Дослідження сучасного стану статусу національних меншин в України

Існує три рівні політичної участі національних меншин:

-       латентний, на якому перебувають більшість національних меншин. Здебільшого, ці меншини лише формально заявили про своє існування, цей рівень характеризується швидкою асиміляцією та розпорошеністю національних меншин;

-       організаційний, на цьому рівні перебувають 38 національних меншин зі 135. Ці меншини створили власні громадські організації, активно розвиваються інтеграційні процеси. На даному рівні політичної мобілізації національні меншини є активними як у внутрідержавних, так і на міждержавних процесах.

-       політичний рівень - до цього рівня доходять лише окремі національні меншини. Переважно, це численні національні меншини, які створили власні політичні рухи та партії, беруть участь у виборах різних рівнів і в політичному житті держави. На цьому рівні перебувають російська національна меншина і кримські татари, які створили власні політичні рухи та партії. Однак результати показали, що на цьому рівні прослідковуються дезінтеграційні процеси в етнічному полі та посилюється суспільно-політичний поділ [8, 40].

Процеси політичної мобілізації національних меншин активізуються найчастіше напередодні важливих загальнодержавних акцій, зокрема, виборів різних рівнів. Одним із критеріїв політичної мобілізації виступає саме політичний інтерес. Особливу роль за умов політичної мобілізації національних меншин, як і загалом інших груп, відіграють такі фактори, як “мотив небезпеки” і так званий принцип справедливості. Саме ці чинники є чи не найефективнішими за умов політичної мобілізації і їх часто застосовують як політичні гасла. Не менш важливу роль у становленні політичної мобілізації національних меншин відіграють такі категорії, як авторитетність організацій, які представляють ту чи іншу національну меншину, наявність впливових лідерів серед представників національної меншини. Це пов’язано з рівнем національної самосвідомості, етнічною культурою, усвідомленням проблем етнічного розвитку і шляхів їх ров’язання, ступенем вираження етнічної самобутності, наявністю такого важливого фактора консолідації, як лідерство. Також варто підкреслити, що фактор чисельності національних меншин відіграє не основну роль у політичних мобілізаційних процесах. Як приклад можна назвати білоруську національну меншину, яка посідає третє місце серед національних меншин за чисельністю, однак має чи не найнижчий рівень політичної мобілізації, зокрема, представниками цієї меншини створено чи не найменше національних товариств на регіональному рівні, практично не виходять засоби масової інформації білорусів України [8, 41].

Хоча політичні симпатії національних меншин є різними, можна виокремити чотири основні напрями, на які орієнтуються національні меншини: центризм, регіоналізм, ліва та націонал-демократична ідеологія.


2.5.   Українська держава та національні меншини: поступ до взаємної толерантності


Україна послідовно прагне реалізувати європейський вимір етнонаціональної політики. Задля виконання цього завдання вона, згідно з вимогами міжнародних стандартів, виважено здійснює політико-правове регулювання етнонаціональних взаємин, формує та розвиває етнонаціональне законодавство - один із видів юридичних гарантій прав національних меншин. Сприятливим ґрунтом для такого підходу є теоретичні здобутки у сфері юридичної науки, етнодержавознавства, певні традиції української та радянської державності, які запроваджували, хоч і з різною засадничою метою, юридичні й організаційні гарантії прав національних меншин (як приклад - Закон Української Центральної ради «Про національно-персональну автономію» 1918 року, Закон УРСР «Про мови в УРСР» 1989 року) [19, 5].

Незважаючи на це, певній частині громадян України різної національності притаманна досить стійка взаємна латентна ксенофобія, що й спричинило поступове посилення антиукраїнських, антиросійських, антиєврейських, антипольських тощо настроїв, поширення відповідної негативної символіки в громадських місцях, збільшення кількості випадків руйнування надгробних пам’ятників, а також зростання екстремістських молодіжних організацій на кшталт скінхедів.

З огляду на такі факти постає запитання: чому на 18-му році незалежності України попри загальну демократизацію країни набуває актуальності проблема захисту прав українців, національних меншин, іноземців, врешті-решт, конституційного ладу та національної безпеки? Які ж головні причини значного збільшення проявів расизму, антисемітизму й ксенофобії у суспільстві, особливо в молодіжному середовищі?

Найважливіша з них - неадекватна реалізація чинного етнонаціонального законодавства. Загальновідомою є пряма дія конституційних норм, які гарантують рівність прав і свобод людини та громадянина, забороняють привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних і релігійних переконань, етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Ця конституційна площина періодично поповнюється законотворчим доробком Верховної Ради, який відтворено, приміром, окремими правовими нормами у законах «Про захист суспільної моралі», «Про основи національної безпеки України». Статтею 161 Кримінального кодексу закріплено карну відповідальність за порушення рівноправності громадян незалежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії [27, 44].

Натомість для правової практики характерна тенденція вкрай рідкісного застосування або взагалі нехтування етнонаціонального законодавства, передусім уже згаданої статті 161 Кримінального кодексу. Правоохоронні органи у відповідних випадках прагнуть поводитися нейтрально або переважно порушують кримінальні справи за ознаками статей Кримінального кодексу про групове порушення громадського порядку, масові заворушення, заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку, про хуліганство, наругу над могилою, нищення пам’яток історії або культури. Складається враження негласного існування настанови «не афішувати» національного підґрунтя злочинів. А провадження справ такої категорії у судах загальної юрисдикції є достатньо політизованим [27, 45].

