Теорія фрустрації є найбільш відомою та поширеною теорією агресії. Була заснована Д. Доллардом та Н. Міллером у 1939 році. Пізніше доповнювалась Н. Міллером. Протягом двадцяти років, починаючи з 60-х років, Л. Берковітц вносив суттєві зміни до теорії, намагаючись поєднати її з етологічною теорією К.Лоренца[7].
Фрустрація (лат. frustratio – невдача, обман, нереалізовані надії) призводить до емоційного стану, у якому людина переживає відчай, безвихідну ситуацію. Агресія розуміється як послідовність дій націлених на заподіяння шкоди. На момент заснування теорії агресія вважалася результатом фрустрації. Фрустрація завжди веде до агресії, яка спрямовується на об’єкт, породжуючий фрустрацію.
Фрустрація породжувала інші моделі поведінки, агресія була не єдиним наслідком. Феномен зміщеної агресії був пояснений Н.Міллером у 1948 році. У зв’язку зі схожістю стороннього об’єкта з об’єктом фрустрації відбувається зменшення сили стримуючих стимулів. У результаті, якщо не вдається направити агресію на фрустраційний об’єкт, відбувається зміщення агресії, результатом чого є нанесення шкоди іншому об’єкту. Н.Міллер виділяв три фактори зміщення фрустрації: 1) сила стримуючих стимулів; 2) рівень схожості фрустраційного об’єкта і стороннього об’єкта; 3) сила факторів провокуючих агресію[8].
Іноді окремо виділяють когнітивну теорію агресії М. Зільмана і Л. Берковітца, хоча їхні погляди продовжують фрустраційну теорію. Згідно з когнітивною теорією, пізнавальні процеси мають великий вплив на перешкоджання дії агресивної поведінки. Фактор інтелекту не знижує чи зводить нанівець агресивні процеси, а впливає на формування моделі ситуації у свідомості. Тим особа краще пізнає ситуацію, вивчає її. Це дозволяє знизити рівень впливу фрустраційного об’єкта на особу, що призведе до зменшення ризику виникнення агресії[9]. У концепції М. Зільмана фрустрація могла поєднуватись з іншою фрустрацією, тим самим визивати більшу агресію. Згідно з поглядами М. Зільмана, агресія сама могла бути фрустрацією, у результаті відповіддю на агресію могла бути агресія.
Л. Берковітц вважав, що фрустрація не завжди призводить до агресії, вона виступає стимулом до агресивних дій. Якщо людина сприймає фрустраційний об’єкт як страх або хвилювання, то агресія не виникає. Заподіяння шкоди фрустраційному об’єкту призводить до зменшення агресії. В основі формування агресії лежать емоційні і когнітивні процеси. Це пояснює поведінку агресивних людей, котрі в силу свого емоційного стану сприймають фрустраційний об’єкт негативним, що призводить до реакції – агресія. Когнітивні процеси (процеси пам’яті, логічного мислення) формують нашарування фрустрацій, що врешті-решт призводить до вивільнення сильнішої агресії[10].
Американський психолог А. Басс виділив фактори, що породжують агресивну поведінку. Такими факторами є наступні: темперамент, соціальні норми, інтенсивність фрустрації. А. Басс розрізняв дві форми агресії: ворожу та інструментальну[11].
Проаналізувавши статтю 66 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 року, ми дійшли висновку, що обставинами, які пом’якшують покарання, є фрустрацією. Фрустрацію відзеркалюють: збіг тяжких життєвих, сімейних або інших обставин; вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого. Але усі злочини неможливо зрозуміти, виходячи з концепції фрустраційної теорії. Фрустраційна теорія доповнює інстинктивістьку теорію агресії. Це дозволяє враховувати не тільки рівень агресивності як властивість суб’єкта, а й ситуацію, яка провокує агресивні дії.
