Рынок ценных бумаг в Украине
ІІІ ВАРІАНТ
1.Правовий механізм регулювання та контролю на ринку цінних паперів
Практичні завдання:
1.Проаналізувати правовий статус і склад повноважень суб’єктів
фондового ринку: емітентів цінних паперів, інвесторів, посередників,
реєстраторів на фондовому ринку. Виконання завдання оформіть у вигляді
таблиці з відповідними поясненнями.
2.Вирішить задачу:
Громадяни України Петренко, Мироненко, Оргулюк та інші, загалом 20 осіб,
вирішили створити фондову біржу. Прицьому жоден з них не займався торгівлею
цінними паперами. Зазначені особи мали намір сформувати статутний фонд
біржі у розмірі 15 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Чи можуть зазначені особи створити фондову біржу? Які вимоги
встановлені законодавством України щодо осіб, які можуть бути
засновниками фондової біржі? Чи є якісь вимоги до розміру і порядку
формування статутного фонду фондової біржі?
1.Правовий механізм регулювання та контролю на ринку цінних паперів
Становлення ринку цінних паперів України, розбудова його внутрішньої
інфраструктури вимагають одночасного становлення та вдосконалення системи
регулювання та контролю за процесами, що відбуваються на ньому. Це
обумовлено тим, що значна складність, різкі коливання стану фондового
ринку, наявність великої кількості професійних та непрофесійних учасників,
величезні обсяги різноманітних угод, що укладаються, конфіденційний
характер значної частини інформації щодо цінних паперів та цілий ряд інших
факторів створюють потенційні умови для зловживань, які посягають на
інтереси широкого кола інвесторів, зменшують їх довіру до ринку, що як
наслідок призводить до падіння його ефективності.
Ринок цінних паперів повинен приваблювати інвесторів своїми законністю,
чесністю та порядком. Цього можна досягти лише шляхом державного
регулювання індустрії цінних паперів у тісній взаємодії з її
представниками.
Основні функції щодо регулювання фондового ринку в країні належать
державі, адже цей ринок є настільки масштабним та ризиковим для фінансової
безпеки країни, пред'являє настільки високі вимоги до інфраструктури та
ресурсів на його будівництво, що тільки зусилля держави "згори" можуть
надати йому цивілізованої та безпечної форми. По суті, має бути масштабна
програма створення ринку цінних паперів у країні, адекватна державним
програмам приватизації та структурних змін у галузях господарства.
Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів здійснюються
державою шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких
зумовлюється специфікою способів регулювання, пов'язаних з контролем за
розкриттям обшир-них масивів інформації; видачею великої кількості ліцензій
та спеціальних дозволів; організацією реєстрації випусків цінних паперів і
професійних учасників фондового ринку; необхідністю постійної адаптації
законодавства та підзаконних норм в індустрії цінних паперів, яка швидко
розвивається і змінюється; необхідністю для широких верств інвесторів
створення органу, який здатен захистити їх інтереси, а також цілим рядом
інших обставин.
Світовий досвід не дає однозначної моделі організації системи регулювання
і контролю на ринку цінних паперів. Різноманітність підходів у цій сфері
визначається, головним чином, ступенем розвитку ринку цінних паперів;
особливостями законодавства, яке в різних країнах відрізняється за рівнем
жорсткості; соціальною та правовою культурою суспільства; рівнем
організації професійних об'єднань учасників фондового ринку, здатних взяти
на себе значну частину роботи з регулювання діяльності на ньому, тощо.
Відповідно до вказаних факторів розрізняються і форми, прийоми та методи
діяльності з регулювання і контролю за виконаннням законодавства та правил
цивілізованої поведінки на фондовому ринку, а також відповідальності за їх
порушення.
Можна виділити дві основні моделі регулювання державою ринку цінних
паперів.
Перша модель — регулювання фондового ринку зосереджується переважно в
державних органах, і лише невелика частина повноважень щодо нагляду,
контролю, встановлення обов'язкових правил поведінки передається державою
самоврядним організаціям професійних учасників ринку. Такий підхід,
наприклад, застосовується у Франції.
Друга модель — максимально можливий обсяг повноважень передається
самоврядним організаціям, значне місце в контролі займають не жорсткі
нормативні приписи, а переговорний процес, індивідуальні узгодження з
професійними учасниками ринку, і при цьому держава зберігає за собою
основні контрольні функції, можливості в будь-який момент втрутитись у
процес саморегулювання. Яскравий приклад такої моделі — ринок цінних
паперів Великобританії.
У реальній практиці розвинутих зарубіжних країн ступінь централізації та
жорсткість державного регулювання ринку цінних паперів коливається між цими
двома крайніми моделями.