Однак невідворотність покарання за злочин - це лише одна складова проблеми. Загалом вона за межею компетенції судових і правоохоронних органів, й тому вимагала насамперед реалізації загальносоціальних (економічних, політичних, ідеологічних) гарантій законності. Зокрема, усунення прогалин в етнонаціональному вихованні громадян. Значну роль у цьому мала б відіграти інтеграція вітчизняної освіти в європейський простір, що сприяло б усвідомленню спільної історичної долі Європи й України, а також формуванню світогляду багатоманітності, поваги до громадян іншої культури, їхніх звичаїв і способу життя. Засадничо важливо, щоб етнічна толерантність, відмова від насилля стали невід’ємним елементом свідомості кожної людини, а пропагувалися ці високоморальні риси поведінки у всій системі закладів освіти та громадянської освіти за зразком наукових і просвітницьких осередків, які створено за кордоном (численні музеї, меморіали, центри толерантності).

Політичний терор - «позбавлення життя або волі, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусового поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру» [27, 46]. Голодомор, Голокост. Осмислення цих споминів сприяло б формуванню толерантних міжетнічних взаємин, неприйняттю молоддю радянського, нацистського чи інших сучасних різновидів тоталітарних режимів. Це унеможливило б повторення злочинних дій щодо громадян будь-якої національності. Український народ пам’ятав би ту ціну, за яку він отримав незалежність і став на європейський шлях розвитку.

Значну роль в етнонаціональному вихованні мали б відігравати засоби масової інформації. Беручи до уваги їх значення у пропаганді толерантності міжетнічних взаємин, вже давно назріла необхідність збільшити у державному телерадіопросторі ефірний час для програм, у яких слід відтворювати не лише гасла державної етнонаціональної політики, а й шляхи формування взаємної толерантності українців і національних меншин. Діяльна участь зацікавлених представників українських громадських організацій та національно-культурних товариств у розробці засад таких регулярних тематичних теле- і радіопрограм, підготовка та запровадження їх випусків дали б змогу лідерам і активістам національних громад викладати свої позиції та погляди з нагальних питань етнонаціональної політики, ефективніше виховувати в громадян почуття взаєморозуміння як норму співіснування різних етносів, глибше усвідомлювати цінність етнонаціональної злагоди.

Нарешті, конструктивнішою мала б бути взаємодія громадських організацій національних меншин із центральними та місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, консультативно - дорадчими органами при Президентові, Українським інститутом національної пам’яті, правоохоронними структурами, а також із релігійними організаціями. З цією метою, зокрема, було б доцільно започаткувати функціонування регулярних курсів підвищення кваліфікації для державних службовців, працівників правоохоронних органів, журналістів за відповідною тематикою. Їх могли б проводити у формі лекцій фахівці з етнонаціональної проблематики в поєднанні із семінарськими заняттями, на яких слухачі висловлюватимуть позиції, ділитимуться особистим досвідом професійної діяльності у регулюванні проблем, які мають «національну складову», спілкуватимуться з головами та членами національно-культурних товариств. Такі курси допомогли б посадовим особам змінити своє ставлення до деяких національних меншин, журналістам - сприяти об’єктивному формуванню громадської думки щодо них, а курси вийшли б за межі просвітництва й набули б політико-правового значення [23, 55].

Саме тому етнонаціональні взаємини треба вдосконалювати крізь призму зміни сталих уявлень у методологічному опануванні цієї проблематики, комплексного бачення ситуації на політичному, правничому і громадському рівнях, нерозривного зв’язку загальносоціальних гарантій законності з юридичними гарантіями, концептуального усвідомлення взаємопов’язаності таких елементів:

- правовий статус національних меншин є міцно переплетеним із повсюдним зростанням етнонаціональної свідомості окремих індивідів, народів, націй, а отже, передбачає глибоке філософське проникнення в проблему, осягнення її сутності;

- закріплення особливих прав національних меншин, як доповнення до загальних прав людини й громадянина, не має ущемлювати права українців і загрожувати дотриманню принципу територіальної цілісності та політичної незалежності;

- становлення та формування української політичної нації у пострадянську епоху буде тривалим і багатовимірним процесом, що вимагає системного розуміння статті 11 Конституції: «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин» [24, 7]. Виокремлення із загального контексту цієї конституційної норми тільки української нації, єврейської чи якоїсь іншої національної меншини призводить лише до політичних спекуляцій, гальмує розвиток громадянського суспільства. Натомість положення, закріплене в Основному Законі, дає можливість поступово забезпечувати права й українців, і національних меншин, а отже, наполегливо продовжувати творення довгострокової стратегії формування взаємної толерантності. Необхідно пам’ятати, що «ксенофобія, на жаль, характерна для більшості людей. Потрібні, може, століття, щоб ми звикли жити в поліетнічному середовищі» [10, 6];

- дієвою перешкодою перетворення побутової ксенофобії на масові погроми, убивства, мотивовані ідеологічно, повинні бути судові та правоохоронні органи, етнонаціональне законодавство без притаманних йому недоліків (нечіткості, невизначеності, відсутності чи недостатності процесуальних форм реалізації). Їх треба усунути під час обов’язкового оновлення етнонаціонального законодавства, а надалі передбачити його систематизацію.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты