Особливості тактики допиту потерпілого
Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Юридичний факультет
Кафедра кримінального процесу і криміналістики
КУРСОВА РОБОТА
На тему :
Особливості тактики допиту потерпілого
Виконала:
Студентка групи ЮРД-51з
Ісмаїлова Емілія
Львів-2011
Зміст
ВСТУП
1. Процесуальний статус потерпілого
2. Зміст і значення допиту у криміналістиці
2.1 Загальні положення процесуального характеру
2.2 Загальні положення тактики допиту
2.3 Підготовка до допиту
2.4 Тактичне забезпечення допиту
2.5 Вибір часу та місця допиту
3. Особливості проведення тактики допиту потерпілих
4. Особливості допиту окремих категорій потерпілих
4.1 Допит неповнолітнього потерпілого
4.2 Допит німого або глухого потерпілого
5. Фіксація і способи перевірки показань потерпілого
6. Особливості судового допиту потерпілого
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Допит потерпілих – одна з найбільш поширених слідчих дій. Він являє собою спосіб отримання, засвідчення та перевірку такого виду доказів, як показання названих вище осіб.
Із зовнішнього боку допит потерпілого має схожість з опитуванням, отриманням інтерв’ю і пояснень. Але по суті він відрізняється своєю правовою природою та встановленим порядком проведення допиту. Тобто, допит потерпілого являє собою ефективний засіб отримання доказової інформації та повинен будуватися таким чином, щоб порядок його проведення по можливості дозволив отримати в великій кількості правдиві та значимі для справи дані і в той же час надійно гарантував права людини і громадянина, оберігав честь та гідність допитуваного.
Оскільки Україна стоїть на демократичному шляху розвитку, то ми спробуємо в даній курсовій роботі з’ясувати, наскільки Українська держава турбується про своїх громадян, як їх оберігає. Адже допит потерпілого – це допит особи, яка постраждала від злочину, чиї права було порушено і яка при допиті перебуває у напруженому психологічному стані. Ми спробуємо з’ясувати, як держава відновлює права потерпілого та, при цьому, як вона в особі своїх представників – намагається делікатно отримати їх свідчення. Адже досить часто дача показань потерпілим супроводжується негативними спогадами про подію злочину.
Дослідженню цих питань, а також питань про правове положення потерпілих, підготовки, планування, процесуальних і тактичних особливостей допиту цих осіб спрямована дана курсова робота.
особливість тактика допит потерпілий
1. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС ПОТЕРПІЛОГО
В кримінальному процесі, а саме у ст. 49 Кримінально-процесуального кодексу України (надалі КПК) визначено, що потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому, особа яка проводить дізнання, слідчий і суддя виносить постанову, а суд – ухвалу.
Визнання особи потерпілим не залежить від її віку, фізичного чи психічного стану. Для визнання особи потерпілим Закон не вимагає її заяви. Особа має бути визнана потерпілою негайно після того, як у справі будуть зібрані докази що злочином, готуванням до нього або замахом на його вчинення їй заподіяно моральну, фізичну, або майнову шкоду.
У випадках, коли внаслідок злочину настала смерть потерпілого, брати участь у справі можуть його близькі родичі, яким закон надає права потерпілого (ч. 5 ст. 49 КПК України). Такими близькими родичами є: батьки, чоловік або дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, бабуся, онуки (п. 11 ст. 32 КПК України). Зазначимо принагідно, що Кримінально-процесуальний кодекс Російської Федерації (п. 9 ст. 34) відносить до числа близьких родичів також усиновителів або всиновлених. До участі у справі допускаються не всі близькі родичі потерпілого, а один з них, про що особа, яка провадить розслідування, виносить постанову, а суд – ухвалу.
