Теорія еліт, бюрократії і технократії
Міністерство освіти і науки України
Національний університет «Острозька академія»
Правничий факультет
Кафедра кримінально-правових дисциплін
Курсова робота на тему:
Теорія еліт, бюрократії і технократії
Виконала:
студентка групи П-12
Кухар Іванна Іванівна
Острог, 2008
Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ I. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ТЕОРІЙ ЕЛІТ
1.1 Поняття політичної еліти
1.2 Класичні теорії еліт
1.3 Сучасна політична еліта
РОЗДІЛ II. ТЕОРІЇ БЮРОКРАТІЇ
2.1 Бюрократія. Загальна характеристика
2.2 Раціональна теорія бюрократії Макса Вебера
2.3 Марксистське тлумачення бюрократії
2.4 Теорії бюрократії на сучасному етапі
РОЗДІЛ III. ТЕХНОКРАТИЗМ, ЙОГО КОНЦЕПЦІЇ
3.1 Перші концепції А. Сен-Симона
3.2 Т. Веблен – «батько технократизму»
3.3 Д. Гелбрейт і його технократичні ідеї
3.4 Сучасні теорії технократії
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Вступ
В другій половині XIX ст. у зв’язку з централізацією бюрократичного політичного життя настав новий період у сприйнятті людьми політики, влади. Він відображений в теорії еліт Вільфредо Парето, Роберта Міхельса і Гаетано Моски. На початку XX ст. елітарний підхід щодо вивчення політики був доповнений вивченням впливу так званих заінтересованих груп і новим поглядом на підпорядковуючу роль бюрократії в справі реалізації влади в суспільстві і в країні. Особливий вид соціального аналізу політики зіставила концепція технократії.
Актуальність дослідження зумовлена недостатнім вивченням даної теми у системі політичних наук.
Відомо, що еліта є носієм національної ідеї. Саме ця група керує всією нацією, стоячи на чолі її політичних організаційних установ, творить певні культурні, моральні, політичні й організаційні цінності, які потім привласнює собі вся нація, і завдяки яким нація живе і тримається. Політичні еліти прямо чи опосередковано здійснюють владу, керують політичним процесом, усіма видами політичної діяльності, розвивають політичну культуру. Утворення і функціонування держав, політичний режим і суспільно-економічний устрій також залежить від типу і сили еліт. Тому нам необхідно показати всім людям важливість наявності цієї еліти у державі.
Державна влада з часом набуває самостійності щодо суспільства, стає служити власним потребам і свій корпоративний інтерес у реалізації суспільних функцій бюрократія видає за загальні інтереси. Досягнути прогресу в розвитку всіх сфер нашого життя без подолання бюрократизму неможливо. Тому необхідна боротьба проти нього.
Прихід до влади технократів – непомітний перехід економічної, політичної влади до рук професіоналів, людей, які раніше стояли за спинами керівників чи власників. Нам необхідний цей перехід для того, щоб до влади прийшла «майстри своєї справи», які зможуть навести лад всередині держави і підняти її рівень розвитку.
Метою роботи є дослідження теорій еліт, бюрократії і технократії, їх аналіз та встановлення необхідності їхнього існування.
Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких наукових завдань:
- дослідити історію виникнення політичної еліти ;
- опрацювати класичні теорії еліт;
- розглянути теорії бюрократії за Максом Вебером;
- опрацювати марксистське тлумачення бюрократії;
- дослідити погляди Сен-Симона та Т. Веблена на технократію;
- дослідити розвиток теорій еліт, бюрократії і технократії на сучасному етапі.
У курсовій роботі використовувалися такі методи як:
- системного аналізу: розділила об’єкт мого дослідження на окремі частини для детального його вивчення. Такими частинами стали розділи і підрозділи моєї курсової ;
- порівнянь: в рамках співставлення різних теорій еліт, теорій бюрократії і технократії;
- історичний: простеження історичного розвитку теорій еліт, бюрократії і технократії.
Об’єктом дослідження є концепції теорій еліт, бюрократії і технократії.
Предметом роботи є історія виникнення і розвитку теорій еліт, бюрократії і технократії; їх місце в системі політичних концепцій.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути використані у підготовці лекцій і практичних занять із теорії політології, соціології. Робота може бути одним із джерел для опрацювання матеріалу по цій темі.
Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури:
У вступі розкрита актуальність нашого дослідження; сформульовані об’єкт, предмет, мета, завдання, методи та практичне значення наукової роботи.
Розділ I. «Поняття та види теорій еліт». У ньому висвітлено загальну характеристику феномену елітизму, його історичний розвиток; охарактеризовано класичні теорії еліт; подано характеристику сучасної політичної еліти.
Розділ II. «Теорії бюрократії». У цьому розділі досліджено раціональну теорію бюрократії М. Вебера та марксистські погляди на бюрократизм, охарактеризовано сучасний його стан.
Розділ III. «Технократизм, його концепції». Тут охарактеризовано концепції А. Сен-Симона, погляди Т. Веблена та технократичні ідеї Д. Гелбрейта.
У висновку стисло подаються результати нашого дослідження.
Розділ I. Поняття та види теорій еліт
1.1 Поняття політичної еліти
Термін «еліта» походить від латинського eligere і французького elite, що означає «вибраний, кращий, добірний». Починаючи з XII ст., це поняття використовували для позначення товарів вищої якості, а згодом — у сфері суспільного життя для вирізнення груп “кращих” людей — вищої знаті, духовенства, військових. В XIX ст. так стали називати вищі групи у системі суспільної ієрархії[1].
