Починаючи з 70-х років минулого століття, агресія визначається як деструктивна поведінка, яка виходить за рамки соціальних норм. При цьому агресія може не порушувати кримінальних норм.
Т.Г. Румянцева називає такий підхід нормативним і зазначає, що до існування такого підходу агресію тлумачили через наслідки, до яких вона призводить[18]. У нормативному підході агресія розглядається як лише негативне явище, оскільки порушуються загальноприйняті норми. Отже, згідно з таким підходом, діяння не будуть вважатись агресивними, якщо норми будуть дотримані.
Російський вчений Ф.С. Сафуанов виділяє соціалізовану форму агресії. У прояві соціалізованої агресії не порушуються загальноприйняті норми[19]. Ми цілком розділяємо такий погляд, оскільки агресія проявляється, навіть тоді, коли норми не порушуються.
Е.Фромм розрізняє два види агресії: звичайну, яка виступає захисною реакцією людини, та деструктивну як дію, направлена на руйнування[20].
На думку О.Ю. Дроздова, М.А. Скока нормативний підхід звужує два поняття – «агресію» і «жорстокість». Агресія є ширшим поняттям за жорстокість. У всіх випадках жорстокість виступає проявом агресії і носить негативний характер[21]. Не виникає дискусії з того приводу, що жорстокість є соціальним явищем і притаманним лише людині. Також треба відрізняти насильство від агресії. Ми вважаємо насильство наслідком прояву агресії. Воно виражається у вчиненні дій, які не бажаються об’єктом насильства.
К. Лоренц бачив в агресії здатність людини захистити себе і близьких, а також реалізувати бажання, не пов’язані зі знищенням або ж завданням шкоди[22].
Деякі визначення агресії, які наводяться в психологічній літературі, іноді поєднують поняття «агресія» і «агресивність». Агресивність – це психічна властивість людини, яка проявляється в агресивній поведінці при життєвих обставинах. Інакше кажучи, агресивність є ставленням людини до навколишнього середовища. Агресивність можна виділити шляхом аналізу суб’єктивної сторони складу злочину, тобто через аналіз мотивів і мети особи . Агресивність не завжди проявляє агресію. Деякі індивіди, в силу свого навчання, контролюють свою агресивність, не даючи виходу агресії, або ж направляють її в соціально прийнятні форми. Якщо агресивність проявляється не в звичайних умовах, а при фрустрації, то агресивність розглядається як реакційна.
Психологи виділяють мотиваційну агресивність, але її діагностика, як наголошує Ф.С. Сафуанов, потребує складних діагностичних процедур, які не завжди є ефективними, а отже, не завжди можна виділити агресивність[23].
На нашу думку, неможливо дати єдиного визначення поняттю «агресія», терміни будуть звужувати або розширювати це поняття. Переважна більшість визначень розглядають агресію одночасно з боку об’єкта агресії (те, на що націлена агресія), суб’єкта агресії (той, хто здійснює таку дію), та спостерігача. Сприйняття дій, таких як агресія, може значно різнитися. Об’єкт агресії може сприймати дію як агресію, керуючись емоціями. Суб’єкт агресії може і не усвідомлювати, що його поведінка носить агресивний характер. Спостерігач теж не може сприймати таку поведінку з об’єктивної сторони в міру своїх психологічних особливостей. Доцільно використовувати прикметники зі словом «агресія», які б допомагали зрозуміти відношення такого визначення до певної науки. Об’єктом цієї роботи є «кримінальна агресія», отже, термін охоплює значно менший обсяг, аніж поняття «агресія». Ми відносимо до кримінальної агресії діяння, передбачені Кримінальним кодексом України, як злочини. Такі діяння повинні втілювати умисел – необхідний елемент суб’єктивної сторони складу злочину. При визначенні поняття «кримінальна агресія» необхідно враховувати три точки зору (суб’єкта, об’єкта і спостерігача агресії), враховуючи ймовірність існування того, що хтось один не може усвідомлювати значення своїх дій. Агресія та злочин не є тотожними поняттями. При кваліфікації злочину необхідно враховувати суб’єктивну сторону складу злочину, зокрема осудність особи, а прояв агресії є об’єктивно існуючим. Розглядаючи діяння як злочин, ми використовуємо кримінально-правові приписи. Агресія характеризується через кримінологічні, психологічні, соціологічні аспекти діяльності особи. Основою кримінальної агресії є бажання знищення, пошкодження. Вона спрямована на природні права людини – життя, здоров’я, честь, гідність. Кримінальна агресія несе страждання людині, перешкоджає її життєдіяльності.
