженні того, що становить їхню спільну ідентичність, включаючи їхню культуру, традиції, релігію або мову.

У нинішніх умовах відродження в Україні різних національних спільнот, сучасної еволюції концепції національно-культурної автономії та розвитку правового статусу національних меншин важливого практичного та теоретичного значення набуває проблематика статусу національних меншин та правового регулювання національно-культурних питань на основі світового та вітчизняного досвіду.

Слід зазначити, що тема захисту прав людини є головною як у міжнародному, так і в національному праві. Права людини набули статусу аксіоматичної загальнолюдської цінності. Серед цих прав визначальне місце посідають права людини як члена національної етнічної групи.

Національні меншини - це сталий, традиційний структурний компонент політичних націй у сучасних європейських державах, і права тих громадян країни, які належать до таких меншин, передусім - право на збереження власної етнокультурної ідентичності, мають бути надійно захищеними державою, усвідомлені й підтримані суспільством у цілому.

Захист національних меншин має, безумовно, політичні засади і пов’язаний зі створенням та збереженням клімату довіри між різними секторами суспільства, але він повинен бути під кріплений відповідним правовим інструментом як на національному, так і на міжнародному рівні.

Особливої актуальності набуває це твердження в умовах політичних подій останніх років. Ні в кого не виникає сумніву, що неврахування інтересів цих груп населення в процесі формування внутрішньої та зовнішньої політики за певних умов може призвести до внутрішньодержавних конфліктів. На превеликий жаль, запровадження пропорційної виборчої системи в нашій державі на сьогодні значно зменшує участь національних меншин у роботі Верховної Ради України.

З розвитком демократії діяльність національних меншин активізується і цей процес переходить у політичну площину, а тому національні меншини потрібно розглядати як потенційно впливовий політичний фактор. За останні роки на Україні чітко простежується тенденція щодо активізації діяльності національних меншин, які виходять на арену суспільно-політичних відносин держави, і, окрім культурних, освітніх та релігійних інтересів, все активніше ставиться питання задоволення політичних інтересів. Це закономірне явище, характерне для усіх суспільств, однак його вирішення великою мірою залежить від рівня демократичності самого суспільства.

Захист прав національних меншин сучасними документами міжнародного права розглядається як невід’ємна частина міжнародного правового захисту прав людини і як об’єкт міжнародного співробітництва держав. Характерною особливістю сучасного розвитку міжнародно-правового захисту прав меншин слід вважати органічний взаємозв’язок між актами міжнародного права різного рівня, їхній гармонійний розвиток, формування як універсальних, так і регіональних систем захисту меншин.

Права національних меншин слід розглядати як особливі права - певна форма позитивних дій, спрямованих на те, щоб меншини змогли зберегти свої особливості та традиції, причому права національних меншин так само важливі для забезпечення рівного поводження, як і недискримінація. Реалізація права меншин означатиме також отримання меншинами такого статусу, який би їх задовольняв, а більшістю розглядався як природний, як такий, що гарантує будь-якій меншині можливість вільно користуватися рідною мовою, створювати й керувати своїми навчальними закладами, та брати участь у політичному та економічному житті держави.



Список використаної літератури:


1.       Абашидзе А., Блищенко И. Проблема правового статуса национальных меньшинств: (Статус Аландских островов, Финляндия) // США: Экономика, политика, идеология. - 1995. - № 12.

2.       Агафонова И. Історія і культура національних меншин як об’єкт наукового дослідження // Відродження. - 1993. - № 9.

3.       Бадзьо Ю. Основа правди нашої: (Права націй в проекті Конституції України) // Голос України. - 1996. - 6 трав.

4.       Беліцер Н. Ще раз до питання про національні меншини в Україні // Час/Тime. - 2005. - 30 черв.

5.       Беляєв О. Спираючись на давні традиції: Відродження культур національних меншин, досягнення та проблеми // Політика і час. - 1994. - № 7.

6.       Биков О.М. Конституційний статус національних меншин в Україні. 1917-1991 рр. // Право та культура: теорія і практика: Міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ 15-16 травня 1997 р. / За ред.: Ю.С. Шемшученка, В.М. Кампо, М.М. Поплавського. - К.: Леся, 2008.

7.       Биков О.М. Внутрішньодержавні нормативно-правові гарантії забезпечення прав та свобод національних меншин в Україні // Право України. - 2007. - № 8.

