Аналіз доходності господарюючого суб'єкта проводиться в порівнянні з
планом і періодом, що передує. В умовах сильних інфляційних процесів
важливо забезпечити співставлення показників і виключити вплив на них
підвищення цін. Аналіз проводиться по даним роботи за рік. Показники
минулого року наведені до співставленності з показниками звітного року з
допомогою індексації цін. Планові Показники розробляються господарюючим
суб'єктом самостійно для внутрішнього користування.
Аналіз виконання планових показників дозволяє відповісти на питання:
чи отримав господарюючий суб'єкт те, що планував отримати? Якщо ні, то хто
винний – неефективна робота чи неефективне планування?
На величину собівартості впливають різноманітні фактори, які можна
звести в дві групи.
Перша група – зовнішні фактори, що відображають загальний рівень
розвитку економіки країни і які не залежать від діяльності господарюючого
суб'єкта. Вплив цієї групи факторів проявляється в рівні цін на сировину,
товар, матеріали, обладнання, енергоносії, тарифах на транспорт, воду та
інші матеріальні послуги, ставках орендної плати, нормах амортизаційних
відрахувань, відрахувань на державне соціальне страхування, на медичне
страхуванню і ін.
Друга група - внутрішні фактори, безпосередньо пов'язані з
результатами діяльності господарюючого суб'єкта, з підприємницькою
активністю. До цих факторів відносяться обсяг виручки від реалізації, форми
і системи оплати праці, підвищення продуктивності праці, покращення
використання основних фондів і оборотних коштів тощо.
Аналіз собівартості доцільно проводити в двох напрямках: вивчення
загального рівня собівартості і факторів, що впливають на розмір всіх або
більшості елементів затрат; аналіз окремих видів затрат з метою виявлення
резервів економії по конкретним елементам затрат. На рівень собівартості
продукції великий вплив має виручка від реалізації продукції. Всі затрати
по відношенню до обсягу виручки можна поділити на дві групи: умовно-
постійні і змінні.
Умовно-постійними називаються затрати, сума яких не змінюється при
зміні виручки від реалізації продукції. До цієї групи відносяться: орендна
плата; амортизація основних фондів; знос нематеріальних активів; знос
матеріальних і швидкозносних предметів; видатки на утримання будинків,
приміщень; послуги сторонніх підприємств і організацій; затрати на
підготовку і перепідготовку кадрів; затрати некапітального характеру, що
пов'язані з процесом вдосконалення технології і організації виробництва;
відрахування в ремонтний фонд, відрахування на обов'язкове страхування
майна і інші види затрат. Умовно-постійні затрати аналізуються по
абсолютній сумі.
Змінні затрати - це затрати, сума яких змінюється пропорційно зміні
обсягу виручки від реалізації продукції. Ця група включає: видатки на
сировину; транспортні витрати; видатки на оплату праці; паливо, газ і
електроенергію для виробничих цілей; видатки на тару і упаковку;
відрахування на державне соціальне страхування, в пенсійний фонд, на
обов'язкове медичне страхування, в фонд зайнятості і ін.
Змінні затрати аналізуються шляхом співставлення рівнів затрат у
відсотках до обсягу виручки.
Розмежування затрат на умовно-постійні і змінні дозволяє чітко
показувати залежність між виручкою від реалізації продукції, собівартістю і
розміром прибутку від реалізації продукції[1,стр10].
1.4. Аналіз фінансової стійкості
В умовах ринку, коли господарська діяльність підприємства і його
розвиток здійснюється за принципами самофінансування, а при нестачі власних
фінансових ресурсів – за рахунок позичкових коштів, дуже важливо
проаналізувати фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел,
оскільки саме вони впливають на запас фінансової стійкості підприємства за
умови, що його власні кошти більші від позичених. Фінансова стійкість
оцінюється за співвідношенням власних і позичкових коштів в активах
підприємства за темпами нагромадження власних коштів в результаті
господарської діяльності, співвідношенням довго- і короткострокових
зобов’язань підприємства, достатнім забезпеченням матеріальних оборотних
засобів власними джерелами, що і є сутністю фінансової стійкості
підприємства.
Стійкість фінансового стану підприємства характеризується системою
фінансових коефіцієнтів. Вони розраховуються, як співвідношення абсолютних
показників активу і пасиву балансу. Аналіз фінансових коефіцієнтів полягає
в порівнянні їх значень з базовими величинами, а також у вивченні їх
динаміки за звітний період та за декілька років. У якості базових величин
можуть бути використані значення показників даного підприємства за минулий
рік, середньогалузеві показники, значення показників найперспективніших
підприємств. Крім того в якості бази порівняння можуть служити теоретично
обґрунтовані або отримані в результаті експертних оцінок величини, що
характеризують оптимальні або критичні (порогові) з точки зору стійкості
фінансового стану значення показників.
