3) мала такі якості, як єдність, взаємодопомога, співробітництво (члени роду виконували свої функції на засадах переконання, примус застосовувався дуже рідко);
4) здійснювалася рядовими та виборними членами роду добровільно, без спеціального апарату управління. Військо формувалося з усіх чоловіків роду чи племені, здатних носити зброю.
Для регулювання суспільних відносин між людьми та їхніми об’єднаннями в суспільстві формуються соціальні норми, що орієнтують людей на досягнення їхньої мети. Первісні люди виконували соціальні норми добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі.
Проте, незважаючи на позитивну організацію соціального життя в суспільстві, первісний лад не був ідеальним. Необхідним був подальший розвиток суспільного виробництва, пошук способів удосконалення знаряддя виробництва, засобів праці.
Отже, первісні люди від привласню вального господарства, що базувалося на мисливстві, збиранні коріння, ягід, іншої їжі рослинного світу, рибальстві, поступово почали переходити до виробництва. Розвивалося скотарство, обробіток землі, вирощування злаків, ремесло й торгівля.
З розвитком знарядь праці, тобто продуктивних сил (приблизно V тисячоліття до н.е.), виникли умови для створення надлишкового продукту, його обміну, приватної власності. В результаті з’явилися групи людей, наділених можливостями привласнювати продукцію, створену іншими групами людей. Між цими групами постійно виникали суперечності, конфлікти.
Загроза втратити не лише продукти своєї праці, а й життя, змусила людей до такої організації співжиття, яка б не тільки захистила їх фізично, але сприяла узгодженню, захисту різноманітних їхніх інтересів, які з плином часу постійно розширювалися.
Це зумовило виникнення інституту держави, яка взяла на себе функції організації внутрішнього життя за допомогою загальнообов’язкових норм, правил поведінки, механізмів їх впровадження, а також захисту своїх громадян від зовнішніх сил. Держава стала єдиною формою організації суспільного життя.
Отже, загальними причинами виникнення держави стали:
1) три великі поділи праці:
a) відокремлення скотарства від землеробства (вирізнення скотарських племен);
b) відокремлення ремесла від землеробства (відокремлення ремесла від рільництва);
c) відокремлення торгівлі від виробництва (виникнення й розвиток торгівлі).
2) поява надлишкового продукту, патріархальної сім’ї, приватної власності та майнової нерівності;
3) утворення класів як великих груп людей з протилежними інтересами й виникнення між класових конфліктів;
4) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності та конфлікти та виникнення публічної влади.
Розкриваючи ці причини, треба наголосити, що економіка первісного ладу прогресувала з подальшим вдосконаленням знарядь праці. Щодо розподілу, то потрібно мати на увазі виділення скотарства, відокремлення ремесел від землеробства і появу купців, зайнятих обміном. За нових економічних умов одна сім’я мала змогу не лише забезпечити себе засобами існування, але й мати надлишковий продукт, який зосереджувався в руках старійшин, військових начальників. Важливу роль відіграли також майнова міжродова, а потім і внутрішньовидова нерівність, з’являється приватна власність, класи, групи людей, які займають протилежне місце у суспільстві.
У цих умовах родоплемінна організація існувати не могла. Потрібний був орган, здатний зберегти і забезпечити функціонування суспільства як цілісного організму. Новому органу потрібна була місцева влада з певними установами, особливим загоном людей, які б займалися лише управлінням і володіли можливістю здійснювати організаційний примус. Таким органом і стала держава.
1.3 Передумови і умови виникнення держави
Держава як нова організаційна форма життя суспільства виникає внаслідок неолітичної революції, переходу людства до відтворюючої економіки, тобто у процесі зміни матеріальних умов життя суспільств, становлення його нових організаційних форм. Первісна держава виникає, щоб організаційно забезпечити функціонування відтворюючої економіки, нових форм трудової діяльності.
Як правило, найдавніші держави виникають як міста-держави. Воно поступово стає адміністративним, господарським і релігійним центром. Це місто разом з прилеглою до нього невеликою сільськогосподарською місцевістю і стає містом-державою. У такому місті постійно проживають вожді і жерці, воно стає місцем, де відбуваються засідання рад і зборів. Місто-держава знає чітку соціальну диференціацію, майнове розмежування, поділ праці.
З розвитком суспільства поступово усвідомлювалися важливість успішного управління, керівництва, відбувалася його спеціалізація, а та обставина, що особи, які здійснюють управління, накопичують відповідний досвід, приводила до довічного виконання громадських обов’язків. Чимале значення в закріпленні таких порядків мала і релігія. У ранньокласовій державі відбувається подальше виокремлення знаті, передача посад від батьків до дітей і головним чином на цій основі збагачення певних суспільних груп.
