21. Некоммерческая хозяйственная деятельность
Некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 12 цього Кодексу забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.
Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.
Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених законами. Під організаційною формою здійснення господарської діяльності розуміють спосіб закріплення і використання майна суб'єктом господарювання. Організаційна форма вказує на майновий статус суб'єкта, що характеризує підставу володіння майном, можливість розпорядження ним, ставлення до майна, прав на нього засновників.
Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів господарювання окремих організаційних форм некомерційної господарської діяльності визначається законами. Існують труднощі, пов'язані з необхідністю чіткого визначення організаційної форми некомерційного господарювання, які зумовлені тим, що некомерційна господарська діяльність може здійснюватися як основна, додаткова або допоміжна. За таких умов дана діяльність може здійснюватися практично всіма суб'єктами господарювання.
У разі якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб'єкт некомерційного господарювання, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення законів, якими регулюється підприємництво. Поряд з некомерційним господарюванням, може здійснюватися підприємницька діяльність, що є не основною, а додатковою чи допоміжною діяльністю.
На суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які визначаються законодавчими актами.
22.Державна реєстрація суб'єктів господарювання
Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, передбачених Господарським кодексом. Державна реєстрація здійснюється в органах державної влади за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом (ст. 58).
Поняття державної реєстрації розкривається в Законі України від 15 травня 2003 року «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»1. Під нею розуміють засвідчення факту набуття або позбавлення статусу юридичної особи організацією та статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Для державної реєстрації подаються такі документи: копія рішення власника чи власників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; установчі документи, передбачені законом для відповідних видів суб'єктів господарювання. Такими документами є рішення про утворення суб'єкта господарювання або засновницький договір3, а у випадках, передбачених законом, статут3 (положення).
Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до Закону.
Власник, засновник або уповноважені ними органи несуть відповідальність за подання документів, які не відповідають вимогам законодавства або недостовірні.
Реєстрацію проводить державний реєстратор, який призначається на посаду міським головою міста обласного підпорядкування або головою районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації1. Він здійснює оформлення та видачу свідоцтв про державну реєстрацію, а також їх заміну; формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ; проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та змін імені або місця проживання фізичних осіб — підприємців; передає органам статистики, державної податкової служби. Пенсійного фонду та фондів соціального страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про ведення реєстраційних дій, утому числі щодо створення відокремлених підрозділів юридичних осіб (ст. 6 зазначеного Закону).
Свідоцтво про державну реєстрацію — це документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру — автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців — запису про їх державну реєстрацію.
Порушення встановленого порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства поданих документів є підставою для відмови в його державній реєстрації. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не допускається. Вона може бути оскаржена в судовому порядку.
Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання необхідних документів. Орган, що здійснює реєстрацію, зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію. Це свідоцтво та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків у банках.
Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання включаються, як уже зазначено, до Єдиного державного реестру, відкритого для загального ознайомлення. На печатках і штампах цього суб'єкта повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким його включено до державного реестру, ідентифікаційний номер громадянина-підприємця.
Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету.
24. Підприємство як організаційна форма господарювання
Серед організацій, які здійснюють господарську діяльність, Господарський кодекс України і законодавство найбільш детально регламентують правовий статус і діяльність підприємств.
Підприємство, згідно з Господарським Кодексом, — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, або органом самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої діяльності.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Отже, підприємство, як суб'єкт господарювання, залежно від певних умов (наявності відокремленого майна, самостійного балансу та ін.) може мати права юридичної особи, а може їх не мати2.
Структура підприємства може складатися з виробничих підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, лабораторій), а також функціональних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб). Підприємства самостійно визначають свою організаційну структуру, встановлюють штатний розпис і кількість працівників. Функції, права та обов'язки структурних підрозділів визначаються положеннями про них, що затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства та іншими установчими документами.
Підприємства можуть створювати філіали, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи з правами відкриття рахунків у банках та затверджувати положення про них. Узгодження питань про розміщення таких підрозділів підприємств з органами місцевого самоврядування здійснюється в установленому порядку.
Залежно від форм власності Господарський кодекс України вирізняє такі види підприємств: приватне підприємство, засноване на приватній власності громадян чи іншого суб'єкта господарювання, підприємство, що діє на основі колективної власності; комунальне підприємство, що діє на основі власності відповідної територіальної і ром.їли. державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). В Україні, за Кодексом, можуть діяти також інші види підприємств (ст. 63).
Малими (незалежно від форм власності) визнаються підприємства з середиьообліковою кількістю працюючих за звітний (фінансовий) рік,що не перевищує 50 чоловік, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період на перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам евро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова кількість працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам евро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Всі інші підприємства є середніми.
Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду підприємства поділяються на унітарні та корпоративні.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для цього майно, формує статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.
Корпоративні підприємства утворюються двома чи більше засновниками на підставі їх спільної угоди (договору) і діють на основі об'єднання майна та (або) трудової чи підприємницької діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпоративних прав, в тому числі через створювані ними органи, участі в розподілі доходів і ризиків підприємства.
У випадках залежності одного підприємства від іншого залежне підприємство вважається дочірнім.
Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповi щодо статуту чи інших установчих документів.
25. Види і організаційні форми підприємств
Залежно від передбачених законодавством форм власності в Україні можуть діяти такі види підприємств:
приватне, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
колективної власності;
комунальне, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
державне, що діє на основі державної власності;
засноване на змішаній формі власності (на основі об'єднання майна різних форм власності).
В Україні можуть діяти також інші передбачені законом види підприємств.
Так, якщо у статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить щонайменше 10 %, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100 %, вважається іноземним.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38
