Особливості тактики допиту потерпілого

2.1 Загальні положення процесуального характеру


Процесуальний порядок проведення допиту передбачає, що цю слідчу дію може бути проведено за місцем проведення розслідування чи за місцезнаходженням допитуваного, як правило, в денний час. Допитувані дають свідчення на одинці зі слідчим за винятком випадків, прямо передбачених законом (присутність захисника, педагога, законних представників тощо).

Перед допитом слідчий за необхідності встановлює особу допитуваного, роз’яснює йому права, з’ясовує анкетні данні. Допит щодо справи починається з пропозиції допитуваному розповісти все відоме по справі, після чого слідчий може поставити йому питання.

Показання допитуваного заносяться в протокол від першої особи і за можливістю дослівно. За необхідності у протокол також вносяться і поставлені допитуваному питання і його відповіді. Після дачі показань допитуваному в разі його прохання повинно бути надано можливість записати свої показання власноруч. По закінченню допиту протокол пред’являється допитуваному для перечитування. Правильність запису показань завіряється підписами допитуваного та слідчого.


2.2 Загальні положення тактики допиту


До загальних положень тактики допиту слід віднести його активність цілеспрямованість об’єктивність та вичерпність, необхідність врахування при допиті властивостей особи допитуваного.

Активність допиту полягає в тому, що слідчий міцно утримує ініціативу при допиті, вміло використовує для досягнення мети допиту всі необхідні тактичні прийоми, при цьому суворо дотримуючись вимог закону. Щодо осіб, які ухиляються від дачі правдивих показань, допит повинен носити наступальний характер: за допомогою всіх наявних в його розпорядженні законних засобів слідчий повинен прагнути отримати правдиві показання.

Цілеспрямованість допиту означає його проведення із заздалегідь продуманою метою , для отримання певної інформації. Цілеспрямованість забезпечується наявності у слідчого повного уявлення про предмет допиту, прагнення до досягнення поставленої мети, вміння підпорядкувати їй застосовувані засоби та прийоми допиту.

Об’єктивність та вичерпність проявляється в тому, що слідчий не має права за власним бажанням скорочувати отримані показання, змінювати їх у відповідності до своїх уявлень про хід справи, нав’язувати допитуваному свої переконання. Однією з гарантій об’єктивності допиту є заборона законом задавати допитуваному питання, які схиляють до певної відповіді, а вичерпності – вимога дослівного за можливістю викладення показань.

Успіх допиту залежить від того, наскільки повно слідчий врахує та використає при допиті особливості особи допитуваного – його психіку, культурний рівень та рівень освіти, професію, світогляд тощо. Без цього неможливо встановити психологічний контакт з допитуваним. Такий контакт є необхідною умовою досягнення мети допиту. Під психологічним контактом з допитуваним слід розуміти створення такої атмосфери допиту, за якої у допитуваного виникає повага до слідчого, розуміння його завдань та обов’язків, відкидаючи всякі особисті мотиви в його діях, розуміє необхідність сприяти своїми свідченнями встановленню істини, чого інколи буває важко досягти.

Врахування психологічних особливостей особистості допитуваного необхідно і для вірного вибору тактичних прийомів допиту.

Розрізняють первинний, повторний та додатковий допити.

На первинному допиті предмет допиту з’ясовується в повному обсязі (за виключенням випадків, коли з тактичних міркувань слідчий вважає за необхідне не чіпати ті чи інші обставини, з’ясування яких пов’язано з попереднім проведенням інших слідчих дій).

За повторного допиту слідчий знову звертається до з’ясування тих обставин щодо яких допитуваний вже надавав свідчення на попередньому допиті. Метою повторного допиту є деталізація раніше отриманих свідчень, їх уточнення; отримання повторних свідчень для порівняння їх з первинними на предмет виявлення між ними можливих протиріч; переконанні допитуваного в неправильності та безглуздості його позиції, за умови, що є підстави вважати, що попередні його свідчення неправдиві.

На відміну від повторного, додатковий допит – це процес отримання свідчень щодо ти х обставин справи, про які не йшла мова на попередніх допитах. Завдання додаткового допиту доповнення раніше отриманих показань. Тому додатковий допит може будуватися за питально-відповідною системою без вільної розповіді допитуваного.


2.3 Підготовка до допиту


Для забезпечення ефективності проведення допиту слідчому слід вжити низку підготовчих заходів.

Підготовка до допиту передбачає такі заходи:

1.      збір вихідних даних для допиту;

2.      тактичне забезпечення допиту;

3.      вибір моменту і місця допиту, а також способу виклику на допит;

4.      технічне забезпечення допиту;

Збір вихідних даних для допиту є обов’язковим елементом підготовки до допиту як фактор що визначає ефективність допиту. Вихідні дані для допиту різняться за своїм походженням та змістом. Серед них необхідно виділяти передусім ті, які відносяться до предмету допиту.

При підготовці до допиту слідчий повинен визначити коло обставин, по відношенню до яких планується отримати свідчення допитуваного. При відсутності у слідчого чіткого уявлення про ці обставини допит не буде цілеспрямованим: у свідченнях обов’язково будуть, з однієї сторони прогалини, а з іншої – непотрібні, неналежні до справи данні.

В матеріалах справи вже можуть міститися данні що відносяться до предмету майбутнього допиту. Для їх виявлення як з метою підготовки до допиту, так і з метою подальшого використання за необхідності підчас власне допиту слідчий вивчає матеріали справи спеціально під кутом зору майбутнього допиту. Отримана таким чином інформація у вигляді виписок матеріалів справи чи приміток про те, на яких його сторінках містяться необхідні для допиту данні, і які саме данні, систематизується відповідно до обставин, що належить з’ясувати при допиті.