8.       Биков О.М. Права та свободи національних меншин України у XX столітті // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2007. - № 1.

9.       Богданова Н. Национальные права человека и их правовое регулирование в Рос. Федерации // Вест. МГУ. Серия 11. Право. - 1993. - № 4.

10.     Буроминський М. Чи можна реалізувати Закон "Про національні меншини в Україні" // Права людини в Україні: Інформ. - Аналіт. бюл. Укр. - Амер. бюро захисту прав людини. - К.; Х.; 1993. - Вип.2.

11.     Васильева Т. Правовый статус этнических меньшинств в странах Западной Европы // Государство и право. - 2002. - № 8.

12.     Вівчарик М. Етнонаціональна політика на етапі українського державотворення // Розбудова держави. - 2004. - № 12.

13.     Викторов В. За права национальных меньшинств: (I обсуждение прав и свобод нац. меньшинств на IV междунард. сессии неправительств. орг. "Правовая ассамблея") // Рос. адвокат. - 1996. - № 4.

14.     Віктовський В., Рабінович П. Право людини на національне самовизначення і проблема бінаціональності // Укр. часопис прав людини. - 2005. - № 2.

15.     Власенко О. Політико-правове становище росіян в Україні // Русская культура в контексте социально-исторических реалий Украины (конец ХХ столетия): Материалы международ. науч.- практ. конф. (22 - 23 окт. 1993 г.). - К., 1993.

16.     Вниманию Президента: национальные меньшинства урезают в правах // Всеукр. ведомости. - 1996. - 16 окт.

17.     Газін В. Проблеми національних меншин у новітній час: Веймарська історія та реальність // Сучасність. - 1994. - № 7-8.

18.     Галата С. Президент - нацменшинам: "Я всіх вас кохаю та грошей не маю": (Зустріч Президента України Л.Д. Кучми з головами національно-культурних товариств) // Україна молода. - 1995. - 17 листоп.

19.     Гальченко П. Права національних меншин в Україні: Досвід і перспективи // Укр. слово. - 1994. - 9 черв.

20.     Гринів О. Проблеми національно-державного розвитку України. - 1994. - № 1 - 2.

21.     Дашкевич Я. Національне питання в Україні // Наука і культура. Україна. - К., 1994. - Вип. 28.

22.     Івановський В. Питання розвитку законодавства України про статус національних меншин // Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах: Зб. наук. статей. - К., 1996. - Вип. 1.

23.     Історичний досвід залучення національних меншин та розбудова Української держави // Державність. - 1994. - № 1 - 2.

24.     Конституція України. Офіційний текст. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006.

25.     Концепція Державної етнонаціональної політики України: (Розвиток Укр. етносу та нац. меншин) // Освіта. - 1996. - 22 травня.

26.     Корявин Л. Правильный котел наций: Взгляд на этническое полотно США: Правовое положение наций и нац. групп в США // Рос. Федерация. - 2005. - № 14.

27.     Кравчук С. Основні напрями роботи по недопущенню антиконституційних проявів, пов’язаних з екстремізмом // Право України. - 2005. - № 5 - 6.

28.     Мицик В.В. Кодифікація прав національних меншин у конвенціях Ради Європи та класифікація прав меншин у міжнародному праві // Український часопис міжнародного права. - К., 2003. - № 3.

29.     Национальные меньшинства: проблем много, а денег мало (Комитет международных отношений Украины) // Веч. Киев. - 1993. - 20 апр.

30.     Попеску І. Людина в державі: гармонія права: Національні меншини у новой Конституції та перспективи їх розвитку // Голос України. - 1996. - 3 груд.

31.     Попеску І. Права національних меншин у новій Конституції України та перспективи їх розвитку // Нова політика. - 1996. - № 5.

32.     Товт М. М. Міжнародно-правовий захист національних меншин в Україні та система контролю Ради Європи // Право України. - К., 2001. - №7.

33.     Товт М. М. Визначення поняття національної меншини у міжнародно-правових документах і актах національних законодавств // Держава і право. Зб. наук. праць. - Вип. 15. - К., 2002.

34.     Чирко В. Національні меншини в контексті формування української державностї // Українська державність: історія і сучасність: Матеріали наук. конф. - К., 1993.

35.     Шульга М. Національні меншини України під захистом держави // Україна. Європа. Світ. - 1995. - 26 квіт.


Страницы: 1, 2, 3, 4, 5



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты