Большая База Рефератов - Фінансові методи збільшення капіталу

Фінансові методи збільшення капіталу

Р96 = 29,1 * 100 / 225,2 * 1 / (1 / 9,35 + 1 / 0,67) = 8,08 %.

Рівень рентабельності капіталу за 1997 та 1998 р.р. розраховується

аналогічно, результати занесено до таблиці №12.

Таблиця № 12. Аналіз оберненості оборотних коштів ВП “Ременерго”.

| | | | | | | | |

|грн. |225,2 |494 |+268,8 |+119,4% |348 |–146 |–29,56% |

|прибуток |29,1 |63 |+33,9 |+116,5% |31 |–32 |–50,8% |

|до виручки |12,2% |12,75%|–0,21 |–1,32% |8,91 |–3,84 |–30,12% |

|грн. |336 |306 |–30 |–8,93% |279 |–27 |–8,82% |

|, |24,083|29,583|+5,5 |+22,84% |26,833|–2,75 |–9,3% |

|основ.фондів,|0,67 |1,67 |+1,0 |+149% |1,25 |–0,42 |–25,15% |

|грн. | | | | | | | |

|коштів |9,35 |16,67 |+7,32 |+78,3% |12,98 |–3,69 |–22,14% |

|капіталу |360,08|335,58|–24,5 |–6,8% |305,83|–29,76 |–8,87% |

| |3 |3 | | |3 | | |

|рентабельност|8,08 |8,4 |0,32 |+3,96% |7,81 |–0,69 |–7,024% |

|і | | | | | | | |

Підвищення рівня рентабельності капіталу у 1997 р. на 3,96 5 пов’язано

зі збільшенням середнього залишку оборотних коштів та збільшення

балансового прибутку на 33,9 тис. грн. (з 29,1 тис. грн. до 63 тис. грн.).

У 1998 р. зниження рівня рентабельності пов’язане з підвищенням

собівартості продукції на 5,39 % (з 73,89% до 77,87% частки у виручці),

зниженням коефіцієнту оберненості оборотних коштів з 16,67 до 12,98 та

зниженням балансового прибутку на 32 тис. грн.

ВИСНОВОК

За результатами проведеної оцінки фінансового стану можна зробити

висновок, що перед підприємством постала проблема виживання. Його фінансова

політика вирішує короткострокові задачі, які дають позитивні результати

лише сьогодні з можливим негативним ефектом у майбутньому, що багато у чому

пояснюється відсутністю фінансової стратегії.

Без системного підходу, без комплексного оздоровлення фінансової

ситуації, яка має бути узгоджена з конкретними особливостями діяльності,

конкретними змінами процесів у кожній функціональній ланці підприємства,

засоби його оздоровлення нагадуватимуть лише тимчасову "косметичну"

операцію. Найважливішу увагу в системі заходів, спрямованих на фінансову

стабілізацію в умовах кризової ситуації, слід приділити етапу відновлення

та зміцнення рівня фінансової сталості підприємства — запоруки усунення

неплатоспроможності й фундаментальної основи фінансової стратегії на

прискорення економічного зростання.

Про поглиблення кризи свідчить той факт, що у 1997 р. 44% усіх

господарських структур працювали збитково, у тому числі в промисловості —

42%. вони зазнали 3,5 млрд. грн. збитків. Загострення кризової ситуації

почалося у 1993 р., коли збитковим було кожне дванадцяте підприємство. Ця

тенденція тривала і в наступні роки: у 1994 р. — кожне дев'яте, у 1995 р. —

кожне п'яте, у 1996 р. — кожне четверте. Рівень рентабельності у

промисловості протягом 1997 р. зменшився з 9 до 6%. Кредиторська

заборгованість зросла на 28,4%, у тому числі між підприємствами України на

27,5%, і в промисловості становила 46 млрд. грн.[13,стр.86].

