В будь-якій країні дотримання законності і встановлення правопорядку є найголовнішими умовами демократії. Про важливість законності і правопорядку для демократії говорять не лише юристи, політологи та соціологи. Демократія - це форма організації суспільства, його державно-політичного устрою, що ґрунтується на визнанні народу джерелом влади, послідовному здійсненні принципу рівності і свободи людей, їх реальної участі в управлінні справами держави і суспільства[76]. Як бачимо, ознаки демократії не тільки не суперечать ознакам законності, а й зміцнюються ними. О.Ф. Скакун називає режим законності неодмінним елементом демократії, тому що без законності вона може перетворитися на охлократію - владу юрби. „Без законності як режиму суспільно-політичного життя суспільство може бути ввергнуте в анархію і хаос, коли особа стає уразливою для безконтрольних дій з боку державної влади, незахищеною від її сваволі”[77]. Більше того, саме правопорядок дає можливість не допускати встановлення охлократії, він гармонізує державну владу і суспільні потреби. Демократія передбачає повагу права і закону, здійснення принципу поділу влад.
В.Ф. Степанов пропонує називати одним із параметрів для визначення ступеня ефективності справді демократичної держави міру відповідності принципу законності реальній практиці[78]. З цим не можна не погодитись, оскільки законність як соціально-політичний режим грає дуже велику роль у встановленні демократичного державно-політичного режиму. Законність і правопорядок - необхідні умови та засоби максимально повного забезпечення прав і свобод громадян. Без законності немає демократії, без демократії неможливо забезпечити законність. Законність і демократія - фактори побудови правової держави. Російський вчений В.М. Корельський виділяє наступні причини неможливості існування законності без демократії:
1. Демократія передбачає, що меншість підпорядковується більшості, а якщо закон при цьому є вираженою волею народу, то дотримання законності органами влади і є вимогою демократії.
2. Неможливе утвердження законності без демократичної рівності громадян перед законом
3. Законність спирається на демократичний контроль народу за діяльністю всіх органів і організацій і посадових осіб, право громадян оскаржувати їх незаконні рішення та дії.
4. Гласність у суспільстві, як контроль за прозорістю діяльності держави[79].
Законність забезпечує суспільство від двох крайностей: хаосу та узурпації влади. Також вона охороняє його від будь-яких шкідливих дій, забезпечує широкі права і свободи громадян, демократичне виявлення волі народу та її зведення в закон. Наприклад, порушення норм законів, що регулюють порядок проведення виборів, призводить до порушення демократичних засад здійснення влади народом. Таке негативне явище, як фальсифікація результатів виборів не тільки порушує чинне законодавство в державі та виборче право, а й руйнує демократичність формування державних органів, викликає недовіру з боку частини народу, створює негативне враження на міжнародному рівні.
Співвідношення законності й демократії В.В. Сухонос вважає за потрібне розглядати в таких аспектах:
- видання, дотримання виконання тільки демократичних за змістом законів строге дотримання встановленої законом демократичної процедури прийняття законів;
- демократична рівність громадян перед законом, рівність їх основних прав і свобод, рівність правової охорони і захисту;
- законність припускає існування демократичного порядку підконтрольності державного апарата народу;
- дотримання законності є необхідною умовою охорони демократичних прав і свобод громадян;
- законність покликана охороняти інститути демократії від проявів сваволі з боку посадових осіб державних органів, а також громадян, і в такий спосіб забезпечувати демократизм у діяльності державного механізму, політичної системи, плюралізм у всіх сферах суспільного і державного життя;
- законність сприяє діяльності всіх суб'єктів політичного життя в рамках конституційно-правового порядку, виступає гарантом захисту від монополізації права на здійснення політичної влади якоюсь структурною частиною державної влади[80].
Однією з найголовніших ознак демократії О.Ф. Скакун називає наявність законності як вираження вимоги режиму суспільно-політичного життя до усього суспільства - до всіх суб’єктів політичної системи і, перш за все, до державних органів. Кожен орган влади, кожна посадова особа повинні мати рівно стільки повноважень, скільки необхідно, щоб створити умови для реалізації прав людини, їх охорони і захисту[81]. Універсальність закону у сфері публічного права визначається також його призначенням регулювати порядок утворення та функціонування органів державної влади. В умовах демократичного режиму закон виявляється найкращим нормативно-правовим актом, який здатний регулювати можливі конкретні відносини. У той же час він закріплює необхідні постійні умови демократії в певній країні. Це особливо яскраво проявляється при переході держави до демократії.
