3.2 Типологія політичних партій
Тип партії - це поняття, яке включає в себе найбільш суттєві ознаки групи політичних партій. Типологія партій може будуватися за різними критеріями: За організаційною структурою:
1. Кадрові
2. Масові
За методам і способам діяльності:
1. Авангардні
2. Парламентські
За місцем у системі влади :
1. Правлячі
2. Опозиційні
За місцем у політичному спектрі:
1. Праві
2. Ліві
3. Центристські
Загальновизнаною та найбільш поширеною є типологія партій, представлена французьким політологом М. Дюверже у праці «Політичні партії» (1951 р.). Відповідно до характеру внутрішньої організації партій він класифікував їх як кадрові та масові. Кадрові партії зазвичай невеликі за своїм чисельним складом, але в них існує жорстка дисципліна і чітко виражена організаційна структура. Типові риси кадрової партії: невелика чисельність членів партії; олігархічний характер партії, тобто до неї входять, в основному, депутати, міністри, сенатори, керівники різного рангу - люди, що професійно займаються політикою; наявність апарату, що обслуговує вищі керівні органи партії; відсутність сильних організацій на місцях; відсутність механізму офіційного прийому в партію та інституту обов'язкових членських внесків; електоральний характер, тобто партія оживляє свою діяльність головним чином під час виборів. Типовий приклад кадрових партій - партії демократів і республіканців у США. До цього типу належать більшість європейських партій консервативної орієнтації.
Масові партії - це великі організації, які мають складну внутрішню структуру. Свою соціальну базу вони формують, в основному, з нижчих верств населення. Як правило, це партії комуністичної, соціалістичної та соціал-демократичної орієнтації. Типові риси масової партії: висока чисельність; формалізована партійна структура, побудована на основі виборів знизу доверху; упорядкована діяльність широкої мережі низових організацій; тісний і постійний взаємозв'язок між членами партії; чітка дисципліна, члени партії не тільки платять внески, а й активно беруть участь у справах партії; крім електоральної діяльності велике значення надається масово-політичної й ідейно-виховної роботи; упор робиться на рекрутуванні нових членів, організацію кампаній у зв'язку з різними політичними подіями, проведення дискусій по різних теоретичним і практичним проблемам і т.д.
3.3 Безпартійні, однопартійні, двопартійні і багатопартійні уряди
партія рух уряд
У безпартійної системі або не існує офіційно зареєстрованих політичних партій, або закон забороняє поява останніх. У безпартійних виборах кожен кандидат виступає за себе і, таким чином, є яскравим і самостійним політиком. Історичний приклад такої системи - адміністрація Джорджа Вашингтона і найперші скликання конгресу США. На сьогодні існує кілька «безпартійних» держав. Це, як правило, за формою правління абсолютні монархії: Оман, Об'єднані Арабські Емірати, Йорданія, Бутан (до 2008 р.). У цих країнах існує або пряма заборона на політичні партії (Гана, Йорданія), або відсутні відповідні передумови для їх створення (Бутан, Оман, Кувейт). Схожою може бути ситуація при впливовому главі держави, коли дозволені партії мають невелику роль (Лівія на рубежі XX-XXI ст.). У однопартійній системі офіційно дозволена тільки одна політична партія, її влада закріплена законодавчо і є незаперечним. Існує варіація цієї системи, коли існують також дрібні партії, від яких законодавчо потрібно визнавати лідерство основної партії. Нерідко при подібному розкладі становище всередині партії може бути важливіше положення в державному апараті. Класичний приклад країни з однопартійною системою - СРСР (проте, в СРСР офіційної заборони на інші партії ніколи не було). У системах з правлячою партією діяльність партій дозволені, регулярно проводяться вибори, суспільство має демократичні традиції. Незважаючи на присутність опозиції правляча партія перемагає на виборах, постійно оновлюючи свій кадровий потенціал, програму, випереджаючи опозицію у розробленні нових ідей. Приклад з новітньої історії - Японія в особі Ліберально-Демократичної Партії, а також Росія на початку XXI століття. Двопартійна система характерна для таких держав, як США і Ямайка. При цьому є дві домінуючі (рідше їх також називають правлячими) партії, а також склалися такі умови, при яких одна партія практично не має можливості отримати необхідну перевагу над іншою. Можливим варіантом може бути також одна сильна ліва і одна сильна права партії. Відносини у двопартійній системі були вперше детально описані Морісом Дюверже і носять назву закону Дюверже. У багатопартійних системах є кілька партій, які мають реальні шанси на широку підтримку населення. У державах, подібних Канаді і Великобританії, можуть бути дві сильні партії і третя, що досягає достатніх успіхів на виборах, щоб скласти реальну конкуренцію першим двом. Вона нерідко займає друге місце, але практично ніколи офіційно не очолювала уряд. Підтримка цієї партії може в деяких випадках переважити чашу терезів на гострому питанні в