Заходи щодо зміцнення фінансової сталості підприємства можуть дати

позитивні результати лише за умови обов'язкового і суттєвого оздоровлення

мою фінансів. Як доречно зазначив Я Корнаї; "Половинчастість одного

комплексу заходів знижує ефективність іншого. Загальна сума десяти різних

половинчастих результатів дорівнює не сумі п'яти повноцінних успіхів, а

скоріше п'яти повним поразкам"[16,стр.86]. Кризовий фінансовий стан, в

якому опинилася значна частина промислових підприємств України в період

політичної та економічної трансформації, потребує застосування жорстких,

але водночас ефективних заходів, спрямованих на зміцнення фінансової

сталості.)

Причини, які зумовлюють невідповідність належному рівню фінансової

сталості, можуть бути різними, однак усі вони поділяються на дві великі

групи: поточні та стратегічні. До поточних причин слід віднести всі ті, які

впливають на рівень фінансової сталості підприємства. До стратегічних

причин відносять ті, які впливають на досягнення належного рівня фінансової

сталості: помилки у стратегії управління, в політиці фінансування тощо.

Поточна невідповідність усувається оперативними методами фінансового

менеджменту. Стратегічна невідповідність може ліквідовуватися за допомогою

таких дій, як коригування або заміна цілей, здійснення диверсифікації,

створення нових організаційних форм управління тощо. Для цього необхідно

чітко уявляти можливості підприємства, вміння правильного вибору та

визначення напрямків зміцнення фінансової сталості, обґрунтування

перспективних цілей і способів їхнього досягнення.

Однією з найпоширеніших причин зниження рівня фінансової сталості

вітчизняних підприємств є втрата управлінським персоналом контролю над ним.

Сьогодні в Україні склалася ситуація, коли управлінці середньої ланки мають

інженерні знання, але майже не розуміють законів функціонування

підприємства в умовах ринкової економіки, погано розуміються на

особливостях перехідного періоду, коли інженерні рішення домінують над

економічними. В цих умовах інженерному корпусу необхідно протиставити як

баланс досить консервативний фінансовий менеджмент.

Природа механізмів контролю зумовлена характером ієрархічної

структури: жорстко централізований порядок у вигляді піраміди, який

контролює ланцюг прийняття рішень. Парадоксально, але питання контролю, а

відповідно управління фінансовою сталістю, яке до цього часу розглядалося у

теоретичному плані головним чином як ситуація втрати контролю, можна

інтерпретувати як межу управління фінансовою сталістю. Насправді, на нашу

думку, ефективне управління фінансовою сталістю перебуває у залежності від

характеристик ланок ланцюга управлінських рішень.

На перший погляд, проблему можна трактувати, виходячи із довжини цього

ланцюга, тобто кількості ланок в ієрархії. Кожна ланка утворює рівень, який

залежить переважно від технологічної складності та ієрархічної структури

управління фінансовою сталістю. Політика зміцнення фінансової сталості в

контексті антикризового управління фінансами підприємства потребує

організації стратегічного управління фінансовою сталістю.

Загалом стратегічне управління фінансовою сталістю — це діяльність,

яка полягає у виборі дій щодо досягнення довготермінових цілей в умовах, що

постійно змінюються,) тобто це сфера діяльності вищого управлінського

персоналу підприємства, яка полягає у забезпеченні сталості фінансового

стану підприємства у довгостроковій перспективі “за рахунок високої частки

власного капіталу у загальній сумі джерел фінансових ресурсів

підприємства".

Загальну схему процесу стратегічного управління фінансовою сталістю в

умовах кризового розвитку підприємства подано на рисунку 1.

Особливістю цього процесу є:

. неможливість повного опису об'єктів аналізу, внаслідок чого

переважають неструктуровані завдання;

|I |

| |

|Діагностування та структуризація проблеми |

|II |

| |

|Стратегічний аналіз фінансової сталості підприємства |

|III |

| |

|Визначення стратегічних альтернатив управління |

|фінансовою сталістю |

|IV |

| |

|Вибір стратегії управління фінансовою сталістю |

|V |

| |

|Контроль і оцінка стратегії управління сталістю |

Рисунок 1. Процес стратегічного управління фінансовою сталістю

підприємства.