З числа більш ніж 30 країн з розвинутими ринками цінних паперів понад 50
відсотків мають самостійні відомства (комісії з цінних паперів — модель
США), приблизно у 15 відсотках країн за фондовий ринок відповідає
Міністерство фінансів. У деяких країнах з банківською моделлю ринку цінних
паперів (наприклад, Німеччина, Австрія, Бельгія) основну відповідальність
за останній несе Центральний банк та орган банківського нагляду (він
відокремлений від Центрального банку). Унікальною в цьому відношенні є
Швейцарія, де немає єдиного державного органу, що централізував би
регулювання фондового ринку (ці функції розподілені по регіонах).
Таким чином, проведений аналіз дає підстави зробити такі висновки:
по-перше, структура державних органів, що регулюють фондовий ринок,
залежить від моделі ринку, прийнятої в тій чи іншій країні (банківський,
небанківський), ступеня централізації управління в країні та автономії
регіонів (у країнах з федеративним устроєм частина повноважень держави на
ринку цінних паперів передана територіям, наприклад, у США — штатам, у
Німеччині — землям);
по-друге, загальною тенденцією є створення самостійних відомств — комісій
з цінних паперів.
Український ринок цінних паперів, незважаючи на його незначні обсяги, має
винятково складну та суперечливу структуру державних органів, що здійснюють
його регулювання. Ця складність пояснюється такими причинами:
а) змішана (банківська і небанківська) модель ринку цінних паперів і як
наслідок — Національний банк і небанківські державні органи в ролі
регулюючих інстанцій;
б) масштабна приватизація, за якої значна частина державних підприємств
перетворюється в акціонерні товариства, створюються інвестиційні фонди,
здійснюється у великих масштабах первинне розміщення акцій приватизованих
підприємств, що, у свою чергу, викликає активне втручання в регулювання
ринку цінних паперів Фонду державного майна України.
На сьогодні в Україні функції державного регулювання фондового ринку,
відповідно до чинного законодавства, розподілені між різними міністерствами
та відомствами.
Контрольні й регулятивні функції здійснює, зокрема, Національний банк
України. На сьогодні НБУ регулює питання щодо емісії нових та обліку
випущених приватизаційних паперів, порядку їх розміщення, порядку
розміщення та обігу державних цінних паперів і деякі інші питання.
Антимонопольний комітет України відповідно до Закону України від 18
лютого 1992 р. "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції" та ряду нормативних актів здійснює контроль за придбанням
крупних пакетів акцій підприємств, що займають монопольне становище на
ринку, а також пакетів акцій інших підприємств, сумарна вартість придбання
яких перевищує 100 тис. доларів США (контроль за економічною
концентрацією). Крім того, Антимонопольний комітет України контролює
питання дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійснення
спільного інвестування інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями,
а також іншими учасниками ринку.
Певні регулятивні функції здійснюють також Міністерство юстиції,
Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація та Державний
митний комітет.
Розосередження регулятивних функцій між такою кількістю міністерств і
відомств призводить до неузгодженості між законодавчими, й особливо між
відомчими, нормативними актами, а неврегульованість багатьох питань щодо
регулювання фондового ринку створює умови для зловживань, внаслідок чого
можливі значні суспільні потрясіння, викликані масовим невдоволенням
населення, та дискредитація ринкових реформ.
Можна стверджувати, що наслідком саме такого розподілу регулятивних
функцій стала, наприклад, ситуація, коли діяльність довірчих товариств, що
залучали кошти громадян, та структур, які пропонували громадянам послуги
щодо додаткового пенсійного забезпечення і "селенгу" (небанківських
фінансових установ), не контролювалась жодним із державних органів.
Зокрема, Фонд державного майна України формально несе відповідальність за
діяльність довірчих товариств та інших фінансових посередників, які
акумулюють кошти вкладників для інвестування в цінні папери підприємств, що
приватизуються. Однак ця відповідальність поширюється лише на аспект їх
діяльності, пов'язаний з приватизаційними паперами, отже не
розповсюджується на усі інші види операцій з грошовими коштами та майном.
Внаслідок цього діяльність переважної більшості довірчих товариств,
недержавних пенсійних фондів, різноманітних будинків "селенгу" на ринку
цінних паперів певний час не регулювалась жодним державним органом
виконавчої влади. Національний банк України не взяв на себе функцій
контролю за діяльністю небанківських фінансових установ, а Комітет у
справах нагляду за страховою діяльністю здійснює функції нагляду лише за
діяльністю страхових компаній.
З метою комплексного правового врегулюваня відносин, що виникають на ринку
цінних паперів, забезпечення захисту інтересів громадян України та держави,
запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері Указом Президента
України від 12 червня 1995 р. № 446/95 створено Державну комісію з цінних
паперів та фондового ринку.
Згідно з цим Указом комісію було створено як центральний орган державної
виконавчої влади, який забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодо
