До організаційно-правового механізму гарантій організації і діяльності АРК Конституція АРК відносить органи державної влади України, органи АРК, органи місцевого самоврядування в АРК, їх посадових і службових осіб та інших суб'єктів конституційно-правових відносин. [15; 312-313]
IV. Особливості конституційно-правового статусу міст Києва і Севастополя у складі України
У Конституції України існує декілька норм, які стосуються статусу Києва. Згідно з ч. 7 ст. 20; п.16 ч.1 ст.92; ст.ст. 118, 133 і 140 Київ є містом, яке має спеціальний статус. Специфіка цього статусу, зазначена в ч.2 ст. 118 та ст. 140 Конституції України, виявляється у тому, що це місто постає як одиниця державного управління, і як одиниця місцевого самоврядування[11].Особливістю Києва як міста є лише те, що Київ не входить до складу Київської області і безпосередньо взаємодіє з центральними органами виконанчої влади. Місто Київ як столиця України є:
1. Політичним та адміністративним центром держави.
2. Місцем розташування резиденції глави держави – Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, центральних органів державної влади.
3. духовним, культурним, історичним, науково-освітнім центром України.
4. місцем розташування дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій в Україні.[7; ст.1]
Однак лише тому, що Київ є адміністративним центром, столицею України, а виконання столичних функцій потребує спеціального регулювання, наявність державної виконавчої влади, місцеве самоврядування у місті Києві теж повинно мати специфіку. Київ посідає особливе місце в системі адміністративно-територіального устрою України, як місто загальнодержавного значення.
Щодо адміністративно-територіального устрою в місті Києві, то він має визначатися не тільки Конституцією, а й відповідно до п. 13 ч.1 ст.92 Конституції України законом України про територіальний устрій, який визначатиме порядок утворення і ліквідації районів у містах, встановлення та зміну її меж, найменування і перенайменування таких районів.
У ч. 1 ст.133, ч.4,5 ст. 140 Конституції України і відповідно в абзаці 3 ст.1 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», у ч.1 ст.2 ЗУ «Про столицю України – місто-герой Київ» район і район у місті визначаються як окремі адміністративно-територіальні одиниці, які мають різний правовий статус та інші відмінні ознаки.
Було розроблено кілька проектів організації місцевого самоврядування в місті Києві, у тому числі проект КМ України, проект народних депутатів В. Чемериса і В. Бондаренка, проект народних депутатів О. Лавриновича, В. Стретовича, Т. Стецьківа та інших народних депутатів. Загальним для всіх пойменованих проектів було те, що всі вони намагалися визначити специфіку столичних функцій, зумовленими цими функціями порядок формування бюджету міста Києва, режим комунальної власності, особливості реалізації місцевого самоврядування, дати гарантії здійснення столичних функцій. Спільним для них було й те, що вони визначали територію міста та його територіально-адміністративний поділ. Жоден із законопроектів не передбачав впровадження на рівні районів у місті Києві районних державних адміністрацій. Однак пропоновані моделі організації самоврядування мали суттєві розбіжності.[11, 20; 254,259,262]
На сьогодні в Україні є два міста республіканського підпорядкування — Київ та Севастополь, що мають згідно з Конституцією України (частина третя ст. 133) спеціальний статус, який визначається законами України. Як було зазначен, вже прийнятий і діє Закон «Про столицю України — місто-герой Київ». Закон про місто Севастополь поки що не прийнятий. [8; 482]
Органи місцевого самоврядування і виконавчої влади у місті Києві забезпечують в межах своїх повноважень, визначених законами України, здійснення містом таких функцій:
1) створення належних умов для діяльності у місті Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних органів державної влади, офіційних представництв іноземних держав і міжнародних організацій, установ і закладів науки, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту, місцем розташування яких відповідно до законодавства визначено місто Київ;
2) взаємодія з Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України при розробленні та здійсненні ними заходів, програм та проектів, що зачіпають інтереси столиці;
3) виконання інших функцій міста Києва, передбачених у законодавстві України, специфічних для функціонування Києва як столиці держави, в межах законодавства України тощо. [7; ст. 4 ]
Столичний статус міста покладає
на органи місцевого
самоврядування та органи виконавчої влади додаткові обов'язки та
гарантує цим органам надання з боку держави додаткових прав [7; ст.5].