З моменту визнання особи потерпілою вона вправі мати представника, який користується такими ж правами що й потерпілий (крім права давати показання). Представник потерпілого не вправі використовувати свої повноваження на шкоду інтересам останнього. Повнолітній і дієздатний потерпілий може будь-коли відмовитися від представника. Потерпілий у кримінальному судочинстві має, як права, так і обов’язки. Щодо прав, то серед них виділяють такі:
1. Давати показання у справі або відмовитись від давання показань. Давання показань – право, а не обов’язок потерпілого. Він має можливість відмовитися від давання показань – відповідальності за відмову від давання показань не несе. Проте, він несе кримінальну відповідальність за давання заздалегідь явно неправдивих показань за ст. 384 Кримінального кодексу України (надалі – КК України). Відповідно до ст. 19 КПК України потерпілий має право давати показання рідною мовою або користуватися послугами перекладача. Оплата перекладача здійснюється за рахунок держави.
2. Подавати докази. Потерпілий має право надати слідчому або суду наявні в його розпорядженні доказові матеріали (документи, матеріали звукозапису або кінозйомки, речові докази тощо). Особа, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа, зобов’язана прийняти подані докази, склавши протокол, копія якого надається потерпілому. Якщо докази представлені в ході судового розгляду, цей факт відзначається в протоколі судового розгляду.
3. Заявляти клопотання та відводи. Право заявляти клопотання може бути реалізовано потерпілим на будь-якій стадії процесу. Заявлені потерпілим клопотання розглядаються слідчим у добовий термін. Про результати їхнього розгляду потерпілий повинний бути своєчасно повідомлений. Відвід може бути заявлений потерпілим слідчому, дізнавачу, прокурору, судді, захиснику, експерту, спеціалісту, перекладачу, секретарю судового засідання, тобто практично будь-кому з учасників процесу, крім тих, хто має і відстоює в процесі свої інтереси. Закон надає можливість слідчому, дізнавачу, прокурору, судді, захиснику, експерту, спеціалісту, перекладачу, секретарю судового засідання, обвинувачу брати участь у справі за умови їхньої об’єктивності, неупередженості і тільки у випадку, коли вони не зацікавленні у розв’язанні справи. За наявності невідповідності зазначених осіб даним вимогам потерпілий має право заявити їм відвід.
4. Знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилось, - після віддання обвинуваченого до суду. Дане право по закінченні попереднього слідства реалізується пред’явленням слідчим потерпілому всіх матеріалів справи в підшитому і пронумерованому виді разом із речовими доказами і матеріалами технічного документування. Про ознайомлення потерпілого зі справою складається протокол, у якому вказуються всі зроблені ним заяви і клопотання.
5. Брати участь у судовому розгляді. Дане право служить основною гарантією захисту прав і свобод потерпілого. Тут, в умовах гласності судового процесу, він може брати участь у судовому слідстві і досліджувати всі докази в справі, заявляти клопотання, брати участь у допитах свідків і здійснювати інші дії відповідно до закону і встановленого судом порядку.
6. Подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду та постанову судді, а за наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки. Дії і рішення вказаних вище осіб можуть бути оскаржені потерпілим: дії та рішення слідчого та органу дізнання – прокурору і суду, а дії і рішення слідчого, крім того, - начальнику слідчого відділу; дії і рішення прокурора – вищому прокурору або в суд; дії і рішення суду – у вищу судову інстанцію. Будь-які дії і рішення можуть бути оскарженні в суді. Поряд із цим потерпілий, як і будь-який інший громадянин України, може оскаржити здійснювані дії або прийняті рішення, що торкаються його інтересів, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Забезпечення прав потерпілого здійснюється покладанням на осіб, що ведуть процес, обов’язку повідомляти потерпілого про прийняті рішення, роз’яснювати виникаючі з цього права потерпілого, не припускати порушень його прав, сприяти їх реалізації.
7. Право особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення потерпілий має по справах приватного обвинувачення. Більше того, коли в результаті судового розгляду прокурор переконається, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення і відмовляється від обвинувачення, суд роз’яснює потерпілому та його представнику право вимагати продовження розгляду справи. У цьому випадку потерпілий самостійно підтримує обвинувачення.
