Звичайно, відповідні повноваження по вирішенню питань адміністративно-територіального устрою мають й інші органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування. Так, до повноважень Кабінету міністрів України належить: внесення до ВРУ подання про утворення, ліквідацію та найменування районів; надання населеним пунктам статусу гірських, створення Національної ради з найменування географічних об'єктів, затвердження Положення про неї.
Щодо Верховної Ради АРК, обласних рад, то їхні повноваження по вирішенню питання адміністративно-територіального устрою можна поділити на три види:
1. Вони мають право вносити до КМУ пропозиції щодо утворення, ліквідації та найменування районів.
2. Порушувати перед ВРУ питання щодо: встановлення і зміни меж АРК, області; перенесення адміністративних центрів, перейменування районів; встановлення і зміна меж районів, міст і міських округів; зарахування населених пунктів до категорії міст районного, республіканського значення; утворення і ліквідація районів у містах, найменування і перенайменування районів у містах і населених пунктах.
3. Прийняття рішення щодо: зарахування населених пунктів до категорії селищ міського типу, сіл, селищ, встановлення та зміна їх меж; реєстрація сільських та міських округів; взяття на облік і зняття з обліку населених пунктів; ведення Державного реєстру адміністративно-територіальних одиниць; видачі Державного акту встановлення і зміни меж селища міського типу, селища, села, міського округу.
Щодо Київської та Севастопольської міських рад, то вони, як і обласні ради, вносять до ВРУ подання щодо встановлення і зміни меж міста, міської округи, утворення районів у місті та їх найменування і пере найменування, а також про найменування та перенайменування інших населених пунктів, що входять до округ цих міст. Поряд із цим вони самостійно приймають рішення про встановлення і зміни меж районів у місті, також про зарахування населених пунктів, що входять до міської округи, до селищ міського типу, сіл, селищ, зміну їхніх меж та інші питання.
Повноваження районних, міських рад та республіканського, обласного значення зводиться в основному до внесення до ВР АРК, обласної ради пропозиції щодо тих питань, які вирішують ці ради або порушують питання про їх вирішення перед ВРУ, відповідно ВРи АРК, обласною радою. [8; 607-610]
Як вже було вище зазначено територія України поділяється на певні адміністративно-територіальні одиниці, тому спробуємо розглянути їх докладніше.
Область – вища ланка в системі адміністративно-територіального поділу України, утворена з метою оптимального врегулювання відносин на регіональному рівні. Вона характеризується певним механізмом організаційним відособленням, цілісністю, економічною та соціальною самодостатністю, місцевими особливостями і традиціями. Область складається з районів, міст обласного значення та об'єднань міста з навколишніми селами, селищами, містечками, юрисдикцією міста зі збереженням їхнього статусу як самостійних адміністративно- територіальних одиниць. Особливості її конституційно-правового статусу в системі адміністративно-територіального поділу України визначається ч.2ст.133 Конституції України, в якій закріплено поіменний перелік усіх областей в Україні.[15; 241-242]
Поряд з областю регіональні завдання та функції, проте вже у дещо вужчому обсязі, виконують райони. Ці адміністративно територіальні одиниці розглядають як середню ланку в системі територіального устрою України. Він представляє спільність адміністративних одиниць первинного порядку (сіл, селищ, міст) і, водночас, забезпечує цілісність області, оскільки є її органічною складовою частиною.
Через район здійснюється державна політика на місцях, вирішується основний обсяг питань життєдіяльності місцевого населення, район представляє спільні інтереси самоврядних територіальних громад і забезпечує їх зв'язок з обласними і центральними органами влади. Він являє собою сформовану модель сільської спільності людей, на його основі мають вирішуватися питання відродження селянства як господаря землі, носія моралі та національної культури.
На відміну від району, область займає вище положення в системі адміністративно-територіального поділу. Її конституційно-правовий статус додатково врегульовує не лише Конституція, а й окремі Закони України (наприклад, Закон № 1250-IV від 18 листопада 2003р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області»; Закон №356-XIV від 24 грудня 1998р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях приоритетного розвитку в Чернігівській області» та ін.[20;245- 246]
Конституційно-правовий статус міста, району у місті, села та селища зумовлений їх правосуб'єктністю; функціями та компетенцією органів публічної влади, юрисдикція яких поширюється виключно на території деяких адміністративно-територіальних одиниць; механізмом здійснення функцій міста, району у місті, села, селища; гарантіями реалізації їх прав та юридичною відповідальністю, яку можуть нести відповідні органи публічної влади.
Відсутність закону «Про адміністративно-територіальний устрій України» створює низку проблемних моментів по врегулюванні конституційно-правового статусу міста, району в місті, села та селища.
До прийняття Конституції України 1996р. порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою врегульовувався Положенням «Про прядок вирішення питань адміністративно- територіального устрою Української PCP», яке було затверджене Указом Президії Верховної Ради УРСР від 12 березня 1981р.
Тепер до уваги беруться міжнародно-правові стандарти регулювання статусу населених пунктів. Зокрема слід звернути увагу на положення Міжнародної хартії з охорони й реставрації нерухомих пам'яток і визначних місць (Венеція, 1964р.), Рекомендації ЮНЕСКО про збереження і сучасну роль історичних ансамблів (Варшава - Найробі, 1976 р.), Міжнародної хартії про охорону історичних міст (Вашинська хартія, 1987р.), Рішення Конвенції ООН по населеним пунктам (Хібітат П) в Стамбулі (Туреччина, 3-14 червня 1996р.), Єреванської декларації про децентралізацію, Загальної класифікації територіальних одиниць для статистики (NUTS) від 26 травня 2003р.