У зв'язку з забезпеченням здійснення містом Києвом столичних
функцій
Київський міський голова має такі додаткові повноваження, наприклад, бере участь у вирішенні питань щодо проведення у місті
заходів загальнодержавного та міжнародного характеру; вносить на розгляд Президента України, Кабінету Міністрів України
проекти відповідних нормативно-правових актів та інші пропозиції з питань, що
стосуються міста Києва як столиці України тощо.
В бюджеті міста Києва окремо передбачаються кошти на фінансування витрат бюджетних установ та організацій за послуги, які надаються підприємствами життєзабезпечення міста. [7; ст.19]
Держава забезпечує здійснення містом Києвом столичних
функцій шляхом: виділення окремим рядком у Державному бюджеті України
фінансування витрат на здійснення містом Києвом столичних функцій; надання органам виконавчої влади та органам місцевого
самоврядування урядових телекомунікацій та каналів зв'язку, необхідних для
здійснення столичних функцій;
надання власного загальноміського ефірного телевізійного,
а також загальноміського радіоканалу, каналу кабельного телебачення тощо.
Територіальній громаді міста Києва в установленому законом
порядку за поданням Київської міської ради компенсуються витрати,
а також збитки, завдані їй під час проведення заходів
загальнодержавного та міжнародного характеру, а так само шкода,
заподіяна в разі виникнення надзвичайних ситуацій з вини
суб'єктів, підпорядкованих органам державної влади.
У зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці
України Київська міська рада та Київська міська державна
адміністрація також мають додаткові права, Зокрема: придбавати у
власність жилі і нежилі приміщення, адміністративні, виробничі та інші об'єкти,
що належать до інших форм власності, якщо вони необхідні для здійснення містом
столичних функцій; виступати гарантом вітчизняних та іноземних інвестицій і
кредитів, що надаються підприємствам, майно яких перебуває в комунальній
власності або передано до сфери управління Київської міської державної
адміністрації; брати участь в укладанні міжнародних договорів, що стосуються
міста тощо. [7; ст. ст. 21,22]
Відповідно до ст. 1 проекту ЗУ «Про місто-герой Севастполь», воно є містом загальнодержавного значення із спеціальним статусом, що обумовлений: географічними, історичними та економічними особливостями міста; базуванням Військово-Морських Сил України і основної бази Чорноморського флоту Російської Федерації, що тимчасово перебуває на території міста Севастополя;особливостями формування місцевого бюджету; особливостями здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Органи місцевого самоврядування і органи державної влади у місті Севастополі забезпечують у межах своїх повноважень, визначених законами України, здійснення містом таких особливих функцій:
1) створення належних умов для базування Військово-Морських Сил України і основної бази Чорноморського флоту Російської Федерації, що тимчасово перебуває на території міста Севастополя;
2) здійснення заходів щодо збереження та відновлення пам'яток історії, культури, релігії, архітектури та містобудування, заповідних та природних зон і ландшафтів, що мають національне значення;
3) виконання згідно із законом інших функцій міста Севастополя. [16; ст.1]
Витрати на утримання інфраструктури міста Севастополя, що використовується для забезпечення функціонування підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, розташованих на його території, компенсуються з Державного бюджету України.
Держава гарантує здійснення містом Севастополем особливих функцій шляхом: надання державних гарантій на інвестиції, що залучаються на розвиток інфраструктури міста; виділення місту необхідних ресурсів та компенсації витрат, пов'язаних з проведенням у місті заходів загальнодержавного та міжнародного значення; відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням рішень органів державної влади України; виділення цільових субвенцій на розвиток інфраструктури міста і збереження історико-культурної спадщини; передачі в установленому порядку до сфери управління Севастопольської міської державної адміністрації підприємств, установ та організацій державної власності, а також частки державного майна в господарських товариствах на території міста; затвердження стабільних, не менш ніж на два роки, бюджетних показників взаємовідносин Державного бюджету України і бюджету міста Севастополя; надання субвенцій, виділення необхідних ресурсів для виконання програм, проектів та на інші витрати, пов'язані з виконанням містом загальнодержавних функцій [16; ст.11].
Висновок
Підсумовуючи викладене, можна відзначити, що за допомогою адміністративно-територіального устрою держави, а точніше у відповідності з ним утворюються органи державної влади та органи місцевого самоврядування, вирішуються численні управлінські та інші питання.
