Формы и методы выхода предприятий на внешний рынок
Вступ
Визначною особливістю функціонування світового господарства на початку ХХІ сторіччя є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин. Одним із найважливіших елементів механізму управління міжнародними економічними відносинами, що здійснюються шляхом проведення комерційних операцій, є зовнішньоекономічна діяльність.
Сучасний етап розвитку світогосподарських зв’язків характеризується розширенням усіх форм міжнародних економічних відносин на основі швидкого росту продуктивних сил, який обумовлений прискоренням науково - технічного прогресу. Наслідком цього є постійно зростаюча концентрація виробництва й укріплення його розмірів, що підсилює тенденцію до інтернаціоналізації господарського життя, сприяє розвитку міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва. У курсовій роботі буде розглянуто: характеристика основних видів зовнішньоекономічної діяльності; ціль, критерії та форми виходу підприємств на зовнішній ринок; орендні операції у здійсненні ЗЕД ( рентинг, хайринг, лізинг); специфіка проведення лізингових операцій з іноземними партнерами; суть та особливості проведення бартерних операцій; класифікація видів зустрічної торгівлі; операції за давальницькою сировиною або толінг, який є видом зустрічної торгівлі у зовнішньоекономічних відносинах; використання посередницьких структур при виході на зовнішній ринок; зустрічні закупівлі, угоди на комерційній основі; організація і техніка проведення комерційних операцій на міжнародних біржах, торгах, аукціонах; особливості участі та зовнішньоекономічна діяльність підприємств у вільних економічних зонах; недержавні об’єднання (торгівельні палати, товарні, фондові і валютні біржі, асоціації, союзи підприємств і підприємців та інші організації координуючого типу) як учасники зовнішньоекономічної діяльності; а також комерційні форми передачі технологій.
1. Характеристика основних видів зовнішньоекономічної діяльності
Різноманітність форм міжнародних відносин обумовлена великою кількістю видів зовнішньоекономічної діяльності. Чинним законодавством України дозволяється здійснити більше ста їх видів:
· експорт та імпорт товарів та робітничої сили;
· надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності, в тому числі виробничих, транспортно експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності українським;
· наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;
· міжнародні фінансові операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;
· кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбаченими законами України;
· спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;
· підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;
· організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках
· товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
· орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
· операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;
· роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; робота іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як па території України, так і за її межами;
· інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.
Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень [1].
2. Ціль, критерії та форми виходу підприємств на зовнішній ринок
Сьогодні підприємства намагаються працювати не тільки на внутрішньому ринку, а й на зовнішніх, і після ухвалення рішення про роботу на зовнішніх ринках розробляють стратегії виходу на зовнішній ринок . Існує п'ять варіантів форм виходжу підприємств на зовнішній ринок – непрямий експорт, прямий експорт, ліцензування, спільне підприємство, пряме володіння – від мінімальних до максимальних інвестицій і контролю за маркетинговою діяльністю на закордонних ринках. Розглянемо сутність наведених форм.
Експорт – це продаж продукції за кордоном країни перебування підприємства. Фірма, що експортує товари, не здійснює інвестиції за кордоном, тому експорт – найчастіше застосовувана початкова форма виходу на зовнішній ринок. Експорт здійснюють через закордонних посередників, залучають до експорту і вітчизняні торгові організації. Ця форма непрямого експорту є найслабшою формою участі в міжнародному маркетингу, оскільки компанія перекладає маркетингові функції на інші організації. Тому така стратегія найменш вартісна з усіх стратегій виходу на зовнішній ринок.
Коли підприємство, визначивши успішність своїх товарів за кордоном, приймає рішення щодо активізації експортної діяльності, воно використовує такі форми, як ліцензування, створення спільного підприємства або пряме володіння потужностями за кордоном.
Ліцензування означає, що підприємство дає змогу іншим суб'єктам ринку виробляти або продавати свої товари за умови гарантування відповідної якості. Надання ліцензії іноземним компаніям припускає незначні інвестиції і відносний контроль порівняно з прямим володінням або спільним підприємством. Цей спосіб вдало поєднує перекладання ризиків виробництва і маркетингу на одержувача ліцензії і водночас дає змогу домогтися певної відомості на закордонних ринках.
