Розділ 2. Розвиток політичних партій
2.1 Поетапність виникнення та розвитку політичних партій
Коли з'явилися партії як соціальний феномен? Чи можна хронологічно визначити такий момент? Це питання досить складний в силу того, що завжди можна знайти історичних попередників сучасних партій, якісь «протопартій», до числа яких можна віднести, наприклад, конкуруючі клани, групи фаворитів при дворах європейських монархів, аристократичні і олігархічні угруповання і так далі. Але вивчення подібних «протопартій» не може прояснити питання про походження партійності як феномену, багато в чому визначив структуру сучасного суспільства. Тому можна стверджувати, що партії не існують в примітивних (або «первісних») спільнотах, як не існували вони і в класичних деспотіях, що ґрунтувалися на підпорядкуванні примітивних (сільських, територіальних) спільнот військової, бюрократичної і владної машини. Перші протопартійних утворення виникли ще в Стародавній Греції, проте як організаційно оформлені суб'єкти публічної політики партії сформувалися значно пізніше. Політична партія в сучасному розумінні - це продукт ліберальної політичної теорії Нового часу, яка стверджувала, по-перше, автономію політичного суб'єкта за відношенню до влади монарха, по-друге, здатність людей активно змінювати політичний устрій суспільства у відповідності зі своїми уявленнями про справедливість і чесноти. Класичні партії як дійсна соціальна сила з'являються тільки в період буржуазних революцій, то є партія - це продукт модерну, епохи, апофеозом якої стала Велика французька революція. Модерн - «сучасність», історична епоха, початок якої умовно датується Великими географічними відкриттями. Характеризується прискореним розвитком засобів виробництва, глобальної уніфікацією культурних і політичних форм, витісненням міфологічної свідомості і розвитком науки.
Німецький соціолог Макс Вебер виділяв в історії політичних партій три етапи: партії як аристократичні угруповання, партії як політичні клуби та сучасні масові партії. Вебер Макс (1864-1920) - німецький соціолог, історик, економіст і юрист. Професор в Берліні, Фрейбурзі, Гейдельберзі, Мюнхені. Творець оригінальної теорії походження «сучасного західноєвропейського капіталізму». На основі порівняльного аналізу в ряді робіт («Протестантська етика і дух капіталізму», 1904, та інших) «господарської етики» різних релігій (протестантизму, конфуціанства, буддизму та інших) Вебер стверджував, що капіталізм міг виникнути вперше лише на Заході внаслідок поширення тут протестантизму і особливо кальвінізму, «Господарська етика» якого, за Вебером, найбільш відповідала «духу капіталізму».
2.2 Фактори, що впливають на розвиток політичних партій
У цілому виникнення та подальший розвиток політичних партій обумовлено наявністю цілого комплексу суспільно-політичних інститутів і процесів, кожен з яких, у свою чергу, може розглядатися в якості окремого чинника. Система факторів інституціональних процесів має складний і багаторівневий характер, що дозволяє виокремити як соціально-культурні, так і інституційні чинники. Найбільш важливий вплив на характер розвитку багатопартійності мають такі фактори, як форма правління (тобто система організації вищих органів державної влади), форма державного устрою, політичний режим і виборча система. «Інституціональна інфраструктура» багато в чому визначає стійкість партій і політичних рухів, задає об'єктивні параметри їх розвитку, позначаючи межі організаційного зростання і можливості політичного маневрування. Значення ж соціально-культурних факторів полягає в тому, що останні багато в чому визначають, якою мірою цей політичний інститут адекватний склався укладу суспільного життя і наскільки його становлення викликано внутрішніми закономірностями соціального розвитку [27]. Крім соціальної організації суспільства, на розвиток політичних партій впливає політична культура, тобто пов'язаний з політикою комплекс елементів загальної культури соціуму (політичних ідей, цінностей, установок, стереотипів, традицій, правил поведінки), які безпосередньо впливають на політичний процес, формуючи стиль політичної поведінки. Політико-культурне середовище суспільства багато в чому визначає характер і ступінь участі населення в політичному процесі. Крім того, вона впливає на становлення партій шляхом впливу системи світоглядних позицій на формування партійної ідеології. Особливості політичної культури визначають як ступінь готовності суспільства сприйняти ідею багатопартійності, так і особливості її втілення в суспільно-політичній практиці. Умовою виникнення політичної партії є наявність загальної політичної доктрини, яка поділяється усіма її членами. Класичне визначення партії, дане французьким лібералом початку XIX століття Бенжаменом Констаном, звучить так: «Партія є спільність осіб, публічно сповідують одну й ту ж політичну доктрину». Констан де Ребекка, Анрі-Бенжамен (1767-1830), французький політичний діяч і письменник, відомий під ім'ям Бенжамена Констана. У 1814 році Констан став союзником Наполеона, написав для нього проект конституції. У 1830-му був призначений головою Державної ради. У своїх політичних творах розвивав ідеї буржуазного лібералізму; ідеалом державного устрою вважав конституційну монархію по англійському зразку. Однак на практиці істотними факторами при виникненні партії можуть опинитися й інші, наприклад, географічне походження або бажання захистити професійні інтереси. Класичний приклад-історія виникнення парламентської групи якобінців під час Великої французької революції (організатори групи були депутатами від Бретані). У цілому для створення та подальшого політико-організаційного становлення партії потрібна не тільки наявність відповідних об'єктивних передумов, але й збіг низки суб'єктивних обставин. Першим необхідною умовою стає поява суб'єктивного політичного інтересу, що викликає необхідність у створенні партії. Таким може служити прагнення підвищити свою політичну вагу, бажання консолідувати певну частину політично активного шару, необхідність створення організації, що захищає корпоративні інтереси і так далі. Друга необхідна умова - наявність кадрового ядра партії, ініціативної групи, яка взяла б на себе виконання необхідних дій організаційного і політичного плану зі створення нового політичного об'єднання. В якості третьої умови виступає потреба в розробці політичної стратегії партії, її ідейно-теоретичної платформи інтелектуальних інновацій в соціально-політичній сфері. Четвертою умовою виступає встановлення всередині кадрового ядра партії умов, об'єктивно працюють на згуртування партії. Такою обставиною може служити спільність інтересів, подібність ідейних цінностей і поглядів, необхідність консолідації внаслідок тиску зовнішніх обставин. Від довготривалості обставин, що працюють на внутрішню згуртованість партії, неабиякою мірою залежить і її політична майбуття.