Сучасний світ уже звик до того, що поява на політичній карті нових держав унаслідок розпаду великих територіальних утворень супроводжується активними трансформаційними процесами. Як правило, вони починаються із облаштування кордонів і коригування структур територіальної організації. У такий спосіб вирішуються не лише завдання елементарної зручності, а й більш складні проблеми налагодження нормального співжиття мешканців.Нажаль, на підставі досліджуваного матеріалу, можна стверджувати, що Україна в цьому відношенні становить виняток, бо фактичний стан існуючого адміністративно-територіального устрою України не повною мірою відповідає Конституції та іншим нормативно-правовим актам, які регулюють питання адміністративно-територіального устрою. Тому, і фактичний стан, і нормативно-правова база потребують удосконалення та узгодження між собою.
Очевидно, що реформування адміністративно-територіального устрою повинно базуватися на певних принципах, які сприяють поліпшенню стандартів життя, наближують надання певних послуг населенню, сприяють розвитку місцевого самоврядування. З географічної точки зору серед таких принципів можна зазначити: повсюдність, пропорційність, компактність, доступність, взаємодоповнюваність, гнучкість та адаптивність, саморегулювання тощо.
Список використаної літератури
1. Балакірєва P.C. КПУ: Навч. пос. Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 210с.
2. Годованець В.Ф. Конституційне право України: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2005. – 360с.
3. Журавський B.C., Серьогін В.О., Ярмиш О.Н. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Концерм Видавничий Дім «1н Юре», 2004. -672с.
4. Загальна теорія держави і права/За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук , професора В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
5. Закон України «Про вибори депутатів ВР АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» Відомості Верховної Ради України від 10 липня 2010 року. N 2487-VI
6. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» Відомості Верховної Ради України від 21 травня 1997 року. N 280/97-ВР.
7. Закон України «Про столицю України – місто-герой Київ» Відомості Верховної Ради України від 15 січня 1999р. №401-XIV//
8. Конституційне право України. 3-є вид. За редакцією доктора юридичних наук, професора В.Т. Погорілка – К.: Наукова думка, 2002 – 734с.
9. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/За ред. академіка АпрН України, доктора юридичних наук, професора Ю.М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора B.C. Журавського. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2002. – 544с.
10. Конституція Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 1998 року.
11. Конституція України від 28 червня 1996р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996.
12. Кравчук М.В. проблеми теорії держави і права (опорні конспекти) / Навч. посіб. для студентів вищих навч. заклад. – 2-ге вид., й доп. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 400 с.
13. Лисенков C.JI. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник.— К .: «Юрисконсульт», 2006. – 355 с.
14. Письменицкий A.A., Слинько Д.В. Теория государства: Учебное пособие. – X.: Консум, 2004. -100 с.
15. Погорілко В.Ф., Федоренко B.JI. Конституційне право України: Підручник/ За заг. ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2006. – 344с.
16. Проект ЗУ«Про місто-герой Севастополь» від22 грудня 2005 року. N 3264-IV
17. Скакун О.Ф.Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. — Харків: Еспада, 2006 – 776 с.
18. Тодика Ю.М., Клименко Г.Б. Конституційне право України. Навчальний посібник – X.: Фірма «Консум», 1998. – 117.
19. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. Профессора В.Г. Стрекозова. – М.: «Интерстиль», 2000. – 382 с.
20. Чушенко В.І, Заяць І.Я. Конституційне право України: Підручн. – К. Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – 488с.
21. Шевчук Л. Т. Проблеми удосконалення адміністративно-територіального устрою України с. 163–176 // Зарубіжний і вітчизняний досвід реформування адміністративно-територіального устрою / За ред. Л. Т. Шевчук. – Львів, 2007. – 254 с.
22. Шкабаро В. М. Конституційно-правовий статус міста в Україні: Дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2004. – 243 с.
23. Шляхтун П.П. Конституційне право: словник термінів. – К.: Либідь, 2005. – 568с.
24. Щомісячний правовий часопис. Юридична Україна. 3(51)/2007 Борденко Василь, К.: «Юрінком Інтер», 105с.
25. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін – К.: «Укр. енцикл.», 2001. Т.3: К - М. 2001 – 792с.
26. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін – К.: «Укр. енцикл.», 1998. Т.5: П-С. 2003 – 736с.
27. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін – К.: «Укр. енцикл.», 1998. Т.6: Т-Я. 2004 – 768с.