Теорія соціального навчання була запропонована А.Бандурою. Він вважав, що фрустраційна теорія не в змозі дати об’єктивного пояснення виникнення агресії. А.Бандура не погоджувався з думкою, що фрустрація є єдиною причиною виникнення агресії. В теорії значну увагу сконцентровано довкола батьків, які виховують дитину. Було доведено, що поведінка батьків сприймається дитиною як належне, отже, в агресивних батьків діти виховуються агресивними. Навчання відбувається у двох формах: прямій (досвід самого суб’єкта) та вікарній (спостереження за іншими). При вікарній формі вплив об’єктів спостереження (батьки, друзі та ін.) може бути різним. Окрім навчання на формування агресивної поведінки, вплив має біологічний фактор (нервова система, гормони). Теорія стверджує, що заохочення агресивної поведінки сприяє засвоєнню агресивних реакцій. Досягнення бажаного за допомогою агресії позитивно впливає на закріплення проявів агресії. Регулювання агресії може здійснюватись самим суб’єктом та зовнішніми чинниками. Факторами саморегуляції є такі почуття: гордість, вина, невпевненість у правильності своїх дій. Зовнішніми чинниками виступають заохочення і покарання. Агресія провокується неприпустимим поводженням, певними мотивами (багатство, слава і т.п.), емоційним станом (злість, збудження), наказами або ексцентричними переконаннями. У теорії агресія є результатом соціального навчання, що пояснює появу агресії в соціальних обставинах, провокуючих подібну поведінку. Якщо ж такі обставини змінюються, це призводить до зменшення чи зникнення агресії. У теорії соціального навчання агресія не завжди є негативною. Агресія може бути природною реакцією суб’єкта в боротьбі за існування. Вона може бути спрямована на позитивну модель поведінки шляхом заохочення неагресивних дій[12].
Р. Берон, Д. Річардсон розрізняли чотири фактори виникнення агресії: фрустрацію, вербальний і фізичний напад, психічні особливості об’єкта, на який спрямовується агресія, провокування з боку оточуючих. Дослідники вважають, що агресія може бути результатом фрустрації, однак існують сторонні фактори, які мають вплив на появу агресії, ними є рівень несподіваної появи фрустрації, стан когнітивних та емоційних процесів суб’єкта агресії. Агресія може посилюватись, якщо агресор вважає оцінку оточуючих позитивною, або зменшитися у зв’язку зі страхом покарання. Автори виділяють і такі зовнішні фактори: спека, шум, кількість населення та інші, що, впливаючи на емоційний стан, посилюють дискомфорт. Самосвідомість впливає на агресивну поведінку пропорційно тому, як особа сприймає саму агресію. Якщо агресивна поведінка за внутрішнім переконанням є прийнятною, то агресія збільшується, і навпаки. Дослідники виокремлюють низку рис особистості, які впливають на зміну рівня агресії, ними є: агресивність особи, ворожість, авторитаризм, рівень контролю над своєю поведінкою, емоційну чутливість, роздратованість[13].
Біохімічна теорія є новою теорією агресії. Хоча теорія була започаткована Ч.Дарвіном, вона почала розвиватися разом з науками: нейропсихологія, генетика та ін. У роботі Ч.Дарвіна “Про прояв емоцій у людини та тварин” агресія підпорядковується генетичним процесам. Завдяки проявам агресії тварини еволюціонували. Ми вважаємо, що етологічна теорія К.Лоренца є складовою біохімічної теорії, оскільки на його погляд, у тварин та у людей присутній інстинктивний біологічний механізм внутрішньовидової агресії.
Антрополог Р.Андрі висунув гіпотезу про те, що в результаті еволюції сформувався новий вид людей, так звані мисливці. Пояснення агресивності зводиться до вбивства заради виживання. Саме тому виникли поняття «друг», «ворог». З розвитком озброєнь така агресія реалізується у військових конфліктах. Агресія закладена генетично і підкріплена соціумом, а отже позбутися її не можливо[14].