При визначенні поняття кримінальної агресії необхідно враховувати думку А.Ф.Зелінського: “Агресивні злочини мають злісний, деструктивний характер та спрямовані на вчинення потерпілому шкоди… В основі кримінальної агресії – ворожість і жадоба руйнування”[24]. Злочин характеризується цінністю об’єкта, на який направлена агресія, характером настання наслідків та формою вини. Перетинання цих понять дає межі розуміння кримінальної агресії. При кримінальній агресії необхідна наявність протиправності, оскільки протиправність передбачена Кримінальним кодексом України. В теоріях агресії, вона може носити позитивний і негативний характер. Кримінальна агресія характеризується з негативної, деструктивної, ірраціональної сторони цього явища. Законодавство передбачає обставини, які виключають наявність злочину (наприклад, малозначність такого діяння). При вчиненні агресивного діяння і наявності обставин, які виключають існування злочину, існування кримінальної агресії зводиться нанівець. Агресія може бути спрямована не тільки на живий об’єкт. Якщо в результаті кримінальних дій завдається шкода неживому предмету, то такий предмет є об’єктом агресії, але в рамках злочинного діяння треба говорити про предмет, так як об’єктом виступають суспільні відносини. Виходячи з вище наведеного, ми можемо сформулювати таке визначення кримінальної агресії: кримінальна агресія – це форма поведінки на стадіях вчинення злочину, визначена Кримінальним кодексом України як об’єктивна сторона, направлена на реалізацію умислу у вигляді деструктивних дій стосовно предмета.
Таке поняття передбачає заподіяння шкоди життю і здоров’ю людей, жорстоке поводження із тваринами, знищення або пошкодження неживих предметів. До визначення «кримінальна агресія» відносяться злочини, складовим елементом суб’єктивної сторони яких є непрямий умисел (так звана інструментальна агресія). Оскільки не згадується кримінальна категорія «необережність», поняття виключає злочини, вчинені з необережності.
Ми здійснили таке виключення розділяючи думку С.А. Тарарухіна:
“… злочини, вчинені з необережності, по своїй психологічній природі не відрізняються від звичайної людської поведінки”[25]. Так як при кримінальній агресії реалізується умисел, то матиме місце мотив. Мотив є категорією, яка спонукає індивіда до агресивних дій, є рушійною силою злочину. За допомогою мотиву особа задовольняє свої бажання, які залежать від світогляду особи. Переважна більшість мотивів не є антисоціальними і спонукає особу досягати соціально прийнятних цілей. При прояві кримінальної агресії не досягаються соціально прийнятні цілі, які б мотиви не були. Формування мотивів, що призвели до кримінальної агресії, залежить від виникнення антисоціальних бажань, які мають місце при викривленому сприйнятті особою навколишнього світу. Введення поняття стадії «вчинення злочину» розглядає «готування до злочину», «замах на злочин» та «закінчений злочин» саме кримінальною агресією.
