Л.С. Васильєв доводить, що на стадії ранньополітичних суспільств уявлення про владу і власність не існувало. Лідер, що має владу і здійснює редистрибутивні функції, не є власником суспільного багатства, але виступає як його розпорядник і у цьому сенсі – господар. Це змінює його владні позиції, які в свою чергу зумовлюють його економічне панування. Таким чином, влада породжує власність, що на рівні ранньополітичних структур виражається в фактичному співпаданні права влади і власності, в феномені «влади-власності»; основою соціальної стратифікації була не приватна власність, а функція людини в суспільно-політичній структурі [6, c.84].
Складається парадоксальна ситуація: якщо в радянській науці 30 – 50-х рр. виходили з уявлення про те, що утвердження приватновласницьких відносин стало причиною формування державних органів влади, нормою реалізації цього процесу вважався Захід, під цей шаблон підводили і східні суспільства, то тепер логічне пояснення отримав саме східний варіант суспільного розвитку, тоді як специфіка Заходу залишилась нез’ясованою. На думку Л.С. Васильєва, антична структура була лише винятком, своєрідною мутацією, наслідком певної архаїчної революції: внаслідок унікального збігу обставин у Давній Греції на основі мікенської, «азійської» за своїм типом, структури виникає принципово інша – антична [3, c.42 – 44].
Органічна теорія. Необхідність багатостороннього аналізу при виявленні умов і факторів, що визначають процес становлення держави, вимагає розгляд також основних концепцій походження держави, висунутих в англо-американській юриспруденції, археології і етнології. З середини XIX ст. в епоху широкої популярності еволюційної теорії Ч.Дарвіна деякими вченими соціальний розвиток пояснювався за аналогією з розвитком органічного світу. Процес становлення державності за Г.Спенсером, полягає в єдності процесів інтеграції і диференціації. З його точки зору рівень суспільного розвитку визначається ступенем розвитку регулятивних інститутів і розподілу суспільної праці в рамках окремого суспільства. При такому підході виникнення держави осмислювалось як природний і закономірний етап розвитку людського суспільства, яке досягнуло тієї межі диференціації своїх частин, за якого вимагається інституціональне оформлення системи влади і керівництва.
До представників соціального дарвінізму можна віднести також Л. Гумпловича, за яким в історії діє свого роду соціальний варіант закону природного добору: сильніші і краще організовані колективи перемагають слабших. Однак панування переможців передбачає утворення більш складних організаційно-управлінських структур, державного апарату.
Поряд з цим на початку XX ст. на Заході відбувався розвиток поглядів, що наближались до історико-матеріалістичного світогляду. В першу чергу це стосується праць видатного англійського археолога Ч. Чайлда. Концепцію походження держави Ч. Чайлда, в якій помітно вплив марксистських ідей, можна подати у такому вигляді. Порушення балансу між зростаючою чисельністю людей і скороченням кількості промислових тварин при вдосконаленні знарядь праці на стадії неоліту визначило якісну трансформацію усієї системи господарського, соціального і культурного життя. У ряді регіонів земної кулі, і передусім в Передньоазіатському, починається поступовий перехід від привласнюючих форм діяльності до виробничих. Оскільки у всесвітньо-історичному масштабі перехід від привласнюючої економіки до виробничої відбувався в епоху неоліту, то саме явище було названо Ч. Чайлдом «неолітичною революцією». На базі досягнень неолітичної революції, при збільшенні додаткового продукту складаються умови для подальшого розподілу суспільної праці уже і в середині племен, де з маси землеробів виділяються ремісники, а згодом – торгівці. З іншого боку, організація складного іригаційного господарства на Сході зумовила появу штату керуючих роботами чиновників. Розвиток приватно-власницьких відносин приводить до появи експлуататорів та експлуатованих. Знать, яка володіє додатковим продуктом, оточує себе адміністративно-управлінським апаратом і озброєними формуваннями.
Англо-американські археологи 60-х років широко використовували ідею про значення централізованого контролю органів суспільної влади над матеріальними ресурсами в процесі становлення державності на основі вивчення цивілізацій доколумбової Америки. В загальнотеоретичному плані вони спирались на ідеї видатного історика-економіста К. Поланьї про роль централізованого перерозподілу (редистрибуції) в процесі економічного зростання архаїчних суспільств і на розроблену етнологами концепцію вождівства як універсальну для пізньої первісності форму соціально-політичної організації. Вождівство є організованим соціальним цілим, основаним на диференціації суспільних функцій при централізованій координації дій всієї системи з боку вождя-жерця і підпорядкованого йому адміністративного апарату, який ще не виконував репресивних акцій.
На думку цієї групи вчених, в регіонах, що відрізнялись різноманітністю екологічних ніш і природних умов, економічний розвиток давніх суспільств зумовлювався в першу чергу спеціалізацією окремих общин на виконанні вузьких виробничих функцій. Така спеціалізація призвела до налагодження перерозподілу продуктів між общинами з метою рівномірного забезпечення кожної з них усім необхідним. Це стимулювало розвиток редистрибутивної системи в масштабі деякого виникаючого суспільного цілого, здатного до самозабезпечення усім необхідним. Взаємозумовлюючі спеціалізація, редистрибуція і удосконалення організаційно-управлінського апарату центральної влади забезпечували не тільки економічне зростання, але і поглиблення соціальної стратифікації, що в кінцевому підсумку призвело до появи державності.