Потерпілий зобов’язаний з’являтися за викликом слідчих органів, прокурора, судді та суду; давати правдиві показання, підкорятися розпорядженням судді та головуючого і додержуватись порядку під час судового засідання.
2. ЗМІСТ ТА ЗНАЧЕННЯ ДОПИТУ У КРИМІНАЛІСТИЦІ
Допит при здійсненні розслідування – це процес отримання показань від особи, що володіє даними, які мають значення для справи, що розслідується. Допит – найбільш поширений спосіб отримання доказів та, одночасно, одна з найбільш складних слідчих дій. Його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання людей, їх психології, оволодіння тактико-криміналістичними прийомами допиту. Складність допиту полягає не лише в тому, що слідчому інколи протистоїть людина, яка не бажає говорити правду і, навіть, взагалі не бажає давати показання, але і в тому, що показання людини, яка щиро прагне повідомити слідчому всі відомі їй факти по справі, можуть містити помилки та викривлення, хибні думки та домисли, які при допиті необхідно своєчасно виявити та врахувати при оцінці та використанні показань.
Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивно відображуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, що містяться в них – доказами. Для підозрюваного і обвинуваченого показання являються, крім того, і засобом захисту проти підозр, що виникли, чи пред’явлених обвинувачень. Це слід враховувати при оцінці значення допиту, як слідчих дій.
Допит являє собою процес передачі слідчому особою, що допитується, інформації про розслідувану подію, чи пов’язаних з нею обставин і осіб. Така інформація надходить допитуваному в момент сприйняття ним тих чи інших явищ чи предметів, запам’ятовуються ним і потім, при допиті, відтворюється і передається слідчому. Процес формування показань – від сприйняття до передачі інформації – носить психологічний характер; під час нього на психіку людини постійно впливають численні об’єктивні та суб’єктивні фактори, дія яких в кінці кінців відображається на повноті та об’єктивності показань. Такими об’єктивними факторами, що перешкоджають сприйняттю розслідуваної події чи її елементів, є погані несприятливі для спостереження погодні умови, віддаленість спостерігача від місця події, нетривалість події чи спостерігання і т. п. Навпаки, освідчення, що сприяє спостереження, близькість до об’єкту сприйняття, тривалість спостереження тощо, сприяють отриманню більш повної та точної інформації на подію. Такий же вплив спричиняють і суб’єктивні фактори. Перебування людини в стані сильного збудження, страху, стомлення, наявність інтересу тощо. Вплив всіх цих факторів повинен бути відомим слідчому. Він повинен знати і засновані на даних судової психології тактичні прийоми, що дозволяють послабити шкідливий вплив вищезгаданих факторів на вичерпність та об’єктивність показань. Заповнити прогалини в пам’яті, що виникли в результаті їх впливу, оживити спогади про те, що сприймалось, впорядкувати відтворення інформації, що зберігається в пам’яті допитуваного. Щоб успішно здійснити допит, слідчому потрібно чітко уявляти собі яку інформацію і за допомогою яких засобів та способів він має намір отримати від допитуваного. Коло обставин, які слідчий має намір з’ясувати шляхом допиту називається предметом допиту. До їх числа належать обставини, пов’язані з самою подією злочину (його способом, місцем та часом скоєння, наслідками тощо.), які підтверджують чи відкидають провину у його скоєнні певних осіб та мотиви їх дій, що впливають на ступінь та характер відповідальності обвинувачуваного а також відносяться до характеру та розміру шкоди, завданої злочином. До предмету допиту можуть належати обставини, що сприяють скоєнню злочину. Практичним предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини по справі. Предмет допиту залежить як від процесуального статусу допитуваного, так і від того, якою інформацією допитуваний може володіти.