Стадії вчинення злочину – це передбачені кримінальним законом етапи готування та безпосереднього вчинення умисного злочину, які різняться між собою за характером дій, моментом їх припинення, обсягом реалізації умислу та ступенем суспільної небезпеки[26]. Наприклад: людина придбала та зарядила зброю і націлила на об’єкт агресії, але з причин, які від неї не залежали (не справність зброї, неякісні набої і т.п.), не змогла вистрілити, тобто не довела злочин до кінця. Але випадки, у яких суб’єкт відмовився від вчинення злочину на стадії готування до злочину з власної волі (суб’єкт придбав зброю, а потім відмовився від деструктивних дій), не вважаються кримінальною агресією, оскільки у теорії кримінального права відмова від готування до злочину не кваліфікується як вчинення злочину. Введення категорії «об’єктивна сторона» відмежовує злочинну агресію від агресивності, оскільки антисуспільні помисли і агресивні властивості особистості не є підставою притягнення до кримінальної відповідальності. У визначенні відсутня категорія «суб’єктивна сторона», що дозволяє віднести до кримінальної агресії діяння осіб, які в силу своїх психічних властивостей не здатні усвідомлювати свої дії та керувати ними, а також осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, але яким не виповнилося чотирнадцяти років.
У теорії фрустрації виділяють «пряму» агресію і «непряму». В психологічній літературі розрізняють два основних типи агресії: «ворожу» та «інструментальну». Категорією «ворожа агресія» позначають випадки, коли суб’єкт діє з метою нанести об’єкту шкоду (вбити, покалічити, знищити, образити і т.п.). Інструментальна агресія є лише засобом досягнення мети, хоча мета не завжди буде носити деструктивний характер.
Ми вкрай не погоджуємося з думкою О.М.Литвака, який зазначає: “Психологічним механізмом інструментальної агресії є так зване зміщення агресії, внаслідок чого, виміщаючи злобу на сторонніх людях та предметах, особа почуває себе задоволеною”[27]. Оскільки при інструментальній агресії відбувається досягнення мети. Сама мета не завжди буде відображати агресивні бажання (наприклад викрадення автомобіля з метою збуту, а не знищення). Інструментальна агресія буде проявлена при досягненні такої мети (наприклад вбивство охоронця, в обов’язки якого входила охорона такого автомобіля). Тут агресія виступає як засіб, інструмент реалізації бажань.
Заслуговує на увагу думка Ю.О.Дроздова, М.А.Скока: “Термін «ворожа агресія» застосовується до тих випадків, коли головною метою агресора є нанесення жертві збитків, страждань. Поняття «інструментальна агресія», навпаки, відноситися до випадків, коли агресія є лише засобом досягнення якоїсь мети, тобто не є самоціллю”[28].
Ф.С. Сафуанов також виділяє ворожу та інструментальну агресію[29]. Отже, ніякого заміщення не відбувається. Вважаємо, що за подібними типами агресії можна виділити ворожу кримінальну агресію та інструментальну кримінальну агресію. При ворожій кримінальній агресії суб’єктивна сторона складу злочину буде містити прямий умисел, а при інструментальній ворожій агресії – непрямий.
А.Ф. Зелинський розрізняє п’ять груп агресивних злочинів: перша – умисний замах на життя і здоров’я людини; друга – злочини проти держави та громадської безпеки; третя – протизаконні дії посадових осіб при виконанні службових повноважень; четверта – зґвалтування; п’ята – вандалізм, нанесення шкоди навколишньому середовищу[30]. Таке розмежування здійснене за різними критеріями.
А. Бандура не виділяє ворожу агресію, вважає, що агресія покликана виконувати певні завдання, що передбачає лише інструментальну агресію[31].
У своїх дослідженнях Е. Фромм розрізняв агресію, яка є захисним механізмом особистості («доброякісна») та деструктивну агресію («злоякісна»)[32]. Керуючись такими поглядами, можна виділити кримінальну агресію при вчиненні такого злочину як перевищення меж необхідної оборони. У цьому випадку нападнику завдається шкода більша, ніж могла бути ним заподіяна. Так само, можна розрізняти захисну кримінальну агресію та кримінальну агресію нападу. Звичайно, захист особи буде виражатися в активних діях, що будуть схожими на напад, але дії нападника є першочерговими, провокуючими активний захист.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