Дещо інакше розглядали генезис політичних структур американські юристи та етнологи – Е. Босеруп, Р. Карнейро, М. Харнер і М. Фрайд. Першопричини глобальних змін в суспільному житті вони пояснювали демографічним фактором. Е. Босеруп висунула ідею визначальної ролі зростання чисельності і густоти населення щодо збільшення виробництва продуктів харчування. На її думку, земля інтенсивно не використовується доти, поки існує можливість розширення території. Зростання населення при обмеженні придатних для обробітку площ стимулює інтенсифікацію сільськогосподарської праці, що значно підвищує роль органів суспільної влади, зумовлюючи їх трансформацію в державні інститути. Однак Е. Босеруп визнає, що методами історичних та етнографічних досліджень неможливо визначити чи були демографічні зміни причиною, чи наслідком зміни способів ведення сільського господарства. Необхідно відзначити, що зростання населення можливе лише при збільшенні обсягів сільськогосподарського виробництва, тоді як останнє визначається не тільки демографічними факторами, але й розвитком редистрибутивної системи, іригацією, впровадженням більш досконалих знарядь праці [1, c.12 – 19].
Психологічна теорія. Ця теорія виникла у середині XIX століття. Одним із представників цієї теорії був професор Київського університету святого Володимира, а згодом Варшавського університету Л. Петражицький, Тард.
За цією теорією причини виникнення держави криються у властивостях психіки людей. Психології переважної частини людей притаманна потреба жити у організованому суспільстві, покорятися видатним особистостям. Залежність членів роду, племені від старійшин і вождів згодом закріплюється в праві. На чолі держави мають стояти особистості, наділені особливою волею і талантом керівництва. Отже, представники цієї теорії вважають, що держава є наслідком психологічного розвитку людей.
Теорія насильства. Представниками цієї теорії були австрійський правознавець і соціолог другої половини XIX – початку XX ст. Л. Гумплович, який стверджував, що у знищенні і підкоренні слабких проявляється природний закон боротьби за існування, а також німецький правознавець і філософ цього ж періоду Є. Дюрінг, на думку якого відносини між людьми з’ясовуються шляхом насильства, так званої „робінзонади”, а також Л. Гумплович. Прихильно ставилися до цієї теорії прибічники нацизму та расизму, вони проголошували насилля найважливішим чинником розвитку, а гуманізм – виправданням слабовілля.
Історія не уявляється нам, - писав Л. Гумплович у кінці XX століття, - жодного прикладу, де б держава виникала не за допомогою акту насилля. Держава завжди з’являлась в результаті насилля одного плем’я над іншим. Воно виражалось у завоюванні та поневоленні більш сильнішим чужим плем’ям більш слабкого вже осілого населення.
Ця теорія пояснює виникнення держави завдяки завоювання одними племенами, народами інших. Переможці згодом перетворюються на панівні класи, касти, стани, а переможені – на рабів, підневільних тощо. Для утримання поневолених у покорі, для управління ними необхідна держава – як апарат, створюваний переможцями для керування переможеними. Тому згідно цієї теорії, держава – породження ворожнечі, переваги грубої сили, війни й насильства. Ідеологічними підвалинами даної теорії певною мірою можна вважати філософію Ф. Ніцше, який пропагував ненаситне прагнення до влади, культ грубої сили, зверхність арійців, підкорення слабких народів та ін.
На основі викладеного можна зробити такі висновки. В умовах відсутності наукових знань про існування людського суспільства на ранніх етапах було висунуто ряд припущень щодо процесу виникнення держави, які в основному виходили з того, що держава є штучним витвором, що виник за чиєюсь волею, не детермінований матеріальними відносинами і факторами. Це може бути божественна воля, що обумовлювала Богом встановлену владу, людська воля, виражена в договірних відносинах, поєднання воль правителів і підлеглих, що означало владу на основі соціальної солідарності тощо. Марксистська теорія заклала основи підходу, за яким виникнення держави розглядається як наслідок прояву тих умов, які визначили розклад родового ладу і виявились причинами становлення державної організації суспільства. Радянська історіографія 30 – 50-х років розвивала положення марксистської теорії, але в рамках другого з виділених Ф. Енгельсом шляхів класоутворення «становлення держави пов’язувалось з виникненням класових антагонізмів». В 60 – 80-х роках це твердження було піддано критиці, основною передумовою державотворення визнавалась монополізація апарату управління родоплемінною знаттю. В концепціях зарубіжних юристів, археологів і етнологів переважають редистрибутивно-політичні і соціально-демографічні моделі становлення держави або ж декларується рівнозначність всіх факторів у процесі державотворення, хоча в конкретно-історичних дослідженнях деякі вчені впритул підходять до визнання соціально-економічної обумовленості суспільного розвитку.
2.2 Сучасні концепції походження держави
Теорія конвергенції. Представники теорії – російський емігрант, професор Гарвардського університету П. Сорокін, американський соціолог, економіст, історик Х. Ростоу. Певною мірою з цією теорією збігаються погляди відомого українського вченого, народного депутата України професора М. Павловського, який у книзі „Шляхи України” обґрунтовує ідею „соціалізованого капіталізму”.
У пошуках відповіді на історичну перспективу розвитку держави чимало дослідників другої половини XX ст. зверталися до так званої теорії конвергенції. За цією теорією, в ході історичного розвитку поступово зникають істотні відмінності між капіталізмом і соціалізмом і відбувається їх зближення, злиття. Кожна система запозичує в іншої усе найкраще і ліквідує негативні економічні, політичні, правові та інші моменти своєї державності.
Космічна теорія. Поява держави за цією теорією пояснюється втручанням інопланетних цивілізацій. Ця теорія підтверджень не має, але існує. У світі має досить кумедно-фантастичний характер.