Класова природа первісних держав чітко визначилася лише з часом, коли розмежування суспільства, класоутворення привели до захоплення держави тим чи іншим класом і пристосування її до своїх інтересів та потреб. Процеси утворення класів і держави не можна розуміти спрощено, нібито спершу виникли класи, потім їхній антагонізм привів до появи держави. Ці процеси відбувалися паралельно, взаємодіючи один з одним. Ранньокласова держава не є результатом діяльності лише панівного класу. Вона – результат розвитку всього суспільства в цілому на етапі становлення відтворюючої економіки. Але, зрозуміло, той чи інший клас, захопивши державу, міг стати за допомогою держави і панівним класом.
При цьому поступово зникає практика виборності, змінюваності вождів, воєначальників, членів міських магістратів, рад. Їм на зміну прийшла інша практика – присвоєння посад і передача їх своїм нащадкам. У ранньокласовій державі особлива роль належить жерцям, що забезпечують знання і дотримання релігійних норм. Крім того, правитель у ранньокласовому суспільстві, як правило поєднує світську і релігійну владу, вважається посередником між божествами і народом. Теократична державність була первинною в багатьох регіонах.
Таким чином, на відміну від соціальної організації первіснообщинного ладу, держава являє собою нове політичне, структуроване і територіальне утворення.
Політичне, тому, що, на відміну від родової общини(яка захищала загальні інтереси її членів), держава стала виражати і захищати класові інтереси.
Держава є також і структурованим утворенням, вона виділилася із суспільства як особлива група людей, основним заняттям яких стало державне управління, організаційна діяльність. У ній з’явилися нові інструменти управління: суди, в’язниці, поліція, армія, інші органи, що можуть застосовувати примус.
На відміну від первісного суспільства, держава стала територіальним утворенням. Якщо первісна община мала у своїй основі засновану на спорідненій організацію, то держава поступово шляхом переростання цих общин у сусідські переходить до осілого способу життя, якого вимагало землеробство. Першим етапом територіальної організації стало місто, що поєднувало вже не стільки родичів, скільки населення, що проживало на певній території. Відтепер і апарат держави орієнтувався на управління тими чи іншими групами, що проживало на певній території в межах державних кордонів.
Таким чином, з аналізу нової, державної форми організації суспільства можна зробити висновок, що ознаками держави є єдиний територіальний простір, на якому здійснюється господарська діяльність; наявність особливої верстви людей – апарату управління і примусу; єдина система податків і фінансів. До цих ознак варто додати і мову, єдину для спілкування на території тієї чи іншої держави, єдину оборонну і зовнішню політику, транспортну, інформаційну, енергетичну системи.
1.4 Шляхи виникнення держави
Держава у різних народів формувалась неоднаково. Наприклад, класично у Стародавніх Афінах із класових протиріч всередині родового суспільства виникла держава.
У Стародавньому Римі особливості виникнення держави характеризувалися боротьбою патриціїв (родової знаті) і плебеїв (прийшлого населення).
У німецьких народів важливим фактором виникнення держави було завоювання ними колишніх територій Римської імперії, яка на той час уже розпадалася. Для тримання в покорі населення завойованих територій німці ставили своїх намісників (князів), що спонукало утворення ранньофеодальної держави.
У виникненні держави у народів Стародавнього Сходу важливу роль відіграла організація громадських робіт під час будівництва каналів.
Створенню держави у народів Центральної та південної Америки (інки та майя) сприяло рільництво.
У східнослов’янських племен держава виникла внаслідок перетворення органів військової демократії на державні органи. Попервах у них панувала рівність, й організаційною одиницею у них був рід. Поступово з однорідного суспільства почали виокремлюватися ”лучші люди”, які утворювали місцеву аристократію й називалися болярами (боярами). Поступово князі прибирали владу до своїх рук, і виникла держава.
Виникнення Київської Русі історично пов’язується з оповіданням про Кия, Щека, Хорива і їх сестру Либідь, які побудували перше місто і назвали його Києвом.
Особливістю виникнення державності у слов’ян і німців є те, що вона у них виникла як ранньофеодальна, минувши рабовласництво.
Отже, виникнення держави внаслідок розпаду первісного суспільства мало свої передумови. Деякі автори вважають, що держава з’явилася там і тоді, де й коли суспільство розділилося на класи з протилежними інтересами. Хоч у різних народів держава виникала по різному, проте завжди в основі була класова боротьба. Інші пов’язують виникнення політичної організації суспільства, держави з необхідністю здійснювати управління суспільством за нових умов, які складаються внаслідок розпаду первісного суспільства, появи нових економічних і соціальних відносин, що характеризували початок цивілізації.
Виникнення держави закріпило певний етап розвитку суспільства на шляху прогресу. Цінність її в тому, що держава взяла на себе обов’язок забезпечувати певний порядок у суспільстві, контролювати ситуацію, щоб люди, її громадяни мали змогу нормально жити, працювати, творити, виховувати дітей, задовольняти моральні та матеріальні потреби. Держава здійснює політичне, економічне, ідеологічне керівництво суспільством, управляє загальносуспільними справами, виконує свої внутрішні та зовнішні функції.
Держава займає центральне місце в політичній системі, куди входять політичні партії, об’єднання громадян, трудові колективи, місцеве самоврядування тощо. Держава впливає на них в інтересах всього суспільства.
