Філософські аспекти сучасної культури

різних мислень (класичного, тобто Арістотелівсько-Кантистського, природничо-

наукового, гуманітарного, релігійного і т.д.), констатуємо відкритість

мислення до різних форм досвіду і життя, вважаємо, що мислення описує різну

дійсність, яку почасти і конституює. Іншими словами, на противагу

постулатам класичного мислення можна сформулювати три наступних постулати

сучасного, посткласичного мислення. Постулат «породження»: мислення

породжує відповідні форми дійсності, об'єкти, реальності, що і відбиваються

в думці. Постулат «контекстності»: мислення не автономне, а подібно до мови

має різні контексти (контекстом мислення можна вважати ті форми досвіду і

життя, що зливаються і переплітаються з мисленням, сприяючи його подальшому

розвитку). Третій постулат - «поліфонічності»: сучасне мислення - це багато

різних мислень, що знаходяться між собою в різноманітних відношеннях

(доповнення, протистояння і заперечення незалежності, родства і т.д.).

Наприклад, природничо-наукове і гуманітарне мислення з одного боку,

знаходяться у відношенні опозиції і заперечення, з іншого боку -

доповнення. Але якщо сучасне мислення поліфонічне, контекстне, породжуюче,

то запитується, як у цьому випадку воно може виконувати своє призначення:

упорядковувати і спрямовувати думку, давати правильне уявлення про

дійсність - і як у таких умовах вести дискусії, що вважати істиною? Ще одне

питання: яку роль у сучасному мисленні відіграє філософія? Тільки після

відповіді на ці важкі запитання ми можемо судити про філософію культури.

Перше положення, що у зв'язку з цим хотілося б сформулювати, наступне.

Щоб перебороти хаос, взаємозаперечення і взаємонерозуміння в мисленні, про

які говорив, зокрема, В.Дільтей, мабуть, потрібно в явній формі

відрефлексувати особливості сучасного мислення і дискурса. При цьому

повинні бути дотримані такі загальні умови, що дозволяють мислити і вести

дискурс іншим, тобто не посягають на інші види мислення і інтелектуальні

території. Питається, проте як це можливо? Наприклад, якщо будуть

артикулюватися і публікуватися особливості свого мислення і дискурса, а

також виявлятися їхні межі. Останнє, зокрема, припускає відмову в мисленні

від "натуралістичної позиції", тобто віри в те, що вони прийняли умови

культурної комунікації?

Здається, і це друге твердження, тут потрібно орієнтуватися на саму цю

комунікацію, на ті її ознаки і контексти, які усі або основні учасники

культурної комунікації починають визнавати і розділяти. На наш погляд, у

сучасній культурі найбільше визнаним і значним є чотири контексти. Контекст

наукової і технічної раціональності, заданий не тільки сучасною наукою і

технікою, але і сферами проектування, виробництва, економіки і т.д.

Контекст, заданий сферою впливу й активності особистості, реалізацією в

мисленні її фундаментальних бажань, цілей, цінностей (назвемо цей контекст

персоналістичним). Третій контекст можна назвати груповим: тут визначальним

є не особистість, а група або співтовариство (наприклад, творчий колектив,

наукове або езотеричне співтовариство, "школа" і академія і т.д.); у цьому

контексті мислення і породжені в ньому ідеї стають для групи подіями,

спілкування і творчість перетікають у мислення. Нарешті, четвертий контекст

- це контекст самої культури. Як приклад такого мислення або кардинальної

зміни мислення при переході від одних культур до інших.

Отже, рефлексія й упорядкування мислення ( і свого, і чужого), мабуть,

повинні вестися з позицій наукової і технічної раціональності, від якої ми

в нашій цивілізації, навіть якби хотіли, просто на можемо ухилитися, із

позиції особистості, тобто "автора" мислення, із позиції групи або

співтовариства, де мислення породжується й обертається, нарешті, із позиції

культури (культурної традиції). Цей підхід можна збільшити, звернувшись до

міркувань С.Нєрєтіної. "Філософські і наукові теорії, - пише С.Нєрєтіна-

гранично розгорнувши свої елементарні поняття, виявилися перед необхідністю

перегляду самого поняття елементарності, що підкосило при цьому

аксіоматичні дедуктивні начала старої логіки. Класичний розум, що діє в

сфері об'єктивної логіки розвитку людства, упав не в силах зрозуміти

(пізнати, охопити) цю тотальну ірраціональність. Його падіння як єдине і

загальне стало особливо наочним у зв'язку з перекроюванням карти світу,

коли отримавший самостійність Схід відмовився прийняти західні зразки

державності і розуміння: локомотив історичного процесу зійшов із рейок, і

індивід, що вибрався з під уламків, знайшов себе на перехресті

різноманітних смислових рухів, кожен з яких претендує на загальність, кожен

з яких для іншого або беззмістовний, або потребує взаєморозуміння... У

філософській логіці це виглядає так: при глибинному вичерпанні всіх засобів

пізнання світу суб'єкт розуміння (як суб'єкт пізнання) доходить до повного

свого заперечення; притиснутий до стіни власної безумності він

пробуджується до виходу за власні межі, "у ніщо", у позалогічне.

Використовуючи невизначену здатність судження, індивід у самому цьому

«ніщо» виявляє нові можливості буття нового світу («світу вперше», у

термінології В.С.Біблера) і відповідно нового суб'єкта, що і є носієм

іншого розуму, іншої логіки»[11]. Навряд чи краще можна охарактеризувати

сучасну гносеологічну ситуацію. Будемо з цього виходити й відрефлексуємо

наше «ніщо», нашу «невизначену спроможність судження».

