З метою освіжити пам’ять потерпілого можуть використовуватись наступні тактичні прийоми допиту.
1. Допит з використанням асоціативних зв’язків. Уявлення, що виникають в свідомості потерпілого у зв’язку із сприйнятими подіями, вступають між собою в певні зв’язки, які носять назву асоціативних. Тому пригадування одного факту може викликати пригадування пов’язаних з ним фактів – попередніх, супутніх, наступних, близьких або контрастуючи з ним. З метою стимулювання таких зв’язків слідчий задає допитуваному питання, що відносяться не безпосередньо до предмету допиту, а до суміжним з ним фактів, допомагає встановити спочатку їх, а потім, за асоціацією з суміжними фактами, пригадується і безпосередньо важливі для справи факти.
2. Допит на місці. Це різновид допиту з використанням асоціативних зв’язків, коли їх пригадуванню сприяє не питання, яке задає слідчий, а повторне сприйняття допитуваним тієї обстановки, в якій тривала розслідувана подія. Допит на місці не слід плутати с іншою слідчою дією – перевіркою та уточненням показань на місці. Допит на місці – це звичайний допит, що проводиться не в кабінеті слідчого і не за місцезнаходженням потерпілого, а на місці події. Метою такого допиту є лише отримання показань, як і при допиті за інших умов: при цьому місце допиту слідчим не оглядається і показання не співставляються з обстановкою на місці. Схожим з допитом на місці прийомом стимуляції асоціативних зв’язків є пред’явлення для повторного сприйняття допитуваному тих чи інших предметів, що пов’язані з обставинами, які цікавлять слідство. Такі предмети можуть виявитися своєрідними стимуляторами при пригадуванні забутого: їх вигляд викликає пов’язані з ними у пам’яті допитуваного асоціації, які і сприяють пригадуванню фактів. Цим же цілям можуть слугувати графічні зображення допитуваним за пропозицією слідчого певної ситуації, наприклад схема розташування учасників події чи зображення якого-небудь об’єкта. Сам процес виготовлення такого графічного зображення – схеми, плану, малюнка – може сприяти стимуляції потрібних асоціативних зв’язків.
3. Повторний допит по обмеженому колу обставин. При повторному відтворенні показань допитуваний може згадати пропущені або забуті ним при першому допиті факти. Психологічно це пояснюється явищем ремінісценції, під я ким в психології розуміють явище посилення в пам’яті нових смислових зв’язків при відстроченому відтворенні. Асоціативні зв’язки можуть бути використані і в тих випадках, коли потерпілий дає на допиті неправдиві показання, добросовісно помиляючись та щиро вважаючи, що він говорить правду. Такі помилки можуть бути наслідком дефектів процесу формування показань: результатом впливу об’єктивних та суб’єктивних факторів, в том числі впливу інших осіб, власних переживань, фантазій. Слідчий повинен всі ці «нашарування» від істинно сприйнятих, спробувати усунути причини викривлення істини та відновити в уявленні допитуваного подій в тому вигляді, в якому вона мала місце в дійсності. Цим цілям і слугують викладені прийоми допиту з використанням асоціативних зв’язків. Окрім цього можуть бути використані і такі засоби, як ознайомлення допитуваного в необхідних межах з показаннями інших осіб щодо тих самих обставин тощо.
4. ОСОБЛИВОСТІ ДОПИТУ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПОТЕРПІЛИХ
4.1 Допит неповнолітнього потерпілого (ст. 168, 171 КПК)
Допит неповнолітнього потерпілого віком до 14 років , а за розсудом слідчого – віком до 16-ти років, проводиться за правилами ст. 167 КПК в присутності педагога, а при необхідності лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього.
Участь педагога є обов’язковою лише при допиті свідка віком до 14 років. В інших випадках – якщо потерпілий відстав у своєму розумовому розвитку і з ним важко встановити психологічний контакт. Присутність лікаря при допиті неповнолітнього потерпілого віком до 16-ти років може бути визначена слідчим необхідною в разі відсталості у фізичному чи розумовому розвитку допитуваного, його хворобливості.