Сучасні генетичні дослідження доводять, що спадковість – не останній фактор, обумовлюючий агресію. Варто зазначити: успадковується не сама агресія, а схильність до її прояву, на цьому сходяться думки багатьох дослідників. Деякі спеціалісти відзначають вплив гормонального фону на агресивність.
… майже 90% актів насильства здійснюють саме чоловіки, і як правило молодого віку (коли рівень тестостерону в крові підвищений)[15].
Необхідно звернути увагу на дослідження нейропсихологів, які встановлюють залежність між ушкодженнями лобних відділень головного мозку та збудженістю, активністю, запальністю, ці емоційні стани є передумовою виникнення агресії. У хворих на шизофренію є ризик виникнення безпідставних ідей помсти, ненависті, образ, що врешті-решт призведе до проявів агресії. Психіатричні пацієнти схильні до прояву агресії з тяжкими наслідками для потерпілого. Ця схильність у три рази вища, аніж у психічно здорових людей. Отже, до біохімічної теорії варто віднести медичні положення про обумовлення агресії певними психічними розладами. Загальновідомо, що не всі психічно хворі особи проявляють агресію.
О.Ю. Дроздов, М.А. Скок зауважують, що проведені радянськими вченими кримінологічні та психологічні дослідження не виявили прямої залежності виникнення агресії у суб’єктів з психологічними патологіями[16]. Можна стверджувати, що біохімічна теорія не може пояснити увесь механізм виникнення агресії.
Отже, ми виділили чотири основні теорії агресії. Найперша з них –інстинктивна теорія. Агресія розглядається як інстинкт, котрий неможливо уникнути. Можливо тимчасово не допустити прояву агресії або послабити її. Агресія завжди буде невід’ємним елементом людської поведінки. Фрустраційна теорія описує агресію реакцією на певний подразник (фрустраційний об’єкт). Агресія може направлятися не на подразник, а на об’єкт, схожий з подразником. Прихильники цієї теорії стверджують, що агресію можливо зменшити, якщо людина навчиться контролювати себе. Однак звести нанівець прояви агресії не вдасться – неможливо усунути усі фрустраційні об’єкти. В теорії соціального навчання агресія засвоюється і підтримується шляхом безпосередньої участі в проявах агресії, а також спостеріганням за такими проявами. Прояв агресії пов’язується з соціальними умовами. Якщо такі умови змінити, то агресія може зменшитись або зникнути. Більшість прихильників біохімічної теорії стверджують, що ця теорія не в змозі пояснити феномен агресії. Багатьма не розділяється думка про етологію як про базову науку пояснення агресії.
На нашу думку, не потрібно нівелювати теорії агресії, оскільки вони пояснюють її у різних випадках.
1.2 Поняття та загальна характеристика кримінальної агресії
Єдиного підходу до визначення терміну «агресія» в науці не існує. Це обумовлено наявністю багатьох теорій агресії та вивченням даного явища принципово різними науковими дисциплінами. Серед них: біохімія, нейрофізіологія, генетика, які вивчають агресію на рівні клітинного функціонування організму. Соціологія і філософія досліджують агресію з точки зору культури та загальноприйнятих норм суспільства. Базисною наукою в дослідженнях виступає психологія. Проблему кримінальної агресії необхідно розглядати з позицій кримінології.
Слово «агресія» походить від латинської мови «aggression», що буквально означає «напад». Л.Берковітц стверджує, що головним елементом агресії є не самі збитки, а саме нанесення збитків. А.Басс ототожнює агресію з поведінкою, яка несе загрозу або завдає збитків. Д.Зільман відносить термін «агресія» до нанесення або можливості нанесення фізичної шкоди людям. Найбільш вживане визначення цього терміну наводять Р.Берон, Д.Річардсон. На їх думку, це саме як будь-яка форма поведінки, націленої на образу або заподіяння шкоди іншій живій істоті, яка не бажає такого поводження[17].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