Інформація що відноситься до предмету допиту може містити данні, для оцінки та розуміння яких необхідно ознайомитися зі спеціальною літературою, з тими чи іншими технологічними процесами, порядком документо- та товарообороту на підприємстві системою обліку звітністю тощо. При цьому слідчий може використовувати консультації спеціалістів, данні що містяться у висновках експертів по справі, довідкові матеріали.

Інформація, що відноситься до предмету допиту, може бути отримана з оперативних джерел. Використання її при допиті здійснюється з дотриманням спеціальних правил і з врахуванням того, що така інформація має лише орієнтовне значення.

До похідних для допиту даних відносяться данні про особу допитуваного. Об’єм таких даних, необхідних слідчому, залежить від процесуального положення допитуваної особи, обставин справи, предмету майбутнього допиту та значення показань даної особи.

Данні про особу допитуваного відносяться до його психофізіологічних особливостей і стану, суспільно-політичної і трудової діяльності, відношенню до колективу і колективу до нього, моральному рівню та поведінці у побуті, відношенню до інших осіб що проходять по справі, вони також можуть бути отримані із матеріалів справи та оперативних джерел, або спеціально отримані методами, рекомендованими для цієї мети психології: спостереження за суб’єктом, аналізом результатів його діяльності, в тому числі і способу скоєння та приховання злочину, узагальненням незалежних характеристик, наданих суб’єкту різними особами в різних ситуаціях та з різних причин.

Вивчення особи допитуваного допомагає встановити особливості процесу формування свідчень, спрогнозувати лінію його поведінки на допиті та напрацювати необхідну тактику допиту.


2.4 Тактичне забезпечення допиту


Тактичне забезпечення допиту – це формування плану та розробка тактики проведення допиту.

Письмовий план допиту краще зіставляти в тих випадках, коли матиме місце складний допит, пов'язаний із з’ясуванням широкого кола обставин, із використанням значної кількості похідної інформації, в тому числі оперативної, важкий в тактичному відношенні.

Якщо на підготовку до допиту часу дуже мало, а також при підготовці до простих допитів допускається мисленнєве планування чи складання спрощеного письмового плану, інколи у вигляді простого переліку питань, які буде поставлено допитуваному. При цьому слід мати на увазі, що заздалегідь неможливо передбачити всі питання, які необхідно буде задати в ході допиту; заздалегідь плануються лише найбільш важливі питання, які можливо передбачити, а також такі для яких особливе значення має їх формулювання (наприклад, якщо вони ґрунтуються на оперативних даних, які повинні залишитись невідомими для допитуваного) чи їх черговість, зв'язок з попередніми та наступними питаннями.

Криміналістичній науці та слідчій практиці відомі наступні різновиди питань, які можуть бути задані допитуваному:

1.        доповнюючі;

2.        уточнюючі;

3.        нагадуючі;

4.        контрольні;

5.        викриваючі.

Доповнюючі – це питання, що задаються з метою доповнення отриманих свідчень, ліквідації наявних в них прогалин. Вони можуть бути направлені на деталізацію показань.

Уточнюючі питання також можуть бути задані з метою деталізації показань, але частіше – для конкретизації, уточнення отриманих даних.

Нагадуючі питання мають за мету оживити пам’ять допитуваного, викликати ті чи інші асоціації, з допомогою яких він пригадає факти, що цікавлять слідчого. Слідчий зазвичай задає декілька нагадуючих питань, щоб сприяти процесу послідовного відтворення забутого. Спрямовуючі питання категорично заборонені законом, оскільки вони здійснюють вплив на допитуваного, орієнтують його на те, яку відповідь хотів би почути від нього слідчий, а тому можуть завадити встановленню істини при розслідуванні.

Контрольні питання задаються з метою перевірки отриманих свідчень або ж отримати данні для такої перевірки.

Викриваючі питання направлені на виявлення неправдивих свідчень, очевидних для слідчого. Постановка цих питань зазвичай пов’язана з пред’явленням допитуваному доказів, що відкидають його свідчення і не викликають у слідчого сумнівів у їх достовірності. Таке питання, як правило, складається з двох частин: в першій фіксується пред’явлення допитуваному того чи іншого доказу, в другій міститься пропозиція пояснити цей доказ чи пов’язані з ним обставини.

Питання допитуваному повинні формуватися так, щоб унеможливити надання односкладової відповіді типу «так» чи «ні». Вони повинні бути чіткими, конкретними, зрозумілими для допитуваного, належними до предмету допиту, логічно послідовними та обґрунтованими.

До тактичного забезпечення допиту крім його планування відноситься також вибір тактичних прийомів допиту та підготовка доказів, які, можливо, необхідно буде пред’явити допитуваному. Слідчий попередньо вирішує питання в який момент допиту і які докази можуть знадобитися, підбирає їх в потрібному порядку, наперед обдумує міри щодо забезпечення не ушкодження доказів при пред’явленні, обирає місце для їх зберігання до пред’явлення.

По відношення до кримінально-процесуального законодавства тактичні прийоми можна розділити на дві основні групи. До першої з них, входять правила тактичного характеру, передбачені в КПК і тому є обов’язковими до виконання у всіх випадках. Прикладом цього можуть бути заборона задавати навідні питання та ін. Другу групу складають тактичні прийоми, непередбачені в КПК, але які допомагають реалізації слідчої дії та сприяють її ефективному проведенню.

Страницы: 1, 2, 3, 4



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты