Службові права та обов'язки суддів України
КУРСОВА РОБОТА
На тему:
«Службові права та обов'язки суддів України»
Харків 2011
Вступ
Професійні судді України користуються всіма правами та основними свободами людини і громадянина, за винятком встановлених національним законодавством обмежень, обумовлених особливостями статусу даної професійної групи. Вони також не звільняються від виконання конституційних обов’язків, як-то захист Вітчизни; сплата податків і зборів; не завдавати шкоди природі, культурній спадщині; неухильно додержуватись Конституції України та законів України; не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей тощо.
Разом з тим, відповідно до покладених на суддів функцій, останні наділяються додатковими, службовими правами, обов'язками та повноваженнями.
Службові права, обов’язки та повноваження найбільш повно визначають міру можливої та необхідної (службової) поведінки судді. Дані інститути розкривають зміст правомірної поведінки судді при здійсненні професійної діяльності, встановлюють її конкретний вид та міру. Ця можливість забезпечується і гарантується державою. Засобом її закріплення є правові норми. Службові права, обов'язки та повноваження судді завжди існують в певних межах – періоду володіння статусом, реалізуються у конкретних правовідносинах, що виникають в умовах здійснення професійних функцій носія судової влади. Розглянемо юридичну природу та зміст цих інститутів докладніше.
1. Службові права суддів
При зайнятті посади судді особа відповідно з набутим статусом наділяється додатковими правовими можливостями – службовими правами, що сприяють успішному здійсненню професійних функцій. При звільненні із займаної посади судді особа втрачає статус носія судової влади і, як наслідок, також спеціальні (додаткові) правові можливості.
Службові права суддів за своєю природою є суб'єктивним правом, оскільки належать конкретному суб'єкту – судді, і вказують на певні правові можливості його поведінки, встановлені законодавством, що регулює статус носія судової влади. Виникнення службових прав судді обумовлюється конкретним юридичним фактом – призначенням (обранням) на посаду судді.
Сутність службових прав полягає в можливості нормативно визначити вид та міру можливої (допустимої) поведінки особи, наділеної статусом носія судової влади. Законодавець через категорію «службові права судді» встановлює не тільки міру (межі, обсяг) поведінки судді, а й конкретний її вид. Тобто, службові права судді передбачають міру конкретно визначеної поведінки людини, наділеної статусом посадової особи судової влади. Ці права є додатковими, оскільки вони завжди існують у рамках певного тимчасового проміжку – періоду володіння статусом, реалізуються у конкретних правовідносинах і їм завжди кореспондуються чиїсь обов'язки.
Службові права судді у певних межах залежать від його (судді) волі і свідомості, особистого інтересу, особливо при їх використанні. Суддя може відмовитися від використання наданих йому правових можливостей, не вчиняти передбачених законом дій чи, навпаки, наполягати на них. Він може за своїм власним розсудом вчиняти чи не вчиняти певні дії, використовувати надані можливості у повному обсязі або частково, у порядку, найбільш зручному для задоволення свого інтересу. Саме наявність свого, особистого інтересу при реалізації прав є основним критерієм розмежування службових прав і повноважень судді. При реалізації останніх суддя задовольняє не особистий інтерес, а службовий, інтереси судової влади, відновлення справедливості. Хоча не можна не погодитися з тим, що у певних випадках таке розмежування є досить штучним.
Отже, службовим правам судді притаманні такі характерні риси: по-перше, вони належать конкретному суб'єкту – судді; по-друге, ґрунтуються на нормах позитивного права – Конституції України, Законі Україні «Про статус суддів» та ін.; по-третє, являють собою забезпечену державою і правом можливість певної поведінки, спрямованої на досягнення того чи іншого соціального блага; по-четверте, їх виникнення обумовлюється конкретним юридичним фактом – призначенням (обранням) на посаду судді; по-п'яте, зміст і обсяг службових прав визначаються специфікою правового статусу судді, правового становища носія судової влади в державі; по-шосте, в основному реалізуються в особистих інтересах судді; по-сьоме, забезпечуються загальними (економічними, політичними, ідеологічними, організаційними) і спеціальними (юридичними) гарантіями; по-восьме, захищаються в судовому, адміністративному та іншому встановленому законом порядку.
За змістом службові права можуть бути класифіковані на:
а) права, що забезпечують особливий правовий статус судді і його правовий захист. Ця група прав підкреслює виключне правове становище судді в державі, вказує на його підвищену правову захищеність, збільшує обсяг правових можливостей судді. Ці права характеризують статус судді в його статичному вигляді. Серед широкого кола службових прав суддів цієї групи варто особливо виділити право на повагу професійної честі і гідності судді; право судді на особисту і майнову недоторканність; право на стабільність трудової зайнятості; право на кар'єру; право на відставку;
б) права, що сприяють безпосередньому виконанню службових обов'язків. Ця група прав пов'язана зі здійсненням суддею своїх повноважень і характеризує його статус у динамічному аспекті. Найбільш повно ці права реалізуються при виконанні професійних функцій. До даної групи службових прав слід віднести: право самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень; право вимагати створення і забезпечення необхідних умов для здійснення професійної діяльності; право на суддівський індемнітет, інші права, передбачені національним законодавством;
в) права, що допомагають судді реалізувати належні йому конституційні права і основні свободи, закріплюють можливість користуватися соціальними благами. Ці права встановлюють певні переваги, пільги щодо суддів. За правовою природою їх слід віднести до норм-гарантій, які вказують на підвищений державний захист суддів, що, безперечно, пов'язано з особливою соціальною роллю цих осіб у державі. До цієї групи службових прав суддів можна віднести: право на соціальний і правовий захист; право на одержання матеріальної винагороди за свою працю; інші права, передбачені трудовим і пенсійним законодавством; право на поліпшені житлові умови; право на пільги з житлово-комунального, транспортного та іншого обслуговування; право на відпочинок; право на вільний вибір додаткової педагогічної, наукової та іншої оплачуваної творчої діяльності; право на страхові гарантії; право на навчання і підвищення кваліфікації; інші права, передбачені національним законодавством.