Присутність батька, матері чи іншого законного представника може сприяти захисту законних інтересів потерпілого, встановленню з ним контакту і отримання повних і правдивих показань. До початку допиту зазначеним вище особам роз’яснюється їх обов’язок бути присутніми при допиті, а також право викладати свої зауваження із дозволу слідчого і задавати потерпілому запитання, які будуть занесені до протоколу допиту. Слідчий вправі відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесено до протоколу.
Перед допитом слідчий може порадитись з педагогом, лікарем, законним представником з приводу тактики ведення допиту, формування і послідовності постановки запитань неповнолітньому, які питання доцільно ставити їм самим.
Свідкові чи потерпілому що не досягли 16-ти річного віку, роз’яснюється його обов’язок говорити тільки правду, але про кримінальну відповідальність він не попереджається. При допиті неповнолітнього свідка чи потерпілого слід врахувати, що, як правило, він легше, ніж дорослий, піддається навіюванню, схильний до фантазування і швидше втомлюється, стає неуважним. Через це його допит не повинен бути дуже тривалим, іноді необхідні перерви в допиті. Показання при допиті неповнолітнього свідка чи потерпілого слід записувати в протоколі простими і зрозумілими йому реченнями, з урахуванням особливостей його мови. Доцільно застосувати стенографування, звукозапис чи відеозапис.
4.2 Допит німого або глухого потерпілого
Допит німого або глухого свідка чи потерпілого проводиться за правилами ст. 167 КПК з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі.
Особа, яка розуміє знаки глухого або німого за своїм процесуальним становищем прирівнюється до перекладача (ч. 1 ст. 128 КПК). Якщо глухий або німий читає і пише, слідчий з власної ініціативи на його прохання може поставити запитання письмово і він у присутності слідчого і особи, яка його розуміє, може написати в протоколі свої показання власноручно.
5. ФІКСАЦІЯ ТА СПОСОБИ ПЕРЕВІРКИ ПОКАЗАНЬ ПОТЕРПІЛОГО
Про допит свідка і потерпілого складається, з додержанням загальних правил складання протоколу слідчої дії, передбачених в ст. 85 КПК, протокол допиту. Крім того в протоколі допиту вказується: прізвище, ім’я та по батькові потерпілого, його вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять і посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинувачуваним, і свідка з потерпілим. Анкетні дані записуються за паспортом або іншим документом що посвідчує особу.
У протоколі зазначається, що потерпілому роз’яснені його права і обов’язки, та відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. Показання потерпілого та відповіді на поставлені йому запитання викладаються в першій особі і по можливості дослівно.
Потерпілому, коли він про це просить, може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності слідчого, про що зазначається у протоколі. По закінченню допиту слідчий пред’являє потерпілому протокол для прочитання. За проханням потерпілого, протокол може бути йому прочитаний слідчим. Потерпілий та особи, що були присутні при допиті мають право просити про внесення до протоколу доповнень і поправок, які заносяться слідчим до протоколу.
Протокол підписує потерпілий, слідчий і особи що були присутні при допиті. Якщо протокол написаний на декількох сторінках потерпілий підписує кожну сторінку окремо.
Після підписання протоколу допиту слідча дія вважається процесуально завершеною. Але робота слідчого у зв’язку з даною слідчою дією на цьому не закінчується. Необхідно ще перевірити показання, та їх оцінити. Перевірка показань свідка чи потерпілого проводиться різними способами, але основним з них є:
1. Дослідження показань як по суті, так і по формі самого допиту
2. Порівняння показань з фактами, які були раніше відомі
3. Додатковий збір доказів.
Перевірка показань – процес незамінний, він проводиться, як правило, не одним яким-небудь вказаним вище способом, а проведенням цілого комплексу слідчих дій та здійснюється на протязі всього розслідування справи. На ряду з перевіркою показань потерпілих, необхідно також і оцінити їх. Тобто встановити їх відношення до розслідуваного злочину, їх допустимість , достовірність та значимість.
5. ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО ДОПИТУ ПОТЕРПІЛОГО
Судовий допит потерпілого має ряд особливостей на відміну від допиту потерпілого на досудовому слідстві. А саме :
1. На цій стадії суд (суддя), виходячи із завдання забезпечити повний, різнобічний та об’єктивний розгляд справи, може вносити будь-які зміни, які направлені як на доповнення, так і на зменшення списку осіб, які підлягають виклику до судового засідання.