ту або іншу сторону (таким чином, третя партія також має політичним впливом). У рідкісних випадках (приклад: Фінляндія) в країні можуть бути три однаково успішні партії, кожна з яких має шанс сформувати самостійне уряд. Для значного числа сучасних європейських демократій характерний відносно низький "загороджувальний бар'єр" на виборах, що дозволяє найбільш репрезентативно відобразити в парламенті поточні політичні уподобання. Як результат, до парламенту проходить безліч партій, жодна з яких не володіє більшістю. У результаті переговорів між партіями складається парламентська коаліція, що володіє більшістю і приймаюча на себе управління державою. Класичним прикладом є політичні системи таких європейських країн, як Нідерланди, Бельгія, Данія, Швеція, Чехія, Німеччина, Італія Ірландія, Сербія, Латвія, Естонія, Ізраїль. Витратами подібної політичної системи може бути перманентна коаліційна нестабільність, що призводить до частих розпуску законодавчого органу і призначенням позачергових виборів. Так, за 62-річну історію Ізраїлю в ньому змінилося 18 складів парламенту, тобто обраний Кнесет працює в середньому трохи більше 3 років (при номінальній 5-річної каденції).
Висновки
Існує безліч пояснень виникнення феномену політичних партій. Одні дослідники пов'язують їх виникнення з природним людським бажанням змагатися в боротьбі за володіння владою, інші - в необхідності об'єднання ресурсів з метою колективного відстоювання та політичного представництва загальних групових інтересів, треті - в соціально-класовій структурі суспільства, що визначає боротьбу за влада в суспільстві. Партія як соціальна реальність з'являється в результаті руйнування традиційних форм влади, заснованих на сакральності і унікальності влади і володарює. Приклад класичних імперій (наприклад, Римської) показує, що тут сама зміна влади мислиться і реалізується як катастрофа, щось, що може бути виконано тільки шляхом перевороту (престолонаслідування є якраз не зміною влади, а її збереженням у рамках одного роду або «будинки» ). Історично становлення політичних партій пов'язане із зростанням політичного впливу парламентів і так званого третього стану, а також розпадом традиційних феодально-аристократичних систем політичної влади. Відомий російський дослідник політичних партій М. Я. Острогорський пов'язував появу політичних партій з розширенням можливостей політичної участі громадян у житті суспільства, в тому числі з появою загального виборчого права, посиленням їх політичної активності. Зростаюча складність суспільного життя зробила більше, ніж коли б то не було необхідним об'єднання індивідуальних зусиль. Розвиток політичного життя, закликаючи кожного громадянина до участі в управлінні, змушує його для виконання свого громадянського обов'язку входити в угоду зі своїми співгромадянами. Одним словом, здійснення кожним своїх власних цілей в суспільстві і державі передбачає кооперацію, яка неможлива без організації. Угруповання громадян в ім'я політичних цілей, які називають партіями, необхідні скрізь, де громадяни мають право і зобов'язані виражати свої думки і діяти [26]. Необхідна передумова створення політичної партії - наявність диференційованої соціальної структури суспільства і політично активних суб'єктів (класів, соціальних верств і груп) з усвідомленим груповим інтересом. Формуванню останніх сприяють об'єктивно існуючі суперечності між різними групами за рівнем доходів, ставлення до релігійної або етнічної приналежності. Так, в теорії марксизму основною причиною виникнення політичних партій є боротьба між класами - великими групами людей, які відрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, способу розподілу матеріальних благ. Найважливіша передумова виникнення політичних партій - можливість публічного колективного відстоювання та політичного представництва інтересів. На думку німецького соціолога Роберта Міхельса, організація політичних партій - природний засіб для реалізації комплексу ідеальних цілей, формування спільної волі. Організація, вважав він, заснована, як це буває, на принципі найменшого зусилля, тобто на якомога більшій економії енергії, є зброєю слабких у боротьбі з сильними. На думку французького політолога і професора конституційного права Моріса Дюверже, виникнення і розвиток політичних партій пов'язане з розширенням демократії і прав представницьких установ. Існує пряма залежність між зростанням ролі політичних асамблей в тій чи іншій країні і виникненням у ній політичних партій. Чим сильніше стає парламент, чим більше у нього реальних повноважень, тим більш гостро його члени відчувають потребу в координації своєї діяльності, об'єднанні на деяких спільних для них підставах. Точно так же, чим більше число тих, хто має право голосу, тим більше необхідність в упорядкуванні їх електоральної активності, в організованому висунення кандидатів. Розвиток партій у всьому світі пов'язане з поширенням демократії, із збільшенням частки населення, що володіє виборчим правом, і розширенням прав парламентів.
