Конституційне закріплення адміністративно-територіального устрою України
Курсова робота
з курсу Конституційне право України
Конституційне закріплення адміністративно-територіального устрою України
Вступ
Кожна держава є передусім політико-територіальною організацією публічної влади, тому територія держави – невід’ємна ознака всякої державності і водночас просторова межа здійснення державної влади. Територія держави – це той простір, тобто суша (земна поверхня), води, надра, повітряний простір, на який розповсюджується державний суверенітет і територіальне верховенство країни.Територія держави має відповідну адміністративну будову, тобто структуру, за характером якої всі держави поділяються на унітарні, федеративні чи конфедеративні.
Призначенням відповідного поділу території держави є насамперед здійснення виконавчої влади і функціонування місцевого самоврядування. Звичайно адміністративно-територіальному устрою тією чи іншою мірою відповідає й побудова судової влади. Тим самим він слугує створенню територіальної основи для побудови систем органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування. Адміністративно-територіальний устрій забезпечує потреби голосування на виборах і референдумах. Його характеристики, як правило, враховуються при встановленні відповідних округів та в деяких інших випадках. Засобом адміністративно-територіального устрою відбувається наближення влади до населення, створюються можливості для реальної участі громадян в її здійсненні, для реалізації принципу народного суверенітету.
Отже, адміністративно-територіальний устрій – зумовлена соціальними, економічними, соціально-етнічними, історичними, географічними, культурними, політичними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на складові частини – адміністративно-територіальні одиниці. Такий поділ є неодмінною умовою функціонування відповідних державних, громадських структур та органів місцевого самоврядування. Таким призначенням адміністративно-територіального устрою і пояснюється актуальність дослідження даної теми.
І. Поняття і форми державного устрою
На відміну від форм правління організація держави розглядається тут з точки зору розподілу державної влади і державного суверенітету в центрі і на місцях, їх розподіл між складовими частинами держави.
Форма державного устрою показує:
· з яких частин складається внутрішня структура держави;
· яке правове положення цих частин і які взаємовідносини їх органів;
· як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами;
· в якій державній формі виражаються інтереси кожної нації, що проживає на території даної держави. [19; 117-118]
Форма державного устрою – це територіальна організація влади, спосіб поділу держави на певні складові частини і розподілу влади між нею та цими частинами. Основними видами державного устрою є прості й складні держави. У сучасному світі більшість держав – унітарні. [4; 81]
Проста (унітарна) держава – це форма устрою держави, частини якої не мають свого суверенітету, всіх ознак державності. Такі частини держави є лише адміністративно-територіальними її підрозділами, утвореннями (наприклад, воєводства у Польщі, графства в Англії, провінції в Італії, області в Україні).[12; 58-59]
Основні ознаки унітарної держави: єдина конституція;єдина система вищих органів влади – глава держави, уряд, парламент (однопалатний чи двопалатний), юрисдикція яких поширюється на територію всієї країни; єдине громадянство і державна символіка; єдина система законодавства і єдина судова система; відсутність політичної самостійності у адміністративно-територіальних одиниць; у міжнародних відносинах виступає одноособово.
Види унітарних держав:
1. прості – складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць, що мають однаковий правовий статус - Алжир, Колумбія, Ліван, Польща;
2. змішані (ускладнені) – мають у своєму складі одну чи кілька адміністративно-територіальних одиниць, наділених статусом адміністративно-територіальних автономій (Великобританія, Грузія, Данія, Україна, Фінляндія).
3. складні – мають у своєму складі, окрім адміністративно-територіальних автономій, політичні (законодавчі) автономії, що володіють статусом самоврядних державних утворень. Така форма державного устрою характерна для регіональної унітарної держави.
Від федеративних держав регіональні держави відрізняються тим, що в них не створюється кілька систем законодавства, проте відбувається децентралізація законодавчої функції влади на рівні політичної автономії. [17; 113-114]
Складна держава – це така держава, яка виникла з окремих державних утворень, що мали суверенітет і всі ознаки держави, але певну частину своїх суверенних прав передали вищим органам союзної держави.
Складні держави поділяються на:
1. Імперія – це такі складні й великі держави, які об'єднують інші держави або народи внаслідок завоювань, колонізації, які складаються з головної держави (метрополії) і колоній. Імперії тримаються на державному примусі з боку метрополії. Історії відомі - Римська імперія, Російська імперія. [8; 59-60] На даний час у світі не існує жодної імперії.
2. Федерації – союзні держави, частини яких мають ознаки державності та наділені суверенітетом. Види федерацій за перевагою національного і територіального принципів їх утворення:
Ø Територіальна федерація – поділ на адміністративні території без врахування компактності проживання різних національностей і народностей. Для них характерна наявність історичного обмеження державного суверенітету суб'єктів федерації, наприклад, заборона конституційним законодавством виходу із союзу в однобічному порядку.