Насамперед ми хотіли б притримуватися філософської (у цьому змісті)

традиції, розуміючи під цим певні історичні і сучасні засоби осмислення

кардинальних проблем людського існування - співвідношення мислення і буття,

проблему правильного вчинку і життя, питання про вищі духовні реалії і т.д.

Далі ми розглядаємо всі наші розумові побудови і конструкції саме як

інтелектуальне заняття, яке несе на собі відбиток нашої особистості і її

пристрастей. У цьому плані наші пізнання є одночасно вираження цілком

визначених устремлінь нашої особистості, реалізація наших цінностей. Світ і

реальність, що ми пізнаємо, з одного боку, відтворюються моделюючою

спроможністю нашого мислення, але, з іншого, вони конституюються роботою

нашого мислення, породжуються ним в акті філософської об'єктивації. Що ж

моделює, відтворює наше мислення, яку реальність? Ми стверджуємо, що

сучасне мислення в рішенні проблем, подібних до тих, що ми аналізуємо,

відтворює насамперед гуманітарну реальність. Гуманітарне ж мислення, вважає

В. С. Біблер, припускає «роботу з текстом як із початком світової культури

і як з орієнтиром на позатекстовий зміст, замкнутий в особистості й у

вчинках його автора.»[12] Ось необхідне для нас ключове вираження - світова

культура. Наше «ніщо» - це культура. З одного боку, ми хотіли б зрозуміти

культуру як твір думки, як форму культурного твору. З іншого, як «матеріал»

культури, тобто як ідеї, уже втілені в мисленні і дії людей. З цього

погляду культура для нас невіддільна від поняття культури. При цьому під

культурою на цьому рівні міркування (але не тільки на цьому) ми, дійсно,

також, як і Е.Орлова розуміємо не об'єкт, а визначений засіб мислення і

пояснення. Він містить у собі: аналіз текстів культури, зіставлення різних

культур, аналіз творчості представників культури, що створюють культурні

тексти-твори, за рахунок чого тільки і можливе відтворення культурних

реалій окремими людьми, розгляд того, як ці тексти твору визначають дії і

поведінку представників культури, опис усталеності і динаміки культури і

т.п. Культура - це теоретичний концепт, поняття, засіб мислення, що,

звичайно, у рамках теоретичного мислення доводиться об'єктивувати, але

наївно думати, що отриманий при цьому об'єкт схожий на об'єкт природи,

наприклад, газ або Сонячну систему.

Спробуємо підбити підсумок. Сучасна філософія змушена визнавати не

одне-єдине мислення, а багато різних. Проте філософія не відмовляється

упорядковувати і нормувати мислення, але не віддає перевагу вирішення цієї

задачі іншим шляхом. Замість установлення єдиної системи правил і онтології

пропонується, по-перше, слідувати культурній комунікації, яка створюється,

а це припускає урахування її основних контекстів (наукової і технічної

раціональності, персоналістичної раціональності, групової, культурної), по-

друге, здійснювати рефлексію основних структур мислення, а також указувати

його межі.

Сучасна філософія вже не береться цілком визначати людське буття і

життя, розуміючи, що це неможливо. Проте вона не відмовляється робити

внесок (поряд із наукою, мистецтвом, ідеологією, релігією і т.д. У

структурування і конституювання життя, буття й особливо мислення. Більш

того, визнає свою головну роль у таких питаннях як критичне і позитивне

осмислення, аксиологічна орієнтація і т. д. У знаменитій доповіді,

прочитаній у 1935 році, Е. Гуссерль писав: «У теоретичній настанові

філософа самим істотним є специфічна універсальність критичної точки зору з

характерною для неї рішучістю не приймати на віру жодну готову думку, ні

одну традицію в прагненні знайти для усього традиційно даного універсума

істину саму по собі, якусь ідеальність... Це відбувається у формі практики

нового роду - практики, що одержує характер універсальної критики всього

життя і його цілей, форм і систем культури, уже розвинутих в житті людства,

і водночас - критики самого людства і тих її цінностей, що явно або

приховано керують ним»[13]. Подібно до того, як, наприклад, філософія

Аристотеля орієнтувалася на ідею Блага (Розуму, Божества), а філософія Ф.

Бекона на ідеї природи і могутності людини, що використовує закони природи,

сучасна філософія також спирається на певний пласт етичних ідей. Але

одночасно етичні ідеї, що орієнтують філософські системи, мабуть, не

повинні бути утопічними. «Шлях від недосконалого до більш досконалого

розуміння істини, - помічає А. Швейцер, - веде через долину реального

мислення»[14].

Питання, проте, у тому, що необхідно врахувати в рамках реального

мислення? Наприклад, на наш погляд, сучасні філософи повинні врахувати, що

будь-яка соціальна дія реалізується в полі інших сил і дій, що в соціумі

правлять не тільки розум, але і стихія і навіть зло. Реалізм філософського

мислення сьогодні пов'язаний не тільки з наукою й інженерією, але і з

досвідом мистецтва, досвідом життя окремих людей, досвідом соціальних

рухів. Мабуть, у даний час реалізм філософського мислення - це інстинкт

самозбереження людського роду, воля його до життя, до змін і самообмежень,

до відмови від форм буття хоча і притягальних але згубних.

Діючи в рамках такого підходу, філософія культури не намагається

більше врятувати європейську і світову культуру, проте визнає різні

культури і їхню самоцінність, конституює і спрямовує їхнє вивчення і

дослідження, сприяє здоров'ю культури, тобто намагається діяти доцільно з

культурою. Останнє означає, що культуролог як культурно і гуманітарно

орієнтований спеціаліст і людина проводить у своїй діяльності етичні ідеї

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты