Ізотовича Танцюри, молодіжної бригади Галини Іванової, бригади Зінаїди
Йосипівни Соколов-ської. Вони не мали спеціальностей будівельника або монтажника, але успішно демонтували старе устаткування й готували місця для нового. За 1959 рік у брухт здали 1200 тонн морально зношених машин і апаратів.
Переобладнали всі чотири поверхи заводу. Повсюди з'явилися нові високопродуктивні машини з програмовим управлінням, потокові лініі транспортери та інші засоби механізації й автоматизації трудомістких процесів.
Успішно працюють, наприклад, нові безперервно діючі горизонтальні
центрифуги, що їх виготовили наші земляки — машинобудівники Сумського
заводу ім. Фрунзе, автоматичні центрифуги ВМА, які застосовуються на
виробництві рафінованого піску. Власними силами працівники
підприємства виготовили і змонтували різне устаткування, щоб створити єдину
автоматизовану потокову лінію по випуску рафінованого піску.
Значну частину продукції ми даємо у вигляді пресованого рафінаду. Спочатку
після реконструкції технологічний процес поділявся на окремі операції:
пресування, сушіння, транспортування, охолоджування, коління, упаковування
тощо. Об'єднати ці процеси допомогли пресово-сушильні агрегати.
Все виробництво пресованого цукру сполучено було в єдиному потоці. Потім
до цих агрегатних ліній приєднали колочно-пакувальні автомати.
Вони самі дозують, колють спресовані бруски цукру, виготовляють картонні
коробки, вкладають до них цукор і заклеюють пачки.
Так автоматизовано весь технологічний процес виготовлення пресованого рафінаду — від розрідженого цукру, «кашки», аж до упаковування. Автомати застосовуються й на зашиванні мішків з рафінованим піском та пресованим рафінадом, що дало змогу прискорити виробничий процес.
Раніше десятки вантажників звалювали собі на плечі важкі мішки з готовою продукцією й несли до сховищ. Кілька ро- д ків тому ми побудували галерею каркас- с ного типу на колонах, обладнали в ній с-транспортери, по яких продукція пливе до складу. Укладання у сховищах мішків та ящиків штабелями теж тепер механізовано.
Заводська теплоелектроцентраль пра- -» пює тепер на газі. Це дозволило зміцнити енергетичну базу підприємства: продуктивність парових котлів збільшилась на п 25—ЗО процентів, коефіцієнт їх корисної н дії теж значно зріс. Відпала потреба заво- т' зити щороку близько ста тисяч тонн ву- в гілля. Незмірно полегшилися умови праці т людей, які обслуговують парові котли; чистіше стало не тільки на заводському по- с двір'ї, але й в повітряному басейні міста.
Зовсім змінився вигляд наших цехів. Підлога вимощена метлаською плиткою,
стіни облицьовані білими плитками. Встановлені світильники закритого типу,
які виключають можливість вибухів цукрового пилу, все устаткування
пофарбоване за вимогами технічної естетики. Потужні венти-ляц-йні установки
видаляють з цехів пару, цукровий пил, освіжають повітря, знижують
температуру в гарячих цехах. Значна частина виробничої площі, що
вивільнилася під час реконструкції, використана для розширення побутових
приміщень.
На подвір'ї підприємства, в цехах, біля заводського клубу — скрізь квіти.
У нашому парку висаджено сотні тисяч кущів найрізноманітніших видів троянд,
жоржин, піонів, тюльпанів, гладіолусів, лілей, гортензій...
Про економічну ефективність здійснених на підприємстві заходів найкраще
свідчать такі цифри: якщо в 1958 році на виробництво 100 центнерів
продукції витрачалося ЗО людино-днів, то тепер затрати не перевищують 13
людино-днів. За показниками собівартості продукції наш завод вийшов у число
передових підприємств країни.
Докорінні зміни в технології скоротили виробничий цикл. При литьовому
головному способі він триває 54—60 годин, при литьовому — 28— ЗО годин.
Технологічний процес виготовлення пресованого рафінаду триває не довше
13—14 годин, а виробничий цикл виготовлення рафінованого піску ще в кілька
разів коротший. Це сприяло зменшенню втрат продукції від розкладання при
високих температурах, від дії мікроорганізмів, розсипання тощо.