Ø Національна федерація – виділення адміністративно- територіальних одиниць за принципом компактного проживання на цих територіях певних національностей і народностей. Тут характерна наявність більшого ступеня суверенності її суб'єктів, наявність у них як державного, так і національного суверенітету, право виходу із союзу в однобічному порядку.
Ø Національно-територіальна – характернее інтегрування ознак національної і територіальної федерації. [14; 21]
Класифікувати федерації на види також можна за такими ознаками:
а) за способом створення: договірні – виникають на підставі угоди, договору, установчого пакту, тобто створюються, як правило «знизу»; конституційні – засновуються шляхом прийняття конституції, тобто створюються, головним чином, «зверху», наприклад Індія; договірно-конституційні – сполучають договірні і конституційні засади виникнення, їх більшість - США, ФРН, Швейцарія, РФ та ін.[17; 113-114]
б) за способом поділу і здійснення владних повноважень: централізовані – Індія, Пакистан, Мексика, Венесуела, Аргентина, Бразилія; децентралізовані – США, Австралія, ФРН.
Така класифікація є умовною, адже порівняно з унітарною державою федеративній об'єктивно притаманна децентралізація влади. Виділяють також асиметричні федерації, в яких в очевндь порушено принципи рівності суб'єктів. Проте асиметричними, по суті, є більшість федеративних держав оскільки повністю принцип майже ніде не дотримано. Розрізняють федерації, організація територій яких зумовлена виключно історичними та географічними чинниками, і федерації, у структурі яких тією чи іншою мірою враховано етнічно-національні чинники. [27; 256-257]
До складу сучасних федерацій входить різна кількість суб'єктів: у Російській федерації – 89, США – 50, Австралії – 6, Канаді – 10, ФРН – 16, Бельгії – 3, Індії – 25. У деяких країнах є федеральні території, або землі, які не вважаються суб'єктами федерації (наприклад, у США – федеральний округ Колумбія з м. Вашингтоном або союзні території в Індії). [17; 116- 117]
У науковій літературі федерації також поділяють на:
1. Союзну федерацію (федерацію, що заснована на договорі).
2. Федерацією, заснованою на автономії.
Юридичні ознаки союзної федерації:
1. Утворення на фенові договору (союзу) між суверенними державами. У такому союзі суверенні держави, що мають наміри утворити федерацію, визначають повноваження, які вони передають загально федеративним органам і які залишають виключно у своїй компетенції, місцезнаходження столиці федерації тощо.
2. Територія федерації складається з територій її суб'єктів. Це означає, що будь-яка частина її території є і частиною території усієї федерації і частиною території якогось із суб'єктів.
3. Наявність конституції федерації в цілому і конституцій у кожного з її суб'єктів.
4. Існування громадянства як усієї федерації, так і громадянства її суб'єктів.
5. Збереження за суб'єктами федерації широких повноважень аж до права виходу з її складу. За формальними ознаками союзною федерацією був СРСР. В сучасних умовах союзні федерації фактично не існують. Хоча, слід зазначити, що ряд країн США, ФРН, у своєму розвитку пройшли етапи договірної федерації.
Юридичні ознаки федерації, заснованої на автономії:
1. Утворення автономних одиниць рішенням вищих органів державної влади країни на прохання населення певної частини території держави.
2. Суб'єкти федерації одержують право самостійно вирішувати питання, що мають виключно місцеве значення.
3. Відсутність усіх ознак союзної федерації, тобто суб'єкти федерації, заснованої на автономії, не мають права виходити з її складу та вступати в дипломатичні відносини з іншими державами тощо.
Виходячи з наведених ознак можна говорити про те, що будь-яка держава, що має у своєму складі автономні утворення, наприклад Російська Федерація, є федерацією, заснованою на автономії.
Стаття 2 Конституції України проголошує, що Україна є унітарною державою. Однак неважко побачити, що з цими положеннями Конституції не узгоджується зміст її розділу, присвяченого регламентації статусу Автономної Республіки Крим.
Таким чином, є підстави говорити про певну невідповідність між конституційними визначаннями України як унітарної держави і фактичним закріпленням її Конституцією ряду суттєвих ознак України як федерації заснованої на автономії. [13; 62-65]
3. Конфедерація – союз держав (дане утворення на думку певного кола вчених не охоплюється поняттям «форма держави» і є оспорюваною категорією в юриспруденції). Конфедерації рідко існують тривалий період і утворюються на договірній основі. У представницьких органах конфедерації делегати представляють суверенні держави. Конфедерація утворюється для досягнення певних спільних державних цілей: економічних, державних, зовнішньополітичних тощо. [23; 224]