. високий ступінь невизначеності отримання результатів при реалізації

рішень (стратегій);

. наявність значної кількості некерованих і частково керованих

змінних;

. критерії вирішення завдань завчасно чітко не встановлені й

уточнюються керівництвом у процесі їхнього вирішення.

Основною метою стратегічного управління є зміцнення фінансової

сталості підприємства за рахунок ефективного використання потенціалу

внутрішніх та зовнішніх механізмів.

Важливою ланкою у процесі управління є стратегічний аналіз фінансової

сталості, який повинен спиратися на сучасне методологічне забезпечення

економічного аналізу. Його першочергове завдання — розкриття причинно-

наслідкових зв'язків між рівнем фінансової сталості підприємства та

факторами, які його формують. Аналіз повинен бути цілеспрямованим,

об'єктивним і системним.

Завданням третього етапу є визначення усіх стратегічних альтернатив

управління фінансовою сталістю, їхнє обґрунтування. Вищий управлінський

персонал на цьому етапі повинен проаналізувати усі слабкі та сильні сторони

кожної з альтернативних стратегій.

На четвертому етапі з усіх можливих стратегій обирається одна

стратегія управління фінансовою сталістю підприємства, розробляється

стратегічний план, призначаються відповідальні особи з числа фінансових

менеджерів.

П'ятий етап присвячений проблемам реалізації та контролю за виконанням

стратегії.

У теорії та практиці фінансового менеджменту виділяють три типи систем

управління:— управління в умовах відносно спокійного та сталого зовнішнього

і внутрішнього середовища;

. управління в умовах динамічного зовнішнього середовища;

. управління в умовах кризової ситуації.

В умовах трансформації економіки України управління фінансовою

сталістю можна вважати управлінням в умовах кризової ситуації.

Таким чином, стратегія управління фінансовою сталістю повинна

відповідати вимогам антикризового управління фінансами підприємства і

передбачати раціоналізацію обороту обігових коштів та оптимізацію структури

джерел їхнього фінансування; забезпечення своєчасного оновлення

позаоборотних активів і високу ефективність їхнього використання; вибір та

реалізацію найефективніших шляхів розширення обсягів активів для

забезпечення основних напрямків розвитку; забезпечення необхідного рівня

самофінансування свого виробничого розвитку за рахунок прибутку,

оптимізації податкових платежів, ефективної амортизаційної політики;

забезпечення найефективніших умов і форм залучення позикових коштів у

відповідності з потребами підприємства.

Ефективність стратегічного управління фінансовою сталістю багато у

чому залежить від використання захисних механізмів, серед яких хочемо

виділити профілактичні заходи та систему внутрішнього страхування.

Профілактика ризику зниження фінансової сталості повинна проводитись у

чотирьох напрямках: уникнення, мінімізація, диверсифікація, лімітування.

Уникнення ризику зниження фінансової сталості підприємства можливе лише за

рахунок: відмови від здійснення фінансових операцій, рівень ризику за якими

надзвичайно високий і не відповідає критеріям ефективної фінансової

політики підприємства; зниження питомої ваги позичкових фінансових ресурсів

у господарському обороті; підвищення рівня ліквідності активів шляхом

збільшення питомої ваги оборотних активів.

У тих випадках, коли не можна взагалі уникнути ризику зниження рівня

фінансової сталості підприємства, його мінімізація досягається шляхом

отримання від контрагентів певних гарантій при наданні їм комерційного

кредиту та скороченні переліку форс-мажорних обставин у контрактах із

покупцями готової продукції, що дасть можливість, у свою чергу, суттєво

знизити ризик виникнення безнадійної дебіторської заборгованості.

Диверсифікація ризику зниження фінансової сталості підприємства може

реалізуватися шляхом диверсифікації:

. портфеля цінних паперів;

. валютного портфеля за рахунок вибору для проведення

зовнішньоекономічних операцій кількох видів валют;

. депозитного портфеля за рахунок розміщення великих сум тимчасово

вільних коштів на депозитне зберігання у кількох банках при

збереженні умов їхнього розміщення.