Список використаних джерел
1. Коргунюк Ю. Г., Заславський РЄ. Російська багатопартійність: становлення, функціонування, розвиток. М.: Індем, 1996. - C. 16-18, 19-47.
2. Білоус А. Виборча законодавство та партійна система України в порівнянні з деяким країнамі ЄС та Східної ЄВРОПИ / / Нова політика. - 1999. - № 1.
3. Галкін А. Масова партія сьогодні / / Вільна думка - ХХІ. - 2000. - № 1.
4. Галкін О. Модель партії ХХІ ст. / / Вільна думка - ХХI - 2000. - № 6.
5. Гаджієв К.С. Політологія: Підручник для вищих навчальних закладів. - М.: Логос, 2007 .- c. 488.
6. Панарін А.С. Політологія. Підручник; видання 3-тє, перероблене і доповнене .- М.: «ПБОЮЛ С. М. Грачов», 2001, - с. 488.
7. Політологія: Навчальний посібник. / В.А. Барсамов та ін; під ред. Б.І. Кретова, 3-е изд-е, испр. і доп. - М.: Вищ. шк., 2002. - С. 304.
8. Політологія: Навчальний посібник. / Л.М. Гончаренко та ін; під заг. ред. Л. Н. Гончаренко, В.А. Лімонова - СПб: СПбГІЕУ, 2007. - С. 274.
9. Шмачкова Т.В. Світ політичних партій / / Поліс -1991. - № 1,2.
10. Грачов М.М. «Сучасна російська багатопартійність: організації та лідери» / За заг. ред. проф. Ірхіна Ю.В. - М.: МАКС Пресс, 2001. - С. 185-202.
11. Голосів Г.В., Ліхтенштейн А.В. «Партії влади» і російський інституціональний дизайн: теоретичний аналіз. / / Поліс.-2001 .- № 1
12. Устименко С.В., Іванов А.Ф. «Партія влади в сучасній Росії: ретроспектива і перспектива». / / Влада.-2003 .- № 8
13. Шаблінський І. Про еволюцію російської партійної системи з урахуванням підсумків федеральної виборчої кампанії 2003-2004 років. / / Порівняльне конституційне обозроеніе.-2004 .- № 3
14. Устименко С.В., Іванов А.Ф. Російська багатопартійність і місце «партії влади» в партійній системі. / / Влада.-2005 .- № 4
15. Іванова О.В., Федотов А.С. Партія влади як вираз «російської системи» в сучасних умовах. / / Влада.-2006 .- № 12
16. Миронов С.М. Російська багатопартійність: поки тільки початок. / / Росія і сучасний мір.-2006 .- № 1-2
17. Пєтухов В. Велике партійне майбутнє. / / Політичний журнал.-2006 .- № 22
18. Китаєв С.В. Феномен «партії влади» в російській соціально-політичній системі. / / Політика і суспільство.-2008 .- № 1
19. Толпигіна О.А., Меркулов Н.А. Умови формування партійної системи в сучасній Росії. / / Росія і сучасний мір.-2008 .- № 1
20. Усманов С.А. Поняття «партія влади» в російській політиці. / / Соціологія власті.-2008 .- № 3
21. Ситник А.Ю. Російський вимір багатопартійної системи. / / Соціум і влада.-2009 .- № 1
22. Рябов А. «Партія влади» в політичній системі сучасної Росії #"#">http://ru.wikipedia.org/wiki