Розглянемо деякі з службових прав суддів.
1.1 Право на повагу професійної честі і гідності судді
Поважати професійну честь і гідність судді – значить визнавати посадову особу судової влади правомочною представляти судову владу і не вчиняти будь-яких дій, які заподіюють шкоду або перешкоджають здійсненню професійних функцій. Відповідно зі ст. 14 Закону України «Про статус суддів» прояв неповаги до суду чи судді з боку осіб, які беруть участь у справі чи присутні в судовому засіданні, а також вчинення поза судовим засіданням будь-яких дій, що свідчать про явну неповагу до суду чи судді в зв'язку з його службовою діяльністю, тягнуть відповідальність відповідно до закону. Таким чином, держава гарантує захист професійної честі і гідності судді від будь-яких проявів неповаги. Некоректне ставлення до суду карається тоді, коли воно мало місце як у приміщенні суду, так і за його межами.
Кримінальний кодекс України містить розділ XVIII «Злочини проти правосуддя», де передбачається відповідальність за дії, що свідчать про неповагу професійної честі і гідності судді, як-то: втручання в діяльність судді; погроза насильством відносно особи судді, а також умисне знищення чи пошкодження його майна, якщо ці дії виражають ставлення правопорушника до професійних дій судді; невиконання судового рішення; відмова свідка від свідчень або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків та ін. Слід зазначити, що деякі із цих противоправних дій спрямовані проти правосуддя в цілому, а не проти судді особисто. Але саме тому ми акцентували на професійній честі і гідності судді. Дії, що спричиняють перешкоди до здійснення правосуддя, свідчать у першу чергу про те, що людина не визнає статусу судді, його здатності вирішувати всі правові конфлікти на основі загальних правових норм, не визнає обов’язковості рішень судді, ігнорує судову (а відтак, і державну) владу в цілому.
1.2 Право судді самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень
Суддя покликаний здійснювати свої повноваження незалежно від будь-чиїсь бажань, крім інтересів справедливості, та сторонніх впливів. Право судді самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень безпосередньо базується на принципі незалежності судової влади. Саме цей принцип визначає становище суду та суддів у державі. Найбільш повно він був сформульований в Загальних принципах незалежності судових органів, схвалених Генеральною Асамблеєю ООН в 1985 р., Ефективних процедурах здійснення Загальних принципів щодо незалежності судових органів, прийнятих ЕКОСОС в 1990 р., Європейській хартії про статус суддів, прийнятій в 1998 р. в Страсбурзі. В національному законодавстві цей принцип знайшов закріплення в ст. 12 Закону «Про статус суддів», яка містить положення про недопустимість втручання в професійну діяльність судді. Будь-яке втручання в діяльність судді переслідується за законом. Суддя не зобов'язаний давати будь-яких пояснень з приводу розглянутих або тих, що ще знаходяться в його провадженні, справ, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, інакше як у випадках і в порядку, передбачених законом.
Необхідність закріплення в законодавстві цього права судді має історичні передумови. Не так давно в минулому були не поодинокі випадки грубого втручання в судову діяльність партійних органів, виконавчої влади держави та місцевого самоврядування, а також певних громадських організацій.
Кримінальний кодекс України (ст. 376) передбачає кримінальну відповідальність за втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню суддею своїх службових обов'язків чи домогтися винесення неправосудного рішення. Тим самим гарантується свобода волевиявлення суддів у процесі винесення рішення.
Гарантією здійснення права судді на незалежність і самостійність при прийнятті рішень також є встановлений процесуальний порядок прийняття судових рішень. Так, наприклад, відповідно зі ст. 322 КПК, ст. 209 ЦПК, ст. 160 КАС судові рішення виносяться й ухвалюються судом у нарадчій кімнаті. У нарадчій кімнаті можуть знаходитися лише судді, що входять до складу суду по даній справі. Присутність інших осіб у нарадчій кімнаті не допускається. Судді не мають права розголошувати судження, що були висловлені у нарадчій кімнаті.
Встановлений порядок наділення та припинення повноважень судді також є важливою гарантією здійснення суддею свого права на самостійність і незалежність в ухваленні судового рішення.
Прийняття суддею рішення по справі за своєю суттю є вольовим актом, який характеризується постановкою та мотивуванням мети, свідомим обранням порядку та засобів її досягнення. Сам процес прийняття суддею певного рішення залежить від:
1) обсягу інформації по справі;
2) повноти правового врегулювання процедури прийняття рішень;