Елітою називають:
- людей, які отримали найвищий індекс у сфері своєї діяльності (Парето);
- найбільш активних у політичному відношенні особистостей, що зорієнтовані на владу, тобто організовану меншість суспільства, правлячий клас (Моска);
- людей, які користуються в суспільстві найбільшим престижем, статусом, багатством; осіб, що інтелектуально чи морально стоять над масою, мають розвинуте почуття відповідальності (Ортега-і-Гассет);
- людей, наділених владою (Етціоні);
- людей, які мають формальну владу в організаціях та інститутах, що визначають суспільне життя (Дай);
- особистостей, наділених харизмою (Фройнд);
- творчу меншість суспільства на противагу нетворчій більшості (Тойнбі);
- меншість, що здійснює найбільш важливі функції в суспільстві (Келлер);
- порівняно невеликі групи, які складаються з осіб, що посідають провідне становище в політичному, економічному, культурному житті суспільства (теорія елітного плюралізму);
- найбільш кваліфікованих спеціалістів, менеджерів та вищих службовців у системі бюрократичного управління (теорія технологічного детермінізму);
- провідних представників різних соціальних груп — професійних, етнічних, локальних (Боден)[2].
Політична еліта – самостійна, вища, відносно привілейована група людей, наділена особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов'язаних з використанням державної влади або впливом на неї. Вона відіграє надзвичайно важливу роль у політичному житті суспільства.
Правляча еліта має свою структуру. Вона складається з трьох взаємопов’язаних елементів:
1. Політична еліта, яка є частиною правлячої, виступає носієм владних функцій. Її вплив на систему владних відносин визначається співвідношенням сил усередині самої еліти, співвідношенням політичних сил у державі, формою політичного устрою, наявністю й гостротою політичних конфліктів. Політична еліта володіє психологічними, соціальними й політичними якостями, бере безпосередню участь у схваленні та здійсненні рішень, пов'язаних із використанням державної влади чи впливом на неї.
2. Бюрократична еліта охоплює представників управлінського апарату. Вони мають владні повноваження, впливають на виконання важливих державних функцій.
3. Комунікаційна та ідеологічна еліта — представники науки, культури, духовенства та засобів масової інформації[3].
Важливим є поділ еліт на закриті і відкриті (за доступом до влади).
Відкрита еліта допускає спонтанний приплив нових членів. Вона формується за такими принципами:
- економічна вагомість;
- політичний статус;
- популярність;
- професіоналізм у своїй сфері діяльності;
- підтримання власного авторитету;
- члени еліти піддаються остракізмові за порушення дисципліни;
- увага до суспільної думки.
Закрита еліта характерна для тоталітарного режиму і має такі ознаки:
- члени еліти не піддаються остракізмові за порушення дисципліни;
- головне в підборі — відданість вождеві з урахуванням особистих якостей;
- спосіб підбору — кадрова політика партії та влади;
- заперечує спонтанність формування;
- посадова вимога — точне виконання директив керівництва;
- ігнорує громадську думку.
Що ж до добору еліт, то К. Мангайм визначає три типи:
- на основі крові;
- на основі приватної власності;
- на основі інтелектуальної продуктивності.
На його погляд, еліта крові характерна для доіндустріального суспільства, еліта багатства — для індустріального, а еліта продуктивності — для постіндустріального[4].
Вважають, що управління не може реалізуватись усім суспільством, а має здійснюватись кваліфікованою елітою. Існування цієї активної меншості зумовлена психічною і соціальною нерівністю людей, їх неоднаковими природними здібностями, можливостями і бажаннями брати участь у політиці, політичною пасивністю широких мас тощо.
Отже, політичні еліти здійснюють владу, беруть участь у виробленні політичних норм, керують політичним процесом, розвивають політичну культуру, відіграють провідну роль у функціонуванні державного апарату.
1.2 Класичні теорії еліт
У період античності елітарний світогляд знайшов своє відображення в працях Платона, який вважав, що державні функції можуть виконувати тільки вибрані — ті, хто отримав особливе виховання і має досвід управління державними справами. Людей, які не володіють належними знаннями, слід усунути від здійснення управлінських функцій, щоб уникнути хаосу в державному керівництві. Він вирізняв три своєрідні соціальні групи: правителів-філософів, воїнів-охоронців і простих громадян, що становлять керовану більшість. Ці групи існують у жорстких соціальних межах. Проте Платон вважав можливим перехід обдарованої людини з нижчої соціальної групи до вищої та навпаки[5]. Його теорія справила значний вплив на вчених, які розвивали теорію еліт на зламі XIX—XX ст., — італійських соціологів В. Парето і Г. Моску.
Г. Моска, поділяв суспільство на меншість, яка править, та більшість, якою правлять. Він визначав еліту як політично найактивнішу групу людей, зорієнтованих на здобуття та утвердження влади. Моска вважав, що основою суспільного розвитку є не економіка, а політика. Правляча еліта концентрує у своїх руках керівництво державним механізмом, а тому має безпосередній вплив на економічну ситуацію в країні. Право влади меншості над більшістю Г. Моска виводить з якостей, що притаманні правлячій меншості. До цих якостей, що відкривають доступ до правлячого класу, належить передовсім організованість. «Сто осіб, які діють узгоджено, зі спільним розумінням справи, — зазначає вчений, — переможуть тисячу людей, які незгодні один з одним і які спілкуються тільки один з одним…». Г. Моска визначив кілька рис, які притаманні правлячій еліті: перевага над оточенням, авторитет, відчуття вищості. Ці риси випливають з військових подвигів, багатства, високого походження, високих моральних якостей, місця в церковній ієрархії та володіння мистецтвом управління.