З метою класифікації населених пунктів доцільно брати до уваги такі критерії, як: чисельність населення, функціональне призначення населеного пункту в державі, його адміністративне та соціально-економічне значення, внутрішній територіальний устрій, порядок здійснення публічної влади та форми управління, час та причини виникнення.
Творчо розглянувши дані критерії та не порушуючи чинної Конституції, можна розробити та прийняти низку законів, зокрема, «Про статус міста в Україні», «Про міста - обласні центри», «Про міста - районні центри», «Про малі міста України», «Про історичні міста України» прийняття таких актів лише сприятиме більш конкретному визначенн конотитуційно-правового статусу міста в Україні та зміцненню його економічного І політичного потенціалу. [20; 247-250]
Місто – великий населений пункт, адміністративний, промисловий, торгінсльний і культурний центр. У теоретичному значенні категорія «місто» є неоднозначним і багатоплановим явищем. Наприклад, соціальна теорій (М.П. Анциферов) визначає місто як «місце, пристосоване для спільного прожинання соціальної групи складного характеру, внутрішньо диференційованої та набутої певної правової форми». Політично-адміністративна теорія (М.Ю. ІІІапонал) визначає місто як поселення з певною територією, якому держаною владою надані особливі адміністративні прана. В своїй діяльності місто як «територіальна і публічно-правна одиниця» відірване під «прямого зв'язку з природою» та виконує «вищі соціальні функції» - передусім «організовує державу». [25;725]
Необхідно зазначити, що міста в Україні дуже суттєво різняться. Так, за данними статистики, найменше місто України має менше двох тисяч жителів, а найбільше – понад 2 мільйони осіб [21; 166]. За підрахунками Шкабаро В. М., 20 міст мають населення менше 2,5 тисяч осіб [22; 74].
Селище і село визначають як адміністративно-територіальну одиницю, населений пункт в Україні. [26; 455,457]
Ще у 2003р. Президент України доручив Кабінету Міністрів підготуиати законопроект «Про адміністративно-територіальний устрі».
До міста районного значення в проекті віднесено міста з чисельністю населення, як правило, не менше 10 тис. чоловік. Зазначено, що район може утворюватися, як правило, з населенням не менше 50 тис. чоловік. При цьому передбачається врахувати історичні, економічні, екологічні, географічні, демографічні особливості відповідних територій, а також етнічні і культурні традиції населення. Передбачається, що райони у місті утворюються, кількість населення яких не менша 300 тис. чоловік, а у районі в місті має проживати не менше 100 тис. чоловік. Автори проекту пропонують визначити, що село є адміністративно-територіальною одиницею з чисельністю населення, як правило не менше 100 чоловік, а селище - не менше 5 тис. чоловік. При прийнятті такої пропозиції невеликі поселення, чисельність населення яких не відповідатиме зазначеним критеріям, пропонується включати до складу найближчих населених пунктів відповідного району.[3; 86-88]
унітарний держава конституційний устрій
ІІІ. Особливості конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим у складі України
Україна, будучи унітарною державою, має складний територіальний устрій, оскільки в її складі знаходиться територіальна автономія – Автономна Республіка Крим. Під автономією (від грецького «автономія» - «незалежність») в юридичній науці прийнято розуміти відносно самостійне у здійсненні державної влади або місцевого самоврядування територіальне утворення у складі держави.
Наявність автономії у складі унітарної держави є досить поширеним явищем у світовій практиці державного будівництва. Автономії існують у складі таких унітарних держав, як Велика Британія, Данія, Іспанія, Італія, Китай, Португалія, Фінляндія та інші. Наприклад, у Данії статус автономії мають такі її адміністративно-територіальні одиниці, як Гренландія і Фарерські острови, у Китаї – Тибет, Синьцзянь, Внутрішня Монголіята ін. Автономії існують і у федеративних держава, наприклад, у Російській Федерацій .
У науці державного будівництва під автономією розуміють самоврядування певної території в державі. Щодо тих об'єктивних характеристик, яким має відповідати ця територія, то існують два підходи до їх визначення: комплексно – територіальний і національно – територіальний.
Суть першого підходу полягає в тому, що згідно з ним, суб'єктом автономії може бути територія, яка відрізняється своїми історичними, географічними, економічними, мовно-культурними, релігійними, національно-етнічними та іншими особливостями.
Відповідно до національно-територіального підходу суб'єктом автономії визнається територія, що виділяється особливостями побуту та національним складом населення.
У радянській літературі національний фактор при визначенні автономії являвся провідним, оскільки автономія розглядалася ще й як ефективна форма здійснення права нації на самовизначення. Ця обставина, у свою чергу, давала можливість розглядати кожне автономне національно- територіальне утворення не як звичайну форму децентралізації державної влади за умов унітарної держави, а як державно-політичне утворення, тобто як одну з форм державності. Так у практиці державного будівництва виник феномен державно-політичної (автономна республіка) та адміністративно-політичної (автономна область, автономний округ) автономії, а також федерації, заснованої на автономії таких її суб'єктів.[8; 611-612]