За рахунок встановлення відповідних фінансових нормативів можна

здійснювати лімітування ризику зниження фінансової сталості підприємства.

Вони, наприклад, можуть включати:

. мінімальну частку (%) високоліквідних активів у складі майна

підприємства;

. граничний рівень (%) позикових коштів у господарському обороті;

. максимальний розмір депозитного вкладу, розміщеного в одному банку.

Розглянувши принципові ознаки профілактичних заходів, спрямованих на

зниження ризику втрати фінансової сталості, хочемо зауважити, що вони

можуть суттєво вплинути на ймовірність його виникнення, але не можуть

повністю нейтралізувати його. Тому підприємствам, на нашу думку, слід узяти

на себе функцію страхування ризику зниження фінансової сталості.

Система заходів внутрішнього страхування ризиків зниження фінансової

сталості забезпечить нейтралізацію негативних явищ у процесі економічного

розвитку підприємства. Розглянемо основні можливі напрямки внутрішнього

страхування ризиків зниження фінансової сталості підприємства:

1. Резервування частини фінансових ресурсів для забезпечення подолання

негативних фінансових наслідків. Таке резервування фінансових ресурсів

повинно здійснюватися у вигляді:

. формування страхового фонду підприємства у відповідності з вимогами

чинного національного законодавства та статуту підприємства;

. формування цільових резервних фондів;

. формування резервних сум фінансових засобів у процесі розробки

фінансових планів;

. використання залишків прибутку як резерву для ліквідації негативних

наслідків окремих фінансових ризиків, які, у свою чергу, негативно

впливають на рівень фінансової сталості підприємства.

2. Забезпечення компенсації можливих фінансових збитків за рахунок

формування відповідної системи отримання додаткового доходу за ризиковими

операціями понад рівень, якого можуть досягти не ризикові фінансові

операції.

3. Забезпечення компенсації можливих фінансових збитків за рахунок

системи штрафних санкцій, які повинні у повному обсязі компенсувати

фінансові збитки підприємства.

Організація стратегічного управління фінансовою сталістю на

вітчизняних підприємствах дасть змогу зміцнити рівень сталості фінансового

стану, створити ефективне підґрунтя для системи заходів антикризової

політики управління фінансами підприємств в умовах трансформації

економічного механізму в Україні.

Список використаної літератури:

1. Балабанов И. Т. Анализ и планирование финансов хозяйствующего

субъекта. – М.: Финансы и статистика, 1998.

2. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. – М.: Финансы и

статистика, 1998.

3. Ефимов О.В. Как анализировать финансовое положение предприятия. – М.,

1995.

4. Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності

підприємства. – К., 1992.

5. Коваль В.В. Фінансовий аналіз. – К., 1996.

6. Ковалева А.М. Финансы. – М.: Финансы и статистика, 1999.

7. Козлова О.И. Оценка кредитоспособности предприятия. – М., 1993.

8. Кондраков М.П. Основы финансового анализа. – М., 1998.

9. Кравченко М.И. Анализ финансового положения предприятия. – М., 1994.

10. Крейнина А.С. Анализ финансового состояния предприятия. – М., 1995.

11. Остаков В.П. Анализ финансовой устойчивости фирмы и процедуры связаные

с банкротством. – М., 1995.

12. Панков Д.А. Современная методика анализа финансового положения

предприятия. – М., 1995.

13. Плиса В. І. Зміцнення фінансової сталості підприємства // Фінанси

України. 1998, №5, стор. 96-98.

14. Русак В.А. Фінансовий аналіз господарських суб’єктів. – М., 1997.

15. Сависько В.Г. Аналіз фінансового стану підприємства. – К., 1993.

16. Сугоняко О. А. Аналіз фінансового стану підприємства і шляхи його

оздоровлення // Фінанси України. 1997, №9, стор. 73-76.

17. Хедервик К. Финансово-экономический анализ деятельности предприятия. –

М., 1996.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9

В соцсетях