Перебудова старого заводу, докорінна зміна технології — справа не менш
складна, ніж освоєння нового виробництва. Ми успішно справилися з цим
завданням завдяки великій творчій активності всього заводського колективу.
Більш як чверть століття працює на заводі Антон Кирилович Спицин. Прийшов
він на підприємство, не маючи спеціальності. Спочатку теслярував, потім
вивчився на слюсаря, став турбіністом. Тепер він — начальник цеху. Десятки
його раціоналізаторських пропозицій сприяли механізації й автоматизації
виробничих процесів, підвищенню продуктивності праці.
Я тут згадаю лише про один винахід Антона Кириловича: верстат для
підготовки пакувального паперу, з якого виготовляються пачки для рафінаду.
Використання цього верстата дає заводові щороку десять тисяч карбованців
економії. Кращого раціоналізатора А. К. Спицина нагороджено орденом
Трудового Червоного Прапора.
Наполегливо працюють над удосконаленням виробничих процесів Іван Федорович
Шепеленко, слюсар Іван Данилович Бондаренко, майстер Іван Васильович
Потєшний та багато інших людей творчої думки.
Ми пишаємося своїми виробничниками, такими, як Олександр Гаврилович
Черниш. Він — висококваліфікований варщик утфелю, а в ремонтний період
успішно справляється з обов'язками слюсаря. Олександр Гаврилович одним з
перших на заводі став ударником комуністичної праці. Йому присвоєно високе
звання Героя Соціалістичної Праці.
Після закінчення школи прийшла до нас Ганна Стольна. Швидко оволоділа
професією пресувальниці рафінаду і очолила бригаду. За великі успіхи в
роботі
її нагороджено орденом Леніна. Сумчани обрали молоду робітницю депутатом
обласної Ради депутатів трудящих.
Досягнення нашого колективу значні. Але попереду — нові завдання
по вдосконаленню виробництва. Ліквідація окремих періодичних виробничих
процесів дозволить нам добитися суцільної автоматизації всього
технологічного процесу в єдиному потоці.
Для здійснення повної механізації навантажувально-розвантажувальних робіт
слід обладнати ще багато сот метрів транспортерів — стаціонарних і
пересувних. Настав час перейти до безтарного перевезення і зберігання
сировини — цук-ру-піску. Для пакування готової продукції необхідно, на нашу
думку, замість дерев'яної тари застосувати картонні ящики та паперові
пакети.
Широкі горизонти відкриває перед колективом рафінадників економічна
реформа. Перехід на оцінку діяльності підприємства за кількістю
реалізованої продукції гостро ставить перед нами нові проблеми. Вже зараз
ми відчуваємо певні утруднення із збутом продукції. Щоб наш рафінад охоче
купували, необхідно більше дбати про якість продукції, про урізноманітнення
асортименту, привабливість упаковки. В цьому напрямку вже чимало зроблено.
Недавно ми почали виробляти дитячий рафінад: пресуємо кольорові грудочки у
вигляді півників, зірочок та інших фігурок. Він має великий попит у
споживачів.
Дружний, згуртований колектив сумських рафінадників неодноразово доводив,
що йому під силу розв'язувати найскладніші виробничі завдання. А нині
кожний працює з особливим піднесенням, бо всі прагнуть зустріти 50-річний
ювілей Великого Жовтня хорошими трудовими подарунками. Немає сумніву, що і
в цій п'ятирічці колектив доб'ється наміченого — різко збільшить
виробництво продукції, знизить її собівартість, порадує Батьківщину новими
звершеннями.
ЧЕРВОНОЗОРЯНИЙ
Недалеко від центральної частини міста Суми стоїть завод-красень з короткою назвою: «ЧРЗ»—Червонозо-ряний рафінадний завод.
Підприємство це має цікаву історію.
На лівобережжі України, там, де біжать води притоків сивого Дніпра — річок: Сули, Псла та Ворскли, широко розкинулись землі Сумщини. Тут з давніх-давен вирощується цукровий буряк.
На території колишнього Сумського повіту в минулому столітті виникли
кілька цукрових заводів. На околиці міста Суми був збудований один з
найбільших для того часу рафінадний завод, Господар Харитоненко назвав його
«Павловский» — ім'ям свого молодшого сина Павла.