2.3 Зародження і розвиток багатопартійної системи в Україні
Багатопартійна система перебуває в нашій країні на стадії становлення. Її створення - найважливіший елемент побудови громадянського суспільства і правової держави, сучасної політичної системи. Сучасному політичного плюралізму на території Україні півтора десятка років. Перші політичні угруповання виникають в середині 1988р. На першому етапі створення багатопартійної системи в України цілком закономірно виникає двоколірна типологія з поділом політичних сил на "правих-партократів" і "лівих-демократів". У середині 1988 р. У західних регіонах України були створені перші політичні організації: Демократичний союз (ДС) та Українська Гельсінська спілка (УГС). Це були угруповання відверто антикомуністичного спрямування, лідери яких провели чимало років у концтаборах за політичні погляди. УГС була першою організацією в країні, яка заявила про необхідність побудови самостійної української держави. Першою формально зареєстрованою політичною партією стала Українська національна партія (УНП) (жовтень 1989 р., Львів). Процес виникнення політичних об'єднань в Україні, як і в Росії та інших пострадянських республіках, не був пов'язаний зі структуризацією суспільства на певні соціальні групи. Закономірний наслідок - формування на першому етапі широких демократичних коаліцій. В Україні таким об'єднанням став Народний Рух України за перебудову - перше масове політичне об'єднання, яке зібрало під свої знамена людей з різними політичними поглядами - від комуністів до членів УГС. Це був час консолідації цивільно-політичних об'єднань та угруповань на основі боротьби за національне, духовне, економічне і політичне відродження України. Навесні 1990 р. під час виборів до Верховної Ради УРСР і до місцевих органів влади почався активний процес розмежування політичних сил. Виникає необхідність створення партій з чіткими політичними орієнтирами і статутною дисципліною. У республіці в цей час функціонувало понад 20 партій і об'єднань. Невдала спроба державного перевороту в серпні 1991 р. привела до кардинальної зміни політичної ситуації. Розпад державності СРСР, проголошенням Верховною Радою України Акта про незалежність, заборона в вересні 1991 р. Комуністичної партії України створили якісно нові умови для розвитку політичних об'єднань в країні. За минулі роки в Україні сформувалася багатопартійна система. Але при цьому процес створення нових партій не припиняється. Так, якщо під час виборів до Верховної Ради в березні 1998 р. у України було 52 політичні партії, на початку 2001 р - 110, а за рік до парламентських виборів 2006 (тобто в березні 2005 р.) їх було зареєстровано 126. Відбуваються типові для багатопартійності міжпартійна і внутрішньопартійна боротьба, розколи в партіях, об'єднання партій, створення міжпартійних блоків. Особливо ці процеси активізувалися в 2005 р. У зв'язку з підготовкою виборів до Верховної Ради у березні 2006 р. Багатопартійність в Україні відображає весь ідейно-політичний спектр партій, який існує в світі. Так, відповідно до ідеологічними напрямками в Україні діють комуністичні (КПУ, КПРС та ін), соціал-демократичні (СДПУ (о), СДПУ та ін), ліберально-демократичні (ЛДПУ, ПРП та ін), консервативні (УКРП , УНКП і ін), християнські (ХДПУ, РХП та ін), націоналістичні (КУН, УНА та ін) партії. Залежно від обставин та інтересів політичної боротьби діяльність деяких партій не повною мірою відповідає ідейно-політичної суті, зафіксованої в їхніх назвах і програмних документах. Трапляються розбіжності між проголошеними суспільно-політичними цілями партії та конкретними поточними інтересами її лідерів. Багатопартійність в Україні стала реальністю і виводить її на шлях сучасного демократичного цивілізованого розвитку. Сучасна українська багатопартійність є передумовою створення партійної системи, яка сприятиме становленню сильної, стабільної, демократичної системи влади в країні. Очевидно, партії як невід'ємний елемент сучасного цивілізованого суспільства мають майбутнє.
Розділ 3. Основні політичні партійні рухи
3.1 Основні політичні партії
На початку XIX століття в США, як і сьогодні, існували дві основні політичні партії. Одна з них, відома як Демократична республіканська партія, або партія Джефферсона, була прямою попередницею сучасної Демократичний партії. Другий партією, засновником якої був Олександр Гамільтон, була Федералістська партія. Саме між цими двома партіями йшла основна політична боротьба аж до війни 1812 року (Війни за незалежність). У 1814 році британські війська взяли Вашингтон, але зазнали поразки під Новим Орлеаном, що призвело до краху федералістів, які в той же час виступили за угоду з Британією. Останній кандидат від федералістів брав участь у президентських виборах 1816 року. Це підвело риску під першою партійною системою США. Друга партійна система виникла в 1824 році, вона відзначена суперництвом Демократичної партії і американської партії вігів. Сучасна Республіканська партія США з'явилася в 1854 році, саме в цей час складається третя партійна система, яка існує до цих пір.