Спільні підприємства – це ділове партнерство, яке утворюється для проникнення на закордонні ринки, особливо тоді, коли національне законодавство забороняє пряме володіння. Ця стратегія поділяє з національним агентом ринку витрати провадження господарської діяльності і ризики бізнесу і дає змогу використовувати трудові, фінансові й інтелектуальні ресурси ділових партнерів.
Пряме володіння – існує під час здійснення прямих інвестицій у виробничі потужності компанії за кордоном. Це найвища ступінь участі і найвищий ризик діяльності на закордонному ринку, які доцільно нести тільки в країнах зі стабільним політичним та економічним кліматом.
Альтернативою поступовому створенню виробничої бази за кордоном є купівля за кордоном.
Важливим завданням є з'ясування економічного стану країни і потенційних можливостей споживання товарів і послуг. Для обґрунтування доцільності виходу на зовнішній ринок необхідно чітко визначити цілі і завдання міжнародного маркетингу. Йдеться про частку загального обсягу свого продажу на зовнішніх ринках однієї чи кількох країн відповідно до характеру їх економіки, культури, політичного клімату тощо. Привабливість країни залежатиме від виду продукції, географічних факторів, рівня доходів, чисельності населення та інших особливостей. Для вирішення питання про те, на який ринок слід вийти, фірма повинна провести відбір і ранжування країн-кандидатів, виходячи з таких критеріїв, як розмір і динаміка розвитку ринку, витрати на організацію маркетингу, конкретні переваги й міра ризику. Метою проведення ранжування є забезпечення умов для одержання високого стабільного доходу на вкладений капітал. Прикладом може бути вибір американською фірмою "КМК" ринків збуту комп'ютерів. Хоч ринки Англії, Франції і ФРН приблизно однакові за обсягом, було вирішено зупинитися на Англії, тому що тут мовний фактор, особливості підприємницької діяльності аналогічні американським. Після вибору країни, в якій вирішено займатися маркетинговою діяльністю, необхідно розробити методи виходу на її ринок. Цей вихід може відбуватися у формі експорту товарів спільного підприємництва і прямих інвестицій за кордоном. Експорт є найбільш простим способом виходу на зовнішній ринок, початком маркетингової діяльності. Може бути прямий експорт, коли його здійснюють власні маркетингові служби, або опосередкований - через міжнародних маркетингових посередників (іноземних торгівців чи агентів). В останньому випадку, як свідчить практика, треба менше капіталовкладень і меншим є ризик, оскільки справу ведуть компетентні професіонали. Тому до опосередкованого експорту звертаються фірми, які тільки започатковують свою маркетингову діяльність або мають обмежені ресурси [2].
3. Орендні операції у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності
Оренда - це фінансово-комерційна операція з надання однією стороною -власником майна (орендодавачем, lessor) іншій стороні (орендарю, lessee) у тимчасове володіння та користування або у виключне користування на встановлений строк майна за певну винагороду (орендну плату) на основі орендної угоди.
Принципова відмінність орендної угоди від договору купівлі-продажу полягає у тому, що оренда зберігає за орендодавцем право власності на здане в найми майно, орендар отримує лише право на тимчасове його володіння та використання. Але, як мудро зауважив Арістотель, "багатство полягає у користуванні, а не у праві власності".
Вигоди використання оренди для орендодавця та виробника –це те, що виробники товарів отримують додаткову можливість збуту своєї продукції, розширюють коло можливих партнерів; виробники товарів прискорюють процес збуту своєї продукції; сума орендних платежів перевищує вартість майна, яке здається в оренду; легко контролювати та обліковувати фінансові операції завдяки періодичності платежів; для орендодавця орендна угода менш ризикована з точки зору платоспроможності орендаря, ніж договір купівлі-продажу для продавця. Орендодавець у разі погіршення фінансового стану орендаря може заявити про намір розірвати угоду і за рішенням арбітражу повернути у своє володіння предмет оренди, потім здати його іншому орендарю.