Недоліки попереднього розгляду співвідношення законності та демократії радянськими вченими вказав О.Б. Венгеров: „Без законності не може бути демократії, свободи особистості - це теоретичне розуміння розвивалось і на минулому етапі вітчизняної теорії держави і права, звичайно ж, без різносторонньої оцінки тих законів, указів та інших нормативно-правових актів, які пропонувалось виконувати, без критичного осмислення правової системи соціалізму”[82]. Та й власне про яку демократію в часи тоталітарного режиму можна говорити. Саме правова активність громадян, юридичних осіб, суспільних об’єднань і громадянського суспільства в цілому, їх власна правомірна поведінка, їх постійна, узгоджена систематична боротьба за дотримання вимог закону всіма суб’єктами права, включаючи державні органи, проти правопорушень і сваволі, є в кінцевому результаті найголовнішим фактором і необхідним підґрунтям для формування і ствердження в країні режиму правової законності и реального правопорядку[83]. В той же час без демократичних механізмів та інститутів законність і правопорядок не матимуть соціальної та гуманістичної цінності, не принесуть людині і суспільству користі. Лише завдяки демократичним механізмам, інститутам, нормам можна легітимно змінювати нормативно-правову основу суспільства і затверджувати в ньому законність і правопорядок.
З другого боку, лише демократично сильна правова держава здатна належним чином забезпечити законність і правопорядок у суспільстві, гарантувати права і свободи громадян. Саме на це й мають бути спрямовані сучасна правова політика та засоби її реалізації[84]. Методи здійснення державної влади в умовах демократії завжди відповідають принципам законності. Інакше сам факт демократизації не відіграє ніякої ролі для відносин громадськості та державного апарату, та й взагалі, враховуючи невіддільність законності та демократії, важко допустити втілення в реальності "влади народу" без створення юридичної основи
Одночасно варто зауважити, що з точки зору теорії держави і права встановлення режиму законності та стану правопорядку не завжди ведуть до демократії. Виключення із цієї взаємозалежності спостерігається при розумінні права в юридичному позитивізмі. Якщо виходити з тотожності права і закону, то "законопорядок" в публічній сфері не в усіх випадках відповідає демократичним принципам. У подібних випадках закон стає виключно інструментом одностороннього впливу держави на народ, можливе порушення прав людини.
Законність і правопорядок виступають як основа, ядро порядку в суспільстві, як умови і необхідні елементи демократії, як загальнолюдські цінності і, виходячи з цього, суттєві частини правової і загальної культури. Держава стане демократичною і правовою тільки при наявності міцної законності і стабільного, заснованого на праві та законності порядку. "Влада народу" обов’язково має зміцнюватись "владою права". Досягнення державою критеріїв демократії не може бути швидким. Воно є тривалим процесом через необхідність перевиховання не лише суспільства, а й посадовців. Потрібно розглядати законність і правопорядок як внутрішні передумови закріплення демократії. Вони забезпечують органічність демократичних засад та національних особливостей правової організації в державі.
Висновки
Під час виконання даної роботи ми розглянули зміст, принципи, співвідношення фундаментальних понять теорії держави і права - законності і правопорядку. Також було проведено встановлення їх взаємозв’язків із демократією, оскільки вони є дуже важливими для визначення ролі права у суспільно-політичному житті держави.
Законність можна розглядати як метод діяльності державних органів, принцип відповідності праву діяльності всіх суб’єктів та суспільно-політичний режим у державі. Вона призначена для забезпечення втілення в життя волі законодавця, якщо вона не суперечить інтересам суспільства.
Україна, задекларувавши себе як правова держава, має багато проблем щодо встановлення законності і правопорядку. По-перше, це створення дієвої системи законодавства, налагодження роботи законодавчих органів. По-друге, держава має переконувати суспільство в необхідності дотримання цього законодавства в усіх сферах. І нарешті, державні органи повинні бути належно організовані, адекватно реагувати на порушення законів у суспільстві, не допускати їх в самій системі державних органів. Для цього необхідно мати ґарантії законності, які забезпечують її фактичне існування як суспільно-політичного режиму. Вони є вирішальними при узгодженні діяльності держави і суспільства в усіх сферах, створюють міцний фундамент, убезпечують режим від порушень. Крім того, законність повинна відповідати таким головним принципам, як єдність, загальність, верховенство закону. Всі інші принципи можна вважати похідними, але від того вони не стають неважливими.
Правопорядок одночасно розглядається як фактичний результат дотримання законності в державі і як частина суспільного порядку. Внаслідок неможливості чіткого розмежування суспільних відносин, які регулюються лише нормами права та лише іншими соціальними нормами, правопорядок найчастіше називають суспільним порядком, заснованим на праві. При цьому потрібно відрізняти абстрактний і реальний правопорядок. Це пов’язано з невідповідністю якості норм законів та фактичного їх втілення у суспільних відносинах. Тому проблема встановлення правопорядку може вирішуватися лише за умови поєднання можливості держави та свідомого бажання індивіда. Жорсткий контроль держави перетворює її на поліцейську, а самовільна діяльність громадян веде до хаосу. Для уникнення цих крайнощів між державою і громадянським суспільством має бути взаєморозуміння, координація зусиль. Не можна розглядати правовий порядок окремо від суспільного. Навпаки, вони є нерозривними, тому що встановлення одного неможливе без забезпечення другого. Порушення цього принципу взаємопов’язаності призводить до надмірного перебільшення ролі закону, особливо при його недосконалості. Це проявляється тоді, коли виконання закону призводить до порушення інших соціальних норм, наприклад, моралі. Деякі норми права встановлюють юридичну відповідальність за порушення громадського порядку, сприяючи його забезпеченню.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