Одним із найважливіших показників, що характеризують фінансову
стійкість підприємства та його незалежність від позикових коштів є
коефіцієнт автономії, який визначається шляхом ділення суми власних коштів
на загальну суму фінансування (загальний підсумок балансу) і розраховується
за формулою:
[pic] (2)
Він показує, частку власних коштів у загальній сумі всіх коштів
підприємства, авансованих ним для здіснення статутної діяльності.
Вважається, що чим вища частка власних коштів (капіталу), тим більше шансів
у підприємства справитися з непередбаченими обставинами, що виникають в
ринковій економіці. Мінімальне порогове значення [pic]. таке значення
показника дає підстави вважати, що всі зобов’язання підприємства можуть
бути покритті його власними коштами. Рівень автономії цікавить не тільки
саме підприємство, але і його кредиторів. Збільшення коефіцієнту автономії
свідчить про збільшення фінансової незалежності, підвищує гарантії
погашення підприємством своїх зобов’язань та розширює можливості залучення
коштів ззовні.
Коефіцієнт автономії доповнює коефіцієнт співвідношення залучених та
власних коштів, який є часткою від ділення всієї суми зобов’язань по
залучених коштах на суму власних коштів:
[pic], (3)
Цей коефіцієнт показує скільки позичкових коштів залучило підприємство
на одну грн. вкладених у активи власних коштів. Нормальним вважається
співвідношення 1:2, при якому одна третина загального фінансування
сформована за рахунок залучених коштів. Нормальне обмеження для цього
показника менше 1.
Для збереження мінімальної фінансової стабільності підприємства
коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів повинен бути
обмеженим значеннями відношення мобільних коштів до вартості
іммобілізованих. Цей показник називається коефіцієнтом співвідношення
мобільних та іммобілізованих коштів і розраховується за формулою:
[pic], (4)
Значення цього коефіцієнту у великій мірі залежить від галузевих
особливостей підприємства.
Важливою характерністю стійкості фінансового стану є також коефіцієнт
маневрування, який дорівнює відношенню власних оборотних коштів до суми їх
джерел формування:
[pic], (5)
Цей коефіцієнт показує, яка частка власних коштів підприємства
знаходиться в мобільній формі, що дозволяє більш або менш маневрувати цими
коштами. Низьке значення цього показника означає, що значна частина власних
коштів підприємства закріплена в цінностях іммобілізаційного характеру, які
є менш ліквідними, тобто не можуть бути достатньо швидко перетворені на
грошову готівку. З фінансової точки зору підвищення коефіцієнту
маневрування та його високий рівень завжди позитивно характеризує
підприємство: власні кошти при цьому мобільні, а більша частина їх вкладена
не в основні засоби та позаоборотні активи, а в оборотні засоби. Тому
збільшення коефіцієнту маневрування є бажаним, але в тих межах, в яких він
можливий при конкретній структурі майна підприємства. Якщо коефіцієнт
збільшується не за рахунок зменшення вартості основних коштів, а завдяки
випереджаючому збільшенню власних джерел у порівнянні із збільшенням
основних коштів, що вкладені в основні засоби, у тому випадку збільшення
коефіцієнту дійсно свідчить про збільшення фінансової стійкості
підприємства. У якості оптимальної величини коефіцієнт маневрування може
бути прийнятий у розмірі ?0,5. це означає, що менеджер підприємства та його
власники повинні дотримуватися паритетного принципу вкладання власних
коштів в активи мобільного та іммобілізованого характеру, що забезпечить
достатню ліквідність балансу.
Крім коефіцієнта маневрування застосовують коефіцієнти мобільності
всіх коштів підприємства та оборотних коштів. Перший з них визначає
відношення вартості оборотних коштів до вартості всього майна підприємства
за формулою:
[pic], (6)
Цей коефіцієнт характеризує частку коштів для погашення боргів. Чим
вище значення коефіцієнту, тим більше у підприємства можливостей
забезпечувати безперервну роботу і розраховуватись з кредиторами.
Коефіцієнт мобільності оборотних коштів визначається діленням найбільш
мобільної їх частини (грошових коштів) та короткострокових фінансових
вкладень на вартість оборотних коштів:
[pic], (7)
Цей коефіцієнт показує частку абсолютно готових до платежу коштів в
загальній сумі коштів, спрямованих на погашення довгострокових боргів.
Одним з основних показників стійкості фінансового стану підприємства є
коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними джерелами їх
формування. Він дорівнює відношенню суми власних оборотних та
довгострокових позичкових коштів до вартості запасів і затрат підприємства.
Він обчислюється за формулою:
[pic], (8)
Нормальне обмеження цього показника, яке підтверджується даними
господарської практики, складає [pic].
Нормальний коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