Важка доля дісталася тим, кому «пощастило» потрапити в заробітчани до спадкоємця Харитоненка. Будували завод іноземці. Тільки на важких, другорядних роботах гнули спини сумчани та біднота з навколишніх сіл.
Гірко було і тим, що наймитували на цукрових плантаціях або на заводі.
Злидні, хвороби, нестатки були постійними супутниками людей, які потяглися
на заробітки, щоб не померти з голоду.
Історія і живі свідки тих часів розповідають про жахливі умови праці. На заводі і навколо його території завжди було брудно. В цехах стояла виснажлива спека. Вентиляції не було.
Каторжна робота на виробництві цукру знесилювала людей, часто калічила їх.
Виробництво цукру було примітивне, шкідливе для здоров'я робітників.
Рафінад виготовлявся двома способами: головним і за методом Крінера. Всюди
панувала ручна праця. Наприклад, форми головного способу милися вручну,
потім їх встановлювали на вагончики, заливали утфелем. Охолоджені головки
цукру вагою по 20—22 кг (50—55 фунтів) знімалися за допомогою так званих
«пут»: руки робітника сплутувались ланцюгом, схоплювали головку під обручем
форми і з величезним напруженням знімали важку глибу. На інших операціях
робітникам доводилось на плечах переносити це солодке каміння.
На підприємстві не було ніякої турботи про здоров'я робітників, про безпеку праці.
Рік у рік зростала класова свідомість робітників. Вони почали виступати проти економічного і політичного гніту, організовували страйки, висували вимоги про поліпшення умов праці, скасування штрафів тощо.
Друге народження
Настали буремні часи 1917 року. Сумські трудівники взяли активну участь в революційних боях.
Підприємство було націоналізовано і створено колективне управління.
— Кого ж оберемо головою управління? Це питання непокоїло всіх. Адже
серед робітників не було жодної грамотної людини, яка могла б очолити
колегію, керувати виробництвом. Довго міркували.
— Хай Яків Петрович головує.
— То ж він у Харитоненка майстрував.
— Кращої кандидатури нема. Людина надійна. Можна довірити.
— Довіряти і перевіряти.
— Звісне діло.
Обрали Я. П. Калашникова—досвідченого технічного працівника. Це перший
обранець колективу. Згодом на його місце став робітник Василь Федорович
Ковш.
Лише в 1924 році завод вперше після Жовтневої революції розпочав
виробництво рафінаду.
Роки відбудови народного господарства, індустріалізація країни, радянські
п'ятирічки сприяли розвиткові цукрової промисловості. Сумський рафінадний
завод рік у рік налагоджував своє виробництво.
Старі кадрові робітники пам'ятають Григорія Семеновича Бояндина. У
1924—1936 роках він був механіком, а згодом став головним інженером заводу.
Г. С. Бояндин був ініціатором механізації багатьох виробничих процесів.
Так, в клеровочних котлах встановлені мішальні прилади. Незручне
транспортування важких голів цукру в вертикальному положенні замінено
горизонтальним. Запроваджена механічна обробка голів рафінаду, встановлені
багатодискові верстати для розпилювання цукру тощо. Все це було тоді певним
прогресом в технології рафінадного виробництва.
На зміну застарілому процесу пробілювання за методом Крінера прийшов
більш продуктивний спосіб, розроблений колективом радянських інженерів,—
«КІ».
До 1941 року продуктивність заводу досягла 6000 центнерів рафінаду на добу.
Коли спалахнула Велика Вітчизняна війна, полум'я якої наблизилось до
Сумщини, робітники не залишили свій завод ворогу. Основне технологічне
обладнання було демонтовано. Робітники разом з устаткуванням були
евакуйовані на схід країни.
Після визволення Сум з-під ярма німецько-фашистських загарбників рафінадники почали відбудовувати свій завод. Цехи були зруйновані, не вистачало матеріалів, машин, не вистачало потрібної кількості кваліфікованих кадрів. На багатьох ділянках виробництва працювали жінки, які оволоділи важкими чоловічими професіями — пробілювання кубів цукру в сепараторах, пробілювання голів цукру на великих столах світлих сушок тощо.