2. Перед дачею потерпілим показань головуючий встановлює його особу, роз’яснює його права та обов’язки та попереджає про можливе настання кримінальної відповідальності.
3. Спочатку дописується потерпілий, потім свідки. Потерпілий спочатку розповідають усе йому відоме по цій справі. Після цього допитують прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, захисник, громадський захисник, підсудний, суддя та народні засідателі.
4. Суд протягом усього допиту потерпілого учасниками судового розгляду має право ставити йому запитання для уточнення і доповнення відповідей.
5. Потерпілий дає показання тільки усно.
6. Для забезпечення безпеки потерпілого суд може допитати його з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду.
7. Коли існує загроза ідентифікації голосу потерпілого, допит може супроводжуватися створення акустичних перешкод.
8. На судовому засіданні можуть бути показання оголошені потерпілого дані ним під час дізнання, або досудового слідства.
Висновки
При написанні даної курсової роботи, я опрацював достатню кількість літератури та дійшов висновку, що така слідча дія як допит потерпілого є одним з найбільш поширених способів збирання доказової інформації. Це пояснюється тим, що саме потерпілий, як правило володіє найбільш повною та важливою для слідства інформацією, оскільки часто він є безпосереднім учасником події злочину. Допит потерпілого є дуже важливим, бо, як правило, саме з нього починається процес збирання доказів, та саме потерпілий безпосередньо стикається з фактом вчинення злочину. Тому слідчий має отримати від потерпілого важливі свідчення про характер злочину.
Допит потерпілого – це, за своєю природою, процес передачі інформації від цієї особи слідчому. I саме слідчий повинен при допиті бути активним, тобто враховуючи особу потерпілого, готуватися до допиту, планувати його, вибирати необхідні тактичні прийоми, але все це з суворим дотриманням норм Закону.
Тема даної курсової роботи є без сумніву актуальною в сучасній науці криміналістики. Питання про застосування неправильних методів розслідування є одним з головних проблем практики і, відповідно, науки, тому що показання в такому випадку не будуть мати доказового значення. Тому, ми сподіваємось, що наша робота внесе свій внесок у розробку нових тактичних засобів допиту потерпілого, покращить ефективність допиту та, зрештою, сприятиме кращому розкриттю злочинів.
Список використаної літератури
Нормативні джерела
1. Конституція України;
2. Кримінальний кодекс України;
3. Кримінально-процесуальний кодекс України;
4. 3акон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.
Наукова література
5. Назаров В.В., Омелянинко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. – Вид.2-ге, доп. і переробл. – К.: Атіка, 2007. – 584 с.
6. Криміналістика: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / За ред. В.Ю.Шепітька. – 3-тє вид., переробл. і допов. – К.: Концерн Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 736 с.
7. А.Н. Васильев, Л.М. Корнеева. Тактика допроса при расследовании преступления М.; 1970.
8. Бахін В.П., Весельський В.К. Тактика допиту. – К., 1997.
6. В. Алексеев, А. Байков. Проверка и оценка судом показаний свидетеля. "Сов. юстиция", 1968г, №1
7. Гончаров В.И. Использование звукозаписи, фотографии и киносъемки в уголовном судопроизводстве. – К., 1980.
8. Гурджі Ю.О. Проблеми правового становища жертви в кримінальному судочинстві // Вісник Верховного Суду України. – 1999. - №4 – С.42-45.
9. Дулов А.В. Судебная психология. – Минск, 1970.
10. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори. – К: Юрінком Інтер, 1999.
11. Салтевський М. В., Лукашевич В. Г., Глибко В. Г. Научно-справочное пособие по криминалистике. -Киев, 1994.
12. Тертишник В.Н. Уголовный процесс, Харьков, 1999г.
13. Шаповал В. Верховенство закону як принцип Конституції України\ // Право України. – 1999. - №1. Охрана прав потерпевших и сведетелей по уголовным делам. – М., 1999.
14. Юридична енциклопедія. – К., 1998.
